Афганська дилема НАТО - Політика - dt.ua

Афганська дилема НАТО

26 лютого, 2010, 17:02 Роздрукувати Випуск №8, 26 лютого-5 березня

Відновлення контролю центрального афганського уряду над містом Марджа, останнім важливим оплото...

Відновлення контролю центрального афганського уряду над містом Марджа, останнім важливим оплотом талібів у південній провінції Гільменд, засвідчило певні позитивні зрушення для натовської коаліції на цьому напрямку. Проте переможне просування коаліції НАТО затьмарило рішення уряду Нідерландів вивести у серпні 2010 року з Афганістану свій військовий контингент, який налічує дві тисячі військовослужбовців. Виведення голландських військ залишить незахищеними перед проникненням талібів ключові афганські провінції.

Якщо Нідерланди реалізують оголошені плани, то це може спонукати й інші країни—члени НАТО переглянути свою участь в афганській війні, яка триває вже понад вісім років. Що, своєю чергою, створить певні труднощі для президента США Барака Обами, який опиниться перед розколом у рядах міжнародного військового контингенту.

Виведення голландських військ здатне порушити як домовленості, так і рівновагу. Адже й інші європейські країни можуть заявити: якщо голландці змотують вудки, ми також підемо. До того ж це ще означатиме, що США і Великобританія муситимуть узяти на себе додаткові військові зобов’язання і навантаження в Афганістані. Уряд Нідерландів розвалює натовську коаліцію в той час, коли адміністрація президента США Барака Обами докладає максимум зусиль, аби спонукати своїх європейських союзників прислати в Афганістан ще більше військ.

Суперечності між США і Нідерландами виникли на тлі того, що президент Барак Обама зробив афганську війну наріжним каменем своєї зовнішньої політики і таки домігся через кілька місяців дискусій збільшення на десятки тисяч американського контингенту. Нідерландські ж лідери пообіцяли своїм виборцям повернути більшу частину своїх військ, дислокованих в Афганістані, додому. Прем’єр-міністр Нідерландів Ян Петр Балкененде, вислухавши прохання США, намагався знайти хоч якесь компромісне вирішення питання, але натомість після запеклого 16-годинного засідання кабінету міністрів Лейбористська партія вийшла з уряду.

Несхвалення Нідерландами перебування їхніх військ в Афганістані є, власне, тестуванням існування НАТО у тому вигляді, в якому воно існує тепер. Ці події — своєрідний вотум недовіри Північноатлантичному альянсу як єдиній структурі, що здатна діяти ефективно і злагоджено. Фактично, розколом правлячої коаліції нідерландські лейбористи поставили на порядок денний питання майбутньої місії НАТО. Хоча, як вважають деякі голландські експерти, такий політичний демарш — намагання перекреслити пам’ять про вбитих і покалічених солдатів, які брали участь в афганській кампанії. Адже Нідерланди — член НАТО, і це тяжка праця. Її не можна перекладати на інших, більш покладистих союзників із НАТО.

Розбіжності в афганському питанні серед країн — членів НАТО свідчать не лише про те, що альянс як військове об’єднання має проблеми. На мій погляд, ситуація складніша і спровокована відразу декількома стратегічними викликами, які постали перед цією структурою. Адміністрація Джорджа Буша розпочала операцію в Афганістані не надто осмисленим чином, не переконавши в необхідності цієї операції ні самих США, ні їхніх союзників. Яких не вперше ображає той факт, що їх, по суті, ставлять перед уже прийнятим рішенням.

Проте є й інший аспект розбіжностей у НАТО, і він спрямований майже у протилежний бік. Адже не перше десятиліття бачимо, що Європа, фактично — другий за населенням і економічною потугою цивілізаційний конгломерат, усувається від вирішення не лише геополітичних, а й тих проблем, котрі стосуються її самої. Якщо взяти в ширшому масштабі, то це триває вже принаймні близько століття. Адже без допомоги США Європа навряд чи здатна була виграти як Першу, так, тим більше, Другу світову війну. Не кажучи вже про холодну війну з СРСР та його сателітами.

Посилює назрілу кризу ще один стратегічний чинник — чітке розмежування між Старою та Новою Європою, яке полягає в тому, що нові члени ЄС і НАТО набагато реалістичніше уявляють загрози від путінської Росії, котра не втратила ані свого ядерного, ані, тим більше, експансіоністського потенціалу. Не кажучи вже про нові виклики, які містяться в загрозах від Ірану, «Талібану» чи світового тероризму. Тим часом старі країни Європи, заспокоєні десятиліттями мирного і стабільного життя, зосереджують свою увагу на внутрішньосуспільних проблемах та екології. Сама собою це тактика позитивна, якби при цьому не виключалися з поля зору стратегічні виклики всій європейській спільноті.

Таким чином, проблема, яку висвітлила війна в Афганістані, полягає в тому, що певна частина політичних еліт готова бути більшою мірою «пасажиром» у західноєвропейській загальній структурі, а не дійовим учасником. І всіляко усувається від сплати за «квиток», котрий дістався їй лише завдяки географічному розташуванню. Ця проблема непроста, і, щоб її вирішити, потрібні роки.

Якою може бути реакція Америки на таку кризу? Адже залишити вирішення афганської проблеми на півдорозі не можна, хоч як не кинь. Очевидно, США доведеться збільшувати власний військовий контингент в Афганістані. Причому не лише тому, що їхні союзники прагнуть вивести свої контингенти, а й з тієї причини, що операцію в Афганістані все ж таки необхідно довести до позитивного логічного завершення.

З іншого боку, США, мабуть, педалюватимуть утворення в межах, а може — й поза межами НАТО (але не як альтернативу), створення внутрішньоєвропейських центрів політичного і військового вирішення проблем, аналогічних афганській. Час для цього назрів, і голоси на користь таких кроків лунають і в самій Європі. Відтак, європейці муситимуть самі відповідати на зовнішні виклики. Не спираючись на переважну потугу США, а лише співпрацюючи з нею.

Одним із кроків до формування такого центру може слугувати й поява буквально днями інформації про утворення єдиної європейської розвідницької служби. На цьому шляху всі країни, котрі входять до ЄС (а не лише ті, які входять до НАТО), мають визначитися: готові вони оплачувати загальноєвропейську структуру безпеки — чи протистоятимуть усім цим викликам поодинці. Що, по суті, неможливо.

З огляду на ці події, можна сказати, що настав час модернізації НАТО. Насамперед для відповіді на виклики, котрі стоять перед об’єднаною Європою та світом. Притому що деякі з них не просто назріли, а й перезріли. Європа має стати об’єднаною не лише на словах, а й на ділі, і перестати бути інфантильним споживачем глобалізаційних благ. Для цього потрібно проводити широку роз’яснювальну роботу. І займатися цим, мабуть, треба активніше й більш продумано.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво