Залиш надію? - Право - dt.ua

Залиш надію?

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Під час недавної наради в Києві з питань незадовільної організації роботи зі зверненнями громадя...

Під час недавної наради в Києві з питань незадовільної організації роботи зі зверненнями громадян і реформування судової системи Президент України говорив про те, що робота правоохоронних органів продовжує залишатися джерелом незадоволення й соціальної напруги в суспільстві. За його словами, уперше за всю історію існування статистичного відомства, яке веде облік звернень до Президента, кількість скарг із приводу забезпечення законності перевищило кількість скарг із питань соціального захисту.

Удвічі збільшилася кількість звернень із приводу неналежного реагування органів прокуратури, суддів, міністерства юстиції. «Це дуже небезпечна ситуація», — вважає Віктор Ющенко, зазначаючи, що «багатьох громадян, котрі стоять під державним секретаріатом, він уже починає впізнавати».

Андрій Демко не входить у число осіб, яких впізнає Президент України, хоча й у нього досить вагомих підстав, аби стояти біля парадного під’їзду величного будинку на вулиці Банковій. Але цьому перешкоджають щонайменше дві обставини: перша — утримання під вартою та друга, що безпосередньо випливає з першої, — стан здоров’я.

Карта, яка віщувала Андрію Петровичу «казенний будинок», випала йому ще 2002 року, коли начальник Служби автомобільних доріг в Одеській області Михайло Григоров і керівник Одеського облавтодору Сергій Слюсарев вирішили докорінно перетасувати структуру управління довіреним їм господарством. Великі підвідомчі автодорожні підприємства було перетворено на філії. Це позбавляло їх статусу юридичних осіб, а заодно й усіх грошових потоків, які відтоді повноводною рікою пішли винятково через центральний апарат. Але з перетасовуваної відомчої колоди випало спеціалізоване автомобільне державне підприємство САП-15, розташоване під Одесою в селі Нерубайському й очолюване Андрієм Демком. На загальних зборах колектив підприємства ухвалив рішення про створення на його базі відкритого акціонерного товариства. І хоча такі дії колективу цілком і повністю перебували в межах правового поля, залишити безкарним «нечуване свавілля», звісно ж, не можна було. Щоб було наукою для інших.

На непокірливе підприємство обрушився шквал репресій (див. «ДТ» №37 (462) від 27.09.2003 р. «У Нерубайському рубають САП»). Проте нерубайські автодорожники виявилися відчайдушними рубаками, і всі спроби зірвати створення відкритого акціонерного товариства, позбавити його коштів для існування, звільнити керівника Андрія Демка й поставити на його місце «свою» людину, згодну виконувати всі розпорядження згори, виявилися безуспішними. Не допомогли ані тиск, ані залякування посадових осіб САП-15. Не подіяли навіть погрози, побиття, підпалювання особистого майна, на що правоохоронні органи як обласного, так і державного рівня не поспішали реагувати належним чином. Утім, Державна служба автомобільних доріг своїм наказом №143-ВК від 26.06.2003 р. усе-таки звільнила Андрія Демка. Проігнорувавши факт, що той тимчасово непрацездатний (простіше кажучи, хворіє) й відповідно до статуту САП-15 Укравтодор не має правових підстав впливати на діяльність підприємства, тим паче звільняти його співробітників.

На той час, виконуючи рішення Господарського суду Одеської області від 19.03.2003 р., регіональне відділення Фонду держмайна видало наказ про ухвалення рішення з приватизації майна спеціалізованого автомобільного державного підприємства №15. Але Демка усунули з посади, а на його місце призначили Віктора Костенка, котрий колись, ще до Андрія Петровича, уже обіймав цю посаду. Своїм підлеглим він запам’ятався тим, що під його керівництвом у підприємства утворився борг у 9 млн. гривень, погашення якого коштувало колективові, керованому Андрієм Демком, неймовірних зусиль. Тоді як до його попередника з приводу боргу досі не виникло жодного запитання. А звільняючись улітку 2000 року за власним бажанням, Віктор Костенко встиг іще й укласти контракт про спільну господарську діяльність з ТОВ «Дорожник-97», передаючи йому й ТОВ «МКП «Одеса» («Граніт») частину основних коштів САП-15. Родзинка спільної госпдіяльності полягала в тому, що обидва приватні підприємства були підконтрольні самому панові Костенку. До речі, вони й зараз під його контролем, і не треба бути дуже розумним, щоб здогадатися, на чию користь іде дерибан спеціалізованого автопідприємства.

Глибоко помиляється той, хто вважає, ніби Віктора Костенка зупинили рішення Печерського й Голосіївського районних судів Києва, прийняті на початку вересня 2003 року й певні заборонні дії, пов’язані з фінансовою діяльністю підприємства, рухом його майна, реорганізацією чи ліквідацією САП-15 як юридичної особи.

Незаконно звільнений Андрій Демко змушений був відстоювати свої права за межами області. 3 листопада 2003 року Голосіївський районний суд міста Києва зажадав від Державної служби автомобільних доріг України відновити його на колишній посаді. Але керівники Одеського облавтодору були до цього готові. Вони вкотре вдалися до місцевих правоохоронних органів. І коли А.Демко з’явився в САП-15 із рішенням суду на свою користь, його разом із заступником Вадимом Шаповалом запросили до Бєляєвської районної прокуратури нібито як свідків. А там висунули обвинувачення за ст. 191 ч. 5 Кримінального кодексу України — розтрата державного майна в особливо великих розмірах — і кинули обох до слідчого ізолятора. Тим часом тодішній голова «Укравтодору» Володимир Демішкан поновлює Андрія Демка на колишній посаді, звільнивши Віктора Костенка. Таким чином, рішення суду нібито виконано, але відновлений гріє нари, а звільнений успішно продовжує гріти руки.

Ось витяг із звернення Андрія Демка до редакції: «Мене обвинувачують в особливо тяжкому злочині, який я не чинив, і доказом моєї невинності є те, що слідство, розпочавшись 12 серпня 2003 року, не має завершення. Справу передано в суд наприкінці 2004 року, але на сьогодні не відбулося жодного судового засідання. Увесь цей час я перебуваю в слідчому ізоляторі №21 Одеської області. Але коли наші «правозахисники» не можуть знайти доказів вини людини, вони намагаються знищити її фізично. При оскарженні застосованого до мене запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою я неодноразово вказував, що маю цілий перелік хронічних хвороб, які вимагають систематичного лікування... 23 березня 2005 року в мене був напад. Я відчував гострий біль, час від часу непритомнів, неодноразово звертався до адміністрації ОСІ №21 із проханням викликати лікаря, дати бодай які-небудь знеболюючі засоби й відвезти в лікарню, але мене не чули. У лікарню мене привезли в непритомному стані на третю добу з діагнозом важкий перитоніт. Мене негайно прооперували, стан здоров’я лікарі оцінюють як украй важкий. За їхнім висновком (довідка міської клінічної лікарні №11 від 06.04.2005 року), такий стан спричинений невчасним наданням медичної допомоги...

Із повагою й останніми надіями на справедливість і законність».

Якщо робити висновок за кількістю й емоційністю протестів, які висловлюються в зв’язку з викликами до органів прокуратури й узяттям під варту високих посадових осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, добровільних захисників законності та справедливості в нашій країні більш ніж достатньо. Тим паче, чим вище становище «жертви сваволі» нової влади. А поки всю увагу зосереджено на «гучних» справах, продовжують терпіти наругу над своїми правами численні жертви справ «тихих». До них не приходять маститі адвокати, особисті лікарі, до їхніх камер не несуть холодильники й телевізори, ніхто заради них не ставить пікети біля адміністративних будинків. І останні надії на справедливість і законність гаснуть разом із їхніми носіями, як це мало не сталося з Андрієм Демком.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво