Англійський пацієнт - Політика - dt.ua

Англійський пацієнт

24 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-1 грудня

Увечері 23 листопада Олександр Литвиненко, колишній офіцер ФСБ, котрий утік у Британію 2000 року, помер...

Увечері 23 листопада Олександр Литвиненко, колишній офіцер ФСБ, котрий утік у Британію 2000 року, помер. Його шанси на виживання лікарі оцінювали як 50 на 50 і відводили критичний строк — три-чотири тижні. Організм не впорався з отруйною речовиною. Ні лікарі, ні токсикологи поки що не в змозі чітко визначити причину смерті. Федеральна служба безпеки Росії категорично заперечує свою причетність.

Олександр Литвиненко потрапив до лікарні ввечері 1 листопада. Протягом десяти днів лікарі лікували його від важкого харчового отруєння. І тільки після того, як пацієнт сам попросив перевірити версію отруєння, у його організмі знайшли солі талію. Спеціальний відділ Скотланд-Ярду з боротьби з тероризмом почав розслідування. Біля дверей палати хворого виставили цілодобову збройну охорону.

Симптоми захворювання Литвиненка досліджував той самий британський лікар-токсиколог Джон Генрі, який восени 2004 року за фотографією Віктора Ющенка першим діагностував отруєння діоксином. Саме він через два тижні хвороби виявив, що вміст талію в крові Литвиненка втричі перевищує допустиму норму, і заявив, що така доза «потенційно смертельна».

У 1970-х роках талій, який належить до групи важких металів і не має смаку та запаху, використовувався для виготовлення отрути для щурів, але потім від нього відмовилися через високу токсичність. Доктор Генрі з медичного коледжу Лондонського університету припускав також наявність іншої отруйної речовини. До кінця другого тижня перебування в клініці в пацієнта почалися проблеми з мовою, було зафіксовано порушення функції нирок, інтенсивне випадіння волосся. 21 листопада перестав функціонувати кістковий мозок, рівень лейкоцитів у крові впав до нуля, відмовило серце. Лікарі заговорили про можливе отруєння одним із радіоактивних ізотопів талію. Тим часом експерти попереджали, що радіоактивний талій виявити в організмі людини практично неможливо. 23 листопада Литвиненко помер.

Згідно з показаннями самого Олександра Литвиненка, 1 листопада в недорогому японському суші-барі на Пікаділлі-стрит він обідав з людиною, яка сама попросила зустрічі з ним для передачі матеріалів, пов’язаних з убивством російської журналістки Анни Політковської. До вечора Литвиненко відчув симптоми отруєння і опинився в лікарні. Міфічним гостем-італійцем виявився Маріо Скарамелла, який бере участь у парламентському розслідуванні діяльності КДБ в Італії. На початку цього тижня на прес-конференції в Римі він повідомив, що його розмова з Литвиненком тривала всього 35 хвилин, і йшлося про електронний лист, який того стривожив. Сам же Литвиненко ще в перші дні слідства розповідав журналістам, що в документах, переданих йому, «є прізвище людини, можливо, причетної до вбивства Анни Політковської».

Але виявилося, що Скарамелла не єдиний, з ким того нещасливого дня зустрічався колишній феесбешник. За дві години до обіду в суші-барі одного з лондонських готелів він «пив чай» із двома росіянами. За словами самого Литвиненка, він мав зустрітися зі старим другом, але з подивом побачив з ним незнайому людину на ім’я Володимир. Старим другом ще з часу спільної служби в КДБ виявився такий собі Андрій Луговой. Про нього поки що відомо, що він служив у 9-му управлінні ФСБ (раніше КДБ), якийсь час працював у службі охорони російського прем’єр-міністра. Є також інформація про те, що Литвиненко і Луговой колись працювали разом на телеканалі ГРТ, що належав олігархові Борису Березовському. Сам Березовський на питання про Лугового поки що не відповідає. За показаннями Литвиненка, Луговой і міфічний Володимир прибули до Лондона нібито для підписання контрактів про надання охорони багатим росіянам, що мешкають у Британії. Нині вони обидва — головні підозрювані у справі про вбивство Литвиненка. Правда, після замаху жодного з них у Лондоні не бачили.

Як тільки колишньому офіцерові ФСБ Олександрові Литвиненку було поставлено діагноз «отруєння», погляди британських журналістів спрямувалися в бік його колишньої організації. На що російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) виступила з різким запереченням, відкидаючи всіляку можливість своєї причетності до цієї справи. Прес-служба СЗР заявила: «Литвиненко — не та людина, щоб заради неї псувати двосторонні відносини. Така діяльність абсолютно не в наших інтересах».

Британська частина біографії Литвиненка починається в листопаді 2000 року, коли колишній полковник ФСБ Росії прилетів до Лондона і попросив політичного притулку для себе і своєї сім’ї. Офіцер ФСБ набув широкої популярності влітку 1998 року, коли з групою товаришів по службі обвинуватив російські спецслужби в підготовці замаху на медіамагната Бориса Березовського, який тоді вже перебував «у вигнанні». Проти Литвиненка почали службове розслідування, його неодноразово заарештовували, кілька місяців він провів у в’язниці. У листопаді 2000 року йому вдалося втекти з Росії через Україну до Туреччини з підробленим закордонним паспортом. Добратися до Британії допоміг Олександр Гольдфарб, у минулому — єврейський дисидент, перекладач Андрія Сахарова, а потім американський громадянин і завкафедрою інституту охорони здоров’я в Нью-Йорку. Познайомив їх Березовський.

У червні 2002 року Литвиненка було засуджено в Росії на три з половиною роки тюремного ув’язнення умовно — за службові порушення. А через місяць він дав показання (через телеміст Лондон — Москва) російській громадській комісії, яка розслідує вибухи 1999 року в житлових будинках у Москві й Волгодонську, і заявив, що в нього є докази причетності до цих актів спецслужб Росії. 2003 року Литвиненко публікує книжку «ФСБ підриває Росію», у якій пише, що російські спецслужби організували вибухи в житлових будинках — щоб створити привід для розгортання військової операції в Чечні, що нібито допомогло Путіну, тодішньому главі ФСБ, стати президентом Росії. Чотиритисячний тираж, надрукований у Латвії, по дорозі в Москву було вилучено й, очевидно, знищено. Думки тих, кому вдалося прочитати книжку в Росії, розділилися. Ті, хто не повірив авторові, вважали, що головним її замовником є Березовський.

Але навіть попри те, що заяви Литвиненка в Росії називали несерйозними, надуманими й навіть нікчемними, його особа чомусь дуже дратувала ФСБ. Але ж його не можна назвати «класичним» перебіжчиком, оскільки він ніколи не був шпигуном. Утікши на Захід, він не прихопив із собою секретів спецслужб, як свого часу це зробили Суворов чи Гордієвський. Хоча Литвиненко справді був співробітником ФСБ, проте працював він у спеціально створеному відділі боротьби з організованою злочинністю. Він навіть сам згадував у своїй книжці, що західні розвідки ніколи ним не цікавилися.

Литвиненко отримав політичний притулок у Великобританії 2001 року, а британським підданим став восени 2006-го.

У благополучній Британії не відразу відреагували на отруєння Олександра Литвиненка. Але вже через два тижні заговорили всі й одночасно. Російська преса, за винятком радіостанції «Эхо Москвы», новини ігнорувала. Британські журналісти пригадали імена багатьох жертв, котрі, як вважають, закінчили земне існування не без допомоги російських спецслужб. Так, 1978 року на лондонському мосту Ватерлоо було вчинено замах на болгарського дисидента Георгія Маркова. Із парасольки йому в ногу вистрілили голкою, отруєною рицином. Днів за два по тому Марков помер. Пізніше ще один утікач — офіцер КДБ Олег Гордієвський підтвердив участь радянських спецслужб у цьому вбивстві.

І КДБ, і НК, і інші репресивні органи СРСР завжди заперечували причетність до злочинів за кордоном, навіть за наявності доказів. Мало минути, наприклад, 50 років, щоб КДБ визнало: Троцького 1940 року вбив їхній найманий агент.

Для тих, хто сумнівається, що ФСБ є правонаступницею КДБ, британські мас-медіа освіжили пам’ять епізодом лютого 2004 року, коли в столиці Катару внаслідок вибуху автомобіля загинув колишній президент Чечні Зелімхан Яндарбієв. Слідство встановило, що до вбивства причетні два офіцери ФСБ, які працювали в Катарі. Але вже через рік, у результаті масованого тиску Москви, емір Катару звільнив російських в’язнів, і вони благополучно відбули на батьківщину. Кажуть також про отруєння кандидата в президенти України, навіть попри те, що в самій Україні про це вже майже не згадують. І ще — про спробу отруїти Анну Політковську під час її польоту в Беслан.

Але цікаво, що керівник прес-служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Іванов сказав в інтерв’ю радіо «Эхо Москвы» таке: «Починаючи з 1959 року, коли було знищено українського націоналіста Бандеру, радянська розвідка і наступниця Першого головного управління КДБ СРСР — Служба зовнішньої розвідки не ведуть роботи з фізичної ліквідації неугодних Росії осіб». Правильно. Проте прес-секретар чомусь не згадав про свіжоспечений закон Росії, ухвалений у червні цього року, який знову дозволяє спецслужбам ФСБ і ГРУ брати участь в операціях за межами Росії, наприклад усувати терористів. Закон було ухвалено, до речі, напередодні саміту країн «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі, але ніхто з західних лідерів не звернув на нього уваги. Тим паче що сам російський президент Володимир Путін відмінно справляється з роллю надійного союзника американського президента Джорджа Буша у війні з тероризмом.

Коли днів зо два тому нарешті потроху заговорила російська преса, відразу прозвучали думки про те, що обвинувачувати ФСБ, Кремль і навіть самого Путіна безглуздо, оскільки їм від цього ніякої вигоди немає. Особливо напередодні саміту в Хельсінкі «Росія — ЄС». Справді, наївно було б вважати, що сам російський президент причетний до отруєння Литвиненка, погоджуються британські журналісти, й одразу в деяких британських ЗМІ змінюється тональність. Вони вже починають розводитися, роблячи свої детальні викладки про те, чи слід так «дражнити російського ведмедя». Financial Times, наприклад, бере на себе роль виваженого арбітра і навіть докоряє таблоїдам за дешевий карнавал уїдливих заголовків.

Слідство у справі про отруєння-вбивство Олександра Литвиненка навряд чи закінчиться судовим вироком виконавцям і замовникам. Проте сама ця подія вже в новій якості поставила на порядок денний питання «Росія і Захід» і питання про сумісність таких понять, як Росія і демократія. Британський оглядач Independent Домінік Лоусон пише: «Велика помилка сучасних західних політиків полягає в тому, що демократію вони ставлять на одну дошку з цивілізацією... Проблема нинішньої Росії не дуже то відрізняється від причин її негараздів упродовж усієї історії. Цією країною завжди правлять і правили люди, а не закони». Але це вже тема окремої розмови.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво