Акбар Гасемі-Аліабаді: Іран не хоче, щоб йому висували необгрунтовані претензії держави, керовані експансіоністськими цілями

Іран погодився відправити частину свого низькозбагаченого урану на дозбагачення в Туреччину. В інший час рішення Тегерана викликало б позитивну реакцію у світі. Адже раніше режим мулл відмовлявся прийняти пропозиції ООН збагачувати уран за межами іранської території і наполягав на проведенні цього процесу в себе. Але тепер провідні світові держави скептично поставилися до домовленості, досягнутої в іранській столиці президентами Бразилії, Ірану і Туреччини.

Сполучені Штати і їхні партнери просто не вірять Тегерану. Вони вважають угоду лише ще однією хитрістю, покликаною відтягнути запровадження нових санкцій, що дасть іранцям можливість і далі працювати над створенням ядерної зброї. Світове співтовариство має всі підстави для підозр. Раніше іранське керівництво вже неодноразово демонстративно йшло на поступки, щоб згодом відмовитися від узятих на себе зобов’язань. Та й Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) посилює позиції прибічників жорсткої лінії. В останній доповіді генерального директора агентства Юкіо Амано відзначено, що іранська влада продовжує порушувати всі резолюції Ради Безпеки ООН, і виражено стурбованість з приводу того, що ядерна програма Ірану може містити військові цілі.

Тепер п’ятірка постійних членів РБ ООН підготувала проект резолюції про нові санкції проти Ірану, яка має сприяти врегулюванню іранської ядерної проблеми. Документ пропонує розширити ембарго на торгівлю зброєю з цією країною, посилити санкції проти іранського банківського сектору. Також пропонується перевіряти кораблі, що перевозять вантажі, які можуть стосуватися іранської ядерної програми. Примітно, що в проекті нових санкцій з’явився пункт про заборону надання Ірану допомоги у виробництві балістичних ракет.

Несподіванкою для Тегерана стало те, що його давні союзники — Китай і Росія — вирішили підтримати ці жорсткі заходи. Коментуючи російську позицію, голова зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров заявив: упродовж довгих років Москва робила свій внесок у пошук розумних компромісів з врегулювання іранської ядерної проблеми, проте Тегеран залишав ці зусилля без належної відповіді. Правда, глава російської дипломатії відразу додав: якщо Іран суворо дотримуватиметься своїх зобов’язань, Росія підтримає запропонований Бразилією і Туреччиною варіант обміну іранського урану.

Рішення Кремля стало настільки несподіваним, що президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад назвав позицію російського керівництва неприйнятною для Тегерана і заявив, що вже не може з упевненістю сказати, друг тепер Росія для Ірану чи ворог. Утім, як випливає з інтерв’ю «ДТ» нового посла Ісламської республіки Іран в Україні Акбара ГАСЕМІ-АЛІАБАДІ, Тегеран вважає, що позиція Москви і Пекіна — блеф: іранська дипломатія не вірить, що його союзники все ж таки схвалять новий пакет санкцій.

— Пане посол, чому Тегеран пішов на цю домовленість із Туреччиною і Бразилією? Адже він довго відмовлявся від збагачення свого урану за межами Ірану...

— Тристороння угода від 17 травня відповідає нашим умовам. По-перше, її було прийнято, оскільки ми отримали гарантії, що інші держави світу не порушуватимуть своїх зобов’язань щодо розвитку нашої ядерної програми. У нас уже є негативний досвід співпраці з деякими країнами у виконанні мирної ядерної програми. У 70-х роках в Ірану були угоди зі Сполученими Штатами, Францією, Німеччиною. Але після ісламської революції ці країни порушили свої зобов’язання. Вони виявилися ненадійними партнерами. Тому Іран у взаємодії з цими державами вимагає гарантій і створення обстановки довіри.

По-друге, ми дали під заставу частину нашого низькозбагаченого урану дружній країні і повинні отримати гарантію виконання необхідних зобов’язань із його повернення в Іран.

Ми не хочемо, щоб навколо нашої ядерної програми, яка завжди була прозорою, створювали атмосферу невизначеності, затягували вузол, щоб нам висували необгрунтовані претензії держави, керовані експансіоністськими цілями. Але сьогодні м’яч необгрунтованих претензій, кинутий нам наддержавами, перебуває на їхній частині поля.

Іранський народ завжди відчував свою відповідальність і обов’язок. Тому наша ядерна програма з самого початку була прозорою. Вона розвивалася в рамках договору про нерозповсюдження ядерної зброї, МАГАТЕ, на основі міжнародних норм, які передбачають невід’ємне право всіх країн на розвиток своєї мирної атомної енергетики. Ми були одними з ініціаторів ядерного роззброєння і завжди прагнули до досягнення цієї мети з допомогою реальних, а не декларативних дій.

— Але ірано-турецько-бразильська домовленість не сприяла пом’якшенню позиції постійних членів Ради Безпеки ООН, які вважають, що досягнута угода — не вихід із ситуації. В умовах, коли над Іраном нависла загроза нових санкцій, який вихід пропонує ваша країна?

— Те, що роблять деякі держави, котрі воліють тиснути на нас, — це формальні жести. Просто вони хочуть не заплямувати себе і зберегти формальний бік своїх дій стосовно законних прав Ірану. Хіба попередні санкції послабили волю іранського народу у ствердженні його невід’ємних прав?! Санкції не є ефективним засобом тиску на такі країни як Іран, у яких вдосталь можливостей у науковій та інженерній сферах для забезпечення себе всім необхідним. До того ж від санкцій насамперед постраждали ті країни, котрі їх запровадили: їхні компанії, позбавлені можливості співпрацювати з Іраном, зазнали збитків, а на їхнє місце прийдуть інші.

— Тоді чому Китай і Росія, які вважаються союзниками Ірану, сьогодні відмовляють йому у своїй підтримці і мають намір проголосувати за нові санкції?

— Захищаючи свої інтереси, Пекін і Москва зображають у світовому клубі видимість дій. З їхнього боку — це лише демонстрація. Ці країни, по-перше, не сумніваються, що іранська ядерна програма має мирний характер (про що свідчать останні заяви лідерів Росії та Китаю), і, по-друге, вони бачать, що Іран співпрацює є з міжнародним співтовариством у рамках МАГАТЕ. Але ряд держав керуються експансіоністськими цілями. Саме вони й хотіли б і надалі робити демонстративні кроки, ігноруючи незаперечні права Ірану.

— Реакція Кремля, напевно, все ж таки була для Тегерана дуже несподіваною, якщо викликала критику з боку вашого президента Махмуда Ахмадінеджада. Для Ірану Росія сьогодні — друг чи ворог?

— Росія — наш партнер, з яким ми розвиваємо добросусідські відносини. Ті заяви, які інколи звучать, продиктовані певними умовами і внутрішньою необхідністю.

— Ви вважаєте, що Росія не підтримає санкцій?

— Дипломати не прогнозують перебігу майбутніх подій. Домовленості, досягнуті в Тегерані, логічно обгрунтовані. Але ми ще не отримали відповіді з боку Віденської групи (до неї входять Росія, Франція, Сполучені Штати, МАГАТЕ. — В.К.), яка є однією зі сторін Тегеранської тристоронньої заяви. Ми сподіваємося, що в найближчому майбутньому зможемо ознайомитися з ясною і чіткою позицією країн Віденської групи. Побачимо, якою вона буде.

— Для Європейського Союзу проект «Набукко» — це спосіб вирішити проблему диверсифікації джерел енергоносіїв, щоб зменшити свою залежність від Росії. Іран планує приєднатися до «Набукко»?

— Це питання ще треба розглянути фахівцям у зазначеній сфері, визначити технічні аспекти. Але, так чи інакше, покупці і продавці завжди знайдуть одні одних, інвестори і підприємства визначать усі свої пріоритети.

Ви знаєте, що проект «Набукко» передбачає не тільки будівництво трубопроводу, а й використання основних ресурсів. А основна проблема цього проекту полягає в тому, що необхідні ресурси для цього проекту має обмежена кількість держав — членів «Набукко». Саме ті країни, на території яких розміщуються родовища енергоресурсів, відіграють визначальну роль у цій сфері, — Іран, Катар, Туркменистан, Росія. Ми не маємо наміру демонструвати порожні труби. Як я вже сказав, продавці знайдуть своїх реальних покупців.

— Хоча представники Тегерана і говорять про готовність до співпраці з Україною в енергетичній сфері, проте конкретних результатів не видно. Які дії з боку Києва хотіла б побачити іранська сторона, щоб почалася спільна робота в енергетичній сфері?

— У результаті наших переговорів мають бути визначені рамки подальшої співпраці. Наприклад, сьогодні ми можемо відновити переговори щодо транспортування іранського газу через територію Грузії та України в країни Західної Європи... Звісно, ваш інтерес до енергетичної сфери зрозумілий. Але, на мою думку, ми могли б провести переговори з метою визначення перспектив співпраці принаймні у 30—35 галузях.

Наприклад, перспективним напрямом може стати реекспорт зернових і сталі, енергоносіїв з використанням портів Каспійського моря та Перської затоки. Істотні можливості вбачаються в розширенні та створенні нових повітряних, автомобільних і залізничних транспортних коридорів.

Іран завжди надавав величезного значення відносинам із країнами СНД, створенню необхідних умов для співпраці з ними у транспортуванні газу та нафти, імпорті зернових, у торговій, транспортній, туристичній і культурній сферах. З такими країнами, як Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Азербайджан, Грузія, створено необхідні умови. Що ж стосується України, то ми повинні поставити на порядок денний консультації і планування взаємовідносин з українською стороною. Інколи такі заходи вживаються із запізненням.

Я тільки кілька тижнів тому розпочав свою дипломатичну місію у вашій країні. Під час моєї зустрічі з паном Януковичем, коли я вручав вірчі грамоти, український президент назвав Іран одним із основних партнерів України в Азії. Це позитивний сигнал. Під час двосторонніх консультацій і переговорів ми б хотіли визначити, яким чином ми повинні здійснити волю двох наших країн до співпраці, яким чином країни повинні спланувати шляхи розвитку двосторонніх відносин. Сподіваюся, що буде відкрито новий етап співпраці, а товарообіг між нашими країнами, який сьогодні становить близько одного мільярда доларів, збільшиться удвічі-втричі.