Артіс Пабрікс: «Ми не можемо давати Україні менше, ніж Росії» - Політика - dt.ua

Артіс Пабрікс: «Ми не можемо давати Україні менше, ніж Росії»

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Раніше Латвія була не дуже активною в балто-чорноморському регіоні. Відносини з Росією і скандинавськими країнами забирали основну увагу латиського керівництва...

Раніше Латвія була не дуже активною в балто-чорноморському регіоні. Відносини з Росією і скандинавськими країнами забирали основну увагу латиського керівництва. Після вступу країни в Євросоюз і НАТО ситуація змінилася: тепер Рига шукає власне місце в регіоні, щоб збільшити свою вагу в Європейському Союзі. І тому має намір брати активну участь у виробленні політики ЄС щодо низки країн колишнього Радянського Союзу. У кожному разі, як випливає з інтерв’ю «ДТ» міністра закордонних справ Латвії Артіса ПАБРІКСА, його країна має намір не лише на словах підтримувати євроатлантичні та євроінтеграційні амбіції України.

— Пане міністре, у недавно схваленому комітетом Кабінету міністрів Латвії проекті розробленого вашим відомством Плану розвитку політики співробітництва на 2006 рік пріоритетними країнами названі Молдова, Грузія і Білорусь. Чим викликаний вибір цих країн?

— Швидше, це дві держави, оскільки з Білоруссю в нас трохи інакша ситуація. Цей вибір не означає, що Україна не є пріоритетом. Ми вибрали ці країни, оскільки вони не набагато більші за Латвію. І нам під силу сприяти розвитку цих двох держав.

— В останні десять років проблема Білорусі стала викликом для всього європейського співтовариства. Які шляхи бачить Латвія — її сусід —для вирішення цієї проблеми?

— Я гадаю, тут потрібні спільні зусилля. Йдеться не лише про держави, котрі межують із Білоруссю — країни Балтії, Польщу, Україну. Ми повинні порушити це питання на найвищому рівні в Європейському Союзі і обговорювати його з участю Сполучених Штатів. До того ж питання Білорусі ми повинні постійно порушувати в дискусіях Євросоюз—Росія. Повторюю: цю проблему ми можемо розв’язати лише в тому випадку, якщо буде вироблено спільну позицію.

— Наскільки я розумію, йдеться не про міжнародну ізоляцію?

— Ні, ізоляція не допомагає, треба впливати. Ми мусимо подумати, як можемо це здійснювати.

— Якими засобами?

— Це не дискусія для газети.

— У середині серпня президенти України і Грузії Віктор Ющенко та Михайло Саакашвілі підписали заяву про створення Співтовариства демократичного вибору, яке об’єднає країни балто-чорноморсько-каспійського регіону. Про підтримку цієї ініціативи заявив президент Литви Валдас Адамкус. Чи готова приєднатися до цього співтовариства демократій і Латвія?

— Литва завжди була активнішою в цьому регіоні: цьому сприяють її географічне розташування, історія. Але й нам небайдужа доля країн регіону. Наш прем’єр уже був у Грузії й готується відвідати Україну, а президент восени вирушає на Кавказ. Ми хочемо, щоб усі держави, розміщені між Європейським Союзом і Росією, були максимально суверенними, максимально багатими й максимально сильними. Якщо зазначена ініціатива — шлях до цього, то ми її підтримуємо.

Я не можу нині запевнити вас, що Латвія братиме участь у Співтоваристві демократичного вибору. Та якщо цей почин збігається з нашими національними інтересами й інтересами Європейського Союзу (у чому я більш-менш упевнений), то ми зробимо все, щоб його схвалити. Питання в тому, щоб він не залишився на папері, а був результативним, щоб такі ініціативи були скоординовані з іншими, які існують у рамках НАТО, Європейського Союзу. При цьому не можна забувати про нашого стратегічного партнера — Сполучені Штати. І ми не повинні ізолювати Росію.

Латвія не проти Росії. Ми хочемо нормального, раціонального й прагматичного співробітництва з цією державою. Але, думаю, м’яч не на нашому боці.

— Як латвійська сторона оцінює виконання Києвом Плану дій Україна—ЄС? І, з огляду на ситуацію, що склалася в Євросоюзі, які, на ваш погляд, європерспективи України?

— Поки що рано судити про ваші успіхи. Гадаю, обговоренню виконання вашою країною Плану дій ми присвятимо ще багато часу в наших дискусіях у Брюсселі. Але ви чудово розумієте, що розширення ЄС, у принципі, уповільнилось. І в інтересах України, щоб переговори з Туреччиною, які розпочнуться 3 жовтня, завершилися позитивно. Адже якщо ми затримаємо рішення щодо Туреччини, то буде дуже важко обговорювати інтеграційні питання з Україною.

І все-таки ваші перспективи залежать насамперед від вас. Європа рано чи пізно розбереться зі своїми проблемами. Оскільки більшість питань, які стоять нині на порядку денному в Європейському Союзі — конституція, бюджет, — спровоковані деякими державами, які, скажемо так, не завжди успішно проводять свої внутрішні реформи.

Але якщо Україна буде хорошим партнером для Європейського Союзу, якщо демократичні реформи, боротьба з корупцією, реформа правоохоронних органів підуть у вашій країні дуже добре, у вас з’явиться можливість просити багато чого у ЄС. Однак, відверто кажучи, про перспективу членства в Євросоюзі можна буде говорити через кілька років.

— З 1 вересня Україна запровадила безвізовий режим для громадян країн — членів Євросоюзу, а також Сполучених Штатів і Канади. Найближчим часом наша країна розпочне переговори з Євросоюзом щодо лібералізації візового режиму для українських громадян. На які рамки, на вашу думку, в цій угоді може розраховувати Київ?

— Безвізовий режим буде не відразу. Так, Латвія 2001 року в односторонньому порядку скасувала візовий режим зі Сполученими Штатами, Канадою, Австралією і Новою Зеландією. З цих чотирьох держав лише Нова Зеландія скасувала візи стосовно громадян Латвії. Нині ми члени Європейського Союзу. Однак мине ще кілька років, перш ніж нам удасться досягти зі США, Канадою та Австралією такого самого ж рівня, як із Новою Зеландією.

Запровадження для вашої країни безвізового режиму з боку Євросоюзу багато в чому пов’язуватиметься з внутрішніми реформами в Україні. Якщо ви зможете показати, що нелегальна міграція зменшилася, якщо зможете гарантувати якість документів, продемонструєте, що в країні відбуваються економічні реформи, — тоді прогрес буде. Але я думаю, що результати з’являться нескоро.

— Лібералізація візового режиму передбачає не лише безвізові поїздки громадян. Існує ще й такий режим, як безплатні візи. Чи може Україна сподіватися, що в угоді буде зафіксована така форма?

— Гадаю, ми щось зробимо в ЄС стосовно лібералізації. Ви знаєте, що Латвія наприкінці серпня скасувала плату за візи для українських громадян. Ми будемо дотримуватися цієї позиції і в Євросоюзі: якщо ми це змогли зробити, то й інші держави зможуть. У цьому плані Латвія для вас лобі. І коли востаннє я виступав у ЄС, то сказав, що ми повинні виходити з того, що не можемо давати Україні менше, ніж Росії.

Насправді лібералізація візової політики — складна проблема. З одного боку, ми повинні допомагати вам і прибрати все те, що заважає пересуванню людей. З іншого боку — жодна європейська держава не може нехтувати своєю безпекою. Якщо країни Євросоюзу зможуть отримати гарантії, що немає ніякої загрози для їхньої безпеки, то у вас є дуже добрий шанс.

— На початку дев’яностих у Латвії менше п’ятдесяти відсотків населення підтримували вступ країни в НАТО. Як латвійська влада змогла переконати громадян, що Північноатлантичний альянс — не агресивний блок, а організація, членство в який відповідає національним інтересам країни?

— Те, що за НАТО тоді було менше п’ятдесяти відсотків, не означає, що за нього була меншість. У принципі, за членство в альянсі була більшість громадян. До того ж уявлення про НАТО як про агресивний блок іде з нашого радянського минулого, коли ми вчили у школах, що організація північноатлантичного договору — це чорне й погане, а все, що на протилежному боці, — біле й гарне.

Для нас, громадян маленької держави біля Балтійського моря, НАТО означає свободу і можливість захистити свою країну, якщо, не дай Боже, проти неї буде якась агресивна дія. До того ж держави, котрі входять до альянсу, не воюють одна з одною. І, нарешті, для нас північноатлантична організація означає, що ми змогли прискорити розвиток своєї армії.

На відміну від Угорщини, Чехії та Польщі, в нас, коли ми вибралися з Радянського Союзу, не було своєї армії, вона була знищена ще в 1941 році. Ми мусили починати з нуля. Сподіваємося, що, перебуваючи в НАТО, зможемо з допомогою цієї організації швидше реформувати армію. Ми нікому не хочемо загрожувати. Але нашою головною проблемою впродовж останніх восьмиста років було те, що ми подобалися надто багатьом. Нині ми хочемо від цієї любові трохи дистанціюватися.

— У балто-чорноморському регіоні принаймні дві держави підтримують прагнення України до членства в НАТО. Це Польща і Литва. Яка позиція Латвії в цьому питанні? Чи готова Рига віддати свій голос, коли вирішуватиметься питання про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)?

— Гадаю, так.

— Пане міністре, ваша відповідь дає підстави думати, що ваш уряд ще не визначився у своїй позиції. Що ж повинна зробити Україна, аби позиція Латвії була незмінною в питанні підтримки приєднання нашої країни до ПДЧ?

— Існують два рівні. Перший — політичний. Ми, у принципі, за українську інтеграцію. Але треба дійти консенсусу в цьому питанні у НАТО. Другий рівень — технічний. Він пов’язаний із тими внутрішніми реформами у вашій країні, про які говорить НАТО: ми мусимо бути впевненими, що співробітництво не зменшить можливостей альянсу. Технічні питання, на виконанні яких наполягає організація, неможливі без розвитку демократичного суспільства. І тоді ми можемо говорити про членство в НАТО.

— Так звана російськомовна меншина в Латвії складається не лише з росіян. Це також представники інших націй, зокрема й українці. Як латвійська держава формує свою політику в цьому делікатному питанні, коли брати до уваги, що Росія використовує тезу про захист прав російськомовного населення як інструмент для реалізації своїх зовнішньополітичних інтересів?

— Російська сторона робить усе, щоб у питанні політики щодо національних меншин подати Латвію в поганому світлі. Але я можу вас запевнити: Латвія не лише виконує міжнародні вимоги стосовно прав національних меншин, а й перевиконує їх. Наша держава пропонує набагато більше, ніж Росія і навіть деякі країни ЄС.

Ви маєте рацію, наші національні меншини — це не лише російськомовні, а й українці, і представники багатьох інших етнічних груп. Деякі з них жили тут сотні років. Але є люди, які приїхали до Латвії в останніх 20—30 років. Таких іммігрантів ніде в Європі не називають національною меншиною і не надають їм відповідних прав. Я не чув про права національних меншин для турків у Бельгії чи Німеччині. Латвія ж запропонувала всім, хто приїхав сюди кілька десятиліть тому, ті ж самі права, які мають національні меншини.

У тих, хто тут живе, ми просимо лише вивчити латиську мову й бути патріотами своєї держави. Нічого більше не потрібно. Я вважаю, що наша політика дуже позитивна. І нас дуже дивує, що Росія не бачить нашого доброго ставлення до національних меншин. Ставлення до всіх має бути однакове. І якщо ви вимагаєте щось від нас, то передусім подивіться на себе. І тоді запитань до нас у вас більше не виникне.

— Ось уже практично два роки з різних причин у Вентспілс не надходить російська нафта: російська компанія «Транснефть» використовує нафтотермінал у Приморську. Як планує латвійська сторона вирішити ситуацію з Вентспілсом?

— Це політичний тиск із боку Росії на Латвію, щоб вплинути на нашу внутрішню і зовнішню політику. Результату не буде.

Автор дякує латвійській неурядовій організації LATO за організацію поїздки в Латвію та Посольству Латвії в Україні за допомогу в підготовці інтерв’ю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво