Зона поразки - Право - dt.ua

Зона поразки

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Чи правда, що низку гучних замовлених убивств у столиці та східних регіонах країни здійснив кілер одного з чернігівських кримінальних угруповань?..

Чи правда, що низку гучних замовлених убивств у столиці та східних регіонах країни здійснив кілер одного з чернігівських кримінальних угруповань?

Чи правда, що смерть від нещасного випадку чи невиліковної хвороби поставила крапку в долі багатьох ключових свідків із резонансних справ (включаючи згаданого вище кілера?)

Чи правда, що злочини проти особистості — тільки зовнішня і, хоч як цинічно це звучить, не найнебезпечніша для суспільства складова кримінальних розбірок?

Ми взялися за тему, яку не можемо підняти. Те, що схоже завдання не зуміли вирішити спецслужби, — слабка втіха. Нас же спроба знайти відповідь на перелічені вище запитання загнала в професійну і моральну безвихідь.

З одного боку, залишити при собі зібрані відомості (хоч якими б неповними вони були) ніяк неможливо. Мовчання мало сенс тільки остільки, оскільки була надія на повне розслідування по кожному відомому нам епізоду. Тепер — зрозуміло, що нових подробиць ми не дочекаємося.

З другого боку, дуже велика небезпека заподіяти шкоду публікацією. Зробити політичний пас не тому, кому треба. Дати привід для розправи з тими працівниками правоохоронних органів, які чесно намагалися завдати удару по організованій злочинності та корупції. Припинити зло. Вичерпавши інші можливості, деякі з них йшли на контакт із пресою. Хтось — відкрито. Хтось — анонімно. Якщо стаття спровокує «полювання на відьом», пошук тих, хто розголошував конфіденційну інформацію, зневірившись в можливості домогтися результату іншим шляхом, то вихід її зіграє на руку злочинцям.

Ситуація змушує обмежитися постановкою запитань. І визнати свою поразку в спробі самостійно відшукати відповіді на них. Це практично капітуляція. Шпильковий укол замість удару. Та хіба лише журналісти змушені сьогодні визнавати безсилля перед злом і розводити руками?

Як до давніх знайомих до нас звернувся співробітник центрального апарату однієї зі спецслужб. І запитав, чи немає в нас можливості з’ясувати ось що.

Певний час тому в Чернігові раптово помер кілер місцевого злочинного угруповання. Смерть від невиліковної хвороби спіткала цю людину після того, як вона кількаразово проговорилася, де не слід, про подробиці своєї роботи. За словами цього чоловіка, саме ним було здійснено низку вбивств у столиці і східних регіонах країни. Гучних злочинів, за які вже засуджено людей, які не мали до них жодного стосунку.

Отже, чи не могли б ми акуратно з’ясувати за неофіційними каналами: сам помер згаданий вище кілер чи йому допомогли? Прохання про допомогу було висловлене дуже обережно, немов мимохіть, і уточнювалося низкою умов. Основна була такою: «У зв’язку з цією справою ніяких нових знайомств у кримінальному середовищі не заводити. Користуватися тільки перевіреними колись джерелами інформації. А то запитаєте в кого не треба, вас же й витягати з біди потім доведеться».

Зустріч одного з авторів цієї статті з офіцером спецслужби відбувалася в кафе. Документів із проблеми, яка нас цікавила, в нього при собі не було. Коли виникло запитання про діагноз покійного, він набрав мобільний номер і запитав:

— Від чого помер М?.. Той самий, що в нас по справі Гетьмана значиться?

— Гетьмана? — перепитав.

— Та ні, якого ще Гетьмана, тобі почулося...

Прохання старого знайомого ми не виконали. Хоча й намагалися зібрати необхідні відомості (природно, в інтересах редакції, а не спецслужби).

З розмови з керівним працівником однієї з чернігівських лікувальних установ.

— Обставини смерті громадянина М. мені невідомі. Щодо випадку, який вас цікавить, нічого сказати не можу. Крім того, що названий вами діагноз припускає застосування дуже потужних лікарських препаратів. Просте передозування їх може призвести до смерті. Жодна отрута не потрібна. І визначити, було воно навмисне чи випадкове, ніхто не зможе. Та якби я довідався, що таким ось чином незручну людину в Чернігові вбили, зовсім би не здивувався.

— Чому?

— Тому що недавно моя медична консультація знадобилася силовим структурам у зв’язку з дуже схожим випадком. За межами нашої області затримали людей А... (лікар називає регіон і прізвище відомого українського політика), у зв’язку з розслідуванням низки економічних і кримінальних злочинів. Один із затриманих, той, що міг дати показання, які викривають корупційну вертикаль, опинився в лікарні. Там, за місцем затримання, не в нас. Був оточений небувалою турботою... Овочі, фрукти екзотичні... Так вийшло, що я оглядав цю людину. Щось у її стані та в навколишній обстановці мені дуже не сподобалося. Я порекомендував терміново перевезти її до іншого місця. А вночі ця людина померла.

На нашому робочому столі — роздруківка даних щодо деяких колишніх розслідувань. Імена людей, які передчасно пішли з життя.

Руслан Немировець. Був знайдений на роботі мертвим, із двома поліетиленовими пакетами, надягненими на голову й примотаними до шиї скотчем. На руках — синці. З погляду слідства — покінчив із собою. Можливість кваліфіковано відпрацювати інші слідчі гіпотези було втрачено через бездіяльність і помилки правоохоронних органів. З проханням піддати розголосу цю історію до нас звернувся офіцер міліції, якому забракло можливостей, щоб розібратися в трагедії. Нам удалося з’ясувати, що, працюючи у філії комерційної фірми, Руслан любив возитися з комп’ютером, який містить фінансову інформацію. Як пояснили нам співробітники УБЕЗу, подвійну бухгалтерію звичайно намагаються прораховувати не на комп’ютерах центрального офісу, а в якійсь філії, подалі від перевірок... Деталь: мати загиблого працювала ревізором у КРУ...

Наталя Падалка. Збита джипом. За словами очевидців — на пішохідному переході. Травми виявилися смертельними. Є підстави вважати, що винний в її загибелі той самий бізнесмен, який дещо раніше роздавив автомобілем «Опель-Омега» міліцейський патруль (один із міліціонерів загинув). Ім’я, рід занять і корупційні зв’язки цієї людини правоохоронним органам добре відомі. Останній офіційний документ у справі Падалки, який ми бачили, свідчив, що розслідування перебуває на контролі в обласній прокуратурі. Та ніхто за її смерть реальної відповідальності не поніс.

Лариса Щербина. За офіційною версією — повісилася в переддень одного з травневих свят. З її смертю розвалилася кримінальна справа про розкрадання в чернігівській міськлікарні №2. Не маючи права підпису фінансових документів, загибла раптом виявилася єдиним винуватцем резонансного економічного злочину. Головлікар другої міської після її смерті пішов на підвищення, став заступником губернатора Мельничука. Нині — знову керує тією самою лікарнею. Навів на цю історію нас — суддя, людина з колосальним досвідом ведення кримінальних справ. Він же попередив: матеріали справи будуть сфальсифіковані стосовно суми розкрадань. Принаймні цю частину його свідчення ми можемо довести документально. У відповідь на офіційний запит щодо загибелі Щербини прокуратура надала нам явно недостовірну інформацію. Цифри у двох документах, підписаних різними прокурорськими функціонерами, відрізнялися десятиразово.

Ростислав Савченко. Будучи тяжко хворим, Ростислав Іванович ставився до себе по-нехлюйському. Підштовхнути таку людину до краю могили, маючи відповідні можливості, було легко. Іномарка без номерів, яка «чиркнула» його на одній з чернігівських вулиць... Міліцейський штурм очолюваної ним регіональної торговельно-промислової палати (під приводом пошуку неіснуючої бомби)... Відмова подати медичну допомогу в одній з місцевих медустанов... І людини, яка не захотіла стати шестернею у механізмі тіньових експортно-імпортних операцій, особистого ворога одного з чернігівських губернаторів, не стало. А надійшла нам інформація про те, що відбувається з торговельною палатою, — знову-таки від працівників правоохоронних органів...

Їх багато, історій зі смертельним кінцем, похованих в архівах «через відсутність складу злочину». Об’єднують їх (крім очевидної безкарності) дві обставини. По-перше, за кожною проглядаються гроші. Іноді не дуже великі (навіть за мірками провінційного бізнесу). Іноді величезні, такі, маніпулювання якими проходить уже швидше за розрядом політики, ніж економіки. Проте завжди — брудні. І ще — спільним у цих трагедіях є те, що деякі подробиці потрапили в пресу внаслідок просочення оперативної інформації. І часом було це розголошення службових таємниць учинком свідомим, суспільно корисним і, коли хочете, моральним. Немає значення, чи звернувся співробітник органів у газету сам, передав дані анонімно через третіх осіб чи просто відповів на запитання журналіста, який довідався про все з інших джерел. Однаково. За межі його установи пішли відомості, які вона намагалася приховати. Спроби притаїти злочини не вдалися, зло вийшло з тіні.

Багато років ми писали про резонансні злочини, намагаючись у них розібратися, так би мовити, ретроспективно. За здійсненим фактом. А сьогодні задумалися ось над чим. Замовні вбивства не відбуваються спонтанно. Вони як нариви, що лопнули. Гнійники економічних конфліктів визрівають довго. Як правило, усі, кому слід, про це знають. І для того щоб їх прорвало кримінальним пострілом або вибухом, необхідно, аби влада виявила повну нездатність навести порядок законними методами, чітко продемонструвала невміння (чи небажання) боротися зі злом.

Та — ще раз підкреслимо — далеко не кожний виток боротьби за переділ власності чи влади супроводжується стрільбою. Як правило, економічна злочинність нині невразлива й так. Жоден із резонансних економічних злочинів минулих років не був розслідуваний. Жодному з тих, які кояться нині, не поставлено заслін. Навіть ті справи, які на хвилі післяреволюційного ентузіазму були доведені до суду, на очах потихеньку розвалюються.

Заклинило справу про фінансові зловживання на оборонному підприємстві — радіозаводі «ЧеЗаРа» (нібито не надав необхідної інформації Інтерпол).

Не відбулася передача в комунальну власність незаконно приватизованих комерційними структурами державних багатоповерхівок (деякі мешканці цих будинків живуть тепер, як за кріпосного права — навіть паспорт через відсутність реєстрації одержати не можуть).

Не встигли відсвяткувати в обласній прокуратурі судову перемогу над особами, які розпочали незаконне будівництво особняків на березі озера Глушець, — як змінилася розстановка сил. Колишнє керівництво податкової адміністрації, яке стояло за цією аферою, повернулося до влади. Звільнений торік за службові порушення В.Осипенко знов очолив регіональне податкове відомство. Отже, і перемога зробилася ілюзорною та хиткою. Усі знають, наскільки чуткий український суд до таких змін...

Сьогодні — свято на вулиці тих, хто прокручував через місцеві банки виторг від столичних фінансових пірамід. Знищував під котеджну забудову лісопарк Єловщина і заплаву Десни в районі Лесковиці. Відмивав гроші на реконструкції міського центру. Перетворював на елітні новобудівлі шкільні сади й зони відпочинку. Торгував дозволами на спорудження автозаправних станцій там, де їм не місце. Віддавав, усупереч закону, будинки державних музеїв під приватні галереї та кустарні виробництва...

У правовому полі займатися їхньою діяльністю нікому. Прикрощі в цих громадян розпочнуться, тільки коли вони не поділять щось між собою.

Нам, журналістам, які доклали чимало сил для того, аби перелічені вище факти корупції та порушення закону піддати розголосу, страшно на це дивитися. Та уявіть себе на місці працівника прокуратури, людини, з усіх поглядів залежної та несамостійної, яка повірила було в зміни, вступила у боротьбу за державні інтереси — і раптом відчула, що залишилася без жодної підтримки. Колеги в кращому разі поспівчувають, але не допоможуть. А то й порадіють: адже нетривалий час змін пощадив «кивал». Тих керівних працівників силових і наглядових відомств, які забезпечували своєю діяльністю корупційні схеми. (Нині, ймовірно, їхні справи підуть вгору.) Влада? Ну, про нинішню владу — розмова окрема... Мабуть, у такій ситуації можна зважитися на розпачливий і невиправданий за інших обставин крок. Скажімо — скинути конфіденційну інформацію в пресу, сподіваючись, що журналісти розберуться і хоч якась користь від цього буде... Але якщо так — то, чесно зізнаємося, прихований смисл ми з довідки про вбивство ніжинського політика й підприємця витягти не зуміли.

Отже, реальність українського Полісся сьогодні — це, з одного боку, десятки економічних конфліктів, кожний із яких може завершитися кримінальними розбірками. А з другого — паралізовані політичною невизначеністю органи охорони правопорядку. Простим людям у цій комбінації приділяють роль виключно потерпілої сторони. Жодної можливості відстояти свої законні права в них немає.

Літо й початок осені 2006-го ознаменувалися в Чернігові
небувалою кількістю акцій протесту. Єдине, у чому вони переконали земляків, то це в тому, що простіше заморити себе голодом до смерті біля стін обласної адміністрації, ніж чогось
домогтися.

Напевно в правоохоронних органах є люди, котрих таке становище не влаштовує. Проте їм, як і простим смертним, у ситуації, що склалася, апелювати немає до кого.

Ми не беремося коментувати позицію нинішнього губернатора Миколи Лаврика. Хоча нечасті прояви його політичної волі — від виступу проти повернення в комунальну власність місцевої ТЕЦ, експлуатованої компанією «ТехНова», до протизаконного доручення відібрати будинок у місцевої бібліотеки для юнацтва — мають дуже односторонню спрямованість. Так чи інакше — настрій у нього, слід думати, чемоданний. Людина він на Чернігівщині, найшвидше, випадкова.

А ось про позицію міської влади є сенс сказати окремо. З етичного погляду вона набагато гірша, ніж бездіяльність губернатора. І по суті нагадує зрадництво.

Нинішній міський «тимчасовий уряд» (який, найшвидше, призначених на кінець листопада перевиборів мера не переживе) належить до команди Миколи Рудьковського. У мерію вони прийшли під прапором боротьби з корупцією. І про те, що коїться на Чернігівщині, знають усі. За роки перебування в опозиції апаратом Рудьковского накопичений колосальний масив відомостей про економічні злочини та злочинців, які розоряли наш край. Не було такого сумнівного тендера, такого епізоду шахрайства з землею, такого кримінального переділу промислового підприємства, за фактом якого він не запитав би інформацію. Вихідні відомості поставляли скаржники, яким нікуди було податися, крім як до сміливого депутата-опозиціонера. Саме депутатські запити Рудьковського ініціювали чимало кримінальних справ, у яких сьогодні загрузла прокуратура.

Для чого збирався цей фактаж — невідомо. Люди, які обіцяли очистити місто від казнокрадів, зосередили свої зусилля на прибиранні сміття та реконструкції громадських вбиралень. Надії на те, що нова влада спробує хоч трохи прорідити корупційні авгієві стайні, зруйнувалися відразу.

…Здавалося б, зовсім нещодавно один із нинішніх держвиконкомівських чиновників (а тоді — опозиційний політик) ділився з нами інформацією на кримінальні теми. Розповідав про перетворення медицини на дійну корову тіньової економіки. Про розпродаж за копійки стратегічних підприємств. Про злочинні угруповання, які діють під міліцейської «дахом» і відбирають житло в соціально дезадаптованих людей... Він називав конкретні прізвища, і здавалося очевидним: щойно заміниться команда біля керма міста — винних притягнуть до відповідальності. Команда замінилася, а до відповідальності нікого не притягли.

Ми хотіли з’ясувати причину такого стану справ із першоджерела. У тимчасово виконуючого обов’язки міського голови, секретаря міськради Віталія Гольця. Він учинив своєрідно. Обговорив заздалегідь по телефону коло питань. Призначив час інтерв’ю (запис телефонної домовленості зберігся на плівці). І не прийшов.

У вересні по ілюзіях тих, хто сподівався, що нова міська влада хоча б для пристойності виявить цікавість до злочинів влади старої, було завдано сильного удару. Апеляційний суд Чернігівської області скасував обвинувальний вирок міліцейському полковнику Кочубею. Тому самому, який 2004 року віддав наказ застосувати гумові кийки, газ і світлошумові гранати проти людей, які виступали за чесні вибори. (Тридцять п’ять чоловік дістали тоді травми різного ступеня.) Справа повернулася в суд першої інстанції. Два роки тому юрист Ярослава Радченко, відчувши на собі дію спецзасобів, потрапила в реанімацію. Тепер, після суду, вона спробувала зв’язатися з чиновниками чернігівської мерії. Тими самими, які (під час перебування свого опозиціонерами) організовували мітинг, що закінчився побиттям демонстрантів. Щоб запитати їх: як же так, де ваша підтримка, хоча б моральна? Від неї відмахнулися, як від настирливої мухи...

Історія без закінчення. Сьогодні нам точно відомо, що історія кілера М. не вигадка. Відомості про неї дійшли до парламенту. Зокрема, інформацію про його одкровення має колишній глава комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Володимир Стретович. Однак також ми розуміємо, що тепер — надій на те, що інформацію цю буде досліджено та їй нададуть належну правову оцінку менше, ніж будь-коли.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво