Увага, говорять діти!

Із 45 хвилин шкільного уроку на кожного учня припадає в середньому по 90 секунд. Розглядаючи фотографії з чужого сімейного альбому, людина затримує погляд на зображеннях дітей близько півтори секунди. Малюкові вислухати інших важко, оскільки багато що йому незрозуміло. Коли підростаєш, вислухати інших важко, бо нема коли.

Бути призовником строкової служби ми можемо починаючи з вісімнадцяти років, провадити підприємницьку діяльність — з шістнадцяти. У виняткових випадках відповідати за скоєні злочини — з чотирнадцяти. З якого віку ми можемо претендувати на те, щоб нас почули люди, які творять «долю держави», долю нашого світу? Адже поняття «бути почутим» не обмежується лише епізодичним фокусуванням уваги, почути ідею означає замислитися над нею в сенсі прийняття або заперечення.

8 грудня 2006 року в будинку комітетів Верховної Ради зібралося понад сто осіб. Народні депутати, представники Кабінету міністрів, Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні та інші уповноважені особи від представництв іноземних держав в Україні, учені, провідні фахівці в галузі права, демократії, громадянського суспільства, а також учні старших класів зі своїми вчителями та студенти вищих навчальних закладів України і Росії. Цього разу в будинку парламенту вітали дітей. А головне — їх слухали.

Усі зібралися, щоб нагородити переможців і фіналістів сьомого Міжнародного конкурсу учнівських і студентських робіт із прав людини. Проведенням цього конкурсу традиційно опікуються національні та міжнародні інституції. 1996 року його вперше організували Харківська правозахисна група, Міжнародне товариство прав людини та Освітній центр прав людини. Конкурс існував як щорічний захід до 2001 року. Однак із 2002-го до 2004-го його не проводили через брак фінансування. Сумарне число учасників попередніх шести конкурсів становить майже 10 тисяч.

Сьомий конкурс стартував у листопаді 2005 року. Організатори розмістили оголошення у ЗМІ, Інтернеті, поширили інформацію в навчальних закладах. Оголошення про проведення сьомого конкурсу містило лише одну гарантовану можливість — висловитися. Оргкомітет протягом двох місяців отримав понад дві тисячі заявок від учнів і студентів із Білорусі, Молдови, Росії, України. Кожен, хто відправив заявку, безплатно отримав набір літератури відповідної тематики. Загалом до оргкомітету надійшло більш як тисяча творчих робіт.

Теми, запропоновані для аналізу, стосувалися проблем прав людини і дитини, демократії, інтеграції України в міжнародні структури (Євросоюз і НАТО). Сьомий конкурс надав молоді можливість висловлювати власні ідеї, думки щодо інституціональних форм суспільно-політичного життя. Тобто запропоновані для творчого осмислення теми не були розважальні, однак ступінь інтересу молоді до сьомого конкурсу був настільки високий, ніби йшлося про SMS-вікторину.

Участь у суспільних відносинах може бути пасивною і активною: впливати на події або ж перебувати під їхнім впливом. Вплив на події у позитивному ключі ми називаємо творенням. Творчі зусилля народу щодо процесів розбудови суспільства й держави ми називаємо демократією.

«Праця задля демократії варта зусиль, адже через неї ми обираємо своє майбутнє, пізнаємо і розвиваємо себе як особистостей і соціальних істот, вплітаємо відповідальність за власну долю і долю інших у мереживо нашого повсякденного життя» (призер сьомого конкурсу Світлана Нестеренко, м. Чернігів). Навряд чи доцільно стверджувати, що написання творчих робіт для кожного з учасників сьомого конкурсу було «роботою в ім’я демократії». Однак у роботі Світлани Нестеренко опосередковано сформульована причина такої активної участі учнів і студентів у сьомому конкурсі: бажання впливати не лише на мікро-, а й макропроцеси, що визначають повсякденне життя кожного з нас.

Автор цих рядків, викладаючи певний час у школі, запропонував учням під час читання підручника знаходити і позначати граматичні, пунктуаційні, значеннєві помилки, допущені упорядником. Число учнів, які читали підручник готуючи домашнє завдання, збільшилося на 40% (про що повідомив мені шкільний психолог, який проводив тести). Прагнення дитини бути причетною до формування умов ніші існування у великому світі зазвичай проявляється тільки... «у виносках на полях олівцем». Здається, їх називають маргіналіями. Як назвати думку дитини, винесену за контекст? Як повернути молодіжну культуру основному контексту, як позбавити молодь вимушеної маргінальності в суспільстві?

Готовність докторів наук, глав дипломатичних представництв, експертів міжнародних структур та інших фахівців читати учнівські і студентські есе, метою яких є аналіз, приміром, шляхів зниження рівня насильства у світовому масштабі, дає можливість повернути думку молоді в межі контексту, позбавити її «олівцевої маргінальності».

«Найважливіше право для народу, особливо в період становлення власної державності, — це право, через систему адекватних і реально працюючих демократичних механізмів, опиратися владі у разі зловживань» (призер сьомого конкурсу Кирило Губарєв, м. Київ).

Точка зору та спосіб її викладення (із докладним уточненням механізму опору «владі в разі зловживань») змушує замислитися. Чимало думок, ідей спонукують уважніше поглянути на «дитячо-юнацьку творчість» у сенсі практичного застосування по-новому оцінених методик вирішення «старих» проблем. Заходом, що закономірно завершить сьомий конкурс, організатори запланували видання брошури (у ній міститимуться ідеї, які можуть бути корисними для практики) і розповсюдження тиражу в органах державної влади у всіх регіонах України.

«Чи будуть наші конкурсанти сучасними політиками? Гадаю, що так: і це буде політика як мистецтво... Автори есе — розкуті, іронічні, широко обізнані, чіткі у своїх пропозиціях. Так і бачу сесійну залу або аскетичне «кабмінівське» приміщення. Наш промовляє! Щиро вірю, що складний шлях України буде скоригований саме Культурою» (Андрій Сухоруков, депутат Верховної Ради першого скликання, голова правління Української секції Міжнародного товариства прав людини).

Можливо, думка «дітей» стане у пригоді? Тим більше що ця «думка» сформована переважно у тих самих регіонах, де розповсюджуватимуться брошури.

Переважна частина (51%) творчих робіт надійшла з містечок, селищ міського типу і сіл; 39% — з обласних центрів; 50 робіт надійшли з дитячих виховних колоній; і тільки неповні 5% становлять учасники конкурсу з м. Києва.

Організатори сьомого конкурсу планують із лютого 2007 року оголосити восьмий конкурс — масштабніший, можливо, із залученням до участі в ньому учнів і студентів з англомовних країн. Але потрібно визнати, що намір провести наступний конкурс навіть частково не висвітлить перспектив учасників конкурсу цього року — учнів і студентів, які вийшли до фіналу, півфіналу чи взагалі нікуди не вийшли...

І все-таки хтось поїде до Брюсселя. Центр інформації і документації НАТО в Україні запрошує (це і спеціальний приз, і водночас навчальна програма) трьох переможців серед студентів відвідати головний офіс НАТО. Громадська організація «Ідеальна Країна» запрошує конкурсантів узяти участь у проекті «Електронна демократія», спрямованому на формування соціальних програм і концепцій для подальшого втілення на практиці, а також розглядає можливість проведення серії навчальних тренінгів для фіналістів, залучення їх до співпраці на постійній основі.

У процесі підготовки до будь-якого конкурсу учасник зазвичай ставить собі запитання: чи зможу я перемогти, потрапити до фіналу, півфіналу, бути кращим у своєму регіоні, школі? Але після нагородження закономірне запитання переможця стосується подальших перспектив, можливості брати участь у процесах, спрямованих на реалізацію власних ідей, і далі досліджувати ті самі проблеми, але вже як фахівець, а не як конкурсант. Це запитання поставало переді мною, коли я, навчаючись у школі, став переможцем третього і четвертого конкурсів. На нього сьогодні можуть відповісти Надія Трач (багаторазовий переможець конкурсів попередніх років, а сьогодні — старший викладач кафедри української мови національного університету «Києво-Могилянська академія», письменник, член журі сьомого конкурсу) і Дмитро Гудима (багаторазовий переможець конкурсів попередніх років, член експертної комісії сьомого конкурсу, науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини і громадянина Національного державного інституту державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України) та багато інших учасників і фіналістів конкурсів із прав людини.