Закон на зоні - Право - dt.ua

Закон на зоні

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Чи добре сидіти в донецьких колоніях? Як засвідчили нещодавні прокурорські перевірки, відповідь двояка...

Чи добре сидіти в донецьких колоніях? Як засвідчили нещодавні прокурорські перевірки, відповідь двояка. Хто звик харчуватися хоча б в межах споживчого кошика — тим не дуже. А хто полюбляє азартні ігри, спиртне ще й нічого не робити — цілком може бути.

В одній з колоній області відбуває довічний строк, можна сказати, герой заколоту в Дніпропетровському СІЗО, коли ув’язнені здійняли бунт — кривавий і нещадний. Було це, між іншим, рівно 15 років тому. Справжня війна. Стрілянина з обох боків, жертви. Внутрішні війська з танками й гелікоптерами проти кількох сотень засуджених, що повстали проти нелюдських умов утримання. Так от, один із «зеків», що чекав розстрілу за вироком суду, затулив собою генерала, врятувавши від вірної смерті. Якби був не за гратами — отримав би медаль за хоробрість. А так йому дарували життя — «вишку» замінили на камеру і перевели в Донецьк.

Нинішній прокурор області Олексій Баганець також прямий свідок тих подій. На обласній міжвідомчій нараді керівників прокуратури, органів виконавчої влади й управління Держдепартаменту з питань виконання покарань, присвяченій результатам прокурорської перевірки дотримання кримінально-виконавчого законодавства й прав громадян в місцях не таких вже й далеких, він пообіцяв присутнім обов’язково продемонструвати фільм про дніпропетровські події. Бо в донецьких тюрмах ситуація не менш вибухонебезпечна.

Річ навіть не в тім, що засуджені (а їх зараз 26 тисяч, такої великої кількості не має жодна інша область) харчуються на 2 гривні на добу й, зрозуміло, не доотримують ні м’яса, ні риби, ні олії. (До слова, загальна заборгованість донецьких колоній за продукти харчування — 8 млн. грн.) Врешті, багато хто на свободі їв не краще. Недаремно начальники колоній наполягають на тому, що час переглянути законодавство щодо вироків, особливо в трактуванні тяжких злочинів, й припинити наповнювати їхні заклади бомжами, які, швидше за все, зумисне йдуть на рецидивні крадіжки 30 гривень, аби, нехай і в зоні, але стабільно мати тарілку супу й дах над головою.

Набагато страшнішим є той факт, що 78% з тих, що відбувають покарання в донецьких колоніях, не мають роботи. Хоча конституційне право на працю діє по обидва боки колючого дроту, й ніхто не відміняв вимоги законодавства про залучення засуджених до суспільно корисної праці. Це, у свою чергу, автоматично породжує безліч інших проблем й загалом ставить під сумнів доцільність, при такому розкладі справ, існування системи покарань. Адже її мета — не тільки ізолювати людину, що скоїла злочин, але й дати їй можливість змінитись як особистості. Лише безкінечні щиросердні бесіди й психологічні тестування за Айзеком і Люшером, які, за твердженням співробітників виправних колоній, регулярно проводяться із засудженими в спеціальних кімнатах соціальної реабілітації, навряд тому сприятимуть краще за повноцінний робочий день в заводському цеху.

Окрім того, хронічне й масове безробіття в закладах примусового утримання побічно порушує і права потерпілих від злочинів. Сумнівно, що вони коли-небудь дочекаються виконання судових рішень щодо матеріальної компенсації за завдану їм шкоду (а її за виконавчими документами судів на 59 млн. грн.), яка мала б нараховуватись із зарплати засуджених. Тої зарплати (кому ще пощастило її мати), як масла в «зеківській» каші, — від 75 до 116 гривень. (Утримання одного засудженого, до речі, обходиться державі у 104 гривні). Судових позовів тільки по аліментах на мільйон.

— Водночас при перевірці ми виявили дивну річ, — наголосив у своїй доповіді на нараді заступник прокурора області Микола Франтовський. — Борг перед засудженими по зарплаті обраховується в 406 тисяч гривень. Цікаво, де «крутяться» ці немалі гроші.

Не завадило б також прокуратурі допомогти керівництву колоній знайти відповідь й на інші актуальні питання — як погасити дебіторсько-кредиторську заборгованість у 35 і 60 млн. грн. відповідно. А також — чому не виконуються рішення судів про відшкодування частини цього боргу окремими підприємствами краю, що не поспішають розрахуватися з виправними колоніями за поставлену ними продукцію. Врешті, розібратися з цими схемами — прямий обов’язок прокуратури. Однак деякі міські прокурори, які мають колонії на ввіреній їм території прокурорського нагляду, досі такими проблемами не переймалися.

Фінансова неспроможність закладів примусового утримання області помножена на байдужість до їхнього стану з боку держави і суспільства, обернулася катастрофою з медичним обслуговуванням, що фінансується в місцях ув’язнення на третину від потреби. Лікувально-діагностичне обладнання за останні 15 років не оновлювалось і геть зношене. Навантаження на лікарів, що працюють в системі, у чотири рази вище, ніж у їхніх колег поза нею. При тій самій, між іншим, зарплаті. Не дивно, що медиків тут не вистачає.

Рівень захворюваності і смертності серед засуджених дуже високий. Минулоріч від різноманітних хвороб (в основному серцеві, легеневі захворювання, СНІД) померло 193 чоловіки, а нинішнього року — уже 90. Справжня біда з туберкульозом. Лише в слідчих ізоляторах 700 хворих із відкритою формою. Проблем додають ще й суди, коли засуджені з туберкульозом одразу після проголошення вироку потрапляють в СІЗО і колонії, де і дізнаються вже про їх істинний стан здоров’я. Лікувати ж туберкульозників просто ніде і нічим. А в установи загальної системи охорони здоров’я таких не приймають.

Підсобляють суди і з контингентом засуджених на пожиттєве ув’язнення. Відколи відмінили смертну кару, судді, позбувшись важкого морального тягаря, почали роздавати пожиттєве направо і наліво. А тюрми і без того переповнені. В Донецькій області вже немає куди саджати. Дефіцит місць — 4700, а будівництво нових не передбачається. Якщо, приміром, донецькі правоохоронці раптом візьмуться за справу й розкриють більше тисячі «завислих» умисних убивств, колоніям буде вельми сутужно.

Їм і так нелегко утримувати й охороняти своє господарство. Як відмічалося на прокурорській нараді, в Єнакіївській колонії №52 з максимальним рівнем безпеки, де пожиттєво утримуються засуджені за особливо тяжкі злочини, один ув’язнений преспокійно влаштував собі самоволку, і ніхто не знав, де він був два дні і чим займався. Причому адміністрація колонії цей факт приховала. Проблема суттєвої недокомплектації особового складу поглиблюється тим, що 80% системи технічної охорони установ примусового утримання вичерпало свій ресурс. Чим і користуються засуджені. Три вдалі минулорічні втечі не роблять честі обласному управлінню Держдепартаменту з питань виконання покарань. Тим більше така резонансна, як в Макіївці, коли втікач із місцевої колонії, розгулюючи на свободі, розстріляв наряд дорожньо-патрульної служби.

Загалом дотримання режиму залишає бажати кращого. Пройшовшись виправними колоніями, донецькі прокурори зафіксували 40 випадків пронесення на їх територію заборонених предметів, вилучили півтори тисячі гривень, майже стільки ж літрів браги й 140 колючо-ріжучих предметів. Почастішали азартні ігри, конфлікти, зокрема, невиконання режимних вимог. Однак стягнення накладаються через раз.

Разом із тим, у деяких тюрмах прокурорам доводилося захищати засуджених від неправомірних дій адміністрацій, звільняючи їх з карцеру й одиночних камер. Особлива розмова — дострокове звільнення. Тут незаконних рішень комісій — хоч відбавляй. Водночас ні міські прокуратури, ні управління виконання покарань не давали цьому належної оцінки. В результаті — 57 нових злочинів, скоєних тими, хто достроково отримав свободу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво