Адріаан Якобовіц де Сегед: «У Придністров’ї є сили, які хочуть загострити ситуацію»

Зі спеціальним спецпредставником Європейського Союзу по Молдові Адріааном Якобовіцем де Сегедом ми зустрілися напередодні чергового раунду переговорів у форматі п’ять плюс два (Молдова, Придністров’я, Україна, Росія, ОБСЄ плюс ЄС і США). Гостроти цьому дипломатичному заходу надавало те, що він практично збігся у часі з набранням чинності спільною заявою прем’єр-міністрів України і Молдови від 30 грудня 2005 року. Відповідно до цього документа, з 25 січня 2006 р. молдавська сторона повинна була відновити механізм спрощеної системи реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності Придністров’я, а українська —пропускати товари через кордон із Молдовою відповідно до положень митного протоколу від 2003 року. Тобто виключно за наявності у придністровських фірм відповідного митного оформлення в Кишиневі.

У Придністров’ї встигли охрестити заяву Тарлева і Єханурова початком економічної блокади краю. Місцевій владі, очевидно, важко змиритися з тим, що Україна підключилася до такого «недружнього кроку» після того, як тамтешній лідер Ігор Смирнов, по суті, обміняв підтримку Плану Ющенка на лояльність Києва у питанні проходження придністровських товарів через українсько-молдавський кордон.

За наявною інформацією, переконати Україну в необхідності такої заяви Молдові допоміг Євросоюз. Інша річ, що в Брюсселі явно переоцінили можливості сторін дотримуватися раніше досягнутих домовленостей: на час підготовки цього матеріалу в євросоюзівських колах лунали тривожні голоси щодо спроб України відстрочити виконання узятих на себе зобов’язань. Причому поінформував ЄС про це... міністр реінтеграції Молдови. Тож після 25 січня досвідчений дипломат Якобовіц напевно був би менш оптимістичним у своїх оцінках, ніж в інтерв’ю «ДТ».

— Пане Якобовіц, дорогою до Києва ви мали можливість ознайомитися з роботою Місії Європейського Союзу з надання допомоги на українсько-молдавському кордоні. На ваш погляд, наскільки українська сторона була готова до початку роботи такої місії на своїй території? Чи створено елементарні умови для виконання представниками місії своїх обов’язків?

— Українська сторона, на мій погляд, була цілком готова. Нам надають підтримку на всіх рівнях.

Початок цієї місії досить багатообіцяючий, хоча оперативна робота починається тільки тепер. Експерти стверджують, що для організації такої місії потрібно не менше шести місяців. У нас було всього півтора. Само собою зрозуміло, що за таких обставин Місія спочатку ще повинна провести велику організаційну і підготовчу роботу. Полягає вона насамперед у тому, щоб консультувати українську й молдавську сторони у прикордонних, митних та податкових питаннях. Там, де необхідно, надається також обладнання і налагоджується електронний зв’язок між митними пунктами. Але моніторинг на кордоні вже розпочато. Ми повинні навіч переконатися, чи діють на кордоні відповідні правила, і потім сигналізувати про те, що відбувається. Наша мета — зробити цей кордон закритим для нелегальних акцій і відкритим для легальних. Крім того, важливо сприяти поглибленню взаємодії між Україною і Молдовою. Саме тому ми дуже задоволені спільною заявою українського і молдавського прем’єрів.

— До спільної заяви прем’єрів ми ще повернемося, спочатку я б хотіла уточнити інше: чи вдалося представникам місії зафіксувати випадки контрабанди, про яку так багато говорили молдавське керівництво і чимало ваших колег у Брюсселі? Тим більше що з часу офіційного запуску місії минуло майже два місяці.

— Як я вже пояснив, оперативна робота місії щойно розпочалася. Але малі порушення вже було зафіксовано. Це і підроблені паспорти, і відсутність номерних знаків на машинах або вантажівка з одним рядом коліс. Хоча серйозних порушень ще, звичайно, ніхто не зафіксував. Представники місії для початку повинні були ознайомитися з місцевим законодавством, яке спеціально для них перекладається англійською мовою. Вони не можуть проводити моніторинг, поки не знають законів.

— Спільна заява прем’єрів Єханурова і Тарлева, яка передбачає повернення до митного протоколу від 15 травня 2003 року, спростить цю роботу?

— Так, звісно. Україна і Молдова досягли згоди на впровадження єдиного митного режиму на спільній ділянці кордону. Досі, як ви знаєте, одна сторона вважала певний товар контрабандою, а інша — ні.

— Яким чином Європейський Союз має намір реагувати на ситуацію, якщо спрощеного порядку надання сертифікатів походження для придністровських компаній не дотримуватиметься молдавська сторона?

— Усе, що стосується прикордонних питань, — виключно відповідальність обох сторін. Але Місія, звісно ж, стежитиме за дотриманням положень заяви, і ми можемо сказати: «Ви заявляли так, але ми бачимо, що виходить інакше».

— Подивімося на спільну заяву з іншої позиції. Чи припускаєте ви, що після набрання чинності цим документом придністровська сторона спробує вийти з переговорного процесу?

— Ні. Я гадаю, що у Придністров’ї є сили, які, викликаючи ажіотаж і напругу, хочуть загострити ситуацію. Їхня мета — примусити людей думати, що зараз починається економічна блокада регіону. Звісно, це не так. Швидше, навпаки: все робиться для того, щоб фірми Придністров’я працювали в одному правовому порядку, як і їхні молдавські колеги. І це робиться з метою запобігти нелегальним акціям, а не для блокування торгівлі. Я не придністровський підприємець, але думаю, що це й для них добре: що стосується експорту, придністровці зможуть мати такі самі преференції, як і підприємці на Правому березі.

Спекулювати на цій ситуації з політичною метою — не найкращий варіант. Політичний діяч має працювати на стабільність і спокій, а не на загострення ситуації.

— До речі, існує думка, що у Придністров’ї вже сформувався клас підприємців, які заради легалізації своїх капіталів готові пожертвувати так званою незалежністю ПМР? Ви згодні з цією думкою?

— Я не знаю, чи це так. У Придністров’ї я спілкувався тільки з владою республіки, у мене немає знайомих підприємців. Але про те, що ви кажете, я теж чув.

— Повернімося до іншої спільної заяви — президентів Ющенка і Путіна, оприлюдненої в середині грудня минулого року. Як насправді Європейський Союз сприйняв цю двосторонню ініціативу — чи проводила з Брюсселем з цього приводу консультації українська сторона, яка повсюди декларує свої євроінтеграційні прагнення?

— Я гадаю, що консультації між країнами, котрі працюють над врегулюванням кризи, — дуже корисні і навіть необхідні. Інше питання – якщо дві країни виробляють позицію тільки між собою. На мою думку, було б дуже добре, якби їхні думки щодо вирішення тих чи інших питань обговорювалися у форматі п’ять плюс два або хоча б у п’ятисторонньому форматі. Цей текст принаймні міг бути запропонований іншим партнерам для того, щоб спільно попрацювати над остаточним змістом.

— Інакше кажучи, окремі представники молдавської влади, які, по суті, звинуватили Україну в проведенні сепаратних переговорів із Росією, у чомусь мали рацію...

— Не знаю. Я тільки бачив заяву президента Вороніна про те, що є дуже хороші елементи в цьому тексті. Але я б не перебільшував значення цієї заяви.

— Після кількох раундів переговорів у форматі п’ять плюс два які вади плану Ющенка стали для вас очевидними?

— Вади? (Замислився). Я б сказав, швидше, про переваги: їх у цьому плані більше. Насамперед, звичайно, це ідея демократизації Придністров’я і пропозиція створити спеціальну оцінну місію ОБСЄ з цього питання. Закладений у плані термін із проведення демократичних і вільних виборів, звичайно, був занадто коротким. Тепер ми це вже розуміємо. Інший важливий пункт в українському плані, який заслуговує похвали, — це ідея заміни нинішніх миротворчих сил на мультинаціональні миротворчі сили під егідою ОБСЄ.

— Наскільки, на ваш погляд, послідовна політика Києва у придністровському напрямі? Є підстави вважати, що спільна заява стала величезною поступкою з боку Києва...

— Яка поступка? Що ви маєте на увазі? Київ не готовий був підписувати цю заяву?

— Так, я гадаю, якби не Євросоюз, її так і не було б озвучено...

— Дякую за таке зауваження, але ми жодним чином не впливали на сторони. Але дуже задоволені, що вони досягли згоди. Тиску з боку ЄС узагалі не було. Це ініціатива двох країн, і це дуже хороша ініціатива.

— Тобто ви вважаєте, що нинішня українська влада рішуче налаштована дотримуватися положень, закладених у цьому документі?

— Абсолютно. Я говорив із представниками української влади, причетними до цієї теми, як в Одесі, так і тут, у Києві, всі вони налаштовані на виконання домовленості. Ми в одній Європі і повинні дотримуватися одних і тих самих правил.

— Ви вважаєте реальною заміну миротворчої місії на мультинаціональну під егідою ОБСЄ до повного політичного врегулювання кризи — про неможливість чого постійно заявляє російська сторона?

— Теоретично це, звісно ж, можливо. Інше питання — чи вдасться нам це зробити. Проведення такої трансформації дало б поштовх врегулюванню проблеми самої по собі. Ми тільки починаємо працювати над цим, але така можливість існує.

— Наскільки активно в новій місії буде представлено Європейський Союз? Ви наполягатимете на тому, щоб серед учасників нового контингенту більшість становили представники країн—членів ЄС?

— (Пауза) Про це ще треба говорити в Європейському Союзі, але питання обговорюється. По-моєму, було б добре, якби ЄС там брав участь. Я вважаю, що це має бути справжня багатонаціональна миротворча місія. Жодна сторона не повинна мати понад 50% військових. І сторони конфлікту не повинні бути задіяними у миротворчій місії. Це, до речі, відповідає і правилам формування миротворчих контингентів ООН.

— Останнім часом придністровська влада дуже активно апелює до теми можливого визнання незалежності Косова. Чи є, на ваш погляд, підстави проводити паралелі між двома переговорними процесами — навколо майбутнього статусу сербського краю і придністровського?

— Жодних. Я не бачу нічого спільного. У Косово абсолютно інша ситуація. У Придністров’ї, в Молдові, немає розбіжностей за етнічними, релігійними принципами. Кожен випадок потрібно розглядати окремо. Причини конфліктів і шляхи їх вирішення абсолютно різні. Проводити такі паралелі — це, по-моєму, лише спроба ускладнити розв’язання ситуації.

— Якщо все ж таки Косово буде визнане, як це може позначитися на переговорному процесі з урегулювання придністровської кризи?

— Це жодним чином не повинно позначитися, тому що, повторюю: нічого спільного у двох ситуаціях немає.

— Коли, на ваш погляд, можуть відбутися вільні демократичні вибори в Придністров’ї під егідою ОБСЄ?

— Спочатку потрібно, щоб оцінна місія ОБСЄ проаналізувала ситуацію. Для проведення таких виборів необхідно створити відповідні умови: про що сьогодні можна говорити, якщо у Придністров’ї навіть політичних партій немає? Коли це відбудеться, досить важко сказати. Всі терміни має називати тільки оцінна місія.

— Чи є підстави вважати, що новий склад парламенту істотно відрізнятиметься від обраного в грудні минулого року?

— Для нас головне, щоб населення Придністров’я на демократичних вільних виборах могло обрати своїх легітимних представників. Вони потім зможуть представляти позицію Тирасполя на переговорах із Молдовою. Тобто найважливіше для нас — воля населення. Можливо, майбутній склад і буде схожим на нинішній, але ми знатимемо, що так вирішили придністровці.