Юридичні особи з максимально обмеженою відповідальністю - Право - dt.ua

Юридичні особи з максимально обмеженою відповідальністю

16 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-23 червня

Якщо й є в українському юридичному бізнесі щось дивне, то це клієнти. Вірніше, їхнє небажання бути знавцями і цінителями юридичних послуг...

Якщо й є в українському юридичному бізнесі щось дивне, то це клієнти. Вірніше, їхнє небажання бути знавцями і цінителями юридичних послуг.

Наші бізнесмени давно навчилися пробувати вина в ресторані (причому дехто справді здатний відрізнити божоле від бордо), розуміються на особливостях тканин, із яких шиються костюми від Brioni та Ermenegildo Zegna. Але при цьому багато з них переконані, що в Україні існують «юридичні фірми з ліцензіями». Ці нотатки — спроба подолати багаторічні помилки і запропонувати споживачам юридичних послуг своєрідну абетку юридичної практики.

Отже, чи є в Україні юридичні фірми? Дивне запитання, адже періодика переповнена рекламою цих самих фірм. У законодавстві України визначення терміна «юридична фірма» відсутнє. Слова «юридична фірма» є лише частиною найменування юридичних осіб, тобто назвою — так би мовити, частиною власного імені. Зауважимо, що Цивільний кодекс України вимагає, щоб у найменуваннях юридичних осіб, окрім назви, містилася й інформація про організаційно-правову форму. Однак у рекламі багатьох компаній, які пропонують юридичні послуги, абревіатури ТОВ, НП і їм подібні нерідко випускаються. Саме тому багато людей вважають, що юридична фірма — це й є якась особлива організаційна форма, що абсолютно неправильно.

В Україні юридичною практикою займаються два різновиди суб’єктів: адвокати та суб’єкти підприємницької діяльності. Так склалося історично. Так от, юридичними фірмами іменують себе як адвокатські об’єднання, так і підприємства (ПП, ТОВ тощо). У публікованому ЗМІ рейтингу рік у рік адвокатські об’єднання і підприємства звалені в одну купу. А либонь клієнту мати інформацію про правовий статус «юридичної фірми» дуже важливо.

Почнімо з того, що в Україні діяльність адвокатів досить жорстко урегульована законодавцем, тоді як юристи-підприємці абсолютно вільні від усіляких вимог і обмежень. Юридична практика як господарська діяльність не ліцензується в Україні з 2000 року. Отже, юридичною фірмою можна назвати практично що завгодно, закон цього не забороняє.

Відсутність ліцензування означає відсутність будь-яких вимог до осіб, які бажають надавати юридичні послуги. Тобто теоретично створити підприємство, іменоване «юридичною фірмою», може хто завгодно. Для цього не треба мати юридичної освіти. І, хоч як це дивує іноземців, такі юридичні ПП і ТОВ в Україні вправі надавати будь-які (підкреслюю, будь-які) юридичні послуги.

Зрозуміло, що організаційно-правова форма сама по собі належної якості послуг не гарантує. Однак, на глибоке переконання автора, клієнтам юридичних фірм слід бути більш обережними.

Адвокатурі законодавець приділив набагато більше уваги. Стаття 52 Конституції України встановлює, що для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах й інших державних органах в Україні діє адвокатура. Для набуття статусу адвоката громадянин України повинен мати вищу юридичну освіту, досвід роботи не менш як два роки. Крім того, необхідно скласти нелегкий кваліфікаційний іспит. Нагадаємо, що до спеціалістів юридичних ПП і ТОВ узагалі немає жодних вимог.

Слід пам’ятати, що сама по собі наявність у юриста адвокатського посвідчення не дозволяє скористатися перевагами адвокатури, бо реалізація професійних прав адвоката допустима лише в рамках передбачених законом організаційних форм.

Відповідно до норм Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в адвокатські об’єднання (колегії, фірми, контори тощо), й є юридичною особою. Реєстрацію адвокатських об’єднань здійснює Міністерство юстиції України. Реєстр адвокатських об’єднань доступний в Інтернеті. Тобто адвокат за своєю суттю є зовнішнім юридичним консультантом, який надає клієнту юридичну допомогу індивідуально чи в складі адвокатського об’єднання.

Для забезпечення виконання адвокатом своїх функцій в Україні законом закріплено професійні права та гарантії адвокатської діяльності. Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомості, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань їх не можна допитувати як свідків.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-пошуковою діяльністю без санкції генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Дуже важливим для захисту інтересів клієнта є прямо передбачений законом захист адвокатської таємниці.

Окрім закону, адвокати керуються Правилами адвокатської етики, затвердженими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті міністрів України. Адвокатська етика базується на таких принципах: незалежність; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість представляти клієнтів із суперечливими інтересами; конфіденційність; чесність і сумлінність; повага до адвокатської професії; культура поведінки; обмежене рекламування діяльності адвокатів.

Домінантність інтересів клієнта з етичних принципів адвоката є найважливішим. Адвокат зобов’язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта (природно, у рамках законності) перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників. Адвокат зобов’язаний уникати компромісів, якщо вони розходяться із законними інтересами клієнта.

На практиці переваги адвокатури можуть бути реалізовані таким чином. Насамперед адвокат має можливість збирати інформацію і відомості, необхідні для надання клієнту правової допомоги. Як уже говорилося, законодавство України передбачає обов’язок посадовців задовольняти запити адвоката щодо надання інформації і документів. У разі відмови в наданні інформації адвокат управі звернутися до суду. Зрозуміло, що можливості суб’єктів господарювання і їхніх власних юридичних служб у цьому питанні набагато вужчі.

Використовуючи норми закону, присвячені захисту адвокатської таємниці, адвокат має більші можливості зберегти важливі документи підприємства від незаконного вилучення, ніж власна юридична служба підприємства чи юрист-підприємець. Імунітет від огляду і вилучення поширюється не на будь-які документи клієнта, передані адвокату, а лише на пов’язані з виконанням доручення.

Можна скільки завгодно сперечатися про те, наскільки є реальною реалізація прав і гарантій адвокатури, але ж юристи, які не є адвокатами, не мають навіть декларативних прав, пов’язаних із їхньою професією. Тому їхні клієнти менш захищені, ніж клієнти адвокатів.

Наприклад, працівника юридичного підприємства може викликати як свідка слідчий і зажадати надати відомості про клієнта. Адвокат у такому разі зобов’язаний відмовитися давати свідчення. Юрист, який не є адвокатом, за законом зобов’язаний повідомити все, що йому відомо. Документи клієнта, які знаходяться у адвоката у зв’язку з виконанням ним доручення, не підлягають огляду чи вилученню. Документи ж клієнта, передані юристу, котрий не є адвокатом, ніяк не захищені.

Отже, в Україні немає юридичних фірм, а є суб’єкти господарювання й адвокатські об’єднання, які іноді називають себе юридичними фірмами.

За минулі кілька років слово «партнер» в Україні з антоніма терміна «халявник» (пам’ятаєте Льоню Голубкова і МММ?) перетворилося на «юридичний титул». Багато компаній, які надають юридичні послуги, гордо іменують себе «хтось і партнери». Керівники цих компаній воліють титулувати себе не директорами, а управляючими партнерами. У рекламних оголошеннях, газетних і журнальних статтях дають інтерв’ю й обіцяють кваліфіковані поради управляючі, старші і просто партнери.

Однак в Україні визначеного юридичного значення терміна «партнер» немає. У вітчизняних Цивільному і Господарському кодексах навіть термін «партнерство» відсутній. У чому ж причина популярності цього слова серед українських юристів?

А в тому, що найбільш прийнятною організаційною формою здійснення юридичної практики на Заході досить довго вважалося саме партнерство (partnership) — організаційна форма, традиційна для права Великобританії та США.

Популярність терміна «партнер» у юридичному бізнесі має багатовікову історію. Гадаю, не буде занадто сміливим припущення, що привабливість самого слова «партнер» як для осіб, котрі здійснюють юридичну практику, так і для клієнтів, зумовлені юридичним змістом терміна «партнер», характерного для класичного партнерства.

Наприклад, відповідно до британського Акта про партнерства 1890 р. (The Partnership Act, 1890) кожен партнер є агентом фірми й інших партнерів із метою бізнесу, що здійснюється в партнерстві, тобто може укладати угоди від імені партнерства. Крім того, кожен партнер разом з іншими партнерами відповідає за всіма зобов’язаннями фірми. Наскільки поширеною була й є ця організаційна форма здійснення юридичної практики, свідчить хоча б той факт, що більша частина відомих і авторитетних у світі юридичних фірм мають характерні для партнерств найменування, які складаються з прізвищ партнерів.

Отже, для західного клієнта термін «партнер» цілі століття означав особу, яка може укладати угоди від імені фірми і відповідає всім своїм майном за дії свої й інших партнерів. Гадаю, що саме це пояснює широке застосування терміна «партнер» українськими юристами. Проте численні українські партнери просто наслідують західні традиції.

Цікаво, що останнім часом і на Заході термін «партнер» набув зовсім іншого змісту, а саме виродився в просту данину традиції. Причина в солідарній відповідальності партнерів. Саме ця риса партнерств, дуже приваблива для клієнтів, стала причиною їхньої масової реорганізації. Та оскільки термін «партнер» у Великобританії і США має абсолютно конкретний юридичний зміст, західні юристи, щоб уникнути можливих обвинувачень в обмані, змушені зазначати у своїх рекламних і інших матеріалах необхідні застереження.

Як чітко вказано на офіційному інтернет-сайті Allen & Overy (www.allenovery.com), під терміном «партнер» розуміється член (member) Allen & Overy або найманий працівник чи консультант, який має еквівалентне становище і кваліфікацію, чи навіть особа, котра має відповідний статус в одній із афілійованих із Allen & Overy організацій.

Рекламні проспекти Baker & McKenzie попереджають, що, відповідно до загальної термінології, використовуваної в організаціях професійного сервісу, термін «партнер» означає особу, котра є членом, партнером чи володіє еквівалентним статусом.

Як видно зі сказаного вище, у так званих міжнародних юридичних фірмах партнером може називатися фактично хто завгодно, у тому числі найманий працівник чи навіть найманий працівник дочірньої структури. При цьому реальний зміст, який вкладає в слово «партнер» кожна конкретна юридична фірма, є цілком індивідуальним і залежить виключно від внутрішніх документів і правил відповідного учасника ринку юридичних послуг.

Те ж можна сказати і про Україну. Щоправда, українським партнерам доречно було б запозичити у закордонних колег традиції відкритості та прозорості бізнесу. Наші компанії нечасто розміщають на своїх сайтах і в рекламних матеріалах не лише своє розуміння терміна «партнер», а навіть інформацію про організаційно-правову форму. Тож з’ясувати реальний статус і повноваження партнера української юридичної фірми можна, лише ознайомившись із її внутрішніми документами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво