ВЛАДНЕ БЕЗВЛАДДЯ

Хоч би скільки говорили в Україні про важливість і перспективи регіональної влади, місцеве самоврядування досі залишається фікцією. За 12 років незалежності територіальні громади так і не стали повноправними господарями у своїх ареалах. Втім, зустрічаються люди, готові вкладати свої сили, організаційні здібності й підприємницьку жилку в те, щоб життя налагоджувалося навіть у невеличких містах. Удвічі добре, якщо такі люди обираються в органи місцевого самоврядування чи навіть у їх керівництво. Щоправда, їхні ініціативи часто наштовхуються на нерозуміння з боку місцевої виконавчої влади, представники якої воліють нічого не змінювати у вигідному для них дисбалансі повноважень, що часто виливається у конфлікти. Яскравим прикладом того може слугувати протистояння мера міста Новий Буг Миколаївської області Олександра Бондаря та голови Новобузької районної держадміністрації Валентини Терзієвої.

Один із найпоказовіших конфліктів між міською та районною владою закрутився навколо самого будинку мерії. Коротка передісторія: розпорядженням №174 від 27 серпня 1991 року Новобузька районна рада безплатно отримала у власність нежилий будинок райкому партії по вул. Леніна. 11 вересня 1991 року рішенням №208 Новобузька районна рада передає споруду в тимчасове користування Новобузькій міській раді і районному відділу освіти, що є структурним підрозділом Новобузької райадміністрації. Вже за нового мера, 29 січня поточного року, Новобузький міськвиконком видав свідоцтво про право власності на приміщення міській громаді. Міськрада, у свою чергу, запропонувала сусідові по дому — районному відділу освіти — узаконити їхні відносини шляхом укладання договору оренди.

Замість того, щоб укласти договір (за законом — за символічну орендну плату, але із самостійною оплатою комунальних послуг), районна влада вирішила позиватися. Новобузька районна рада, де-факто контрольована райадміністрацією, подала у господарський суд Миколаївської області позов, у якому хоче оспорити право комунальної власності міської громади. Господарський суд ухвалив рішення відмовити районній раді в задоволенні позову, залишивши будинок у міській власності.

Понад те, суд визначив, що колишня власність Компартії, передана в державну власність відповідно до чинного на той час закону 1991 року, має передаватися саме міським територіальним громадам. На думку мера Олександра Бондаря, таким чином з’являється важливий прецедент, відповідно до якого в комунальну власність можна передавати колишні будинки райкомів і міськкомів, що їх сьогодні використовують райадміністрації. Щоправда, цей прецедент набуде сили тільки після розгляду справи апеляційним судом, у якому Новобузька районна рада захотіла оскаржити рішення Миколаївського госпсуду.

Про ставлення керівництва райадміністрації до місцевих підприємців свідчить, зокрема, справа жителя Нового Бугу М.Мотуза. 2002 року М.Мотуз мав намір побудувати в місті магазин. З цією метою, відповідно до рішення міської конкурсної комісії з виділення земельних ділянок для містобудівних робіт, йому було надано ділянку по вул. Леніна, 28. Після того, як міськвиконком видав йому дозвіл на розробку проектної документації, райадміністрації терміново знадобилася ділянка, обіцяна Мотузу, для добудови адміністративного приміщення — архіву. Коли ж міська влада їй у цьому відмовила, Мотузу в адміністративному порядку почали чинити перепони з будівництва та надання технічних висновків.

У Новобузькому районі спалахнув навіть свій маленький «бюджетний скандал». 24 січня сесія райради ухвалила рішення №73 «Про районний бюджет Новобузького району на 2003 рік». Одним із його пунктів передбачені міжбюджетні трансферти у вигляді субвенцій на виконання загальних програм. Зокрема додатком №6 до рішення було передбачено надання міськрадою субвенції на суму 110 тис. грн. зі щоденним перерахуванням коштів. На думку юристів, перерахування коштів у такому режимі йде урозріз із Законом України «Про місцеве самоврядування» і БК України. Коли почали «копати», з’ясувалося, що при затвердженні бюджету його проекти не були роздані депутатам районної ради (тобто наявне порушення статті 76 БК). У результаті вже після голосування з’явилися кілька досить відмінних один від одного варіантів тексту бюджету, і вирахувати, який саме з них був проголосований, зараз не бачиться можливим. Визначене не договором, а райрадою щоденне перерахування коштів — далеко не єдине порушення чинного законодавства. Із цього приводу мер подав заяву на ім’я прокурора Новобузького району. Прокурорська перевірка встановила факт порушення Бюджетного кодексу. Це підтверджено і фахівцями Миколаївського обласного фінуправління, які здійснювали перевірку за вказівкою губернатора. Однак райрада досі відмовляється внести у своє рішення відповідні поправки. Новобузький міськвиконком знову звернувся в суд із проханням про визнання рішення районної ради незаконним, що 9 грудня суд і визнав.

Своєрідним апофеозом «життєдіяльності» райадміністрації було відкриття ще 2001 року в Новому Бузі скверу «Відродження». Всі місцеві ЗМІ писали про цю подію як про значне досягнення районної влади. Насправді ж її заслуга полягала хіба в тому, що вона зволила виступити замовником цього будівництва. Головний же виконавець проекту — кооперативне підприємство «Меблева фабрика». Виконавши роботи в повному обсязі в жовтні 2001 року, підприємство виставило рахунки для оплати замовнику (загальна сума становила 36,3 тис. грн.). Однак протягом 2001—2003 рр. рахунки так і не були оплачені. При тому, що підприємство сплатило всі податки, нараховані на невиплачену робітником зарплату, і за всі інші так і не отримані надходження. 2003 року робітники, які чекають обіцяних їм грошей уже другий рік, звернулися письмово до глави Новобузької РДА з черговим нагадуванням, що слід розплатитися за роботу. На жаль, усе залишилося без відповіді. Місцеві жителі вже назвали парк «Сквером надії на отримання зарплати»...

На жаль, наведений нами випадок — не єдиний в Україні. Надто часто жителі української глибинки стають жертвами недосконалого вітчизняного законодавства. Як ще можна назвати сваволю призначуваних голів місцевих адміністрацій і безправ’я мерів, які обираються народом?