АВІАКОСМІЧНИЙ МАКС: ВЕЛИКА ДРУЖБА МІНУС АН-70 - Політика - dt.ua

АВІАКОСМІЧНИЙ МАКС: ВЕЛИКА ДРУЖБА МІНУС АН-70

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

Міжнародний авіакосмічний салон «МАКС-2003», що відбувся минулого тижня в підмосковному Жуковськом...

Міжнародний авіакосмічний салон «МАКС-2003», що відбувся минулого тижня в підмосковному Жуковському, чітко показав — на тлі зростання ролі Росії як світового експортера зброї значно зріс і рівень впливу цієї держави на Україну у військово-політичній та військово-технічній сферах. Утім, як і тяжіння самої України до північно-східного сусіда. Київ явно намагався представити себе в Підмосков’ї якнайширше — адже на торішньому українському салоні «АВІАСВІТ-ХХІ» Росія продемонструвала дуже вагому підтримку. А тепер, навіть з урахуванням наявності на салоні восьми натовських літаків, Україна, мабуть, була другим за представництвом учасником міжнародного форуму.

Прагматизм відносин двох держав нині досяг того рівня, коли проблеми відкрито й неупереджено обговорюються, як це заведено між «своїми». Крім міжнародного визнання московського салону, надбанням журналістів стало ще кілька показових «відкриттів». По-перше, Росія не купуватиме Ан-70 ні за яких обставин. Принаймні поки головкомом російських ВПС залишається генерал Володимир Михайлов. По-друге, попри цю обставину, українсько-російську збройно-промислову дружбу зміцнили нові плани реалізації ще кількох вагомих проектів. І, нарешті, по-третє, український збройовий експорт, подолавши негативні наслідки «кольчужного» скандалу, пішов угору...

А серед подій, емоційно сприйнятих публікою, не лише приліт на салон кількох американських літаків, а також їх виявлення й розпізнавання українською станцією пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга» за 800 км до місця посадки.

Infant terrible

За задумом, Ан-70 мав показати свою могутність саме під час відвідання авіасалону президентом Володимиром Путіним. Але ефект було явно змазано через зсув програми польотів і скорочення польотного часу самого Ан-70. У результаті літак шугав у небі Жуковського, коли російський президент уже відбув. Представники АНТК ім. Антонова не приховували, що «зіштовхнулися з серйозною протидією з боку організаторів авіасалону». На думку заступника генконструктора конструкторського бюро Олега Богданова, «літак намагалися не допустити на виставку, а потім не хотіли допускати до тренувальних польотів». За його словами, уже протягом року стримується участь російських фахівців у випробуваннях повітряної машини. В АНТК ім. Антонова вважають: «спроби зіштовхнути» Ан-70 із Іл-76МФ робляться свідомо, хоча некоректно порівнювати два різних за класом літаки — оперативно-тактичний Ан-70 й оперативно-стратегічний Іл-76МФ, призначені для виконання цілком різних завдань.

Так це чи ні, але проблема проекту полягає в тому, що головним замовником літака є військове відомство Росії. Кажуть, Ан-70 — хороша машина, але народилася в невдалий для неї час. Коли треба було вирвати максимально велику частку виробництва літака під час переговорів із західними державами (частка спільного виробництва європейськими учасниками визначається часткою замовлення кінцевої продукції. — Авт.), російські представники мали нещастя задекларувати закупку 164 повітряних машин до 2018 року. Втім, українці теж відзначилися, замахнувшись на 65 літаків. Але коли Європа відмовилася від проекту, нереальність цих цифр стала очевидною для всіх. Тож російські військові, у котрих теж немає грошей, відмахуються від Ан-70 як від чуми.

«Військово-транспортний літак Ан-70 потрапив із середнього у важкий клас, тому військове відомство Росії не закуповуватиме його навіть після усунення технічних недоліків», — заявив автору Володимир Михайлов. Проте це не означає, що Росія кине проект. За словами головкому, військове відомство РФ зацікавлене в доведенні повітряної машини «до розуму», щоб продавати її третім замовникам.

Російські експерти не вірять, що заборгованість їхньої країни за розробку Ан-70 на суму 48,2 млн. дол. може бути включена в держоборонзамовлення на 2004 р., як обіцяв віце-прем’єр РФ Борис Альошин. Ця сума становить близько 30% щорічних асигнувань ВПС РФ на НДДКР. У найкращому випадку, вважають вони, суму боргу буде списано через газові схеми. Російський аналітик Сергій Сокут відзначає, що в них фактично немає розбіжностей щодо проекту Ан-70. «Якщо проаналізувати висловлювання Михайла Касьянова, Бориса Альошина, Олексія Московського (начальник озброєння ЗС РФ) за останні місяці, можна помітити, що жоден із них не згадав про серійне виробництво нового літака в Росії. А нинішнє доброзичливе ставлення російського уряду до Ан-70 пояснюється передусім небажанням загострювати відносини з Києвом».

Але це ще не все. Річ у тому, що на МАКСі «розкручували» не тільки проект Іл-76, а й новий проект середнього транспортного літака Ту-330, який, цілком очевидно, створюється як конкурент Ан-70. Навіть якщо не вдасться переконати експертів у тому, що Ан-70 розробники зробили занадто важким, у російських військових будуть досить вагомі аргументи на користь іншого, але теж російського проекту. Інакше кажучи, спроби силоміць залучити російський авіапром до проекту можуть виявитися не тільки невдячною, а й дурною працею — Росія Ан-70 не хоче. Так само як іншим літакобудівним державам, їй не хочеться власноручно вирощувати сильного конкурента.

Нові проекти

Зате Росія легко йде на зближення там, де їй вигідно. Таких проектів стає дедалі більше, причому більшість із них можуть виявитися прообразами транснаціональних структур. Особливо це помітно в авіабудівній галузі.

Під нескінченне ревіння винищувачів у небі Жуковського харківський авіазавод підписав досить вигідну угоду з самарським авіабудівником «Авіакором» — про створення спільного підприємства «Міжнародний авіаційний проект 140». Відповідно до проекту, український Ан-140 складатимуть у Самарі й потім поставлятимуть російським авіакомпаніям. Експерти «Авіакору» вважають, що ємність російського ринку для Ан-140 становить понад 100 повітряних машин, а реальні плани російської сторони — випускати по п’ять-шість літаків протягом найближчих двох-трьох років. Після підписання влітку нинішнього року контракту на поставку п’яти літаків Ан-140 Лівії, а також протоколів про наміри придбати літаки Словенією і Словаччиною, самарські плани підтверджують, що проект Ан-140 реально відбувся й набирає темпів.

Непогані поки що перспективи й у реактивного Ан-148: компанія «Аерофлот», як заявив на виставці «МАКС-2003» у Москві її гендиректор Валерій Окулов, веде переговори про придбання значної партії цих літаків. За оцінками експертів, українська машина Ан-148 жорстко конкуруватиме з двома російськими проектами — регіональним літаком Ту-334 (теж російсько-українським, який випускається поки що лише в Києві) і проектом RRJ-75. Ще торік «Аерофлот» заявив про намір придбати в лізинг 25 Ан-148 через лізингову компанію «Ильюшин Финанс К°». Якщо це станеться, то майбутнє новій машині буде забезпечено.

Попри розвиток спільного з Ізраїлем проекту модернізації навчально-бойового літака L-39, незабаром може з’явитися його українсько-російський близнюк. Провідною фірмою в цьому проекті буде російське КБ ім. Мясищева, а українськими учасниками — Одеський і Чугуївський авіаремонтні заводи. «Україна може ввійти в проект і літаками, і заводами», відзначив один з учасників українсько-російських переговорів у Москві.

Під час авіасалону було фактично дано старт оголошеному в Le Bourget амбіційному проекту: АНТК ім. Антонова та група компаній «Волга—Дніпро» підписали угоду про поновлення виробництва модифікацій літака Ан-124 «Руслан». Хоча йдеться поки що про відновлення виробництва літаків версії Ан-124-100М вантажністю до 150 т зі зменшеною чисельністю екіпажа, паралельно триватимуть роботи над створенням надгабаритного літака Ан-124-300, призначеного для безпосадочних трансконтинентальних перельотів. На думку розробників, життя Ан-124 має продовжитися ще на 30 років.

Міждержавна фінансово-промислова група «Оборонні системи», що об’єднала пострадянських виробників засобів ППО, оголосила про зацікавленість у ремонті й модернізації систем ППО разом з Україною. По-перше, на українській території буде створено спільний сервісний центр із ремонту систем ППО С-300. При цьому, як повідомив під час салону керівник секретаріату МФПГ «Оборонні системи» Володимир Маргелов, у мобільні ремонтні бази для ЗРС С-300, на які припадає значна частка вартості самого комплексу, можуть бути інтегровані українські ноу-хау у сфері діагностики, апробовані ВАТ «Спецтехсервіс» і ЗАТ «ЮБК-Спектр». Ще один проект у цій сфері стосується спільної модернізації ЗРК «Печора», які нині перебувають на озброєнні в 35 країнах світу. Ця тема, як говорять учасники проекту, набрала актуальності після підписання нинішнього літа міжурядової угоди про спільну роботу на ринках третіх країн.

Нарешті, найамбіційнішим спільним проектом, ймовірно, стане «Повітряний старт». Мрія радянських часів може здійснитися через кілька років: на 2006 р. заплановано перший запуск у рамках цього проекту. Застосування «Повітряного старту» має дозволити виводити супутники масою до чотирьох тонн, а замість космодрому буде використано літак Ан-124-100-ВС, спеціально допрацьований під проект. У ньому розміститься пусковий контейнер із ракетоносієм масою 100 т, на якому буде встановлено космічний апарат. Для «Повітряного старту» планують використовувати ракетоносій легкого класу «Політ», розроблений у російському КБ ім. Макєєва. За задумом учених, літак, піднявшись на висоту 10—11 тис. метрів, виконуватиме десантування ракети. Після цього в ракетоносія включаються власні двигуни, й з допомогою розгінного блоку він виводить супутник на геостаціонарну орбіту. Основні учасники проекту — авіаційно-ракетний комплекс «Повітряний старт», АНТК імені Антонова і КБ ім. Макєєва — вже підрахували, що середня вартість пуску становитиме 20—23 млн. дол., що значно дешевше від використання основних ракетоносіїв при пусках із наземних космодромів.

Стріляючий експорт зростає

Під час прес-конференції держкомпанії «Укрспецекспорт» її гендиректор Валерій Шмаров погодився з розрахунками Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (Stockholm International Peace Research Institute), який відвів Україні шостий рядок у списку основних експортерів зброї. На «МАКСі» В.Шмаров не робив таємниці з того, що «кольчужний» скандал для вітчизняних спецекспортерів уже історія, а обсяги експорту зброї неухильно поповзли вгору.

Перед початком виставки гендиректор «Укрспецекспорту» розповів автору:

— Не буде відкриттям, якщо я скажу, що майбутнє України на ринку зброї має проявитися в нових технологічних рішеннях. У створенні нової авіаційної техніки й агрегатів для неї. У створенні нових засобів ППО, радіолокації, виявлення й радіоелектронної розвідки. У створенні нових високоточних засобів ураження й засобів протидії йому. Україна вже сьогодні може представити нові пасажирські й військово-транспортні літаки, нові рішення в створенні та модернізації ракетоносіїв і космічних апаратів, нові радарні системи, системи радіорозвідки й радіозаглушення, а також керовані лазерним променем боєприпаси. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що в України є довгострокова перспектива на ринку озброєнь. Її реалізація значною мірою пов’язана з інвестиціями в створення бойових систем нового покоління, які повинні відповідати військовій доктрині держави й водночас мати широку експортну перспективу. Інакше кажучи, ми ставимо на наукомістку продукцію та високі технології, і це сьогодні безальтернативна умова збереження позицій на ринку. Стосовно реалізації військової продукції найближчими роками, є попит на вітчизняну авіатехніку й підсистеми для неї, системи протиповітряної оборони, радіолокаційну техніку, радіоелектроніку, боєприпаси та продукцію військового суднобудування. За результатами першого півріччя 2003 р., компанія збільшила обсяги експорту більш як у півтора разу, порівняно з торішнім періодом, обсяги ж укладених протягом цього часу контрактів сягнули найвищого для «Укрспецекспорту» рівня. Сьогодні нас дедалі більше тішить і структура експорту. Частка майна Міністерства оборони й інших військових формувань менше 20%, тим часом як майже дві третини становить експорт нової продукції підприємств ОПК. Ми вважаємо високим показником, що майже чверть контрактів припадає на експорт послуг спеціального призначення.

На думку фахівців Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, обсяги українського експорту зброї нинішнього року можуть істотно зрости і, за умови збереження набраних темпів у другому півріччі, перевищити півмільярда доларів. Передусім за рахунок підписання торік і на початку поточного року кількох значних контрактів. Як, приміром, на поставку Пакистанові моторно-трансмісійних відділень для ісламського танка «Аль-Халід», продаж Лівії чотирьох транспортних літаків Ан-32, відновлення системи ППО в Туркменістані тощо. Відчутно зросли обсяги поставок українських озброєнь і військової техніки в такі держави, як Китай, Індія, Єгипет, Алжир, а додатковий поштовх активності надасть уже згадувана угода з Росією — про співробітництво на ринках третіх країн.

Крім «Укрспецекспорту», що традиційно експортує понад дві третини військової продукції, солідні контракти підписали й деякі самостійні спецекспортери, приміром, холдингова компанія «Артем», яка поставлятиме ракети «повітря-повітря» для сучасних літаків Су-30.

Проте, схоже, ці успіхи знову стали предметом занепокоєння конкурентів. Оскільки на обрії вже вимальовуються обриси нового скандалу — цього разу українську прописку мають намір дати ПЗРК типу «Голка» і «Стріла», яких, до речі, Україна не виготовляє.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво