А бютівці тут тихі

Поділитися
«Переможцям — усе, переможеним — нічого». За таким принципом передбачався розподіл влади за підсумками виборів і на парламентському, і на місцевому рівнях...

«Переможцям — усе, переможеним — нічого». За таким принципом передбачався розподіл влади за підсумками виборів і на парламентському, і на місцевому рівнях.

А вийшло — як завжди. Зокрема, пірровою виявилася перемога БЮТ на Вінниччині.

Місцевим бютівцям привалило щастя у вигляді 27 депутатських мандатів із 50 (54%! — для порівняння, у нашоукраїнців, котрі фінішували другими, лише вісім) у міській раді Вінниці та 44 голоси з 100 в обласній раді. Проте вони не змогли провести своїх кандидатів до управління цими радами. У міськраді «сердешні» навіть не висували власної креатури, а на рівні області фактично здали свого однопартійця...

Золоті ви наші...

Хто на Вінниччині головний кандидат в обласні спікери, було відомо ще задовго до виборів, коли губернатор Олександр Домбровський відмовився балотуватися в парламент за списком «Нашої України». І хоча місцеві вибори для НСНУ виявилися провальними, губернатор не відмовився від застережних натяків про готовність стати головою облради, якщо його підтримає помаранчева коаліція — майже 90 із 100 депутатських мандатів. Ось тільки в бютівсько-соціалістичної більшості (44+15 депутатських багнетів) була своя думка. І тверде переконання в проходженні свого кандидата.

Варіант усе-таки знайшовся. «Нашоукраїнський» губернатор відмовився від спікерських претензій, пославшись на відповідну волю президента, і заходився щосили лобіювати свого першого заступника Григорія Заболотного. Колишнього «аграрія», заявленого на вибори до Верховної Ради від блоку Литвина, але котрий встиг пересісти в поїзд соціалістів, від яких і був обраний депутатом облради. У результаті соціалісти проголосували за «свого», породивши в такий спосіб першу закулісну інтригу.

До речі, «спалив тему» соціалістичний екс-нардеп Микола Мельник, заявивши, що був, мовляв, у Києві в Мороза, і той прямо закликав підтримувати кандидата від БЮТ.

Але головним сюрпризом безімперативності місцевих рад стала позиція самих бютівців — із 44 карток за свого кандидата, головлікаря немирівського санаторію «Авангард» (того самого, де проходила реабілітацію маленька героїня України Настя Овчар) Олександра Галаченка, проголосували лише 23. Ось вам партійні інтереси, і ось вам та сама партійна дисципліна з передбачуваними перспективами.

Лідер обласної організації БЮТ, народний депутат Олена Вітенко була змушена визнати, що частина членів партії — це товариші, котрі просто вчасно підсіли в поїзд.

Те, що сталося, подвоює актуальність запитання: чиєю ж креатурою став новий глава Вінницької облради? Соціалістів, за чиїм списком пройшов до облради? «Нашоукраїнців» в цілому, котрі доклали найбільше зусиль для його висування, чи Петра Порошенка, лобіювання інтересів якого Заболотному інкримінувала раніше «Пора»? Чи столичних ляльковиків переграли місцеві голови?

Для відповіді на це запитання, потрібно бодай коротенько придивитися до самого Заболотного, що вважається успішним агроменеджером.

Вічно другий?

Григорію Заболотному 54 роки. Має вчений ступінь. Першим заступником губернатора по агрокомплексу працював при трьох керівниках області з 1999 року. Улюбленець журналістів за фрази на кшталт «тваринництво довели до того, що сільських дітей незабаром доведеться возити в зоопарк подивитися корів і свиней». Вони ж приліпили йому ярлик «вічно другого».

Йому двічі пропонували портфель заступника міністра АПК. Двічі рекомендувала в губернатори облрада (причому якось і указ було підписано), останній раз — шляхом т.зв. рейтингового голосування напередодні інавгурації Ющенка. До речі, ті самі «нашоукраїнці» й соціалісти тоді назвали це «спробою шантажу Ющенка на регіональному рівні», «консервацією режиму» й навіть «спробою перевороту в окремо взятій області». Але вже тоді дехто з депутатів облради пророче зауважив, що час Григорія Михайловича настане пізніше. Ось він і настав.

А сам Заболотний у той період був змушений перервати кар’єру «вічно другого» та працював першим проректором аграрного університету. У обладміністрацію його повернув нинішній губернатор Домбровський, котрому заради цього довелося побити горщики з деякими політичними союзниками по осені 2004 року й залишати вакантною посаду першого заступника, традиційно відповідального за ключові для області аграрні питання, аж чотири місяці...

Якими мотивами керувався при цьому «міський» губернатор аграрної області, начебто, очевидно. При таких самих «міських» заступниках, що з трудом відрізняють «буряк від ріпака», комусь потрібно було довірити «боротьбу за врожай», аби на полях щедро вродив не лише озимий бур’ян. Утім, це далеко не єдина причина утвердження Заболотного в області, де в аграрному бізнесі зосереджені основні інтереси шоколадного «Укрпромінвесту».

Сам Заболотний пояснював, що йому просто «за державу образливо». І що, крім інфаркту, в обладміністрації навряд чи зможе щось заробити. Після чого новому-старому заступникові довелося пройти бойове хрещення «щирістю» через пікети під стінами місцевого «жовтого будинку», обвішаними фотовиставкою зарослих бур’янами полів і розвалених ферм, через суд, у якому він виграв 40 тисяч у рухівців за статтю про «нерухомість родини Заболотних».

— Давайте подивимося, хто й коли споруджував усі будинки, що з’явилися у Вінниці й навколо міста, — парирував опонентам губернатор. — Якщо всім цим людям казати, що вони корупціонери й не мають морального права бути у владі, то з такими підходами ми зайдемо не туди, куди потрібно...

Чиї ви, хлопці, будете?..

Боротьба за владу рад в особі Григорія Михайловича також проходила непросто. Напередодні голосувальної сесії губернатор виступив із публічною заявою про можливий зрив сесії депутатами від БЮТ, котрі, бач, не бажають підтримувати «узгодженого» Заболотного. Які ставки було зроблено на нього, засвідчує навіть той факт, що губернатор віддав перевагу участі в сесії, а не засіданню Кабміну, де мали заслуховуватися глави обладміністрацій за підсумками першого кварталу.

Обранню передували розсаджування депутатів у залі за... алфавітом (ой, дарма Крилов вважав: «А вы, друзья, как ни садитесь…»), голосування по одному в кабінці після здавання мобільників, передвиборні переходи Заболотного з партії до партії, обурення лідера вінницької «Батьківщини» Олени Вітенко з приводу нічних візитерів до своїх однопартійців-депутатів.

Ще до визначення остаточних кандидатур заступник глави секретаріату президента Анатолій Матвієнко так коментував «ДТ» ситуацію навколо створення коаліції у Вінницькій облраді:

— Фракції можуть бути нестійкими, а коаліція більшості нетривалою, оскільки немає імперативного мандата. Є чимало «дивних» людей і серед соціалістів, і серед бютівців, котрі ніколи не були партійцями, не дотримувалися певної ідеології, не були в командній грі, і пішли в депутати заради самого мандата. І якщо більшість не об’єднає навколо себе яскрава, сильна, неупереджена постать, котра зуміє піднятися над вузькопартійними інтересами й амбіціями, тоді можливе проштовхування на посаду голови облради кандидатури, якою можна було б легко керувати й маніпулювати...

Заболотним маніпулювати непросто: він сам жорсткий адміністратор, здатний вести власну гру. Із іншого боку, він багато чим зобов’язаний вінницьким «Дюма-батьку» й «Дюма-сину» — Юрію Іванову й Олександру Домбровському. Котрі, таким чином, м’яко кажучи, убезпечили своє службове майбутнє. Екс-глава облради й патріарх місцевого політикуму 62-річний Юрій Іванов розраховує залишитися заступником у свого змінника (простіше кажучи, управляти машиною з заднього сидіння), а губернатор може більше не боятися дамоклова меча кадрових чисток або включення свого портфеля до коаліційного пакета.

Нагадаю, ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає як право місцевих рад вносити на розгляд Кабінету міністрів кандидатури глав відповідних держадміністрацій, так і механізм усунення нав’язаних Києвом. Хоч п’ять разів поспіль. Поки центральна влада не дасть спокій бажаному для місцевих депутатів ставленику. А кого вони можуть бажати — за квадратно-гніздового перехресного контролю, позбавленні недоторканності й відсутності імперативного мандата, — очевидно.

За всіма цими пристрастями якось раптом загубилося ще одне істотне запитання. Близько року тому Григорій Заболотний повернувся до обласної влади, позиціонувавши себе як виключно аграрного менеджера. Тоді ж він задекларував свою програму зміни структури виробництва на користь культур із гарантованим збутом за рахунок зменшення посівів високовитратного цукрового буряка. Хтось тепер виконуватиме цю програму на марші?

Голова облради — посада не аграрна. Але його вибори проходили під знаком саме аграрного досвіду. Один із депутатів-бютівців так і зазначив: створюється враження, що це нарада з сільського господарства або вибори колгоспного голови.

Так чим же займатиметься Заболотний?

Приймаючи присягу, він пообіцяв зробити все заради стабільності й розвитку області.

Отож подолянам залишається чекати, стосуватиметься це загального блага чи ж окремої партійно-фінансової групи. Адже хай би хто що казав, зміна влади — це не лише нові надії, а й чиїсь інвестиційні вкладання з наступною віддачею.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі