ЗЛОЧИН І... ПОМИЛУВАННЯ - Право - dt.ua

ЗЛОЧИН І... ПОМИЛУВАННЯ

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

«И милость к падшим призывал». О.С.Пушкін Здебільшого термін «правосуддя» не лише повсякденними громадянами, а й юристами-професіоналами зводиться до безапеляційної класичної фрази «Злодій має сидіти у в’язниці»...

«И милость к падшим призывал».

О.С.Пушкін

Здебільшого термін «правосуддя» не лише повсякденними громадянами, а й юристами-професіоналами зводиться до безапеляційної класичної фрази «Злодій має сидіти у в’язниці». Прийнято вважати, що саме в такий спосіб можна найефективніше реалізувати принцип соціальної справедливості. Проте насправді це поняття багатогранне, принаймні не таке однозначне.

Дані вітчизняного держдепу з питань виконання покарань засвідчують: у 2182 українських ВТК утримується приблизно 198 тис. в’язнів. До цієї цифри сміливо можна додати ще майже 43 тис. затриманих, котрі в 33 слідчих ізоляторах очікують судових вироків. Іноді — занадто довго. Скажімо, недавно один із затриманих Запорізького СІЗО оголосив голодування через те, що він майже три роки чекає за гратами остаточного судового рішення. І хоча такі крайні міри трапляються нечасто, це зовсім не свідчить про винятковість прецеденту. У цілому ж рано чи пізно більшість підсудних відправляються до місць не вельми віддалених, де кожного «вшановують» за заслугами. Приміром, майже 40 тисяч в’язнів відбувають термін за вбивство, розбій і шантаж, 907 — засуджені до довічного ув’язнення. Причому, за твердженням правоохоронців, рік у рік кількість таких зростає. І ще один дуже примітний показник: майже половина в’язнів в Україні — рецидивісти.

Зовсім не обов’язково звертатися до послуг соціологів, щоб зробити висновок, що суспільству притаманний стійкий стереотип: найкращим актом відплати за вчинений злочин є покарання у вигляді позбавлення волі. Виконати його, у принципі, не так вже й складно. Але це зовсім не означає, що тим самим суспільство одержує змогу бодай у віддаленій перспективі розв’язати проблему злочинності. Адже, якщо бути відвертим, визначальним мотивом покарання є не стільки спроба ресоціалізації злочинця, скільки бажання взяти реванш.

Утім, можна відзначити як утішний такий факт: суспільство нехай і не так швидко, як хотілося б, однак усвідомлює — сенс демократії все-таки набагато ширший, ніж уже звична процедура виборів. Одне зі свідчень цього — зміни норм Кримінального кодексу, що передбачають альтернативні види покарань. Правда, у судовій практиці вони застосовуються ще вкрай рідко — навіть у тих випадках, коли відсутність необхідності позбавлення волі очевидна. Гадаю, певною мірою дається взнаки інертність або відсталість суддів. Проте проблема неузгодженості вироку із громадською небезпекою вчиненого зводиться не лише до цього. Попри те, що нова редакція КК передбачає перевиховання засудженого за місцем роботи, застосувати цю норму на практиці найчастіше просто неможливо. По-перше, основний контингент злочинців — безробітні, по-друге, чимало з них узагалі ніколи й ніде не працювали. Тому, як правило, вироки виносять по-дідівському, виходячи з розхожої вимоги «Сидітиме!»

Рік у рік кількість вироків, що визначають покарання у вигляді позбавлення волі, у нашій країні збільшується. 1990 року, приміром, до різних термінів ув’язнення було засуджено 34,5% загальної кількості засуджених, а в 2000-му — вже 37%. Отже, виходячи з офіційних даних, на 100 тис. населення в Україні припадає приблизно 400 в’язнів. Порівняно з Росією чи США цей показник удвічі нижчий, але він у 4—8 разів вищий, ніж у країнах Західної Європи чи в Канаді. До слова, саме в Канаді лише 50 років тому в місцях позбавлення волі утримувалися три чверті засуджених. Нині їхня питома вага не перевищує 12%.

Ці й інші факти стали предметом обговорення міжнародного семінару в Запоріжжі «Відновне правосуддя». З урахуванням того, що в сучасній українській науці та соціальній практиці уявлення про поняття та сутність пенітенціарної політики як соціально-правове явище практично відсутнє, цей захід уже сам по собі заслуговує на увагу. Але ще примітніше, що його організатором виступив факультет соціальної педагогіки та психології місцевого держуніверситету.

— За минулі сім років дана тематика набула статусу профільної як у роботі факультету, так і в розвитку міжнародних зв’язків вузу, — говорить ректор ЗГУ В’ячеслав Толок. — Значною мірою це стало можливим завдяки встановленню тісних зв’язків із канадським університетом Реджайна, який представляє професор Отто Дріджер. Причому співпраця не обмежується читанням курсу лекцій, стажуваннями студентів і викладачів, а органічно доповнюється практикою — вивченням діяльності виправних установ, консультаціями й методологічною допомогою персоналу.

Професор Дріджер — відомий не лише як правознавець-теоретик, а й як практик. Він працював директором однієї з канадських виправних установ, був засновником і першим деканом університетського факультету з дуже оригінальною назвою — факультет людської справедливості. Нині вчений присвятив свою діяльність пропаганді та впровадженню в світову юридичну практику принципів відновного правосуддя.

— Лише 10 років тому підготовка канадських поліцейських була зорієнтована передусім на арешт і утримання правопорушників під охороною, — розповідає професор Дріджер. — Відповідно, і основне їхнє завдання зводилося до ізоляції злочинця від суспільства на максимально тривалий термін. І лише останнім часом у поліцейських підрозділах висуваються вимоги спеціальної підготовки, додаткового навчання персоналу, що включає психологію, соціологію, права людини... Це дисципліни, які дозволяють усвідомити істинне значення правосуддя, досягти в суспільстві рівноваги в реалізації прав людини та принципів соціального управління. Намітилася чітка тенденція відходу від покарання до реабілітації й реінтеграції правопорушників. І, як показує практика, це значною мірою знизило не лише соціальну напруженість, а й рівень криміналізації суспільства.

Часом відновне правосуддя помилково вважають за альтернативу каральному. Проте насправді сенс його полягає не стільки в заміні, скільки в переорієнтуванні принципів класичного правосуддя. І вже не лише прибічники відновного правосуддя, а й багато кримінологів-практиків схиляються до парадоксального на перший погляд висновку: традиційні способи покарання фактично надають злочинцеві можливість уникнути відповідальності за вчинене.

Головне завдання зводиться до відновлення порушеної рівноваги в суспільстві, подолання відчуженості між людьми. Нам необхідно усвідомити, що в процесі боротьби зі злочинністю визначальним є аж ніяк не покарання, а допомога тим, хто оступився на шляху до повноцінного життя в суспільстві.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво