7 ЛИСТОПАДА УКРАЇНА МОЖЕ ВИГРАТИ ДВІЧІ - Політика - dt.ua

7 ЛИСТОПАДА УКРАЇНА МОЖЕ ВИГРАТИ ДВІЧІ

3 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 3 листопада-10 листопада

Сьогодні, в суботу, 4 листопада, за три дні перед виборами президента США, а також довиборами до сен...

Сьогодні, в суботу, 4 листопада, за три дні перед виборами президента США, а також довиборами до сенату і в палату представників, всезнаючі американські фахівці в опитуваннях громадськості все ще не можуть чітко відповісти на питання: хто переможе. Журналісти, а надто американські, полюбляють позначати короткими, влучними назвами важливі політичні процеси, історичні періоди, далекосяжні законодавчі акти. Президентську кампанію-2000 вони дружно охрестили «найнепередбачуванішими президентськими перегонами». Як повідомляють, на сьогодні, наприклад, опитування «USA Today» -CNN-Gallup засвідчують співвідношення 48% — 43% на користь губернатора Техаса Джоржа Буша проти віце-президента Ела Гора, опит компанії П’ю дає обом по 45%, а опитування Reuters/MSNBC — 45% проти 42% на користь Гора.

Але що нам, не громадянам США, ці такі близькі між собою цифри? Чого б це українців та й загалом світ хвилює, чи виграє «хороший хлопець з Теннесі», чи не менш «хороший хлопець з Техасу»? Хочу запевнити, що це важить немало. Країна, за лідерство у якій ведуть боротьбу Буш і Гор, виробляє понад чверть валового продукту планети в той час, як її населення становить нині 2,5% від світового. Окрім того, в ключових больових точках Землі, а Україна, посткомуністичні держави і Європа в цілому до них належать, американська позиція нерідко бере гору над усіма іншими разом узятими. Тому було б, скажемо делікатно, дуже корисно вже сьогодні розібратись, що принесе обрання одного чи другого для Америки, для світу, для України. Щоб 8 листопада, після проголошення переможця, не лише вчасно його поздоровити, але й уявити собі, які саме вітальні слова варто вжити.1

Для Америки…

Вибори в Америці дедалі більше стають непопулярними. Ще одне журналістське визначення кампанії 2000 року — «найменш привабливі в історії США». За статистикою, в 1996-му на дільниці прийшло менше половини потенційних виборців — найнижче число з 1924-го. Інші дані свідчать, що, починаючи з 1960 року, постійно зменшується кількість голосуючих віком 18 — 24 роки (чотири роки тому таких була лише третина). Все це говорить про зростаючий вплив в голосуванні людей похилого віку і про можливість обрання «президента від старої меншості».

Кандидати це враховують. Вони надають першочергової ваги саме тим питанням, які хвилюють згадану категорію населення. Вони також повертаються до «старих технологій» при веденні кампанії — особистих контактів з публікою, надсилання індивідуальних листів, зуст-річей своїх уповноважених з невеликими аудиторіями. Значно менше уваги (і фінансів) виділяється для використання в пропаганді «свого» кандидата ком-п’ютерним технологіям, які не продемонстрували очікуваного впливу на попередніх етапах кампанії.

Головні проблеми, які дебатуються, традиційні для Америки: освіта, соціальна захищеність, безпека, податки, рівень життя як віддзеркалення економічного зростання. Цього року, однак, пріоритетність їх дещо змінилась. Спрощення системи оподаткування виходить на перший план. І ось чому. Протягом восьми років перебування в Білому домі демократа Клінтона темпи розвитку американської економіки не знижувались. Цьому є чимало пояснень. Зокрема, демократи наполягають на мудрості президента. Республіканці, які контролюють нині і палату представників, і сенат, стверджують, що саме їхня більшість не дозволила адміністрації Б.Клінтона робити дурниці і проштовхувала розумні законопроекти. Так це чи ні, але безперервне зростання життєвого рівня зробило для демократів ведмежу послугу. Як стверджують аналітики, люди звикли до того, що вони живуть загалом дедалі краще і безпечніше, а отже забувають, що колись було інакше. Тому вони не пов’язують ці позитиви з правлінням демократів.

Керувати найбагатшою в світі країною означає мати найбільші в світі прибутки. Президент є достатньо впливовою фігурою у формуванні бюджету та змінах у податковій системі, у просуванні загальнонаціональних со-ціальних програм, як от Медікер, і визначальною — у призначенні членів Верховного суду, у керівництві виконавчою владою, у міжнародних питаннях. Тисячі і тисячі демократів у Вашингтоні, платня кожного з яких перевищує річний бюджет нашої газети, десятки тисяч пов’язаних з ними компаній — урядових підрядників, сотні мільярдів доларів, які скеровуються адміністрацією в тих чи інших напрямах, — ось що таке президент США та його команда.

Не випадково вибори дорого коштують. За даними на кінець жовтня, штаб Буша зібрав 176 мільйонів доларів на проведення кампанії, Гор — 127. Це — офіційні гроші. Є й інші. Всього на вибори, за даними експертів, витратять три мільярди. Багатьом громадянам в Америці це не подобається. Вони намагаються «оздоровити» ситуацію.

Директор Центру за громадську послідовність Пітер Айснер — однієї з багатьох подібних організацій — характеризує ці божевільні суми досить жорстко. «Федеральна виборча система перетворюється в систему орга-нізованого хабарництва, — говорить він. — Гроші збирають не на підтримку демократії. Їх збирають корпорації та приватні сили для здобуття впливу». В результаті обрані претенденти або проштовхують «корисне» законодавство, що має фінансові наслідки, або вихолощують «шкідливе». І ні республіканці, ні демократи не мають тут переваг.

«Дивіться, — каже Айснер, — у кандидатів дивна чутливість до галузей, що їх підтримують. Не випадково, що Гор і демократи сприяють корумпованим профспілковим лідерам. Не випадково, що Буш фактично дозволив керівникам нафтових компаній укласти «м’яке» законодавство щодо екологічного контролю в штаті Техас».

За згаданих умов, коли з екранів телевізорів та комп’ютерів, зі сторінок газет, з поштових скриньок, з радіооголошень і вивісок в магазинах і на вулицях від громадян США все наполегливіше вимагають голосувати за Слона чи Осла, затюканий виборець, зрештою, просто поїде на рибалку чи полювання. Хай їм грець, тим заангажованим тваринам!

І, можливо, врешті матиме рацію. Той, хто спробує розібратись в різниці між позиціями претендентів, не обов’язково досягне успіху. На виборах-2000 очевидною стає вже раніше помічена тенденція: як тільки один з кандидатів успішно розкрутить якусь свою ідею (наприклад, як саме спрощувати оподаткування), дивись, вже через кілька днів інший доводить, що він якраз за таку форму спрощеного оподаткування б’ється все життя.

Така «гнучкість», а фактично — симуляція партійних позицій в залежності від результатів опитів, має реальне підгрунтя. Американський політичний клас єдиний у вивищенні Америки. І критика кандидатів може бути успішною лише на платформі їх невміння зробити краще для американців.

За цих умов в останні перед-виборні години багато громадян керуються іншими почуттями — особистим враженням від кандидата. Пам’ятаєте на Красній площі стару, хвору, сиву людину, котра гротескно вимахує руками, ледве переставляючи ноги під свист і крики наповпу? І потрапила-таки ця людина в президенти! Отак точнісінько, хіба що зовні пристойніше, хочуть заявити про себе Гор і Буш, оскільки їхні заклики та програми надто близькі. У кого краще виходить з танцями — скажемо нижче. А поки — що ж означатиме обрання кожного з них…

…Для світу

Тут кандидати — зовім не схожі. Один в міжнародній по-літиці — експерт вищої категорії. Інший… — губернатор штату Техас. Як відмітив уїдливо з цього приводу журнал «Тайм», «дипломатичний досвід Буша «закінчується в основному зустрічами з мексиканським президентом Зедільйо». Але чи дійсно для американців важливо, щоб президент мав той досвід? Чи означає підготовленість кандидата до проблем закордонної політики його прийнятність для айовського фермера і флорідської пенсіонерки?

Аж ніяк. Підраховано, що протягом півторагодинних теледебатів у Сент-Луїсі до претендентів з аудиторії надійшло 130 запитань. З них лише 12 — щодо зовнішньої чи оборонної політики. Історія останніх президентських виборів засвідчує, що навіть найочевидніші зовнішні успіхи не мають відношення до популярності вдома. Зокрема, це зауваження особливо чинне для Буша. Його батько президент Буш «виграв» війну проти Іраку в 1990 році, але програв на інфляції та безробітті Білий дім. Республіканець Рейган плутав Бірму з Бахрейном, але обіграв «міжнародника» Картера зі значною перевагою (потім, до речі, так само обіграв і Горбачова).

Отже, на відміну від внутрішніх питань, відповіді на які обидва кандидати дають подібні, у зовнішній сфері вони помітно розходяться. Перш за все, Буш гостро критикує демократів за недбале ставлення до збройних сил. Їх треба, підкреслює він, краще оплачувати, озброювати і захищати. Тоді вони краще захищатимуть Америку та її інтереси. Іншою очевидною відмінністю є ставлення опонентів до Договору про протиракетну оборону. Буш виступив за створення національної системи протиракетної оборони, що зруйнує договір ПРО у тому вигляді, як він був укладений з СРСР в 1972 році. Як наслідок Росія може розпочати контрдії, що призвело б до відновлення «холодної війни».

Одночасно Буш обіцяє суттєво скоротити американський ядерний арсенал. Все згадане вимагатиме колосальних коштів. Кошти братимуть з бюджету, який завдяки успішній економіці має профіцит — лише цього року — більше ніж 80 мільярдів доларів. Отже, як твердить Буш, Америка буде більш захищеною, Росія — слухнянішою, а світ — передбачуванішим.

На відміну від Гора, Буш не вважає за потрібне для Америки всюди і в усьому намагатись вирішувати світові проблеми. Доктрину Гора, відому як «всюди попереду» (forward engagements), він вважає непродуктивною і схиляється до поглядів колишнього керівника Комітету начальників штабів США К.Пауела: «Військове втручання повинно відповідати життєвим інтересам, завдання повинно бути однозначним, стратегія виходу повинна бути очевидною». Буш твердить, що розгортання американських збройних сил у Гаїті і Сомалі були невдало спроектованими спробами «організувати державність», як також і критикує бомбардування Косово та Іраку. В ході других телевізійних дебатів він кинув фразу, яку багато хто вважає ключовою в його баченні зовнішніх відносин: «Ми не можемо бути всім, для всіх, у всьому світі. Я стурбований перевантаженням наших військових».

Ці слова Буша — мед на душу згаданих фермера та пенсіонерки. Що їм С’єрра-Леоне чи Східний Тімор? Та, власне, і Близький Схід може постати перед очима пересічного американця лише тоді, коли суттєво зростуть ціни на енергію, і ЗМІ пов’яжуть це з війною палестинців й ізраїльтян.

Інша річ — політичний істеблішмент. Вищий американський клас чудово розуміє, що вирішальне, силове слово в світі означає зелений коридор для американського бізнесу. Що з виведенням американських збройних сил з Іраку чи Косово негайно поліпшуються умови для бізнесу тих, чиї сили там залишаються. І саме тому одразу після згаданих «неінтервенційних» республіканських заяв в найвпливовіших виданнях США «Нью-Йорк таймс» та «Вашингтон-пост» з’явилися вимогливі статті «Залишайтесь в Косово» та «Погано для НАТО». В статтях доводять, що американців з Балкан виводити не треба, бо їх там небагато, лише п’ята частка всіх миротворчих сил (а саме 11.400). Що коштує для США це недорого (і це правда: лише 1% воєнних витрат, а саме 3 млрд. доларів), що небезпека для військ, з відходом в Белграді С.Мілошевича, зменшується. Звинувачують у недалекоглядних обіцянках скоротити американську присутність у світі радника Д.Буша з питань національної безпеки Кондолізу Райс — опосередковано захищаючи самого кандидата на вищу посаду. Інша річ, що ніхто не зобо-в’язує кандидата стовідсотково виконувати свої передвиборні обіцянки. Буш це знає, як також знає і про глибинні почуття ізоляціонізму, притаманні серед-ньому янкі. Тому він говорить про те, що говорить. Оберуть — розберемося, чи залишатись на Балканах, чи деінде.

Позицію Буша (або Райс?) гостро критикує Гор. Він заявляє, що з його міжнародним досвідом Америка спатиме спокійніше. Його прихильники нагадують, що демократ Клінтон став найбільш подорожуючим президентом в історії США. Чи впливає це на американців? Опитування свідчать, що ні. Один з них, зроблений «Тайм/CNN», подає однакові ступені довіри до Буша і Гора в сфері зовнішньої політики (45% — 45%), вище оцінює шанси Буша в урегулюванні близькосхідної кризи (45% — 42%), і ще вище — його здатність підтримувати боє-здатні збройні сили (62% — 33%). А щодо підготовленості кандидата до ведення зовнішніх справ, яку так добре демонструє в теледебатах і у виступах Гор, то передвиборний штаб Буша з цього, схоже, лише радіє. Всім відомо, як «пролетів» на цій обізнаності не хто інший, як Д. Буш-старший, коли програв президентські вибори у 1992 році. Висміюючи невігластво тодішніх Клінтона і Гора у цій сфері, він сказав: «Мій пес Міллі краще знається на зовнішній політиці, ніж ці два типчики» . В результаті «типчики» виграли, а Буш-батько поїхав на пенсію, в село (ранчо).

А що світить для України…

... в разі перемоги кожного з кандидатів? Власне, це головне для нас з вами питання. США — найбільший інвестор в українську економіку (понад 800 млн. доларів). США — гарант безпеки України за Будапештським меморандумом 1994 року про ядерне роззброєння нашої країни. США надали багатомільярдну технічну допомогу Україні, виступили організатором і головним контрибутором Донорської конференції для збирання коштів на закриття Чорнобильської АЕС. США сприяють Україні у вступі в Світову організацію торгівлі, не ігнорують наші інтереси у «великій сімці», дали «зелене світло» танковому контракту з Пакистаном, працюють з «Южмашем» в програмі «Морський старт» і навіть перші надіслали медиків досліджувати причини захворювань українців під Первомайськом, що на Миколаївщині. Список не вичерпний.

Одні кажуть, що для України кращий Гор. Він знає наші проблеми, його не треба переконувати у складності національних реформ, він знайомий з керівництвом держави і його оточення теж. У зовнішній по-літиці це — нерідко вирішальний фактор. Натомість, Буш-батько свого часу висловився проти унезалежнення України (відомий його виступ в Києві в 1991 році), і республіканці аж надто суворо налаштовані проти корупції.

Прихильники Буша заперечать, що зайве знання шкодить. Гор, наприклад, знає забагато неприємного для нас про Україну. По-друге, республіканці завжди активніше підтримували так звані поневолені нації (національні республіки СРСР), тому українська громада в США традиційно голосувала за них. Вони згадують, що впливові американсько-єврейські кола в конгресі блокують зняття поправки Джексона-Веніка щодо України, що не дає Україні статусу найбільшого сприяння в торгівлі, і пов’язують це з особою кандидата у віце-президенти США від демократів сенатора Д. Лібермана. Вони також підкреслюватимуть, що кандидат у віце-президенти від республіканців Д.Чейні — колишній міністр оборони США, який заробив собі політичний капітал на ліквідації ядерного арсеналу України, отже, опосередковано, «український приятель».

Прихильники Буша зазначають: саме адміністрація Клінтона — Гора створила умови для грандіозних зловживань російських банкірів, які через «Бенк оф Нью-Йорк» обікрали свою країну на сотні мільйонів доларів. Це ніяк не відбилося на співробітництві з Росією. Натомість неіснуючі зловживання України, її Нацбанку призвели до припинення допомоги з боку Міжнародного валютного фонду, стримують інвестиції. Звертають увагу і на жорсткі, але в цілому прихильні вислови згаданої Кондолізи Райс про Україну в одному з недавніх інтерв’ю. З одного боку, нею було сказано «спершу реформи — потім допомога», з іншого — «Україну треба розглядати як важливу, ключову державу в Європі».

Чиї аргументи сильніші — тобто, хто з двох претендентів «вигідніший» для України — ми ніколи не дізнаємося. Адже виграє лише один. У другого не буде можливості продемонструвати своє ставлення до нашої держави. А от що ми вже сьогодні знаємо, то це «українську програму» дій обох кандидатів. Її висловили довірені особи Ела Гора і Джоржа Буша на конференції «Україна на шляху розбудови зрілої національної держави», що проходила у Вашингтоні в другій половині вересня. Як повідомляють учасники, демократи мають намір:

1.Активізувати досягнуті відносини з Україною.

2. Допомагати демократичній Росії, яка відповідає інтересам США і України.

3. Підтримувати європейський вибір України.

Щодо республіканців, то вони висловилися так:

1. Розбудувати політику щодо України бізвідносно до по-літики щодо Росії, не за рахунок відносин з одною і другою. Росія не має права вето на рівень стосунків Україна — США.

2. Майбутнє України впливатиме на майбутнє Росії (щоб не відродився російський імперіалізм).

3. США мають виключити можливість тиску Росії на Україну.

4. США повинні взяти на себе частину відповідальності за успіх реформ в Україні.

5. США повинні активно домагатись від Євросоюзу відкрити європейську перспективу для України.

Тепер, коли ми познайомились з тими й іншими пріоритетами, залишилось лише дізнатись….

…Хто переможе — Гор чи Буш?

Досвідчені американські газетні зубри і «акули пера» визначають дилему виборця таким чином: чий особистий характер більше відповідає уявленню про майбутнього президента як особи — той і переможе. Здебільшого помічають «штучність», «картинність», «нещирість» Е.Гора, як також «провінційність», «обмеженість» Д.Буша. В телеінтерв’ю компанії АБС один виборець сказав, що «Гор занадто прагне стати президентом, і це неприємно». Інший зауважив, що «Буш погано орієнтується у Вашингтоні, отже ним керуватимуть помічники». Журнал «Тайм» охрестив Гора «борцем» (той у своїх виступах весь час обіцяє «боротись за американців, за американські родини, за їхнє майбутнє»), тоді як Буша — «любомиром» (говорить: «не боротись треба, а брататись, об’єднуватись»).

Проти Буша працює величезний адміністративний ресурс: демократи на всіх поверхах адміністрації і державної влади. Один з проявів цього ресурсу —«тріумфальна поїздка» держсекретаря США до Північної Кореї як демонстрація здатності вирішувати усі проблеми. Проти Гора працює його пов’язаність з президентом Клінтоном (і подружкою Монікою) та зайва войовничість. Проти України працює повільність реформ, — хай це з іншої опери, але ж не зовсім, бо обидва кандидати, як бачимо, готові нам допомагати лише, якщо ми допоможемо самі собі.

З цією думкою давайте дочекаємось восьмого листопада — коли буде обрано нового президента США. Щодо реформ чекати не слід — за три дні, при бажанні, теж можна чимало зробити.

Таким чином, 7 листопада Україна, можливо, виграє двічі. По-перше, працюватиме на реформи, а не демонструватиме їх неприйняття. По-друге, матиме в Білому домі людину, а у Капітолії — конгрес, що належно підтримають ці реформи.

1 Автор питає себе: а чи в Міністерстві закордонних справ вже приготували текст поздоровлення? Чи узгодили з адміністрацією Президента України? Чи текст один, чи їх все-таки два, відмінних?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво