Жертви «летючих голландців»

Віктор мав повернутися з плавання у перших числах вересня, раніше визначеного контрактом терміну. Тільки-но пришвартувалися в Афінах після тривалого рейсу, як усю команду корабля Сhap, що ходив Середземним морем під прапором Белізу і нібито належав двом грецьким підприємцям, терміново списали на берег. У господарів трапилися величезні неприємності з іншим судном, Valentinos, яке також працювало на лініях Туреччина—Ліван—Кіпр—Греція. Уже два тижні його екіпаж перебував під арештом, обвинувачуваний у перевезенні контрабанди.

Напевно, їхній суховантажний старенький Сhap теж не був кришталево чистим. У нейтральні води заходили лише з погашеними вогнями, телефонні розмови, схоже, прослуховувалися, і взагалі умови роботи були далеко не найкращими. Розрахунку раділи всі. Сходячи на берег, моряки присягалися капітанові й господарям за будь-яких обставин мовчати як риба.

У команді було більшість одеситів. Вони вилетіли з Афін того ж самого дня. Чернівчанин Віктор Онищенко, за домовленістю з капітаном, ще залишився працювати на спорожнілому кораблі, доки не підбереться нова команда. Увечері він повідомив дружині про свій скорий приїзд. А вранці 7 вересня 1998 року його тіло знайшли у воді поблизу судна…

Анна, як і домовлялися, таки зустріла чоловіка в Борисполі. Уже вдовою. Про його смерть вона дізналася від керівництва ялтинського приватного агентства «Транзит-Експрес», через яке Віктор наймався на роботу до грецьких судновласників. Тоді ж по телефону сказали, що сім’я отримає за втрату годувальника страховку і що знайдені при чоловікові 2,5 тисячі доларів його зарплати передасть в аеропорту посильний від агентства, який супроводжуватиме труну. Але так ніхто й не з’явився. На руки їй видали лише пакет із нелегалізованими документами про причину і обставини трагедії в акваторії затоки Патраікос.

Анна наполягла на повторній судмедекспертизі, висновки якої остаточно приголомшили й так убиту горем жінку. Труп її чоловіка виявився старанно випотрошеним, набитим брудним, просякнутим формаліном ганчір’ям. Забрали всі внутрішні органи. Можливо, щоб бальзамувати. А можливо, й з іншою метою. Бо засвідчена чернівецькими судмедекспертами причина смерті цілком суперечила висновкам їхніх грецьких колег, які стверджували, що «смерть Віктора Онищенка сталася внаслідок захлинання в морській воді й характеризується як нещасний випадок або самогубство» і що на трупі не виявлено жодних ушкоджень. Або афінські ескулапи Андреопулос та Ікономопулос, які поставили свої підписи на цьому документі, оглядали інший труп, або свідомо пішли на фальсифікацію.

— Я добре пам’ятаю той випадок, хоча минуло більше п’яти років, — розповідає співробітник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи, спеціаліст вищої категорії Олександр Лазебник. — Однозначно можна стверджувати, що Віктор Онищенко не втопився. Інакше ми виявили б у кістковому мозку діатомові планктони. На користь цього висновку й той факт, що за життя йому надавалася інтенсивна медична допомога, зокрема численні внутрішньовенні ін’єкції й дефібриляція серця: залишилися сліди від уколів та ураження струмом. Найвірогідніше, причиною смерті стала внутрішньочерепна травма й забиття головного мозку через сильний удар тупим предметом по потилиці. До всього на тілі багато синців та подряпин. Встановлювати ж обставини трагедії: хтось навмисне вдарив, інакше кажучи — вбив чоловіка, чи він упав сам і смертельно забився, — прерогатива правоохоронних органів.

У кожному разі, Чернівецька міська прокуратура, за поданням якої проводився розтин, зобов’язана була з’ясувати, насильницькою чи ні є смерть члена екіпажу судна Сhap, громадянина України Віктора Онищенка, офіційно найнятого на роботу через ялтинську крюїнгову компанію. Але дивним чином такий важливий документ, як висновок судмедекспертизи, зник дорогою до прокуратури. Слідства, зрозуміло, ніхто не проводив. І ніхто — ні чернівецькі правоохоронці, ні консул Посольства України в Греції О.Акімов, який завіряв висновок грецьких судмедекспертів, ні судові працівники, які розглядали справу за позовом вдови загиблого моряка до агентства «Транзит-Експрес», ні співробітники Генпрокуратури та Укрінюрколегії, які також займалися цим питанням, — ніхто не звернув уваги на кричущий факт: грецькі лікарі засвідчили, що досліджували труп В.Онищенка 29.08.98 р., хоча тут-таки поруч зазначено й достеменно відомо, що чоловік помер 7 вересня. Більше того, за словами чернівецьких лікарів, до них судмедекспертизу тіла взагалі ніхто не проводив.

Втім, сфальсифікований висновок про причини та обставини смерті українського моряка цілком логічний у подальшому ланцюгу подій. «Липовим» виявився не тільки він. А й контракт, укладений посередником — морським агентством «Транзит-Експрес» — між професійним моряком Віктором Онищенком та… незрозуміло ким.

Хто насправді фрахтував Chap і наймав команду, для чого, а також кому належало судно — агентство, якщо вірити відповідям його керівництва різноманітним державним, зокрема й правоохоронним органам, нібито не знало. То в одному документі зазначено, що воно вербувало українських моряків за дорученням кіпрської компанії Psaras shipping agency, то йдеться про якусь (без жодних реквізитів) Bright eclipse navigation. Перегодом спливло на чисту воду ще кілька цікавих деталей. Сhap ніколи не значився серед кораблів, які належали грецьким судновласникам. Із Белізу, під чиїм прапором він ходив, повідомили, що, за попередніми даними, ним володіє одна штатівська фірма, розміщена в Гондурасі, точна адреса якої, втім, невідома. Таке враження, що корабель плавав собі «летючим голландцем». Навіть вельми поінформоване Міжнародне корабельне бюро США на запит Посольства України в Греції так і не дало про нього жодної конкретної інформації.

Приватне підприємство «Транзит-Експрес» не могло не знати, що де-юре має справу зі справжніми фантомами, притягнути яких до відповідальності у разі форс-мажору майже неможливо. Мабуть, саме тому, не змигнувши оком, компанія пропонує Вікторові Онищенку контракт, із приводу якого всі адвокати, до котрих потім зверталася вдова загиблого моряка, в один голос вигукували: багато чого довелося бачити, але такого дива — ніколи! Контракт вмістився на одному аркуші убористого тексту. Лише англійською мовою, що є порушенням міжнародних стандартів. І таких порушень там безліч. Про страховку — ані слова. Хоча в крюїнгових агентствах України, як і всього світу, морякам на підпис повинен надаватися тільки такий контракт, у якому вказано страховий поліс.

Від питань страховки «Транзит-Експрес» передбачливо уберіг себе, а заодно і міфічного господаря, хитрою фразою: будь-які суперечки, які можуть виникнути між сторонами, передаватимуться на розгляд арбітражного суду країни приписки зазначеного судна і розглядатимуться відповідно до законів порту прописки. А це — Панама. Офшор, де діють свої закони. Схоже, що саме під них, а не під міжнародні вимоги складалися і квазіконкракт, і довідка грецьких судмедекспертів про смерть Віктора Онищенка. Взагалі, ця смерть була підозріло добре обставлена, принаймні юридично.

Якщо проаналізувати чинне в нашій країні законодавство щодо крюїнгових агентств, то таке враження, буцімто єдиний їх обов’язок — гарантувати судновласникові підбір кваліфікованих і цілковито здорових моряків. Перед самими ж моряками — жодних зобов’язань. Хоча насправді таке агентство зовсім не є сторонньою третьою особою між учасниками контракту. Воно підписує контракт від імені судновласника або керівника компанії, що наймають екіпаж. Так, до речі, значиться і в контракті покійного В.Онищенка.

Керівництво «Транзит-Експресу» довго запевняло вдову загиблого моряка, що посприяє у вирішенні питання виплати страховки за смерть її чоловіка. Обіцяло влаштувати їй для того зустріч із грецькими судновласниками. Ті ж, як з’ясувалося, могли зустрітися лише або в Лівані, або на Кіпрі, куди нещасна жінка, на руках якої залишилося двоє малих дітей і престарілі батьки покійного чоловіка, мала летіти за власний кошт. Неодноразово у своїх листах до Анни директор агентства турботливо цікавився, чи отримала вона належні їй 2,5 тисячі доларів.

Зрештою, Анні увірвався терпець. На позичені гроші вона їде шукати в Греції правди. Грецькі адвокати, яких надало їй українське посольство, спочатку завзято бралися за справу (за хороші відсотки від страхової суми) і запевняли, що правда на її боці.

— Однак, щойно доходило до суду, вони з незрозумілих причин, нічого не пояснюючи, відмовлялися допомагати, попри підписані угоди, — розповідає Анна. — Бувало й таке, що якісь люди, відрекомендувавшись представниками судновласників, на яких працював мій покійний чоловік, пропонували компроміс, даючи готівкою незначні, порівняно зі страховкою, гроші, щоб тільки я припинила будь-які пошуки. Усе це тривало кілька місяців, поки один із грецьких адвокатів, до речі, колишній одесит, не показав мені одного разу в афінському порту стенд із фотографіями зниклих безвісти моряків: ось бачите, багато хто з них теж шукав правду. Наступного дня в посольстві несподівано повідомили, що я маю терміново залишити Афіни.

У рідних Чернівцях жінка обійшла всі адвокатські контори і скрізь чула одне: морське право — не наша спеціалізація. В Одесі й Сімферополі юристи називали за свої послуги суми з багатьма нулями, а в неї нічим було годувати дітей. «Заради них і заради пам’яті мого чоловіка я не могла все облишити, так і не з’ясувавши, хто винен і хто відповість за його смерть», — каже Анна.

Її історія пошуку істини, що забирав усі гроші та здоров’я, — історія відписок і судових рішень, у яких ішлося про що завгодно, тільки не по суті благань вдови моряка. Без будь-яких суттєвих мотивацій їй відмовляє в допомозі ІТF — Міжнародна організація захисту моряків. Адміністрація Президента України, до якої написала Анна, спустила її лист до Міністерства закордонних справ. Те, у свою чергу, запропонувало їй підключити правоохоронні органи до пошуків власника або оператора судна, бо в цьому вся суть справи. Анна так і вчинила. Її звернення до Генпрокуратури з цим конкретним проханням пройшло згори донизу всі щаблі ієрархічної драбини. Приблизно через рік прокурор Ялти п. Махнєв пояснив у своєму листі вдові, що «по грошову компенсацію необхідно звернутися до суду за місцем знаходження судновласника».

Судновласника так ніхто й не знайшов. Досі ніхто не може з’ясувати, з якою конкретно закордонною фірмою «Транзит-Експрес» мав тоді офіційну угоду щодо комплектації команди на Chap. Саме агентство давно умило руки. Не без допомоги Ялтинського міського суду, до якого Анна, облишивши надію отримати страховку, звернулася з позовом про моральну і матеріальну компенсацію за завдані крюїнговим агентством їй та її дітям біди й митарства. Суд довго не міг розпочатися. Більше року вивчав подані Анною матеріали, щоразу вимагаючи додати той чи інший доказ вини відповідача. Зрештою, виніс рішення, що «Транзит-Експрес» не несе перед сім’єю покійного В.Онищенка ніякої відповідальності, бо не перебував з ним у трудових відносинах. Його роль, мовляв, зводилася лише до вербування, найму і доставки екіпажу. Водночас суд не вважає за необхідне притягувати до участі у справі іноземну судноплавну компанію. Хоча спочатку мав такі наміри. Цілком слушні, до речі.

Скільки у країні таких вдів, як Анна, ніхто не знає.

— У нас навіть не ведеться статистика українських моряків, які загинули чи були травмовані під час служби на кораблях під іноземним прапором, — каже начальник Чорноморсько-Азовської міжрайонної державної інспекції охорони праці на морському транспорті України Володимир Васильєв. — На них, на жаль, не поширюються ні Кодекс законів про працю, ні нормативні документи щодо охорони праці. Тому, хоч як це прикро, наша інспекція не має права і повноважень розглядати такі випадки. А їх, судячи зі скарг, дуже багато.

…Одного разу в Одесі в одній із адвокатських контор Анна познайомилася з такою ж згорьованою і обійденою захистом закону вдовою моряка. «Тобі ще пощастило, — сказала вона Анні. — Ти хоч маєш куди прийти на цвинтарі до свого покійного чоловіка. А в мене — лише море».