Українське безпрецедентне право - Право - dt.ua

Українське безпрецедентне право

15 липня, 2011, 14:55 Роздрукувати Випуск №26, 15 липня-22 липня

Європейський суд із прав людини зобов’язав Україну до грудня розробити стратегію вдосконалення процедури взяття під варту громадян, підозрюваних у скоєнні злочинів.

Європейський суд із прав людини зобов’язав Україну до грудня розробити стратегію вдосконалення процедури взяття під варту громадян, підозрюваних у скоєнні злочинів. Про це на прес-конференції повідомила уповноважений Кабінету міністрів у справах Європейського суду з прав людини Валерія Лутковська.

Відповідне доручення Україні дав суд у своєму пілотному рішенні, винесеному в рамках справи українця Леоніда Харченка проти України, в якому суд визнав порушеними його права при взятті під варту. (10 лютого Європейський суд із прав людини визнав незаконним утримання під вартою Харченка в Київському СІЗО з 20 квітня 2001 року по 4 серпня 2003 року в рамках кримінальної справи за фактом розкрадання коштів однієї з компаній. Врешті-решт цю справу, розслідування якої розпочалося 2000 року, 2004-го було закрито. Європейський суд, реагуючи на велику кількість справ, які надходять до нього на розгляд, з 2004 року застосовує процедуру винесення пілотних рішень. Результат такої процеду­ри — виявлення в рамках конкретної справи системних проблем, які призвели до порушення Європейської конвенції з прав людини, і припис державі вжити необхідних заходів для виправлення ситуації.)

Уповноважений Кабміну В.Лутковська відзначила, що, згідно із зазначеним рішенням, протягом шести місяців з моменту набрання ним чинності Україна має розробити й подати на розгляд Комітету міністрів Ради Європи стратегію внесення змін у законодавство для подолання цієї проблеми. Лутковська повідомила, що в цьому рішенні Європейський суд відзначає наявність в Україні системних проблем у сфері утримання громадян під вартою. За її словами, суд стурбований передусім не умовами утримання, а самою процедурою обрання такого запобіжного заходу й мотивами, якими керуються українські суди під час арешту громадян.

Лутковська зазначила, що Європейський суд у своєму рішенні підкреслив: взяття громадян, підозрюваних у скоєнні злочинів, під варту має проводитися лише тоді, коли є загроза ухиляння останніх від досудового слідства, наприклад, коли є загроза втечі підозрюваного або чинення ним впливу на свідків. При цьому Європейський суд із прав людини зазначив: під час досудового слідства ці ризики можуть зникати, наприклад — коли всіх свідків уже опитано. У такому разі, розглядаючи питання про продовження строку арешту, суд має враховувати ці нові обставини й звільняти підозрюваних. Така теорія. А ось що відбувається на практиці…

24 травня 2011 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі головуючого судді І.Мороза, суддів В.Лашевича та Л.Бартащук розглянула на відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляцію на постанову Печерського районного суду міста Києва, якою продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців для Ярослава Сорокового, директора TOB «Інтерфарм», обвинувачуваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем) і підтримала клопотання його захисника.

Згідно з постановою Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2011 року, строк тримання під вартою обвинуваченому Я.Сороковому продовжено до чотирьох місяців, оскільки на теперішній час досудове слідство не закінчене, а у справі необхідно виконати ряд слідчих дій, вказаних у поданні старшого слідчого. У цьому рішенні також зазначено, що районний суд не знайшов підстав для відмови у задоволенні подання старшого слідчого про продовження Я.Сороковому строку тримання під вартою.

Вищий суд вирішив, що місцевий суд справді не мав достатніх підстав для продовження Я.Сороковому строку тримання під вартою, оскільки слідчим не було надано даних, що обвинувачуваний намагатиметься ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень чи захоче залишити територію України, продовжувати злочинну діяльність, а також перешкоджати встановленню істини у справі, спілкуючись з іншими фігурантами у справі та спонукаючи їх до надання неправдивих показань щодо обставин справи. Крім того, суд першої інстанції недостатньо врахував дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, має на утриманні сина-студента і матір, яка потребує догляду, позитивно характеризується, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.

5 січня 2011 року Гене­ральною прокуратурою України було порушено кримінальну справу №49-3085 за фактом заволодіння бюджетними коштами в особ­ливо великих розмірах шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Проведення досудового слідства доручили Головному слідчому управлінню МВС України.

23 березня 2011 року Печерський районний суд міста Києва обрав Сороковому Я. запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 6 квітня 2011 року досудове слідство у справі було продовжено до чотирьох місяців.

Оскільки строк тримання обвинуваченого Сорокового Я. під вартою закінчувався 21 травня 2011 року, то 16 травня 2011 року старший слідчий в ОВС ГСУ МВС України В.Харкевич, за погодженням із заступником генерального прокурора України, звернувся до суду із поданням про продовження строку тримання під вартою обвинувачуваного до чотирьох місяців. Це подання було задоволене оскаржуваною постановою.

Відповідно до ст. 165-3 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжено за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи.

Тим часом, задовольняючи подання, районний суд не врахував, що у поданні старшого слідчого та в матеріалах справи немає даних, які б свідчили про відсутність підстав для зміни Я.Соро­ковому запобіжного заходу. Зокрема, в поданні не наведено переконливих доказів, що на даний час Сороковий може вплинути на перебіг слідства, з урахуванням того, що впродовж двомісячного терміну перебування під вартою він тільки тричі був допитаний як обвинувачуваний, і жодних інших слідчих дій із ним не проводили. Водночас, як випливає з подання старшого слідчого, планується ознайомити Я.Сорокового з матеріалами експертиз, провести додатковий допит, пред’явити йому остаточне обвинувачення. При цьому в поданні не обґрунтовано причин, які завадили виконати ці слідчі дії раніше, коли Сороковий перебував під вартою.

Проаналізувавши зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що основні слідчі дії у справі з Я.Сороковим уже виконані. Тому під час проведення дій, зазначених у поданні старшого слідчого, цей обвинувачуваний не зможе перешкодити встановленню істини у справі. Посилання у поданні старшого слідчого на те, що Сороковий може переховуватися від органів слідства та суду, зокрема виїхати за межі України, продовжувати злочинну діяльність, спілкуватися з іншими фігурантами у справі з метою перешкодити встановленню істини у справі, є лише припущеннями, оскільки такі дані нічим не підтверджені, констатував суд. Немає обґрунтування цього і в поданні старшого слідчого. Сама лише тяжкість злочину не є самостійною підставою для продовження строку тримання під вартою і повинна враховуватися разом з іншими обставинами.

А невизнання обвинувачуваним своєї вини взагалі не входить у коло визначених законом обставин, які беруться до уваги при обранні запобіжного заходу чи продовженні строку тримання під вартою.

З огляду на це, в районного суду не було достатніх підстав для продовження строку тримання під вартою, а тому постанову місцевого суду слід скасувати, у задоволенні подання про продовження цього строку суд постановив відмовити і замінити Ярославу Сороковому запобіжний захід на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти.

Але на цьому історія про зміну запобіжного заходу не закінчилася. Уже 7 червня 2011 року у Вищій раді юстиції України було зареєстровано пропозицію її члена М.Гаври­люка щодо звільнення всіх трьох суддів, які ухвалювали зазначене рішення… за порушення присяги.

У документі йдеться про таке. Ігноруючи думку прокурора, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва незаконно і безпідставно винесла ухвалу про задоволення клопотання захисника обвинувачуваного Я.Сорокового. Слідчий у поданні чітко визначив підстави, які вказують на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинувачуваного. Наведені у поданні обставини є водночас такими, які вказують на відсутність підстав для зміни йому запобіжного заходу на підписку про невиїзд. Обви­нувачуваний як керівник підприємства ТОВ «Інтерфарм» шляхом впливу на свідків — своїх підлеглих — може перешкоджати встановленню істини у справі, — йдеться у пропозиції про звільнення. Більше того, обвинувачуваний понад місяць переховувався від органів досудового слідства, був оголошений у розшук і затриманий. Він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років. Суд першої інстанції правомірно задовольнив подання про продовження строку тримання під вартою. Однак судді апеляційної інстанції, зайнявши односторонню позицію виключно на користь обвинувачуваного, з метою змінити йому запобіжний захід на більш м’який, не­об’єктивно й упереджено констатували буцімто відсутність переконливих доказів, що обвинувачуваний може вплинути на перебіг слідства, ухилитися від слідства та суду.

Судді апеляційної інстанції безпідставно втрутились у перебіг досудового слідства, вважає автор пропозиції. Зокрема, попри відсутність визначених законом повноважень, зазначені судді дали необгрунтовану оцінку діям слідчого щодо обсягу проведених ним слідчих дій у певний проміжок часу, безпідставно констатували факт виконання з обвинувачуваним основних слідчих дій і використали таку оцінку як одну з підстав скасування постанови суду. Ці висновки суддів апеляційної інстанції є упередженими, необ’єктивними і не відповідають дійсності.

З участю Сорокового, окрім допитів, проводилися слідчі дії. Його було ознайомлено з постановами про призначення експертиз та з висновками вже проведених експертиз. Крім того, строк досудового слідства у справі продовжено до шести місяців, у справі є необхідність виконати великий обсяг слідчої роботи, зокрема з участю обвинувачуваного. Наведені в ухвалі суддями апеляції до способу оцінки обставин справи є нічим іншим, як перекручуванням змісту кримінально-процесуальних норм, що свідчить про упередженість та необ’єктивність при здійсненні правосуддя. Як наслідок, судді апеляційної інстанції нівелювали попередні зусилля органу досудового слідства і районного суду забезпечити встановлення істини шляхом обрання передбаченого законом запобіжного заходу — тримання обвинувачуваного під вартою. Судді вчинили дії, які перешкоджають неупередженості, справедливості і безсторонності при здійсненні правосуддя, написано у поданні.

Таким чином, надія на те, що прецеденти Європейського суду з прав людини реально стануть частиною українського законодавства, а не тільки частиною проголошених декларацій, є марною.

Із рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р.

3. 13 листопада 2006 р. Суд визнав заяву частково неприй­нятною і постановив довести до відома Уряду скарги щодо умов тримання під вартою, надання належної медичної допомоги (стаття 3 Конвенції), тривалість і законність його тримання під вартою, відсутність можливості оскаржити незаконність і тривалість тримання під вартою (пункт 4 статті 5 Конвенції) і тривалість судового розгляду справи, яка виходить за межі «розумного строку», і в цьому аспекті відсутність ефективного засобу правового захисту (пункт 1 статті 6 і статті 13 Конвенції). Також вирішено водночас по суті розглянути заяву щодо її прий­нятності (пункт 3 статті 29 Конвенції).

46. Заявник стверджує, що він піддався нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню, незважаючи на страждання від низки хронічних захворювань. Він також скаржився на умови утримання у в’язниці і відсутність належного медичного лікування, посилаючись на статтю 3 Конвенції, яка проголошує: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

50. Суд зазначає, що, відповідно до практики Суду, жорстоке поводження, якщо йдеться про сферу дії ст. 3 Конвенції, має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня жорстокості є відносною; вона залежить від обставин справи, зокрема тривалості поводження, його фізичних і психічних наслідків, а в деяких випадках — від статі, віку та стану здоров’я жертви.

51. Суд неодноразово підкреслював, що такі страждання і приниження повинні, в будь-якому разі, бути вищі за неминучі страждання або приниження, пов’язані з цією формою законного поводження чи покарання. Відповідно до цього положення, Держава повинна забезпечити умови утримання осіб під вартою, які сумісні з повагою до людської гідності, щоб форми і методи реалізації цього запобіжного заходу не призводили до страждань або виникнення труднощів, інтенсивність яких перевищувала б неминучий рівень таких страждань, які властиві умовам законного тримання під вартою, і що, з урахуванням практичних вимог до режиму позбавлення волі, мають бути забезпечені гарантії здоров’я та безпека осіб, які утримуються під вартою

52. У цій справі сторони подали різні відомості щодо розміру площ, які припадали на одного затриманого під час перебування заявника під вартою у Київському СІЗО. За даними Уряду, в камерах, де утримувався заявник, площа на одного затриманого варіювала від 2,55 до 4,67 кв.м. З іншого боку, заявник стверджує, що розмір площі, яка припадала на одного затриманого, дорівнював одній третині від заявленої Урядом.

54. Крім того, Суд зазначає, що Уряд жодним чином не обґрунтував у поданих документах належне функціонування системи вентиляції. З огляду на ці обставини, Суд схильний віддати перевагу твердженням заявника з цього питання (див. «Ахмет Озкан та інші проти Туреччини», справа № 21689/93, п. 426 від
6 квітня 2004 р.). Тому Суд доходить висновку, що заявник утримувався під вартою в умовах перенаселеності, це тривало два роки три місяці і п’ятнадцять днів та ускладнювалося відсутністю належної вентиляції. Зазначений висновок підтверджується раніше прийнятим рішенням Суду в справі Коваля (див. «Коваль проти України», № 65550/01, п. 76 від 19 жовтня 2006 р.), де йдеться про такі ж умови тримання в тому ж СІЗО.

55. Викладені міркування є достатніми для того, аби Суд дійшов висновку, що, на порушення ст. 3 Конвенції, матеріально-побутові умови тримання заявника в Київському СІЗО №13 являли собою поводження, яке принижувало гідність.

62. Заявник стверджував, що його утримання під вартою було незаконним, а строк — необґрунтовано тривалим. У своїх твердженнях він посилався на п. 1(с) і п. 3 ст. 5 Конвенції. Заявник далі скаржився, з посиланням на п. 1 ст. 6 і ст. 13 Конвенції, на відсутність ефективних засобів правового захисту в контексті неможливості оскарження свого тримання під вартою. Суд вирішив розглянути цю останню скаргу відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції.

66. Суд зазначає, що у триманні під вартою заявника як запобіжному заході доцільно ви­окремити три періоди. Перший період охоплює затримання за розпорядженням прокуратури, і тривав він від дня затримання 4 квітня до 4 липня 2001 р., коли сплив останній строк, на який прокурор продовжив тримання під вартою. Другий період охоплює час, коли не було жодного рішення, він тривав із 4 липня по 15 жовтня 2001 р., коли суддя прийняв рішення про триманням заявника під вартою в очікуванні суду. Нарешті, третій період, який охоплює вищезазначене рішення суду від 15 жовтня 2001 р. та декілька наступних рішень суду, розпочинається з 15 жовтня 2001 р. і закінчується часом звільнення заявника 4 серпня 2003 р.

Законність тримання заявника під вартою з 4 квітня до 4 липня 2001 р.

67. Суд зазначає, що вперше тримання заявника під вартою було санкціоноване прокурором Ватутінського району 7 квітня 2001 р. Затримання за цією процедурою підпадало під дію застереження до п. 1 ст. 5 Конвенції, введеного Україною згідно зі
ст. 57 Конвенції з метою регулювання процедури арешту і тримання під вартою, яке діяло до 29 червня 2001 р. Суд посилається на свої висновки, викладені у справі Невмержицького, щодо положень вищезазначеного застереження; визначені Кон­венцією зобов’язання щодо взяття та тримання осіб, таких як заявник, під вартою виключно за рішенням суду на Україну в цей період не поширювалось. Однак Суд також постановив у цій справі, що подальше тримання під вартою відбувалося вже в умовах, коли це застереження втратило силу.

69. Суд вважає продовження тримання заявника під вартою з 4 червня по 4 липня 2001 р. незаконним у розумінні п. 1(с) ст. 5 Конвенції.

72. Тримання заявника під вартою в період з 4 липня по 15 жовтня 2001 р. не відповідає положенням п.1 ст. 5 Конвенції.

73. Далі Суд зазначає, що, відповідно до ст. 253 Кримі­нально-процесуального кодексу, національний суд, вирішуючи питання про віддання особи до суду, має вирішити питання по зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. З цього припису не випливає, що суд повинен визначити підстави для подальшого тримання обвинувачуваного під вартою або встановлювати будь-які часові обмеження тримання під вартою.

74. Суд вважає, що, за відсутності чіткого положення, яке б встановлювало правило, коли й за яких умов узятий під варту на стадії досудового розслідування має далі триматися під вартою на стадії судового розслідування, такий стан не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка склалася в умовах прогалин законодавства, коли особа може перебувати під вартою без визначення певного строку тримання, без конкретного правового становища або судового рішення, сама по собі суперечить принципу правової визначеності і захисту від свавілля, які є загальною ідеєю Конвенції принципу верховенства права.

75. Суд зазначає, що хоча національний суд 15 жовтня 2001 р. прийняв рішення про попереднє ув’язнення заявника, він не визначив подальший строк тримання під вартою і жодним чином не обґрунтував своє рішення. Це призвело до стану невизначеності підстав перебування заявника під вартою після цієї дати. У зв’язку з цим Суд нагадує, що тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав несумісне з принципом захисту від свавілля… Отже, мало місце порушення п. 1 ст. 5 Конвенції.

80. Суд зазначає, що поперед­нє тримання під вартою заявника тривало два роки і чотири місяці. Необхідно відзначити, що серйозність звинувачень, пред’явлених заявнику, і ризик його втечі були висунуті як аргументи на етапі вирішення питання взяття заявника під варту. Після цього прокурори і суди не наводили взагалі жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою і зазначали, що раніше обраний запобіжний захід був правильним. Проте, згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, після спливання певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами. Інших підстав національні суди в цій справі не вказують. Крім того, національні владні органи не розглядали застосування інших запобіжних заходів, альтернативних утриманню під вартою.

81. Викладені міркування є достатніми для того, аби Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції.

За цих підстав суд одноголосно

Визнає скаргу щодо умов тримання заявника під вартою з посиланням на ст. 3, а також його скарги з посиланням на п.п. 1(с), 3 і 4 ст. 5 Конвенції прийнятними.

Постановляє:

(а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним, відповідно до п. 2
ст. 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити на відшкодування нематеріальної шкоди заявникові 20000 (двадцять тисяч) євро плюс будь-які податки, що можуть бути нараховані на цю суму, які мають бути переведені в національну валюту України за курсом, чинним на день розрахунку;

(b) зі спливанням зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, чинної у відповідний період невиконання цих платежів, плюс три відсоткових пункти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво