ЖЕРТВА ВЛАСНОГО УСПІХУ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ЗАСЛУЖИВ ДОВІРУ — ЙОГО НАКРИЛА ХВИЛЯ ЗАЯВ

Нарікання народних депутатів на те, що лише мала дещиця заяв громадян України до Європейського суду з прав людини проходить чистилище процедури фільтрації, мають підстави. Справді, за словами Леоніда Косаківського, члена постійної парламентської делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи, з 1725 заяв, які надійшли в страсбурзький суд від наших співвітчизників, лише шість визнано прийнятними до розгляду, 36 направлено уряду для підготовки зауважень, 786 зареєстровано. Інші визнано взагалі неприйнятними до розгляду.

Тут немає ніяких натяків на обмеження прав громадян України. Країна в листопаді відзначатиме шестиріччя повноправного членства в Раді Європи. Кожен її громадянин або група громадян, недержавна організація мають право шукати захисту своїх обмежених прав у Європейському суді. Кількість скарг лише підтверджує, що українці непогано поінформовані про це й вірять, що в міжнародному суді не можуть бути порушені їхні права, немає тиску на суддів... З іншого боку, гнітюча статистика відбиває якість заяв, їхню невідповідність необхідним вимогам шановної інституції.

Адже не секрет, що існує механізм відбору заяв, які надійшли. І без цього ніяк не можна — щодня до канцелярії Європейського суду надходить близько 700 листів і 200 телефонних дзвінків із проханням про допомогу. Узагалі головна проблема, з якою нині зіштовхнувся суд, — неймовірна кількість заяв. Якщо 1999 року їх зафіксували 20,5 тис., 2000-го — 26,4 тис., то до кінця поточного очікується 35,5 тисячі. А якщо порівняти з 1988-м, то, за розрахунками експертів Ради Європи, кількість звернень зросла більш як уп’ятеро.

З урахуванням того, що розгляд однієї справи триває не один рік (у середньому — три, іноді — до п’яти років), а самі справи займають не один том, можна собі уявити, скільки їх нагромаджено. Чи те ще буде, якщо Рада Європи завчасно не подбає про підвищення ефективності свого дітища. По суті, Страсбурзький суд — той наріжний камінь, на якому грунтується захист прав людини та й, мабуть, авторитет самої Ради. Легко сказати, 800 млн. людей на сьогодні можуть звернутися до Європейського суду, якщо не знаходять захисту в національному. Правда, не всі поки що про таку можливість знають. Але це лише справа часу. Отож судді завбачливо готуються до подальшого збільшення навантажень.

Як запобігти кризі, що насувається? Як зберегти вільний доступ у Страсбург, але не задушити суд безліччю справ? Рятувати ситуацію доведеться водночас з обох сторін. По-перше, слід потурбуватися про скорочення кількості заяв. По-друге, подбати про пропускну здатність суду. Зменшити потік заяв, не порушуючи при цьому права людини, можна. Для цього потрібно, аби на належному рівні була судова система в країнах — членах Ради Європи. Навіщо обтяжувати Страсбург справами, які з успіхом можна довести до розуму на місці? Ось тільки біда — судові системи членів Ради Європи не ідеальні й відмінні одна від одної. Правда, можна зажадати від країн-членів «вирівняти» свої законодавства. Визначити для цього термін, а після його закінчення штрафувати неповоротких. Грошики пускати на судові витрати, породжені недосконалістю тих самих національних законодавств.

Другий варіант. Піти шляхом пожорсткішання вимог до заяв, тоді кількість аналізованих справ також скоротиться. Щоправда, цей метод не відповідає налаштованості на захист прав людини й відкритості міжнародного суду. Тому набагато реальніше очікувати від Ради Європи заходів, які б забезпечили збільшення фінансування Європейського суду й відповідно його пропускну здатність. Будуть гроші — з’являться додаткові судді й усе необхідне для їхньої роботи. На вересневій сесії ПАРЄ вже пролунала пропозиція подвоїти кількість суддів або зміцнити ряди їхніх помічників.

Щоправда, ці додаткові кошти доведеться знаходити за рахунок додаткових внесків країн — членів Ради Європи. Скільки буде потрібно додати до сьогоднішнього річного бюджету Ради (163 млн. євро) — поки що не відомо. Але зрозуміло, що не обмине ця доля й Україну, котра на сьогодні забезпечує в цьому самому гаманці трохи більше 2,3 млн. євро, чи близько 1,5%. Виявляється, за недоробки національного законодавства та системи правосуддя потрібно платити. Задарма наші справи ніхто не розглядатиме...