«А все могло бы быть совсем не так! Если только сам себе не враг». - Політика - dt.ua

«А все могло бы быть совсем не так! Если только сам себе не враг».

23 грудня, 2011, 16:58 Роздрукувати Випуск №47, 23 грудня-29 грудня

Туман не розвіявся, вагончик не рушив, щоправда, залишився стояти на тій самій, європейській, колії.

Туман не розвіявся, вагончик не рушив, щоправда, залишився стояти на тій самій, європейській, колії. Така коротка відповідь на запитання, винесене в заголовок статті в DT.UA місяць тому.

Попри те, що саміт Україна—ЄС відбувся, і на ньому таки було оголошено про закінчення переговорів щодо Угоди про асоціацію, почуття глибокого задоволення зазнати не вдалося. Адже хотілося свята. Хотілося перемог, гордості за власну країну і світлих перспектив. Набридло розчаровуватися, соромитися і підраховувати втрачені шанси. Та свята не вийшло, пишатися, як і раніше, особливо нічим, а наші європейські перспективи накрив іще густіший туман.

Проте й трагедії на саміті теж не сталося. Оцінки «наповненості склянки» — наполовину порожня вона чи наполовину повна — залежать від ступеня спраги і очікувань її втамувати оцінюючих. Ті, хто побоювався, що саміт узагалі може не відбутися або що на ньому так і не пролунає заява на вищому рівні про закінчення переговорів, тішаться маленькими радостями: президент таки ухвалив політичне рішення завершити переговори щодо асоціації без чіткої фіксації перспективи членства України в ЄС (а міг же і впертися). Причому зробив це напередодні важливого вояжу до Москви, коли от-от мало вирішитися «газове питання». Отже, європейський курс формально збережено. І це тішить.

Ті ж, хто сподівався на більше, розчаровано зітхають або гнівно дорікають: шанс згаяно, темп втрачено, угоду не парафовано, підписання, а тим більше ратифікація не проглядається взагалі.

У принципі, в тому, що угоди на саміті не парафували, особливого лиха немає. На місяць раніше, на місяць пізніше — не так важливо (хоча, звісно, що раніше, то краще). Це всього лише технічний момент, який міг би виявитися взагалі непоміченим для широкої громадськості, якби українська євроінтеграція просувалася гладесенько-рівнесенько. Парафуванню надали особливої важливості, коли стало зрозуміло, що підписати угоду на саміті не вийде (для цього переговори мали б завершитися не пізніше минулих травня-червня). Але коли з демократією в Україні стало геть сумно, навіть парафування виявилося проблемою: європейській стороні зовсім не хотілося влаштовувати для її лідера свята з шампанським, телекамерами і красивою картинкою на TV. За нашою інформацією, розглядався компромісний варіант парафування в день саміту, але поза його коридорами, у більш скромній обстановці і без присутності керівництва ЄС і України. Зрештою вирішили перенести цю процедуру на початок наступного року. Сьогодні і українська, і європейська сторони стверджують, що парафування перенесли «з технічних причин», бо угода остаточна не готова, існує «у розібраному вигляді», текст іще «потребує звірки» і перебуває в «режимі правки». Такі пояснення в багатьох експертів і політиків викликають злостиву посмішку і сприймаються ними як невдала спроба замаскувати «технічними труднощами» політичні проблеми у відносинах Києва і Брюсселя. Однак слід зазначити, що наявність останніх не виключає існування перших.

За інформацією DT.UA, угода справді технічно ще не доопрацьована. Наприклад, перед самітом іще залишалися деякі питання у вітчизняних транспортників (навіть після проведеного минулого тижня телемосту з Брюсселем). Багато роботи і в «тарифному» розділі частини угоди, що стосується вільної торгівлі. Його навіть не роздруковували для адміністрації президента, яка напередодні саміту забажала ознайомитися з документом: «Ну ж бо, покажіть, що ви там підготували?». Минулого четверга уповноважений уряду України з питань європейської інтеграції Валерій П’ятницький терміново вилетів у Брюссель для прискорення технічного доопрацювання розділів угоди, присвячених ЗВТ. І вчора перший віце-прем’єр А.Клюєв оголосив про завершення 22 грудня звірки тексту проекту угоди про асоціацію в частині створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі. Після закінчення звірки керівниками делегацій — В.П’ятницьким і директором генерального директорату «Торгівля» Єврокомісії Р.Шлегельмільхом було підписано відповідний протокол.

Наші джерела розповідають, що не все гладко донині було і в європейців. Там теж існують певні «тертя» між двома переговорними командами — «політичною» та «економічною». Наприклад, «економісти», які готували розділи щодо зони вільної торгівлі, на момент саміту ще не передали «політикам» своєї частини напрацьованого для зведення тексту в цілісний документ.

Цілком припускаємо, що все вищезазначене має місце. Однак упевнені: якби політичне тло наших відносин з ЄС було іншим, якби все йшло за наміченим планом, без політичних ускладнень, то про завершення переговорів оголосили б іще 20 жовтня під час візиту В. Януковича до Брюсселя (який так і не відбувся), після чого, якби у переговорників була впевненість у політичній волі парафувати угоду на саміті, — і сили знайш­лися б, і ентузіазму переговорним командам додалося, друге дихання відкрилося, і встигли б вони «зібрати», «звірити» і «поправити» угоду до саміту... Мотивація — велика річ. І добре відомо: коли є бажання, шукають можливості, коли ж його немає, вишукують причини...

Відразу після саміту представники влади називали строк чотири-шість тижнів для остаточної підготовки документа. І підкреслювали, що парафування має відбутися «беззастережно». Тобто без висування якихось політичних умов з тієї чи іншої сторони. За нашою інформацією, Брюссель озвучив попередню дату — 15 лютого. (До речі, парафуватимуть тільки англійський варіант тексту.)

Але, повторимо, проблема не у зволіканні з парафуванням. Головна прикрість в іншому. Значне погіршення ситуації з демократією в Україні відсунуло на зовсім невизначений строк підписання Угоди про асоціацію. (Отже, про ратифікацію поки що навіть і заїкатися не варто.) Раніше, до «посадки» Тимошенко і «посилення недемократичних тенденцій», українські переговорники сподівалися, що за оптимістичного сценарію угоду можна буде підписати влітку наступного року на саміті Євросоюзу (не плутати із щорічним самітом Україна—ЄС!). Сміливі картини, на яких «спеціально запрошена зірка» — президент України — в оточенні 27 глав держав і урядів країн — членів ЄС підписує історичний документ — Угоду про асоціацію — не давали спати мрійникам з Банкової і Михайлівської.

Сьогодні ж про це не може бути й мови. Зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати: до парламентських виборів восени наступного року угоди не підпишуть. Представники європейської сторони заявляють про це практично відкритим текстом. Чи підпишуть документ після виборів, залежить від ступеня їхньої чесності та демократичності. Відповідність їх проведення високим європейським і міжнародним стандартам — це на сьогодні головна умова подальшого просування України до політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС. Звісно, Євросоюз оцінюватиме і загальнополітичну ситуацію в країні — ступінь свободи ЗМІ, свободу зібрань, незалежність судів, наявність чи відсутність «вибіркового та політично мотивованого правосуддя».

Хтось у цій країні ще вірить, що майбутні вибори будуть чесними і демократичними, що Тимошенко і Луценка допустять до участі в них, що з наближенням дня голосування наше телебачення ставатиме дедалі вільнішим і об’єктивнішим, а на громадян України, які сьогодні отримують в 93% випадків судову заборону на проведення зібрань і акцій, раптом звалиться повна свобода висловлювати свою думку на вулицях і майданах країни? Особисто ви в це вірите? Відповівши на це запитання, ви можете самі спрогнозувати, чи буде підписано угоду невдовзі після парламентських виборів.

До речі, якщо раніше передбачалося, що Європарламент лише ратифікуватиме вже під­писа­ну угоду, то нещодавно, як стало відомо DT.UA, в Євросоюзі вирішили, що Угоду про асоціацію з Україною варто показати законодавчому органу ЄС до підписання. З метою ознайомлення або ж схвалення — нам поки що невідомо. Якщо схвалення, то це ще одна додаткова сходинка на шляху до угоди, і хто знає, наскільки легко буде її подолати, незважаючи на всю раніше висловлену Україні Європарламентом підтримку.

Крім того, незрозуміло, як вчинять із ЗВТ. Раніше передбачалося, що частина угоди, присвячена вільній торгівлі, почне працювати раніше, оскільки ратифікувати цю частину документа повинні лише Верховна Рада і Європарламент, на відміну від політичної частини, схвалити яку повинні національні парламенти всіх 27 держав ЄС. Але, як стверджують наші джерела, на сьогодні чіткого механізму запуску ЗВТ немає. Яким він буде, поки що не можуть сказати ні українська, ні європейська сторони.

Що ж робити в ситуації, коли угода може зависнути на невизначено тривалий строк? Деякі наші європейські співрозмовники не виключають, що документ буде підписано взагалі тільки після президентських виборів 2015 р., оскільки укладати асоціацію з такою українською владою багато хто в ЄС не бажає. Крім того, після завершення головування в ЄС Польщі, яка докладала неймовірних зусиль для укладання угоди, Україна, цілком імовірно, переміститься ще нижче за шкалою пріоритетів як Євросоюзу, що переживає небувалу фінансову кризу, так і окремих його членів, особливо «важковаговиків» — Франції і Німеччини, які готуються до власних виборів.

Щоб результати чотирирічних зусиль із підготовки угоди не припадали пилом, очікуючи відкриття нового «вікна можливостей», а країна хоч черепашачим кроком, але рухалася б у бік ЄС, винахідливі українські євроінтегратори мають намір перенес­ти цілі шматки угоди в Порядок денний асоціації (ПДА), який із листопада 2009 р. регламентує наші відносини з ЄС після Плану дій Україна—ЄС, що відслужив свій термін. Таким чином, маючи бажання реформуватися й наближатися до євростандартів в усіх сферах, Україна зможе почати виконувати положення Угоди про асоціацію задовго до набрання нею чинності. Ідея хороша, однак нагадаємо, що консорціум українських неурядових організацій уже другий рік поспіль критикує владу за значне недовиконання ПДА…

Від песимістичних прогнозів повернімося до «маленьких радощів» саміту. Оскільки, як і очікували всі тверезомислячі спостерігачі, перспективу членства України в ЄС в угоді зафіксовано не було, є нагода потішитися хоча б визнанню «європейської ідентичності» нашої країни. Недосвідчений читач може вважати це курйозом чи навіть насмішкою: «А яка ж у нас може бути ще ідентичність, азійська чи що?!» Однак навіть це формулювання нашим дипломатам довелося вигризати в єесівців зубами, адже їхньою, дипломатичною, мовою ці слова означають ще один крочок до визнання нашої перспективи членства. Ще один предмет специфічної гордості нашої дипломатії — фраза у Спільній заяві саміту Україна—ЄС: «Ця Угода про асоціацію залишає відкритим шлях для подальшого прогресивного розвит­ку у відносинах України і ЄС». Захотівши, це, очевидно, можна трактувати так, що «політична асоціація й економічна інтеграція» — не стеля для наших відносин із Євросоюзом, отже…

До позитивів можна зарахувати й фіксацію завершення переговорів щодо внесення змін в Угоду про спрощення оформлення віз (2007 р.). Сподіватимемося, що досить скоро список категорій українських громадян, звільнених від необхідності платити за оформлення шенгенської візи, розшириться, а кількість наших співвітчизників, які отримують багаторазовий «шенген» на рік або на п’ять років, значно збільшиться.

А ось з приводу обґрунтованості надій президента на завершення роботи з виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму (ПД) до кінця 2014 року є великі сумніви. Та й заявивши, що перший, «законодавчий», етап ПД буде завершено в грудні 2011 р., В.Янукович вочевидь погарячкував. (До речі, про його закінчення свого часу також планували заявити на саміті. Не склалося.) У вересні Єврокомісія представила свій звіт — оцінку виконання Україною першого етапу ПД. Бажаного Києвом вис­новку про його успішне завершення в цьому документі не було. Другого progress report очікували в грудні. Та навіть якщо він ще з’явиться, в ньому, знову-таки, навряд чи буде фіксація завершення першого етапу, прогнозує науковий директор Інституту євроат­лантичного співробітництва Олександр Сушко. Оскільки «зависли» відразу два блоки ПД, пояснює експерт: 1-й — через ветований неякісний закон про ідентифікаційні документи — наріжний камінь цього блоку; 4-й — через брак в Україні антидискримінаційного законодавства. Крім того, у рамках першого етапу ПД Євроко­місія має ще представити так звану оцінку міграційного потенціалу України (очікується в лютому-березні). А потому, припускає О.Сушко, швидше за все, буде ще й третій progress report — влітку. І тільки коли він міститиме позитивну оцінку виконання нашою країною першого етапу ПД, ми зможемо перейти до реалізації другого.

Здивували «одкровення» В.Януковича і з приводу членст­ва України в Договорі Енергетич­ного співтовариства (ДЕС). Президент поки що не бачить у ньому «якихось позитивних результатів» і докоряє партнерам України по ДЕС за ігнорування інтересів нашої країни. Звідки вітер віє, загалом, зрозуміло. Росія на газових переговорах «пропонує» «переглянути питання подальшої участі України в Енерге­тичному співтоваристві», або, інакше кажучи, просто вийти з нього. Наскільки нам відомо, українське МЗС цілком зрозуміло й однозначно пояснило російським колегам, чому це неможливо. (Про негативні наслідки виходу України з Енергоспів­товариства в позаминулому числі DT.UA у статті «Скринька Пандори. Газовий дублікат» докладно написав Михай­ло Гон­чар.) А ось Мінпаливенерго веде з росіянами закулісний торг. Крім того, в ціну газового питання потрапляє і так званий Третій енергопакет Євросоюзу. З ним Росія веде запеклу боротьбу й намагається втягнути в неї ще й Україну, не дозволивши їй прий­няти цей новий пакет європейсь­кого законодавства. І, схоже, українська сторона готова пристати на цю умову. Що, взагалі-то, абсурдно з погляду українських національних інтересів, але цілком укладається в логіку «вирішення питань» української влади. Прийнявши Третій енергопакет, пояснює директор енергетичних програм Центру «Но­мос» М.Гончар, Україна, по-пер­ше, продемонструвала б послідовність у своєму прагненні інтегруватися в європейський енергетичний ринок, адже перший крок уже зроблено. Ще в липні 2010 року Верховна Рада ухвалила закон про основи функціонування ринку газу в Україні, в якому закладено принципи Другої Газової директиви ЄС 2003 року. А по-друге, наша країна могла б вирішити низку своїх проблем, зокрема й пов’язаних із «Північним потоком» та російсь­кими планами стосовно «Південного». Адже Третій енергопакет не дає можливості вертикально інтегрованим компаніям-продавцям газу володіти транспортними мережами.

Це дозволяє відмовляти компаніям, котрі не відповідають зазначеній вимозі, в доступі на внутрішній ринок, що може значно обмежити апетити «Газпрому» як у ЄС, так і в Україні. Зокрема й у використанні газопроводів OPAL і NEL, які є продовженням «Північного потоку» і без яких він втрачає сенс. Непохитна позиція Брюсселя на основі Третього енергопакета здатна поховати «Південний потік» або, щонайменше, трансформувати його в проект із зовсім іншими параметрами потужності, які не становлять такої загрози для України. І наша країна готова відмовитися від такого інструмента? Втім, не дивно. Вона ж уже відмовилася від можливості вирішити деякі питання з Росією в рамках вступу РФ у СОТ (хоч на ці можливості Мінпаливенерго, правда, під керівництвом С.Єр­милова, вказувало ще 2003 (!) року під час єепівської епопеї).

Зрозуміло, європейських партнерів обвинувачувати прос­тіше, ніж подумати: «А що ви зробили самі, щоб отримати вигоду від членства в Енергетичному співтоваристві?» (Чи під «вигодою» мається на увазі тільки «відтупикований» кеш на рахунках у Ліхтенштейні?) Кабмін сподобився лише розпорядитися стосовно плану заходів з виконання зобов’язань у рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства через півроку після набуття Україною членства в ЕС? А як ви виконуєте Першу та Другу газові директиви? Що зроблено відповідно до закону про ринок газу, ухваленого ще півтора року тому? Як ви скористалися можливостями недавнього Послання Єврокомісії про безпеку енергетичних поставок і міжнародне співробітництво та резолюціями Європарламенту, який висловився за надання допомоги Україні в її газових переговорах із Росією?

Вас лякають плани Росії щодо будівництва «Південного потоку»? А які столиці відвідував міністр енергетики Бойко? Чи йому відомий шлях тільки в Москву? Скільки разів він бував у Софії, Белграді, Відні та Брюсселі? (Доб­ре, що хоча б з турками налагодили якийсь діалог — завдяки особистій дружбі Януковича і Ердо­гана.) Чи ставив Київ питання Софії та Брюсселю з приводу визначення Болгарією — членом ЄС — «Південного потоку» «національним пріоритетом», тоді як Єв­рокомісія відмовила Росії в пріоритетності цього проекту після його офіційної презентації у Брюсселі 25 травня? Або чому пан Бойко волів бачити на посаді генсека Енергетичної хартії директора секретаріату Енерге­тичного співтовариства болгарина Славчо Нейкова? Адже ще в червні під час візиту В.Януковича в Братиславу його колега президент Словаччини особисто просив Віктора Федоро­вича, щоб Україна підтримала кандидатуру колишнього словацького посла в Києві Урбана Руснака, і це обіцяла українська сторона. До речі, генсеком Енергохартії наприкінці листопада став саме Руснак. Цікаво, чи він тепер відчуватиме хоч якийсь ентузіазм у вирішенні українських питань?

Результати саміту і події, що передували йому, остаточно розвіяли два міфи щодо якостей, якими особливо пишалися наші нинішні керманичі: «послідовності» нинішньої влади та її «вір­ності взятим на себе зобо­в’я­занням». Історія з членством в Енерге­тичному співтоваристві — шантаж наших європейських партнерів можливістю виходу з ЕС і небажання імплементувати Третій енергопакет — яскраво демонст­рує «готовність і бажання» українського керівництва прий­мати європейські правила гри в усіх сферах, і не на словах, а на ділі. Про «послідовність» же свідчить легкість, бездумність і безвідповідальність, із якими керівництво країни після чотирьох років надзвичайно складної роботи кількох урядів України над Угодою про асоціацію готове було якщо не зовсім похерити, то істотно ускладнити євроінтеграцію країни, що набрала було темпів, — через особисту мстивість, обмеженість та корисливість.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво