За правом сильного. Розгардіяш добрався до Академії правових наук України

Можливо, тому, що на нас постійно звалюються сумні звістки, а економічна перспектива не вселяє оптимізму, ситуація з Академією правових наук України — не найяскравіша прикмета часу. Але занадто вже вона показова як ілюстрація сучасних тенденцій, зокрема непохитного правового нігілізму тих, хто мусить бути еталоном поваги до закону.

Президент України В.Ющен­ко і раніше неодноразово демонстрував верховенство своїх бажань над правом у сфері дер­жавного управління. Проте нинішнє грубе й відверте ігнорування законів, перевищення повноважень та втручання у сферу правової науки, мабуть, безпрецедентне.

10 лютого цього року президент України підписав указ №80/2009, який стосується Академії правових наук. Характерно, що в цьому указі мало не кожен рядок є або відвертою брехнею, або порушує Конституцію і закон, не кажучи вже про статут Академії правових наук України.

В указі під покровом найкращих намірів («сприяти», «підвищити» і «консолідувати») ухвалено, зокрема, таке: підтримати ініціативу провідних юридичних навчальних закладів і юридичних факультетів національних університетів про створення чотирьох регіональних центрів, ввести їх голів до складу президії Академії правових наук.

Ну насамперед така, з дозволу сказати, дрібниця, майже формальність: наскільки відомо, насправді жодної ініціативи провідних вузів і юридичних факультетів нацуніверситетів (Київ, Харків, Львів) не було. До питання, кому все це потрібно насправді, ми ще повернемося.

Залізши в чужий город, президент незаконно створив у структурі академії чотири регіональні центри (Харків, Львів, Одеса, Київ), що є прерогативою президії академії. Президент також ввів голів регіональних центрів до складу президії академії, створив у її структурі нове відділення проблем державотворення і конституційного права, призначив академіками-засновниками і членами-кореспондентами-зас­новниками (що саме по собі нонсенс) цього відділення сім нових академіків та 15 нових членів-кореспондентів АПНУ. Хоча, за законом, виключне право обирати вчених України дійсними членами (академіками) і членами-кореспондентами мають загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук. Дійсних членів і членів-кореспондентів не призначають ні президенти, ні парламенти чи уряди — їх обирає наукова спільнота! Так було навіть за Сталіна, Хрущова і Брежнєва. Ех, не було в них Пукшина…

1993 року під час створення Академії правових наук президент Л.Кравчук підписав указ про членів-засновників, що було обгрунтовано й логічно. Але через 15 років після заснування академії, яка функціонували всі ці роки, призначати засновників відділення — це нетривіальна думка, що за винахідливістю суперничає з машиною часу. Академік відділення — це звучить гордо! І абсолютно по-новому.

Своїм указом, покликаним, як зазначено в його тексті, «сприяти подальшому комплексному розвитку правової науки», президент порушив щонайменше дві статті Основного Закону (ст. 19 і 106). Він також знехтував цілим рядом норм Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», у тому числі статтею 15, в якій ідеться про те, що «галузеві академії наук України здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і своїх статутів, що приймаються загальними зборами академій. Статути галузевих академій наук затверджуються постановою КМ». А також про те, що держуправління у сфері діяльності академій здійснюється відповідно до законодавства, «у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості». Відповідно до закону, ця самоврядність полягає, зокрема, у самостійному визначенні своєї структури, вирішенні науково-організаційних і кадрових питань. Отож трьома цими складовими самоврядності наш президент знехтував, грубо порушивши закон, перевищивши свої повноваження і незаконно обмеживши права АПНУ.

У наших реаліях це, звісно, умовність, але, з юридичної точки зору, президент зробив черговий крок до імпічменту, свідомо порушивши закон. Постає також запитання: чи то В.Ющенко вже виконав передвиборні обіцянки, успішно завершив усі свої президентські справи і спрямував надлишок нерозтраченої енергії на справи чужі, прагнучи подальшого вдосконалювання ввіреної держави, чи то він узагалі не відає, хто і як використовує його факсиміле? Але хай там як, навіть видання указу «з необережності» не може слугувати пом’якшуючою обставиною.

Отже, кому вигідно?

Є підстави припускати, що цей указ став результатом реалізації надій і прагнень переважно двох людей.

Оскільки грядуть вибори, президентові вкрай складно відмовити в задоволенні майже безневинної амбіції — стати академіком – голові Центральної виборчої комісії Володимиру Шаповалу.

Академія залишалася, мабуть, останнім юридичним бастіоном, який не впав перед глобально мислячим Сергієм Ківаловим — усе ще не її академіком, оскільки до цього наукового закладу досі йому жодним чином не вдавалося підступитися, поки президент В.Ющенко не допоміг. І тут саме з’ясувалося, що з усіх регіонів найщедріша на юридичні таланти Одеса, а саме Національна одеська юридична академія: з 22 наукових діячів, згаданих в указі президента, рівно половина — з улюбленого навчального закладу нашого непересічного Сергія Ківалова. Очевидно, саме там тепер найактивніше вирує наукова юридична думка. Та й взагалі, складається враження, що вся ця глобальна, штучно ініційована структурна реорганізація готувалася виключно для того, щоб створити відповідний центр в Одесі. До речі, доти в Одесі був один академік-юрист — в університеті.

Керівні органи АПНУ вирішено розмістити в Києві (замість Харкова). Може, у цьому і є якась логіка, тільки, беручи до уваги сучасні реалії, досить важливо, що в харків’ян «побут» академії давно і якісно облаштований — там є вся необхідна інфраструктура, аж до капітальної будівлі академії і науково-дослідного інституту. Хтось прораховував, скільки коштів знадобиться на те, щоб створити аналогічні умови в Києві, наскільки це взагалі доцільно й актуально? І те, що навіть теперішня структура не фінансується в належному обсязі? Але хіба це важливо, коли йдеться про зміну центрів впливу на академію? Звісно, ні.

Отож, хай вибачать нам «батьки-засновники відділення», вони не набули свого статусу у передбачений законом спосіб, і, хоч скільки називай це відділення академічним, воно нелегітимне як незаконнонароджене з усіма своїми членами включно. Таким чином, взагалі ставиться під питання легітимне функціонування Академії правових наук України в цілому.