Зручна правда, або про що мовчать генерали? - Право - dt.ua

Зручна правда, або про що мовчать генерали?

12 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 12 серпня-19 серпня

Коли я запитала у генерала Коломійця, як давно він спілкувався з кимось із інспекторів дорожньо-п...

 

Коли я запитала у генерала Коломійця, як давно він спілкувався з кимось із інспекторів дорожньо-патрульної служби, котрі, ховаючись «у бузині», довели до нервового зриву президента, Сергій Геннадійович скромно зазначив, що в крісло керівника департаменту ДАІ теж не з неба звалився. Проте чи то часу з того славного моменту минуло занадто багато, чи то ще якісь особливі обставини на пам’ять великого начальника вплинули, тільки в питанні ліквідації (реформування) української автомобільної інспекції сьогодні представлено відразу дві правди. Перша — господарює в міністерських кабінетах, викриває з екранів телевізорів, формує суспільну думку на сторінках газет і, схоже, гріє насиджені місця. Друга, як завжди, ховається на трасах, свариться у збройовиках, відмовчується у забитих дошками постах ДПС. Можливо, у точці їх перетину і могло б статися якесь глибинне переплавлення служби ДАІ, проте позиція, на якій сьогодні, з легкої руки гаранта, зручно закріпилися вищі міліцейські чини, схоже, і цьому державному проекту не залишає великих шансів.

«Хто крайній? Сержант Петренко»

Якщо зразковий постовий «дядя Стьопа» не брав, тому що тоді не давали, а кіношний інспектор Зикін — тому що був ідейний і соціалізм будував, то деморалізований сержант Петренко в умовах економічного дива, що розвалилося, бере, бо — дають. Ось, у принципі, й весь до болю простий месидж про інспектора ДАІ, який і ввійшов у масовий ужиток на території пострадянського простору. Саме його продовжила активно експлуатувати і нова українська влада.

На світанку свого президентства Віктор Ющенко, вочевидь, відчув у новообраному міністрі МВС якісь особливі для протистояння корупції здібності. Так і сталося. Чого вартий був відомий усій країні перл головного міліціонера на адресу того ж «сержанта Петренка», котрий взяв із нього 20 гривень за перевищення швидкості на полтавській трасі. «Скільки тобі ще, собако, треба, щоб ти народ перестав грабувати?!» — запитав тоді міністр, накинувши напередодні охоронцеві порядку 300 гривень до окладу. Охоронець, звісно, образився, але, дотримуючись субординації, коректно промовчав. Не стали колективно протестувати проти ігнорування бравим міністром елементарних норм суспільної і професійної етики і представники українських ЗМІ. Пізніше своя сорочка виявиться ближчою до тіла — на президента і його сина ми все-таки образимося. Та це інша історія. Як, утім, і історія про показову боротьбу влади з корупцією на об’єктах реприватизації, де законами все ще нехтують, проте не за «червінець» у кишені, а за валютний рахунок у офшорі. На цьому — крапка.

Про подальшу ж долю великого хабарника з битого шляху сьогодні мало відомо. Сам Луценко начебто натякав на звільнення недбальця. Сержант — на судовий позов за публічну образу. До речі, тоді ж департамент ДАІ віддав розпорядження про вилучення у інспекторів так званих «фар» — приладів для вимірювання швидкості, щоб менше дратувати водіїв, міністрів і «самого президента», який не раз привселюдно дякував Юрію Віталійовичу «за успішну боротьбу з корупцією на дорогах». І це була перша ластівка майбутнього бліцкригу щодо українського ДАІ. Пізніше Віктор Ющенко заявив про необхідність прибрати з трас не лише зайві прилади, а й тих, хто в силу службових повноважень ними користувався. Внутрішні рекомендації міліцейського відомства на той момент шокували як рядовий, так і офіцерський склад. «Працюйте. Але так, щоб вас не було видно», — сказали начальники. При цьому від загнаних «у бузину» інспекторів вимагали не знижувати показників, продовжувати запобігати ДТП і розкривати злочини. Не вийшло... Президент тричі вказав міністру МВС на незадовільне маскування його підопічних, на четвертий — країна під час обуреної промови Віктора Андрійовича дізналася про майбутню ліквідацію за добу (!) Державної автомобільної інспекції.

Не вивело ситуацію зі стану небезпечного політичного трюку і ліберальне формулювання президентського указу, що вийшов наступного дня. Там гарант, очевидно вже після професійних консультацій, заявив лише про доцільність ліквідування ДАІ і не за добу, як вимагав учора, а в тримісячний термін, при передачі функцій забезпечення безпеки руху відомству Луценка. Проте того ж дня 12 тисяч українських «петренків» устигли здати нагрудні знаки, жетони, «фари», які ще залишилися, запастися насінням і безвісти зникнути з українських доріг. Результат — у щоденних випусках новин телевізійних каналів. Кількість загиблих після 18 липня зростає у геометричній прогресії: якщо 1 липня 2004 в Україні загинуло 19 осіб, то той самий день 2005-го забрав 50 життів. При цьому показники кількості зафіксованих грубих порушень ПДР (швидкість, обгін, перехрестя, пішохідний перехід, червоне світло і «п’яний за кермом») у міліцейських зведеннях практично не зазначаються. Вищі ж чини в погонах, відповідаючи на запитання «осатанілих» журналістів, продовжують нарікати на спеку і характеризувати ситуацію на дорогах як «об’єктивний процес», «результат перегрупування сил», «важливий поштовх». Кивають генерали і на новий Адмінкодекс, який ще 2001-го урізав повноваження інспектора і розслабив водія. Тим самим, хоч і заднім числом, але забезпечується алібі президента (читати — роботодавця), який укотре погорів на власних емоціях. Та це лише з одного боку. З іншого — тим самим начальникам, які потрапили у психологічну пастку, доводиться не лише правильно трактувати офіційні державні документи, а й регулярно придивлятися до настрою гаранта, прислухатися до його усних команд, щоб не пропустити чогось важливого. Важка це справа, кажуть, залежати від таких речей. Це ще гірше, ніж від закону. Тому, власне, проігноровано офіційний президентський указ. Тому претензії керівників ДАІ до своїх підлеглих у частині несення служби знижені до мінімуму. Тому громадськості доводиться ковтати чергові перли на кшталт «Наші люди тепер там, де потрібна допомога, а не покарання» або «Через три місяці в Україні не буде інспекції, покликаної карати, а буде служба — зобов’язана служити народу». До біса гарно! Демократично. І найголовніше — зручно! Якщо керуватися бажанням — зберегти крісло, приміром, і звання. Або зберегти систему, якщо хочете. Водночас ані міністр Луценко, ані генерал Коломієць і компанія, змальовуючи у ЗМІ райдужні картинки майбутнього життя нової державної служби безпеки дорожнього руху (ДСБДР), так і не спромоглися обнародувати деякі делікатні подробиці з життя старої.

Картинка
1-ша: провокаційна

Роздивитися її варіації можна практично на будь-якій ділянці українських доріг. Варто лише захотіти і взяти, приміром, шляховий лист першого зустрічного інспектора і порівняти показник пробігу автомобіля за зміну з кількістю виданого бензину. Генерале, прокиньтеся! У той момент, коли ваш підлеглий сержант Петренко одержує наряд на гідне несення служби, ви ж і заливаєте в бак його автомобіля аж «0,0» літрів бензину. Максимум п’ять — та й то в окремих особливо розвинених містах і селах. Питаємо: на які кошти Петренко купить бензин, аби забезпечити план показників? На ті, які міністр додав до його зарплати? Чи на ті, які візьме на дорозі? Дійшло до абсурду. Так, норма пробігу одного патрульного автомобіля становить 10 тисяч кілометрів на місяць. При цілодобовій роботі. При цьому витрата бензину автомобіля вітчизняної марки — тонна. За теперішньої ціни це десь 3 тисячі 700 гривень. Розкидаємо на три зміни й одержимо по 1200 — на патруль із двох інспекторів ДПС. Тобто по 600 гривень — на душу. При зарплаті у 800 гривень. Запитую одного інспектора: на свої, либонь, купуєте? Сміється. Може, їздите тепер менше? Знову сміється.

Водночас начальник Департаменту ДАІ, погодившись із тим, що служба «тільки наполовину» забезпечена ПММ, цілком серйозно продовжує стверджувати, що якщо бензин в інспектора ДПС раптом закінчується, його автомобіль просто зупиняється. А може, він у такому випадку взагалі на роботу не їздить? Та й як тоді бути з якістю виконання служби? До 18 липня зокрема. Проте, згідно зі зведеннями того ж таки департаменту — конвеєр не збоїв. І виїжджали, і виявляли, і наздоганяли, і на медекспертизу п’яних за 100 кілометрів доставляли... І міліцію транспортом за першим дзвінком забезпечували, і машини власним коштом ремонтували, і колони автобусів у літні табори супроводжували та ще багато всіляких спеціальних команд вищестоящого керівництва виконували.

От і виходить, що всі ці роки дорога годувала й інспектора ДАІ, і його начальника, і саму державу. Остання, до того ж, не лише провокувала і без того деморалізованого Петренка на хабар, діючи, як то кажуть, його руками, а ще й привселюдно відмовилася розділити з ним відповідальність за цей малоприємний факт. От і служи за таких підходів рідній державі. Підставить і оком не зморгне. Та це радше школярам на замітку. Можна навіть у рамках чергового спецкурсу про те, що таке державне лицемірство і як із ним боротися.

Картинка 2-а: особливо секретна

Не знаю, але, схоже, інформацію про джерела доходів ДАІ хтось колись відніс до розряду державної таємниці. Очевидно, керуючись цими міркуваннями, генерал Коломієць і відмовився обговорювати з автором украй делікатну тему фінансів довіреної йому служби. Зізнаюся, не вдалося з’ясувати в Сергія Геннадійовича — ні скільки становить бюджет державтоінспекції, ні скільки вона заробляє на наданні так званих платних послуг, ні як одержані кошти потім розподіляє.

Секрет цей іще більше інтригує в контексті прийнятого в першому читанні закону України «Про транспорт», де кровожерливий Мінтранс узяв та й відірвав цей платний шматок у МВС. Коломієць каже, що другого читання не буде. У Раді активно працює група фахівців-лобістів від ДАІ та МВС. Пункт про перепідпорядкування системи реєстрації автомобілів і техоглядів відомству Червоненка було внесено без обговорення на профільних комітетах. До того ж, за словами Сергія Геннадійовича, депутатів, котрі вже перейнялися виборами, зараз мало цікавлять такі дрібниці, як ситуація на дорогах. Тому проголосували в першому читанні, як завжди, не розібравшись у суті.

А суть, яку так і не побажали роз’яснити в кабінетах департаменту, в тому, що такі цінні функції державного контролю, як реєстрація автомобілів, техогляди та інші платні послуги у сфері організації дорожнього руху, практично утримують українську міліцію. І не тільки. Згідно з неофіційними джерелами, через МРЕВ невеликої області в день проходить більш як 150 тисяч гривень. На місяць — 4,5 мільйона. У рік — майже 50. В Україні поки ще 24 області. Рахуйте. 20 відсотків коштів нібито ідуть у департамент, стільки ж у МВС, інші залишаються в обласних управліннях ДАІ. Так і хочеться у когось запитати: чому за таких доходів служби завжди крайній український інспектор продовжує сидіти на «нулях»? Га?

Картинка 3-я: інноваційна

Схоже, вже до середини жовтня до сержанта Петренка може повернутися колишня слава. Що я для того маю зробити? Не хвилюйтеся, — про все вже подбали ваші керівники! По-перше, ви повинні будете пройти систему тестів, яка підтвердить кваліфікацію. По-друге, вашу особову справу і родовід ретельно вивчить спеціальна комісія, аби переконатися, що ви, сержант, — не зовсім іще втрачений для суспільства індивід. По-третє, вам потрібно буде купити нове більш містке портмоне, а також попрощатися з рідною «шахою», пересівши у сучасний патрульний автомобіль. Потім опанувати прийоми оперативного реагування на сигнали камер спостереження, установлених, до речі, не лише на особливо небезпечних ділянках доріг і постах, а й у салоні вашого нового залізного друга. А це ще навіщо? Щоб ви, шановний інспекторе, жодної хвилини не забували про честь вашого, зазначимо, щойно зшитого мундира працівника ГСБДР (!). Тепер тримайте жетон, жезл, печатку для вашого начальника і благословення керівника тієї держави, на яку ви маєте добре попрацювати. Ідіть, ідіть, сержанте... Головне — не підведіть...

І це, знаєте, не сон очманілого Петренка. Це всього лишень проект, який збирається явити 1 вересня Верховній Раді Кабмін в особі міліцейської еліти.

— І у скільки ж обійдеться це європейське щастя? — запитую у вже відомого читачу генерала.

— Усього в 12 мільйонів із резервного фонду Кабміну на атрибутику нової служби, — парирує той.

А інше? Камери спостереження, портмоне там тощо... Це все з внутрішніх резервів служби. А де ж, пробачте, ці резерви раніше лежали?! Ну не забувайте, що кількість працівників нової ГСБДР і Патрульної служби, до якої увійдуть працівники ДПС і ППС, буде скорочено. (Про приховані резерви платних послуг — знову мовчання, як і про те, хто і скільки заробить на виготовленні всіх цих «необхідних» деталей реформування.) Державна служба безпеки дорожнього руху займеться забезпеченням порядку на стратегічних трасах, супроводом, а також реєстрацією автомобілів. Патрулі ж забезпечуватимуть порядок на вулицях і дорогах у спеціально закріплених за кожним екіпажем квадратах, на які буде поділено українські міста. А показники? Жодних. Хіба що головні: проїжджуваність, аварійність і суспільна думка. Плюс система високих штрафів за грубі порушення правил дорожнього руху. Плюс повернення повноважень інспектору, котрий, на відміну від судів, які за чотири роки дії нового адмінкодексу стягнули з порушників лише 20 відсотків від усієї суми оформлених штрафів, не тільки приносив дохід скарбниці, а й уособлював принцип невідворотності покарання. Реформі бути. І новий комплексний закон про дорожній рух, який сьогодні готують аналітики департаменту та МВС, представить парламенту сам президент.

Картинка 4-а: правова

…Чорний джип останньої моделі різко загальмував на ділянці житомирської траси.

— Інспектор Петренко, — узяв під козирок наш герой, — перевищуєте?

— Народний депутат Пупкін, — вистрілило у відповідь.

— Щасливої дороги!..

Це свіженьке спостереження з останнього відрядження. Проте хоч як умовляла інспектора назвати прізвище водія джипу — стіна! Не подіяв навіть наказ командира окремої роти ДПС управління ДАІ в Житомирській області Олександра Перина, котрий стояв поруч. Вибачайте, каже, прочитати його, капосне, не встиг. Однак відпустив. Без протоколу і пояснень. А чому? Тому що не хоче зв’язуватися. Тому що все одно — крайній. Знає ж бо, що сьогодні захисту йому немає ні від влади, ні від власних керівників. А громадянин, покликаний цей самий захист організовувати, дав газу — і шукай вітру в полі... Ох, сержанте Петренку…

…Нещодавно «ДТ» писало про одне досить показове дослідження закордонних соціологів. Як виявилося, 10 відсотків громадян будь-якої країни порушуватимуть закони завжди і за будь-якої влади. Ще десять наділені гіпертрофованою порядністю за умовчанням, яка в будь-якій ситуації дозволить їм залишитися на висоті. Інші 80 відсотків діятимуть так само, як владна політична еліта.

Отже, що маємо? По-перше, ініціативу президента навести порядок на українських дорогах. По-друге, причини безладдя, у яких замішаний не стільки рядовий сержант, скільки сама держава, якій він служить. По-третє, небажання влади це визнати. По-четверте, бажання виконати волю свого президента.

Розірвати коло можна, лише визнавши друге. У протилежному випадку реформу вже на стадії її підготування можна вважати звичайною профанацією в рамках передвиборного, особистого і ще бозна-якого піару. Та чи готові до такого кроку генерали МВС, міністри Кабміну, депутати парламенту і сам президент?! Питання залишається відкритим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво