ВІДПЛАТА БЕЗ КОРДОНІВ - Право - dt.ua

ВІДПЛАТА БЕЗ КОРДОНІВ

19 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 19 липня-26 липня

За даними ООН, протягом останніх 50 років у військових конфліктах загинуло близько 100 мільйонів чоловік...

За даними ООН, протягом останніх 50 років у військових конфліктах загинуло близько 100 мільйонів чоловік. Це — цивільні особи, літні люди, жінки, діти. Такий результат діяльності людства, що перебувало в шоку після Другої світової і, здавалося б, зареклося: «Ніколи більше». Війна — занадто дохідна справа, щоб бути сентиментальним. Тим, хто одержує від неї дивіденди і чиї сини ніколи не опиняться на полі бою, зазвичай не бракує можливостей впливати на масову свідомість, надаючи легітимності черговій «священній війні за інтереси народу», найвищий інтерес якого полягає в стабільному мирі.

Притягнути до відповідальності тих, хто заручився лояльністю правосуддя на батьківщині, збирається Міжнародний кримінальний суд. Тим часом його повноваження набагато ширші, ніж розгляд справ про військові злочини.

За ідеєю, Суд діятиме лише в тих випадках, коли національне правосуддя не зможе або не захоче займатися фактами геноциду, злочинами проти людства, військовими злочинами. Він діятиме тоді, коли національне правосуддя виявиться неспроможним. Приміром, через небажання переслідувати власних громадян, котрі обіймають високі посади. Чи коли правова система внаслідок внутрішнього конфлікту виявиться зруйнованою настільки, що не матиме відповідного суду.

Цілі Міжнародного кримінального суду такі: перешкоджати безкарності, спонукати національні органи судочинства притягати винних до суду, надавати можливість жертвам насильства та їхнім родичам домагатися справедливості.

Римський статут, на основі якого діятиме Суд, ухвалено на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року. 120 із 148 держав (зокрема Україна) підтримали його, 7 — виступили проти, а 21 держава утрималася.

Держави, які вже ратифікували Римський статут, представляють практично всі частини світу. Перші 60 одержать право обирати 18 суддів, головного прокурора Суду та інших посадових осіб.

Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду 20 січня 2000 року. Президент Л.Кучма поставив підпис під відповідним документом. А ось думки компетентних відомств розділилися. МЗС схвалило, а Мін’юст виступив проти. Річ у тому, що види злочинів, за які, за Римським статутом, передбачено відповідальність, належать до юрисдикції національних судів. І Міжнародний суд діятиме відповідно до принципу «доповнення», що з нашою Конституцією не стикується. Тим часом особливість Римського статуту полягає в тому, що його потрібно підписувати без будь-яких застережень та обмежень.

Навантажили цією колізією Конституційний суд. Рік тому він виніс рішення (справа про Римський статут), у якому йдеться, що Конституцією справді не передбачена можливість доповнення національної кримінальної системи міжнародним органом. Отже, стверджують фахівці, для ратифікації статуту необхідно внести відповідну поправку в Конституцію. А як у нас із внесенням поправок в Основний Закон — відомо. Отож справа ця якщо й здійснима, то дуже нескоро.

А ось наскільки щире бажання держави Україна стати членом цього клубу — судити складно. Адже з офіційними заявами вищих посадових осіб, які відповідальні працівники попередньо обмізковують, у нас, як правило, все гаразд. Але чи потрібен такий суд владі насправді?

Україна, звісно, не Руанда, однак слід визнати без зайвої скромності, що в разі підписання Римського статуту наша держава забезпечить Суд роботою на багато років. В Україні порушено тільки близько 150 справ щодо торгівлі людьми, а також можна навести дуже багато прикладів застосування катувань. Про це заявив представник українського омбудсмена Ніни Карпачової на організованій українською асоціацією «Міжнародна амністія» і присвяченій перспективам співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом науково-практичній конференції, що відбулася в Києві.

Римський статут передбачає 11 дій, що вважаються злочинами проти людства (ми виділили окремі моменти, які заслуговують, на наш погляд, першочергової уваги працівників правоохоронних органів України):

Навмисне вбивство

Знищення (навмисне вбивство великої кількості членів групи)

Поневолення (здійснення права власності над людиною включно з торгівлею людьми, зокрема дітьми й жінками)

Депортація або примусове переселення людей

Ув’язнення або інші жорстокі методи позбавлення волі, що суперечать основним принципам міжнародного права

Тортури — навмисне заподіяння фізичних або психічних страждань людині, що перебуває в ув’язненні або під слідством

Згвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусове запліднення, примусова стерилізація або будь-яка інша тяжка форма сексуального насильства

Переслідування певної групи людей за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими ознаками

Примусове «зникнення» — арешт, ув’язнення або викрадення людини державою чи політичною організацією з дозволу або за згодою держави чи організації, якщо це супроводжується відмовою підтвердити факт позбавлення волі або відмовою надати інформацію про долю «зниклого» із метою позбавити його захисту законом на тривалий час

Апартеїд

Інші нелюдські дії такого роду, що завдають серйозних страждань, фізичної та психічної шкоди.

Статутом передбачено компенсацію потерпілій особі. Крім того, що притягнення злочинця до відповідальності саме по собі можна назвати формою компенсації, Суд може зобов’язати винного відшкодовувати заподіяну шкоду в різний спосіб. Приміром, у формі компенсації, реституції, гарантій того, що злочин не повториться, тощо. При призначенні компенсації за шкоду Суд прислухатиметься до думки потерпілого, винного, зацікавлених осіб і представників держав. Римський статут передбачає, що держави в ряді випадків братимуть на себе зобов’язання самим компенсувати шкоду, якщо винний не в змозі зробити цього або коли держава сама відповідальна за скоєння злочину.

Римський статут висуває умовою засудження обвинувачуваного абсолютну впевненість Суду в його вині. Засуджений має право оскаржити рішення Суду в Апеляційній палаті, посилаючись на процедурну, фактичну або правову помилку чи на будь-яку іншу, якщо вона ставить під сумнів «справедливість і достовірність» слухань справи. У разі позитивного рішення щодо апеляції, подавач має право на компенсацію, якщо нові або інакше інтерпретовані факти свідчать про судову помилку.

Річний бюджет Суду становитиме 100 мільйонів американських доларів.

До речі

США Міжнародний кримінальний суд, як виявилося, і даром не потрібен, і останнім часом вони досить послідовно дотримуються цієї позиції. Рік тому Конгрес і Сенат США обговорювали спрямований проти створення Суду законопроект, що одержав назву «Акт про захист американських службовців». Відповідно до нього, президенту США надано повноваження вдаватися до сили для звільнення громадян США або союзних держав, якщо їх буде заарештовано Судом чи від його імені. Раніше було запропоновано ще радикальнішу версію законопроекту, але її відправили на доопрацювання.

Півроку тому англійська газета Finansial Times коментувала ці події так: «Європейці сподівалися, що після 11 вересня Вашингтон змінить свою позицію щодо Міжнародного кримінального суду, очоливши антитерористичну коаліцію. Але адміністрація Буша не виявила інтересу до міжнародної юстиції. Тепер зрозуміло, що США виступають проти Міжнародного кримінального суду, побоюючись, що серед обвинувачуваних будуть американські громадяни, натомість пропонуючи військові трибунали, де судитимуть підозрюваних у тероризмі (але не громадян США). З часу приходу до влади адміністрації Буша США постійно бойкотують Міжнародний кримінальний суд. Запропонований сенатором Гелмсом законопроект слід назвати не «Актом про захист американських службовців», а «Актом про вторгнення в Гаагу», адже він дозволяє президенту США збройний напад на Нідерланди з метою звільнення заарештованого американця, єгиптянина, південнокорейця чи іншого союзника.

Після подій 11 вересня 2001 року дуже дивно для країни, яка декларує захист прав людини і створює коаліції для боротьби з тероризмом, підривати міжнародний судовий форум, що набув усесвітньої підтримки».

Таким чином США соромили не раз, але караван, як водиться, йде, не звертаючи на сторонні шуми ані найменшої уваги.

Через кілька днів спецпредставник США з питань військових злочинів, виступаючи в Гаазі, заявив, що, мовляв, ідея створення Міжнародного кримінального суду завжди непокоїла США, і 11 вересня не змінило цієї ситуації. Адміністрація президента Буша виступає проти Римського статуту й, попри те, що під ним стоїть підпис президента Клінтона, не надішле його в Сенат для ратифікації. США наполягають на цьому і вважають, що не можуть брати участі в процесі, який не дає їм відповідних гарантій і є надміру заполітизованим. США виконують унікальну роль у світі в плані захисту свободи та гуманності й виконуватимуть цей обов’язок, але не за рахунок своєї національної безпеки. Міжнародні трибунали щодо колишньої Югославії і Руанди уряд США підтримує, оскільки вони, на відміну від Суду, визнають суверенітет держави й не узурпують її владу, але через певний час і їх необхідно буде розпустити.

«Нью-Йорк Таймс» від 9 лютого 2002 року: «Найбільше бояться того, що Суд стане ареною антиамериканізму. До того ж Генрі Кіссінджер недалеко відстає від Мілошевича, якщо пригадати жертви серед цивільного населення В’єтнаму».

Міжнародний кримінальний суд може переслідувати підозрюваних у скоєнні тяжких злочинів проти міжнародного права у випадках, коли:

— злочин було скоєно на території держави, що ратифікувала Римський статут, або громадянином такої держави;

— держава, що не підписала Римський статут, заявила про злочин як про такий, що підпадає під юрисдикцію МКС;

— злочин було скоєно в ситуації, яка загрожує міжнародному миру та безпеці, і Рада безпеки ООН звернулася в Суд згідно з 7 главою Статуту.

До юрисдикції Суду належать лише злочини, скоєні після ратифікації Римського статуту 60 державами.

Справи можуть надходити в Суд трьома шляхами:

1. Прокурор Суду може ініціювати розслідування в разі скоєння злочину, базуючись на інформації з будь-якого джерела, включно зі свідченням жертви або її родини, за умови, що злочин і особа, яка його скоїла, підпадають під юрисдикцію Суду.

2. Держави, які ратифікували Римський статут, можуть звернутися до прокурора з проханням розслідувати злочин, що належить до його юрисдикції.

3. Рада безпеки ООН може просити прокурора розслідувати злочини. І в такому разі не має значення, чи підписала Римський статут держава, на території якої або громадянином якої скоєно злочин.

В усіх цих випадках прокурор вирішує, чи розпочинати слідство.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво