АНАТОЛІЙ ТОЛСТОУХОВ: «НЕ МОЖНА ДВІЧІ НАСТУПАТИ НА ТІ Ж САМІ ГРАБЛІ. ОСОБЛИВО ТАКІ ВЕЛИКІ, ЯК РЕФЕРЕНДУМ...»

Поділитися
Посада координатора парламентської більшості, породжена революційним піднесенням депутатських мас 2000 року, завжди мала до певної міри суперечливий характер...

Посада координатора парламентської більшості, породжена революційним піднесенням депутатських мас 2000 року, завжди мала до певної міри суперечливий характер. З одного боку, людина, наділена повноваженнями координатора, ставала мало не другою після спікера особою в парламенті. З іншого ж — підконтрольність більшості її прабатькам, які живуть на Банковій, надавала значної залежності і статусові найголовнішого «більшовика». У найскладніші для українського парламенту історичні моменти роль більшовицького «комісара» набуває особливого значення. І, як свідчить практика, не кожен здатний із цією роллю впоратися. Оскільки вимоги, що їх висувають до координатора його патрони з президентської адміністрації на кожному з окремо взятих етапів діяльності Верховної Ради, не завжди збігаються з можливостями самого координатора. Організаційними, фізичними, інтелектуальними й... моральними.

Відносно молодий координатор парламентської більшості Анатолій Толстоухов — далеко не новобранець у політиці взагалі. І, напевно, не може не розуміти, які серйозні випробування чатують на нього в найближчому майбутньому, коли почнеться реальне втілення у життя планів Президента щодо конституційної реформи. Результат грядущого конституційного процесу залежатиме зокрема й від того, наскільки правильно Анатолій Володимирович розрахував свої сили, перш ніж стати третім в історії парламентської більшості її координатором.

— Анатолію Володимировичу, у парламенті присутні, можна сказати, дві ключові постаті: спікер і координатор більшості. Володимир Литвин уже висловився в тому дусі, що «від того, що доярка думатиме про конституційну реформу, надої не збільшаться». А як ви ставитеся до ефективності методики всенародного обговорення конституційної реформи?

— Говорячи так, Володимир Михайлович висловлював свою думку як голова Верховної Ради. Трохи більше року тому його точка зору, напевно, була б іншою. Однак погодьтеся, що думка стосовно всенародного обговорення конституційної реформи не може визначатися місцем сидіння. А ефективність методики — питання, на яке дадуть відповідь Конституція і життя. До сьогодні Конституційний договір і Конституцію писала влада. Колись це повинні почати робити прості люди. А завдання влади — дедалі зацікавленіше дослухатися їхнього голосу. Влада і народ, держава і суспільство повинні рухатися назустріч одне одному, щоб нинішнє й майбутнє не відокремлювалися одне від одного...

— Чи підтримуєте ви висловлену Президентом ідею референдуму з питань конституційної реформи?

— У цьому конкретному випадку — ні. У день мого звільнення з посади урядового секретаря Леонід Данилович цікавився моїм ставленням до референдуму. Я радив тоді не проводити його, аргументуючи тим, що серед питань не було жодного, яке консолідувало б суспільство. Новий референдум загострить напруженість у суспільстві без гарантій на результат «за волею народу». А це гроші, викинуті на вітер, без жодної відповідальності за їх нецільове використання. У бюджеті немає статті «гроші на вітер».

— Наприкінці минулого року ВР ухвалила закон про підвищення мінімальної заробітної плати із січня 2003 року. Президент його підписав. А зараз уряд вносить законопроект про перенесення терміну підвищення мінімальної зарплати на січень 2004 року. Яка щодо цього позиція парламентської більшості: пропрезидентська чи проурядова?

— Позиція — реалістична. З урядом ми міцно пов’язані угодою. Президент же — глава системи виконавчої влади. Гадаю, що в цьому трикутнику ми не заблукаємо, як між трьома соснами, і вже 2003 року зуміємо матеріалізувати грудневе рішення Верховної Ради.

— А якою, на вашу думку, буде позиція більшості стосовно відправки до Іраку українських військовиків у складі інтернаціональних стабілізаційних військ? У разі якщо на те буде даний мандат ООН і в разі його відсутності?

— У ваших запитаннях звучить абсолютна впевненість не лише в тому, що більшість існує, а й у тому, що вона активна... Мені це подобається. Щоправда, у питаннях організації своєї діяльності ми ще відстаємо від синоптиків, котрі не бояться прогнозувати, щоправда, часто списуючи потім усі свої помилки на піднебесну канцелярію. Одне можу гарантувати: рішення буде таким, що авторитет України у світі зміцніє, а ми не ховатимемо своїх очей перед матерями і дружинами військових.

— Як ви ставитеся до заборони переходів із фракції у фракцію депутатів, котрі пройшли за списками?

— Як до цього може ставитися уповноважений фракції, десять членів якої вже поміняли прописку, перейшовши в інші депутатські об’єднання? Має бути так: прикріпився до списку — дав підписку!

— Скільки на сьогодні осіб у парламентській більшості?

— 238. Але буде більше.

— Після 20 травня Президент має внести в парламент законопроект щодо конституційної реформи. Народно-демократична партія в особі її окремих представників висловлювалася проти деяких положень президентського проекту. Чи збігається ваша думка з позицією партії в цьому питанні?

— НДП останніми роками цілеспрямовано працювала над «білими плямами» чинної Конституції. Ми підготували низку законопроектів. Задля іміджу у зв’язку з цим не галасували. У липні минулого року ми першими заявили про необхідність системної політичної реформи. 30—31 травня в Києві відбудеться Форум народної демократії, що стане прелюдією до Конституційної асамблеї наприкінці 2003 року. Ми послідовні у своїх діях. Вони демократичні за природою і прогресивні за спрямованістю. Ми цивілізовано реалізовуємо своє право на позицію як суб’єкт української політики. Це не означає, що ми проти когось чи хтось проти нас. Просто потрібен діалог, компроміси. Без цього політика скидається на політичний мордобій.

— Ваша фракція не раз напередодні того чи того голосування виступала з однією точкою зору (скажімо, у питанні затвердження нинішнього прем’єра, програми уряду, відправки РХБ-батальйону до Іраку), а голосувала зовсім інакше. Чи не станеться так само і під час проходження конституційних змін через парламент?

— З усіх перелічених вами питань фракція голосувала в дусі прийнятих напередодні (тобто по четвергах на ранкових засіданнях) рішень. Це легко перевірити. Працював принцип переконання, а не примусу. Стартова позиція була різною, фініш — чесним.

— Як би ви оцінили нинішній стан вашої партії? Чи життєздатна вона настільки, щоб, як декларував Валерій Пустовойтенко, висувати свою кандидатуру на президентських виборах?

— Стан дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє. Партія життєздатна, щоб і кандидата висунути, і уряд сформувати, і відповідальність на себе взяти... Хоча біля стерна ми й побували, але партією влади, на жаль, так і не стали. У популісти теж не пішли.

— Хто, на вашу думку, буде реальним кандидатом від влади?

— У народних прислів’ях курчат восени рахують, а у нас кандидатів показуватимуть. Тоді й побачимо кандидата від влади, якщо вона виявиться здатною його породити. Державний інтерес принаймні цього вимагає.

— Чи бачите ви реальний механізм пролонгації повноважень Президента до 2006 року?

— Поки що більш теоретичний, аніж практичний.

— Яким є механізм вироблення рішень більшості? Відомо, що часто вам із Банкової спускають уже готові заяви, однак так само нерідко ви відмовляєтеся ставити під ними свій підпис. Звідки береться консолідована позиція дев’яти фракцій: вона виробляється чи спускається згори?

— Позиція виробляється. Інколи просто, часом бурхливо. Дефіцит спілкування з Банковою — актуальніша проблема, ніж її тиск. Я ж можу з повною відповідальністю заявити: ніколи не отримував команд і завжди мав право на думку.

— А ви можете як координатор більшості сформулювати позицію «дев’ятки» з таких питань, як вступ України в НАТО, єдиний економічний простір, газовий консорціум, відправка українського батальйону до Іраку?

— Ми не обговорювали цих питань для прийняття консолідованої позиції. Вони як іспити на політичну зрілість — ще попереду.

— Говорять про вашу близькість до донецьких, що відіграло не останню роль при просуванні вас на посаду координатора більшості. Що у вас із ними спільного?

— Я родом із міста Харцизька Донецької області. Маю досить досвіду в політиці, щоб бути поміченим земляками. А спільного у мене багато — і з донецькими, і з дніпропетровськими, і з київськими. Насамперед — інтереси України.

— Яка ваша думка про українську опозицію? Чи гідний це суперник для більшості? Що взагалі ви вкладаєте в поняття «опозиція»?

— У нас опозиція розвивається не за рахунок внутрішнього потенціалу, а переважно завдяки владі. Влада не забуває про неї, то ховається, то боїться, то наступає. Окремі типи опозиції вона породжує сама. Тому умовно поділив би опозицію на кілька типів: історична, політична, особистісна, кон’юнктурна. Жорстких рамок між ними немає. А становище у стані опозиції підтверджує, що немає в політиці влади головного — кропіткої праці над консолідацією суспільства. Тоді й опозиція мала б конкретніше обличчя: у законодавстві й у реальній політиці. Поки що влада й опозиція — як сіамські близнюки...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі