Як перетворити наукове виробництво на «дохідний дім», або Переділ майна за рейдерськими ноу-хау

Науково-виробниче підприємство ЗАТ «Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту», роботи якого в складі авторів провідних наукових підприємств України здобули у 2008 році Державну премію в галузі науки і техніки, несподівано отримало судове рішення, яким було позбавлене частини майнових комплексів разом із розміщеним там унікальним експериментально-дослідним обладнанням. У цій історії є принаймні один позитивний момент: українська наука таки має неабиякий потенціал, бо здатна викликати просто-таки звірячий апетит у представників вітчизняного бізнесу. Втім, для НДіКБ бурового інструменту ця історія аж ніяк не оптимістична, адже підприємство (а отже, й уся його подальша робота, виконання контрактів тощо), а також більш як 100 робочих місць опинилися під загрозою повного знищення.

Опоненти ж підприємства явили країні нову схему реституції привабливого майна раніше корпоратизованих державних підприємств з одночасною повторною його приватизацією. Як показує практика, без швидкого та оперативного реагування, в т.ч. ЗМІ, такі оборудки дадуть можливість бізнесу позбавити державу решток акцій у будь-якому корпоратизованому підприємстві, провівши реституцію майна на користь нових власників.

Втім, про все своєю чергою. Науково-дослідне і конструктор­ське бюро бурового інструменту з 1992 року активно працює в нафтогазовій промисловості як самостійна структура. Підприємство володіє власними унікальними техноло­гіями та технічними засобами, на які отримало понад 200 авторсь­ких свідоцтв та патентів на винаходи.

ЗАТ уперше в країнах СНД створило унікальну техніку і технологію для відбору зразків гірсь­ких порід у горизонтальних сверд­ловинах, вітчизняну техніку і техно­логію буріння горизонтальних свердловин, відновлення недіючих свердловин боковими стовбурами з горизонтальним закінченням. Відтак без залучення іноземних спеціалістів та обладнання на родовищах України разом зі спеціалістами ВАТ «Укрнафта» та ДАТ «Чорноморнафтогаз» пробурено десятки нових горизонтальних свердловин та відновлено недіючі свердловини з горизонтальним закінченням стовбурів. При цьому вартість відновлення становить 50—60% вартості буріння нової свердловини. До цього слід додати, що на відміну від іноземних компаній, які працюють на українських родовищах (наприклад «Бейкер Х’юз», «Шлюмберже»), українські розробки вдвічі-втричі дешевші.

Наукові розробки підприємст­ва дають можливість збільшити обсяги видобутку нафти і газу за рахунок відновлення недіючих, ліквідованих та малодебітних сверд­ловин. Так, додатковий видобуток лише на трьох відновлених свердловинах одного з покинутих виснажених родовищ, що належать ВАТ «Укрнафта» на сході України, перевищив 13 тис. т. нафти та 30 млн. куб. м. газу. Та й із продуктивних покладів є можливість збільшити видобуток нафти і газу в два-чотири рази. Власне, значною мірою на унікальному стендовому обладнанні НДіКБ бурового інструменту й були проведені численні експериментальні дослідження, в результаті яких успішно впроваджено комплекс вітчизняних технологій, технічних засобів, бурових інструментів та новітніх матеріалів для підвищення ефективності бурових робіт, спрямованих на збільшення видобутку нафти і газу в Україні.

Тепер підприємство може втратити свій унікальний майданчик для досліджень. Всі стендові установки, верстати та обладнання з виготовлення дослідних зразків технічних засобів розміщуються в механічній майстерні та двох ангарах. Вказане майно було придбане у ВАТ «Український нафтогазовий інститут» (ВАТ «УкрНГІ») у квітні 2004 року за 520, 8 тис. грн., але майже десять років перед тим НДіКБ БІ орендувало його і постій­но переоснащувало за власний кошт.

Та вже у липні 2004 року у ВАТ «УкрНГІ» змінилися власники. Більшість акцій інституту стало належати ТОВ «Газпроектін­жиніринг» і спорідненим із ним фірмам, засновниками яких є іноземні офшорні компанії. Відтоді науково-виробниче підприємство змушене брати участь у судових засіданнях судів різних рівнів і навіть юрисдикцій, предметом розгляду в яких є одне єдине питання — дійсність договору купівлі-продажу вказаного майна.

Особливість українського «безпрецедентного» судочинства полягає в тому, що, наприклад, Господарський суд м. Києва протягом 2004 року двічі ухвалив два проти­лежні рішення, а цього року з’явилося й третє рішення з цього питан­ня. Однак НДіКБ бурового інструменту 2005 року виграло апеляцію. ТОВ «Газпроектінжи­ніринг» подавало касаційну скаргу, але Вищий господарський суд залишив рішення без змін. Питання вивчала й прокуратура, проте ніяких порушень не знайшла. Згодом заступник прокурора м. Києва та Фонд державного майна України ініціювали позови з того самого питання, проте в ході провадження відмовилися від них.

Здавалося, що на цьому було поставлено крапку, а всі головні юридичні факти, як-от дійсність договору купівлі-продажу оспорюваного майна, були встановлені.

У цей час важливі пертурбації відбувалися у ВАТ «УкрНГІ». З 2004 року кількість його працівників скоротилася з 600 до 300. Повніс­тю ліквідовано наукове відділення в м. Києві, філіали в Полтаві і Дрогобичі. Згорнуто всі наукові та експериментальні дослідження, що виконувалися для підприємств нафтогазового комплексу. Новими власниками розпродані чи втрачені унікальні стендові установки, обладнання та прилади, які створювалися десятиліттями.

Усі вивільнені від наукових спів­робітників та обладнання площі зараз здаються в оренду комерційним структурам, у тому числі вся п’ятиповерхова споруда в м.Ки­єві на пр. Палладіна, 44 (колишнє нау­кове відділення), та більшість висотного будинку на вул.Кудрявський узвіз, 7. Таким чином, наукові та виробничі площі інституту стали «дохідними домами».

У 2007 році завдяки додатковій емісії акцій підприємства пакети міноритарних акціонерів були розмиті. Фонд державного майна України, який до цього володів 25% +1 акція не скористався своїм правом блокування додаткової емісії акцій і нині частка держави в цьому ВАТ становить 0,6%. За­уважте, тоді Фонд державного май­на України не звертався до суду, щоб захистити інтереси держави.

Новий менеджмент підприємст­ва, який представляє інтереси впливових фінансових груп, з 2004 року веде активну кампанію з реституції колишніх активів свого підприємства, однак, не змігши домогтися свого легальним шляхом, вирішив застосувати інші способи відчуження цього майна.

Так, у серпні 2008 року Василь­ківський міськрайонний суд Київ­ської області прийняв до провадження позов фізичної особи — громадянина Володимира Кулініча до Київського регіонального відділення ФДМУ, яким просив визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву від 31 жовтня 1995 року №1504-Зпр «Про завершення приватизації ВАТ «Укра­їн­ський нафтогазовий інститут». Суддя Очківський В.М. позов задовольнив і вказаний документ скасував. Це ж рішення автоматично постави­ло під сумнів і законність договору купівлі-продажу, про який тут ідеться, і численні рішення судів, які протягом 2004—2005 років детально досліджували предмет спору.

Дивно, але позов було прийнято не за місцем знаходження відпо­відача, тобто з порушенням принципу територіальної підсудності. Бу­ло порушено й строк позовної давності. Суд не врахував і тієї обставини, що предмет спору жодним чином не зачіпає права позивача. Цікаво, але на момент завершення приватизації ВАТ позивачеві було всього 12 років, і він не був суб’єк­том правовідносин, у яких застосо­вувався оскаржуваний ним наказ Регіонального відділення ФДМУ. Формально підставою позову стало те, що громадянин Кулініч через 12 років після завершення приватизації ВАТ написав листа керівництву цього підприємства з проханням узяти участь у його приватизації. Йому було відмовлено з посиланням на наказ про завершення приватизації підприємства. На цій підставі спритний громадянин і вирішив скасувати акт.

ВАТ «УкрНГІ», спираючись на рішення Васильківського міськ­районного суду, подало новий позов до господарського суду міста Києва, знову вимагаючи визнати недійсним договір купівлі-продажу, і 12 лютого вже отримало рішен­ня на свою користь у господарському суді, який не взяв до уваги всі попередні рішення цього ж господарського суду м. Києва та інших, що вже встановлювали дійсність договору купівлі-продажу. Більше того, господарський суд м. Києва у своєму рішенні вийшов за межі позовних вимог і поставив під сумнів завершення процесу приватизації підприємства. Незважаючи на те, що Київський апеляційний адміністративний суд 29 травня 2009 року скасував абсурдне рішення Васильківського міськрайонного суду, 16 червня Київський апеляційний господарський суд залишив без зміни рішення господарського суду, яке базувалося на горезвісному рішенні Васильківського міськ­районного суду.

За умови мовчазної згоди органів прокуратури, Фонду державного майна України для нових власників підприємства це означає можливість повернути назад усе майно, що було раніше відчужене, за кошти які були сплачені на момент укладення договору, без урахування переобладнання, нової ринкової ціни цього майна тощо.

Власники виробничого підприємства все ще сподіваються на справедливість українського право­суддя, оскаржуючи рішення господарського суду, намагаючись у такий спосіб зупинити новий переділ майна у столиці, який тепер відбувається, щоправда, без зброї, але за несправедливо заниженими цінами та з рейдерськими ноу-хау.