АЗЕРБАЙДЖАН: ВИБІР СІМ’Ї - Політика - dt.ua

АЗЕРБАЙДЖАН: ВИБІР СІМ’Ї

17 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 17 жовтня-24 жовтня

Дива не сталося: новим президентом Азербайджану обрано Ільхама Алієва. Нинішньому прем’єру, за попередніми даними, віддали свої голоси 80,3% азербайджанців...

Дива не сталося: новим президентом Азербайджану обрано Ільхама Алієва. Нинішньому прем’єру, за попередніми даними, віддали свої голоси 80,3% азербайджанців. Головному кандидату від опозиції, лідеру передвиборного блоку «Наш Азербайджан» Ісі Гамбару дісталося лише 11,7% голосів населення. Президентська влада у спадок стала реальністю для пострадянського простору.

Кандидати

Претендентів на президентське крісло в бюлетені значилося вісім. Реальних — два. Ільхаму Алієву підігравали голоси хворого (самі азербайджанці воліють вживати слово «мертвого») батька, який зняв свою кандидатуру за лічені дні до голосування, небувалий розгул адмінресурсу і небажання порушити південнокавказький статус-кво найактивнішими гравцями регіону — Росією, Туреччиною та США. Головний козир другого кандидата, Іси Гамбара, колишнього спікера і політв’язня, — його непричетність до Сім’ї, партійна марка «Мусават» (партія, створена ще на початку минулого століття) і підтримка протестного електорату, що його так і не вдалося трансформувати в опозиційний. Втім, це не дивно. Передвиборна машина без збоїв працювала лише на одного кандидата — Ільхама Гейдаровича.

У Баку про це свідчив практично кожен будинок і кожен рекламний бігборд. Очевидно, стратегам Алієва було доручено зробити все можливе і неможливе, щоб опозиції справді не спало на думку повторити югославський варіант 2000 року.

Втім, ті, кого не переконували вуличні слогани «Широко крокує Азербайджан» чи «Алієв — наше майбутнє, минуле й теперішнє», могли оцінити чесноти головного кандидата у варіанті телевізійному. За два-три дні до виборів для цього досить було увімкнути будь-який місцевий канал: масовки з участю Ільхама Алієва не сходили з екранів навіть після опівночі. Час від часу ексклюзивна увага до кандидата від влади підкріплювалася опитуваннями громадської думки, відповідно до яких, Ільхам випереджав свого головного суперника від опозиції відсотків так на 55—60 (що називається, «моральна підготовка до фальсифікації»). Тоді як незалежні дослідні центри, думка яких, зрозуміло, на ТБ до уваги не бралася, фіксували різницю в 10%. Причому на користь кандидата від опозиції.

Виборці

Азербайджанці в ролі виборців — народ непередбачуваний. Сьогодні вони запевняють, що голосуватимуть лише за Ісу Гамбара, завтра з не меншою щирістю звеличують чесноти Гейдара Алієва. Мабуть, єдине, у чому їхні думки збігалися майже стовідсотково, — то це у ставленні до сина «формально існуючого, але недіючого президента» (за словами одного кавказького політолога). Образ головного будівельника «Баку—Джейхана», голови Олімпійського комітету, незмінного рупора Азербайджану в Раді Європи і збирача (поки що тільки декларативного) усіх земель азербайджанських, зображений на бігбордах та газетних знімках, викликав у співрозмовників «ДТ» неприховане роздратування. Значно ближчим їм виявився образ кінченого картяра, який легко міг програти за один вечір у казино від 500 тисяч доларів до п’яти мільйонів (турецькі газети писали про це підозріло часто).

«Казино-тури» до Туреччини — не єдина вада прем’єра. Люди, близькі до адміністрації азербайджанського президента, розповідають, що Алієв-молодший абсолютно непридатний для кабінетної роботи: бачити його в робочому кріслі більше двадцяти хвилин практично нереально. Одна річ, якщо є надійний тил (у бакинських експертних колах воліють говорити про стримуючий чинник) в особі Гейдара Алієва, інша — коли доведеться діяти самотужки.

Можливо, саме тому більшість місцевих аналітиків у своїх прогнозах робили акцент не на результатах виборів, а на тому, як довго протримається Алієв-молодший у поствиборний період. «Усі готуються до майбутніх катаклізмів, оскільки всі розуміють, що Ільхам — слабка особистість, слабкий політик. Отже, в Азербайджані будуть серйозні проблеми», — робить висновок начальник департаменту конфліктології та міграції Інституту миру і демократії Аріф Юнусов.

Та все ж у перемозі Ільхама сумнівалися хіба що кілька самовідданих опозиціонерів. І то, швидше, зі службового обов’язку — треба ж було якось піднімати дух 400-тисячному натовпу прибічників Іси Гамбара, які зібралися на одній з бакинських площ минулої неділі. Тим більше що зробити це було нелегко. Адже якщо раніше слово «фальсифікація» було відоме багатьом азербайджанцям із чуток, цього разу чимало їх самих стали співучасниками цього процесу. Деякі виборці (як правило, працівники держустанов) по секрету розповідали, що їх попередили ще за тиждень до виборів: перед днем голосування будуть роздані бюлетені з уже проставленим плюсом навпроти прізвища «Алієв». Усе, що від них вимагалося, — кинути в урну готовий бюлетень, а чистий захопити з собою і повернути в обумовлене місце. За непослух — звільнення наступного дня. У регіонах, кажуть, погрожували ще й відключенням світла та гарячої води.

Спостерігачі

У ролі головного борця з фальсифікаторами вже традиційно виступили міжнародні спостерігачі від ОБСЄ. Щоправда, цього разу — у розширеному складі. За словами глави спостережницької місії на нинішніх виборах Пітера Айкена, відстежувати події на виборчих дільницях в азербайджанську столицю прибули 620 чоловік із 35 країн світу — ретельніше за виборами ОБСЄ стежила тільки в Македонії. Після гіркого досвіду президентських виборів
1998-го і парламентських 2000 року (результати яких по дільничних виборчих комісіях не оприлюднено досі) організатори намагалися запобігти навіть таким, здавалося б, безневинним трюкам фальсифікаторів, як відключення світла під час підрахунку голосів: кожній групі «контролерів» було видано ліхтарик (як згодом з’ясувалося, недаремно — у деяких окружних комісіях не полінувалися вдатися до «перебоїв» з електроенергією і цього разу, після чого кількість бюлетенів зростала в геометричних пропорціях). А щоб оцінити масштаби реальної загрози фальсифікацій, спостерігачів відразу ж поставили перед фактом: два з восьми мільйонів азербайджанців живуть поза країною (переважно в Москві).

Втім, завидний список порушень було неважко скласти ще до підрахунку голосів. Особисто доводилося бачити, як деякі виборці опускали бюлетені в урни, навіть не зайшовши в кабінку для голосування. На інших дільницях процес волевиявлення мав яскраво виражений колективний характер: деякі виборці заходили в кабінки по троє, а то й по четверо. Зате спостерігачам указували на нововведення нинішніх виборів: прозорі пластмасові урни (закуплені Німеччиною) і конверти з печаткою, в які потрібно було вкласти бюлетені перш ніж кинути в скриньку.

Було й інше «нововведення»: представників ОБСЄ в Баку зробили учасниками передвиборної кампанії. У кулуарах постійно циркулювали новини то про спробу влади підкупити одного з керівників місії в Баку, то про джентльменську угоду, укладену між адміністрацією президента і вищезгаданою міжнародною організацією. Нібито представники місії й люди Алієва домовилися, що звіт буде не більш різким, аніж на парламентських виборах 2000 року. До речі, формулювання з тодішньої заяви — про те, що вибори в Азербайджані стали «кроком на шляху до демократії», — опозиційні видання скептично обігравали до останнього дня перед виборами. Що, втім, і не дивно: випустити такий месідж після заяв про ряд дуже грубих фальсифікацій було, щонайменше, дивно.

Зовнішні сили

Зрозуміло, що небажання азербайджанської влади створити хоча б видимість урахування порад міжнародних організацій багато в чому пояснюється особливим становищем цієї країни в зовнішньополітичних розкладах Туреччини, Росії та США: задля збереження стабільності й передбачуваності в «південному підчерев’ї» можна пожертвувати багато чим. Особливо явно це демонструвала Москва. Голова ради безпеки РФ Володимир Рушайло і Людмила Путіна (вочевидь, узявши приклад із місіонерсько-дипломатичної місії в «стару Європу» Лори Буш) стали ледь не головними ньюсмейкерами всіх провладних видань. Саме цим людям випала місія повідомити «дружньому азербайджанському народу», що ніхто інший як Ільхам Алієв є найбільш «підготовленим і гідним кандидатом» у президенти країни. «Гідний кандидат», у свою чергу, повідав виборцям, що «відносини з Росією — це відносини стратегічного партнерства, які мають для Баку пріоритетне значення».

Що стосується Вашингтона, то тут усе не так однозначно. Є підстави вважати, що прибічниками збереження старого режиму виступали безпосередньо Буш-молодший і ще кілька людей із його оточення. Джерела «ДТ» стверджують, що таким чином він хотів віддячити Гейдару Алієву за надану йому підтримку в ході іракської операції — голос кожної мусульманської країни, яка виступила на боці США, цінувався тоді на вагу золота. Крім того, кажуть, що Гейдар Алієв налагодив свого часу непогані стосунки з Бушем-старшим. У колах азербайджанської опозиції навіть ходять чутки, що, можливо, саме американський друг порадив Алієву скористатися прикладом його сина Джорджа. Хай там як, певну подібність між двома синами відзначили в розмові з автором цих рядків навіть окремі американські оглядачі.

Втім, знайти спільну мову Алієви змогли не тільки з сімейством Бушів. До списку друзів зараховано також топ-менеджерів деяких західних компаній, які видобувають нафту на Каспії. Причому діалог із ними налагоджено настільки успішно, що більшість населення Азербайджану розглядає ту ж таки BP—Amoco не інакше як у зв’язці з режимом Алієва, а сам факт наявності в їхній країні багатих на нафту джерел — не як перевагу, а як свого роду покарання. Попри передвиборні обіцянки Ільхама Алієва «використати раціонально і спрямувати на підвищення рівня населення» п’ять мільярдів доларів, які нібито мають надійти в бюджет за рахунок експорту «чорного золота» у найближчі п’ять років, слово «нафта» для більшості жителів республіки асоціюється виключно з бізнесом Сім’ї. І аж ніяк — із 15-доларовою пенсією (слід відзначити, що до початку передвиборної компанії вона взагалі дорівнювала 5 доларам) і зарплатою держчиновника, яка тільки в поодиноких випадках дотягує до 100-доларового еквівалента. Це при тому, що за операцію апендициту потрібно викласти в бакинській клініці до 1500 дол.(!).

Стабільність на Південному Кавказі життєво необхідна США й з інших причин. Одну з них нещодавно озвучив генерал військово-повітряних сил США, заступник командувача військ США у Європі Чак Уолд в інтерв’ю американській газеті Defense news. Йдеться про намір командування американських військ у Європі посилити свою присутність в Африці і Прикаспійському регіоні. Пан Уолд навіть назвав країни, у яких можуть бути створені військові бази. Це Азербайджан, Уганда й острівна держава Сан-Томе і Прінсіпі.

Серед турецької еліти кінця епохи Алієвих найбільше прагнули представники великих бізнес-корпорацій, що мають справу з північним сусідом. Із приходом до влади Іси Гамбара вони пов’язували можливе зниження мит, до встановлення яких команда Алієва підійшла з особливим фанатизмом.

Так чи інакше, вибір зроблено. Експеримент із демократією на пострадянському просторі вкотре набув комічного вигляду.

В останні хвилини, коли готувався цей матеріал (четвер, приблизно о другій годині дня за бакинським часом), на головну площу азербайджанської столиці намагалися прорватися тисячі демонстрантів від опозиційних сил. Визначити, навіть приблизно, їх кількість досить важко — мітингуючим не дали можливості висловити своє невдоволення бодай протягом кількох хвилин. Усі підходи до площі перекрив спецназ. Автору цих рядків ледве вдалося уникнути кийка представника збройних сил країни, попри пов’язку міжнародного спостерігача ОБСЄ. Біля мого колеги (також спостерігача) упав камінь — відповідь опозиції на дії спецназу. Я пишу ці рядки і чую постріли. Поліція заарештовує перших, хто трапився під руку. Кричать жінки, опускаються жалюзі в магазинах і кафе. Побито вікна маршрутних автобусів, Головпоштамту, готелю «Азербайджан». Розгромлено кілька поліцейських машин. Буквально за півгодини до цих подій на прес-конференції в готелі «Хаятт» своє розчарування минулими виборами висловили представники ОБСЄ — очевидно, настільки швидка і досить жорстка (як для цієї організації) оцінка пов’язана з тим, що в результаті аналогічного зіткнення опозиції з представниками влади, озброєними кийками, постраждав і один із керівників місії. Там-таки, на прес-конференції, головний куратор міжнародних спостерігачів від ОБСЄ під оплески місцевих та іноземних журналістів зронив фразу, що Азербайджан таких виборів не заслужив.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво