АННА АЗАРІ: «ПРОЦВІТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН — НАЙКРАЩИЙ ПОКАЗНИК ЗДОРОВ’Я УСЬОГО СУСПІЛЬСТВА» - Політика - dt.ua

АННА АЗАРІ: «ПРОЦВІТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН — НАЙКРАЩИЙ ПОКАЗНИК ЗДОРОВ’Я УСЬОГО СУСПІЛЬСТВА»

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Останнім часом увагу загалу як за кордоном, так і в Україні привертає дискусія навколо почастішання проявів антисемітизму...

Останнім часом увагу загалу як за кордоном, так і в Україні привертає дискусія навколо почастішання проявів антисемітизму. У Західній Європі дедалі більше занепокоєння викликає зростання популярності праворадикальних рухів. Заява Ле Пена, кандидата на пост президента Франції, про те, що Голокост був лише одним з епізодів історії, викликало шквал обурення. А щоденна хроніка терактів і протистояння на Близькому Сході дає все нові й нові підстави для суперечок.

В Україні ця тема до часу залишалася поза увагою більшості ЗМІ. Але після атаки на синагогу Бродського в Києві й порушення кримінальної справи проти одіозного львівського видання «Ідеаліст» полеміка спалахнула з новою силою. З проханням розповісти про своє бачення становища в Україні «ДТ» звернулося до Анни АЗАРІ, Надзвичайного й Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні й Молдові.

— Пані посол, говорячи про таке явище, як антисемітизм, зазвичай відзначають його наявність практично в усіх країнах, навіть у найрозвиненіших і найдемократичніших. З погляду формування відносин між євреями й українцями нині, яку особливість ви відзначили б?

— Говорячи про історію відносин між євреями й українцями, багато хто схильний пам’ятати лише трагічні моменти. Це, зокрема, стосується тих істориків, котрі, описуючи життя євреїв у цій країні, зосереджують увагу на погромах й участі українців у каральних акціях фашистів. Про вікові добросусідські відносини говорять куди менше. Тож однією з постійних акцій, що проходять під егідою посольства Ізраїлю, є надання звання «Праведник народів світу» людям, які рятували євреїв під час Другої світової. Це справжній героїзм. Адже ставши на захист гнаних, вони наражали на небезпеку власні родини. І в більшості випадків йдеться про простих скромних людей із невеличких міст і сіл. В Україні цим почесним званням ушановано вже понад 1600 чоловік.

В Українській державі сьогодні відбувається відродження єврейської громади. Ніхто не заперечить той факт, що в Україні немає політики державного антисемітизму. Сказавши це, я не маю на увазі, що це явище відсутнє як таке. Але радує те, що тут його проявів на побутовому рівні, порівняно з Західною Європою, менше. Про це свідчать моніторинги, проведені різноманітними єврейськими організаціями.

— З чим це пов’язано, на ваш погляд?

— Важко судити. Але в таких країнах, як Франція, Бельгія, це пов’язано з наявністю великої мусульманської громади. Мушу, втім, відзначити, що реакція на прояви антисемітизму в Україні й на Заході різна. Приміром, Жак Ширак відвідав синагогу після атаки, і практично вся неєврейська еліта Франції вийшла на демонстрацію. В Україні реакція на такі події за звичкою висловлюється в закритій кімнаті, а не у відкритій дискусії.

— Чи можете ви сказати, що сьогодні обговорення проблем міжнаціональних відносин в Україні набирає нових рис?

— Усі ці роки існували та продовжують існувати видання антисемітського характеру, на кшталт того ж таки львівського «Ідеаліста». Але якщо раніше вони були в становищі маргінальному, то сьогодні можна спостерігати перехід преси такого штибу на якісно інший рівень. Яскравим прикладом цього стали публікації в часописі МАУП «Персонал». Прояви таких настроїв серед людей, чий рівень претензій набагато вищий від середнього, раніше не спостерігалися. Реакція влади, порушення кримінальної справи проти видання — це не найголовніше. Питання в тому, як на шовіністичні витівки реагує громадянське суспільство, яка йде дискусія. Я не вважаю, що критика політики Ізраїлю — це антисемітизм. Але публікації «Персоналу» — це не полеміка, а махровий антисемітизм. Поява таких публікацій свідчить, що розуміння легітимності й нелегітимності методів суперечки поки що немає.

Прояв таких тенденцій у багатонаціональній країні повинен цікавити не лише окремі громади євреїв чи, скажімо, вірменів, а й державу загалом. Нормальні відносини та процвітання національних меншин — найкращий показник здоров’я суспільства взагалі.

— Оприлюднені недавно нові епізоди з записів Мельниченка гранично ясно характеризують ставлення до окремих представників єврейського народу в найвищих ешелонах влади. Поява цих плівок у той час, коли йде підготовка до візиту Л.Кучми у США, не може не вплинути на імідж України. Яка ваша думка?

— Занадто багато питань внутрішньополітичного характеру порушують ці плівки. Оприлюднення записів у певний момент робить їх засобом боротьби й на міжнародній арені. І як посол Держави Ізраїль я не вважаю, що повинна реагувати на останні епізоди. Гравців у цій дуже заплутаній історії не бракує. Це питання необхідно вирішувати всередині країни.

— Чи є сьогоднішня ситуація з проявами антисемітизму загрозливою?

— Не думаю, що ситуацію, яка складається на сьогодні в Україні, можна називати загрозливою, попри всю активність дискусії. Та якщо заплющувати очі й робити вигляд, ніби проблеми не існує, вона цілком може стати такою.

Усі ми — люди й не народжуємося праведниками. Етноцентризм — звичайне явище: своє — приємніше та ближче. А той, хто не схожий на тебе, — потенційно небезпечний. То що ж робити? Можу сказати, як робити не можна: не можна заперечувати. Якщо ти не визнаєш існування самого явища, то з ним неможливо боротися. У Радянському Союзі при декларованій відсутності національного розбрату розгорталися каральні кампанії під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом і космополітизмом. І тепер держави на пострадянському просторі зіштовхуються з найгострішими національними суперечностями, грубим шовінізмом.

Мене дивує ідея окремих представників інтелігенції про те, що побудові незалежної України й розвитку громадянського суспільства може перешкоджати відродження культури та традицій національних меншин, зокрема євреїв. А либонь наш міністр Щаранський відзначає взаєморозуміння, яким відзначалися його стосунки з українськими націоналістами в радянських таборах. Адже ідея самовизначення, збереження власної культури зближує. І через те, що в незалежній Україні співіснуватимуть різні національні громади, вона не стане менш «українською». Діалог культур збагачує.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво