«Ужгородський Беслан», що не відбувся. Два роки по тому

Два роки тому в Ужгороді сталися події, що здійняли хвилю обурення по всій Україні й викликали резонанс за її межами. ЗМІ оприлюднили кадри, на яких співробітники міліції затримують на стадіоні «Авангард» кілька десятків молодиків специфічної зовнішності і вилучають у них вогнепальну зброю, бейсбольні біти, кастети, фальшиві посвідчення працівників правоохоронних структур тощо. Журналістські матеріали супроводжувалися коментарями «нашоукраїнських» політиків на зразок «В Ужгороді запобігли Беслану по-закарпатськи» та «Найняті владою бандити готували провокації проти мирних акцій протесту». Події на «Авангарді» стали приводом замислитися для тих небагатьох виборців, хто все ще сумнівався, за якого кандидата в президенти віддати голос у третьому турі президентських виборів — провладного чи опозиційного.

Чим же закінчилася резонансна справа про «ужгородський Беслан»? Чи дістали «найняті владою бандити» суворе, але справедливе покарання?

Сорок беззбройних міліціонерів проти двохсот озброєних злочинців

Нагадаємо коротко події дворічної давнини. Кінець листопада 2004 р. В Ужгороді — багатолюдні мітинги на знак протесту проти фальсифікації президентських виборів. Співробітники міліції отримують оперативну інформацію, що в адміністративних приміщеннях міського стадіону «Авангард» (на стадіоні тренується ФК «Закарпаття», почесним президентом якого на той час був Нестор Шуфрич, теперішній міністр МНС) уже кілька тижнів живуть близько двохсот озброєних молодих людей, які готують провокації проти мирних акцій протесту. Неодноразові звернення з цього приводу до керівництва УВС не дають жодного ефекту.

26 листопада, коли в Ужгороді зібрався особливо велелюдний мітинг, близько сорока співробітників УБОЗу та управління карного розшуку, діставши відмову у видачі табельної зброї, звернулися до обласного управління СБУ з проханням задіяти бійців спецпідрозділу «Альфа» для затримання підозрілих осіб. І знову відмова. Тоді міліціонери вирушають на стадіон без сторонньої допомоги.

Під час затримання підозрювані вчиняють опір і навіть відкривають по міліції вогонь на ураження, від якого, на щастя, ніхто не постраждав. Більшій частині невідомих (близько 150 осіб, включаючи президента ФК «Закарпаття» Володимира Паульо, більш відомого як Чалий) вдається втекти, ще кілька десятків міліція затримує. З автомобілів, що їм належать, вилучають шість мисливських карабінів «Сайга», кілька пістолетів для стрільби комбінованими кулями (в тому числі «Браунінг» та «Узі»), бойовий пістолет «Чеська збройовка», гранату РГД, 75 бейсбольних біт, кастети, «зірочки» для проколювання автомобільних шин, фальшиві посвідчення співробітників міліції та Інтерполу і чимало іншого. Того ж дня окремі «нашоукраїнські» депутати заявляють по телебаченню, що знешкоджені міліцією невідомі — найняті владою бандити, що готувалися захопити одну з міських шкіл, почепити на ній помаранчеві прапори і влаштувати в Ужгороді «другий Беслан».

Частину автомобілів (деякі — з іще не вилученою зброєю) міліція доставила в УДАІ, куди пізно вночі приїжджає губернатор Закарпаття Іван Різак у супроводі обласного прокурора та начальника УВС. Голова ОДА наказує міліції повернути автомобілі їхнім власникам. Чи не всі телеканали транслюють відзняті російськими журналістами кадри, на яких у відповідь на слова співробітника «Беркута», що машини належать бандитам, губернатор заявляє: «Я головний бандит області!». Після чого, так і не визволивши автомобілів, змушений був ретируватися з УДАІ. Кілька десятків підозрюваних, що втекли зі стадіону, прямо в приміщенні ОДА пишуть заяви зі скаргами на дії правоохоронців.

Міліціонерів починають викликати до прокуратури та відділу внутрішньої безпеки УВС. У відповідь особовий склад різних служб УВС скликає збори, на яких висловлює недовіру своєму керівництву, зобов’язується суворо дотримуватися Закону про міліцію й не виконувати наказів, що йому суперечать. У міліції відбувається своєрідна революція, на підтримку якої біля УВС збирається кількатисячний мітинг городян, що скандують лозунг «Міліція з народом».

Під тиском громадськості прокуратура порушує кримінальну справу за фактом збройного опору працівникам міліції, ще кілька справ за фактом незаконного носіння вогнепальної зброї порушує міськвідділ міліції. Створюється оперативно-слідча група, яка через кілька днів в одному з міських ресторанів затримує В.Паульо. Кримінальну справу стосовно «Авангарду» об’єднують в одне провадження щодо подій у свалявському готелі «Комфорт» (13 листопада 2004 р. кілька десятків злочинців, очолюваних В.Паульо, побили й вигнали з готелю сорок студентів із Тернополя, що приїхали на Закарпаття агітувати за В.Ющенка). Розслідування справи для об’єктивності передають прокуратурі Львівської області.

У всьому винен Чалий

Після зміни влади жодних сумнівів щодо об’єктивності розслідування ні в кого не виникало. Занадто резонансною була справа, щоб зам’яти її й спустити на гальмах, до того ж ніякого тиску на слідство не могло бути в принципі. А проте дивні речі довкола «ужгородського Беслана» почали відбуватися практично відразу після порушення кримінальної справи. Буквально через кілька днів один зі старших офіцерів УВС, що був серед ініціаторів затримання підозрюваних, «уточнив» поширену чи не всіма ЗМІ інформацію про відмову керівництва видати міліціонерам табельну зброю. В інтерв’ю журналістам він пояснив — події розгорталися настільки стрімко, що «не було навіть часу замовити й отримати зброю». Ще через тиждень міліцейська газета опублікувала офіційне спростування того факту, що міліціонери зверталися до СБУ з проханням задіяти для затримання спецпідрозділ «Альфа» й дістали відмову. Після цього про «ужгородський Беслан» на кілька місяців забули, ніхто не згадав про нього навіть у вересні минулого року, коли львівська прокуратура передала кримінальну справу на розгляд до Апеляційного суду Закарпатської області. Хоча згадати було що.

Виявилося, що обвинувачення у зв’язку з подіями на стадіоні висунули… проти однієї-єдиної людини — В.Паульо (Чалий). Близько двохсот людей, що теж були на «Авангарді» (вони виявилися приватними підприємцями, водіями та непрацюючими з кількох районів області), пройшли у справі лише як свідки, жодних претензій до них ніхто не мав. Зате на Чалому правоохоронці «відтягнулися» на повну котушку — проти нього висунули близько тридцяти(!) серйозних обвинувачень, зокрема: тероризм, бандитизм, розбій, замах на вбивство, збройний опір міліції і т.д., за які «світило» від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. Ще чотирьох спільників Чалого, що втекли зі стадіону, оголосили в розшук.

Уже під час побіжного ознайомлення з матеріалами стало очевидно, що справу шито білими нитками. Мало того, що дії Чалого неправильно кваліфікували, висунувши проти нього купу окремих обвинувачень, більшість із яких (насильство над особою, погроми, знищення майна, захоплення споруд тощо) перекривалися однією статтею кримінального кодексу — «Масові заворушення». Виявилося також, що більшість серйозних обвинувачень взагалі не мали під собою підстав. Наприклад, замах на вбивство міліціонера Чалому інкримінували на підставі виявленої дірки в дереві начебто від кулі, не пред’явивши ні самої кулі, ні результатів балістичної експертизи. І це при тому, що всі міліціонери дали чіткі свідчення, що Чалий на стадіоні зброї навіть не витягав, а не те що в когось із неї стріляв.

Були у справі й інші цікаві нюанси. Наприклад, той-таки В.Паульо і його спільник пояснили, що зброю брали начебто на полювання. Спільникові правоохоронці повірили й обвинувачення зняли (зараз він фігурує у справі І.Різака як свідок зі сторони обвинувачення), а Чалому — ні. Зрозуміло, що брати на себе відповідальність за розгляд такої справи суд не захотів. Тому після того, як В.Паульо, так і не дочекавшись обіцяної протекції з боку колишніх патронів з СДПУ(о), зрозумів, що з нього роблять крайнього, і заявив на суді, що погром у свалявському готелі вчинив за особистою вказівкою І.Різака, справу відразу відправили на додаткове розслідування в прокуратуру Закарпатської області. Невдовзі до прокуратури з’явилися й четверо розшукуваних спільників Чалого для добровільної дачі показань.

Вони не приховували, для чого в листопаді 2004-го зібралися на «Авангарді». За їхніми словами, вказівку організувати групу молодиків Чалому та І.Чубіркові (радник губернатора, родич В.Медведчука з боку дружини, що нині переховується в Москві) дав І.Різак. А бейсбольні біти туди незабаром привіз брат І.Чубірка. Просидівши понад тиждень на стадіоні без будь-якої роботи, чимало з тих, хто приїхав, захотіли повернутися додому, і, щоб утримати їх на місці, на стадіон кілька разів приїжджав І.Різак з обласним прокурором та начальником міліції. Губернатор виступав з промовою, суть якої зводилася до того, що необхідно будь-якими методами забезпечити на Закарпатті перемогу В.Януковича. Оточення голови ОДА дало відповідні інструкції — створити мобільні групи, які за командою мають уриватися під час голосування на виборчі дільниці, де перемагає В.Ющенко, й учиняти там погроми.

За оперативною інформацією, кілька мобільних груп з «Авангарду» справді вчинили під час другого туру президентських виборів погроми на дільницях, зокрема в Мукачевому. Однак реальних доказів цього знайдено не було, тому жодних обвинувачень із цього приводу нікому так і не пред’явили. За кілька тижнів додаткового розслідування гучні статті про тероризм, бандитизм, замах на вбивство і т.д. у зв’язку з інцидентом на «Авангарді» розсипалися на порох. З усіх обвинувачень залишилися лише два — незаконне носіння зброї та опір працівникам міліції. Незабаром були зняті й вони. Мисливська та комбінована зброя була офіційно зареєстрована, тому проносити її на стадіон закон не забороняє. А опору міліції, виявляється, не було взагалі. Принаймні жоден із правоохоронців не продемонстрував слідчим навіть синця, завданого затримуваними, не кажучи вже про якісь серйозніші ушкодження.

Наприкінці минулого року кримінальні справи, порушені у зв’язку з «Авангардом», було закрито за ст. 6 п. 2 Кримінально-процесуального кодексу (відсутність складу злочину). А вилучені автомобілі та зброю міліція повернула власникам набагато раніше. Справа про «ужгородський Беслан» виявилася мильною бульбашкою, що луснула так само гучно, як і гасло помаранчевої революції «Бандитам — тюрми». Щоправда, одне з обвинувачень по «Авангарду» таки дійшло до суду.

Кримінальну справу, порушену проти одного із затриманих, в автомобілі котрого знайшли бойовий пістолет «Чеська збройовка» та гранату РГД, виділили в окреме провадження. Судовим вироком за незаконне зберігання вогнепальної зброї злочинця засуджено до умовного строку (нагадаємо, що за масові заворушення у свалявському готелі «Комфорт» Чалий із трьома спільниками також отримав умовний строк). Ні «Беслан», ні погроми на дільницях, ні прізвища представників обласної влади у вироку, звісно, не фігурують. Так і не знати для чого на стадіоні тримали 75 бейсбольних біт; крім того, таємниче зникли зі справи кастети та фальшиві посвідчення працівників міліції та Інтерполу (які з екранів телевізорів бачила вся Україна), а головне — правоохоронці так і не спромоглися з’ясувати, хто саме, з чого і куди стріляв. Міліція каже, що стріляли «бандити». «Бандити» і працівники стадіону стверджують, що стріляла міліція. Показання останніх видаються більш щирими, адже якби справді стріляли затримані, встановити це, маючи вилучену зброю, не становило б жодних проблем.

До речі, подробиці інциденту на «Авангарді» через кілька тижнів вивчали представники центрального апарату СБУ, котрі дійшли висновку про правомірність дій міліціонерів. Однак після закриття кримінальних справ за відсутністю складу злочину всі колишні підозрювані мають повне право притягнути правоохоронців до кримінальної відповідальності за незаконне затримання і вимагати від них моральної та матеріальної компенсації. Утім, «принципові міліціонери, що запобігли в Ужгороді повторенню Беслана», і «найняті владою бандити» розійшлися мирно без взаємних претензій і образ.

Неодноразові спроби автора отримати офіційні коментарі з приводу закриття кримінальних справ щодо «Авангарду» закінчилися нічим. У прокуратурі неофіційно кажуть, що вина за це лежить на міліції, яка роздула заздалегідь програшну справу, не здійснивши при затриманні елементарних слідчих дій, таких як зняття відбитків пальців чи оперативна відеозйомка. У суді натякають, що довкола «Авангарду» велися незрозумілі для стороннього ігрища, причому не на стадії закриття кримінальних справ, а набагато раніше. Сама ж міліція навіть від неофіційних коментарів усіляко ухиляється.

Вдалося поспілкуватися телефоном лише з одним, тепер уже відставним, офіцером, що був у числі інших на стадіоні. Свій коментар він умістив в одну містку фразу: «Наша міліцейська революція, що відбулася після «Авангарду», призвела до того ж, що й помаранчева революція в Києві: хтось отримав посаду, хтось — звання, і на цьому все закінчилося». Зате колишні обвинувачені й ті, хто за ними стояв, заявляють на весь голос, що події на «Авангарді» — свідома й цілеспрямована провокація міліції проти мирних уболівальників закарпатського футболу. І хто після цього всього скаже, що вони не праві?..