ЦІЛКОМ ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ... - Право - dt.ua

ЦІЛКОМ ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ...

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Таке визначення прозвучало під час оприлюднення свідчень у гессенському земельному суді, що у Фра...

Таке визначення прозвучало під час оприлюднення свідчень у гессенському земельному суді, що у Франкфурті-на-Майні, у справі про обвинувачення семи вихідців з України, а нині громадян Німеччини в нелегальному утримуванні людей, торгівлі живим товаром, відмиванні брудних грошей, несплаті податків. Здається, нинішнє покоління німців починає вивчати географію України не за підручниками, а за місцем народження таких от її громадян: Київ, Черкаси, Полтава, Кременчук, Житомир, Вінниця... Та й суто українські прізвища підсудних не дадуть засумніватися, звідки хлопці родом. У звинуваченні, що зачитувалося під час першого судового засідання упродовж чотирьох годин, членів групи, найстаршому з яких 40 років, названо бандою. А за освітою підсудні — інженер, економіст, учитель, водій...

Сир у мишоловці

Колишній київський учитель фізкультури 40-річний Олександр Л., знаний у тутешніх відповідних колах, як Алекс, емігрував до Німеччини 13 років тому. Невідомо, коли він вирішив почати бізнес, за який опинився на лаві підсудних, але туристичну агенцію «Пума» з головною фірмою в Йошкар-Олі та філіями в Москві та інших містах Росії було зорганізовано п’ять років тому. Знайшлися й охочі співпрацювати з ним — кілька наших колишніх земляків, котрі теж переїхали на постійне місце проживання до Німеччини.

Хлопці розпочали бурхливу діяльність, яка не мала нічого спільного з ознайомленням громадян із зарубіжними визначними місцями: в рекламі, яку фірма цілком офіційно розміщувала в засобах масової інформації, окрім мандрівок, обіцялася також робота за кордоном. Працівники агенції на місцях вербували жінок (добирали якомога молодших і симпатичніших) до Німеччини для працевлаштування офіціантками, прибиральницями чи доглядальницями за дітьми та хворими. Те, що в охочих чистити й мити чужі вбиральні та обслуговувати відвідувачів барів бракувало грошей, не було проблемою: агенція брала на себе витрати за оформлення закордонного паспорта, візи й проїзд. За умови, що пізніше ці кошти будуть відпрацьовані.

Зазвичай дівчат доправляли до Франкфурта-на-Майні, де їх зустрічав утримувач нелегального бізнесу Алекс із «колегами». Поселивши прибулих на квартирі та відібравши в них паспорти, «хазяї» без зайвих сентиментів пояснювали, що дівчата насправді мають робити. З тими, що від самого початку знали, на що йшли, бо до фірми їх привели рекомендації таких самих знайомих, не було проблем. Але траплялося й чимало наївних, які дійсно сподівалися одержати в Німеччині обіцяну роботу й навідріз відмовлялися займатися проституцією. Спершу таким нагадували про витрачені на них кошти у сумі до півтори тисячі євро, які в разі відмови треба було повернути негайно, а якщо не допомагало — застосовували вагоміші «аргументи»: погрози й кулаки. Дівчата перетворювалися на справжнісіньких рабинь: без документів, без грошей і вже з чималим боргом, у чужій країні без знання мови, скуті страхом, що зустріч із першим-ліпшим поліцейським означатиме для них ув’язнення.

Робота

Як свідчать матеріали справи, кримінальна група зорганізувала мережу з надання нелегальних сексуальних послуг, яка діяла в багатьох містах Німеччини. Її розміри вражають: в обвинуваченні називалися десятки міст, куди група Алекса поставляла свій «товар». Вона співпрацювала з борделями, винаймала квартири чи номери в готелях, що теж мали зиск із цього промислу.

Разом з «нашими» на лаві підсудних опинилася і громадянка Німеччини, власниця борделю фрау А., одружена з колишнім громадянином України. Вона обвинувачується не лише в несплаті податків і торгівлі людьми. Фрау А. пильно стежила за дівчатами, яких поставляв їй Алекс, підраховувала кількість проведених з клієнтами годин, щоб якійсь із них, борони Боже, не спало на гадку приховати заробіток від хазяїна. За «погану» поведінку жорстоко карали: зазвичай били. За свідченнями самих присилуваних до проституції дівчат, «погано» вони поводилися досить часто: відчуття безвиході, власного безсилля, незахищеності перед наругою, тугу вони тамували алкоголем. А п’яному, як відомо, море по коліно...

В обвинуваченні, зачитаному під час судового засідання, називаються сотні епізодів жорстокого поводження із секс-рабинями, постійного насилля і знущань. Не втрачав нагоди продемонструвати свою силу й сам Алекс: під час суду дівчата розповідали, що він брутально розправлявся з ними за кожну відмову обслуговувати клієнтів. Чи навіть за прохання перевезти в інший бордель, коли умови ставали зовсім нестерпними: клієнти, серед яких немало й збочених, за свої гроші обходилися з повіями так, як малювала їм їхня уява, нерідко хвора. Коли прокурори зачитували перелік сексуальних послуг, що їх були змушені надавати жінки, голова йшла обертом: до чого людина лише не додумається...

Поліція упродовж двох років стежила за кримінальною групою, її зв’язками й переїздами. Рік тому Алекса та його спільників заарештували, а під час облави затримано кілька десятків повій. 26 із них дали свідчення у суді, хоча згодом можуть за це поплатитися: закон про охорону свідків захищає їх лише під час перебування у Німеччині, а жодній з дівчат не надано право на проживання у цій країні. Тож після депортації на батьківщину вони можуть покладатися лише на місцеві правові органи та на себе.

Затримані поліцією повії, як з’ясувалося, не мали за душею ні шеляга, зате над ними висіла купа боргів. Адже «благодійники» відбирали майже все зароблене: половину віддавали утримувачам борделів чи власникам готелів, з решти грошей половину забирав сутенер. На те, що залишалося в результаті розподілу, дівчата мусили винаймати квартиру, харчуватися, купувати косметику. Навіть доставка до борделів була небезплатною. Часом бракувало грошей навіть на задоволення елементарних життєвих потреб. От і доводилося позичати. Викупити свій паспорт у сутенера дівчата не могли: той вимагав за документ скажені гроші.

Не знаючи броду...

На першому засіданні суду над торговцями живим товаром був присутній представник Міністерства внутрішніх справ України в Німеччині Анатолій Юрченко. На жаль, говорить він, такі процеси стають тут типовими й звичними: протягом останніх півтора року українцями або громадянами українського походження скоєно 89 злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми. Зараз схожі процеси відбуваються у Берліні й Касселі. Причому схема, за якою діяв Алекс, відпрацьована й звична для кримінальних груп, які торгують живим товаром. Через туристичні фірми в Україні чи в інших країнах СНД вони запрошують на роботу гувернантками чи офіціантками симпатичних жінок, а потім примушують їх до проституції. Втім, часто наші дівчата знають, яку саме роботу виконуватимуть за кордоном. Проте й такі навряд чи усвідомлюють, що зазнаватимуть постійних знущань і насильства, а їхні заробітки наповнюватимуть кишені сутенерів і «перевізників», та аж ніяк не їхні власні.

Знали чи не знали?

Судовий процес у Франкфурті-на-Майні — відкритий. Тому під час засідання у залі було чимало знайомих підсудних і свідків. Привернули увагу чоловік і жінка, які емоційно переживали все, що відбувалося в залі суду. Чоловік видався навіть схожим на одного з обвинувачуваних — Олександра Л. У перерві я підійшла до них. З’ясувалося, ні, не родичі, але вихідці з Радянського Союзу, які вже багато років мешкають у Німеччині. Ми давно знайомі з Олександром, кажуть вони, але ніколи не чули від нього про цей бізнес. Жінка, яка через зрозумілі причини не назвалася, твердить:

«Я знаю Олександра впродовж 15 років. На те, в чому його обвинувачують, він неспроможний. Саша — справжній джентльмен, він не здатен вдарити жінку. Я в це не вірю. Це вже треба було б дуже погано поводитися і чинити спротив. Він зворушливо піклується про стареньких батьків, які залишилися в Україні. А дівчатка різні приїжджають, ніхто не знає, що в них на думці, вони свого добиваються будь-якими способами...»

Я заперечила, що, мовляв, дуже багато свідчень потерпілих про брутальне ставлення до повій, яких змусили до проституції. Другий мій співрозмовник заперечив: «Ви вірите в таку наївність? Та дівчата самі рвуться сюди заробляти й умовляють Олександра допомагати їм. Ніхто нікого не змушує. Ви гадаєте, що коли вони наймалися на роботу офіціантками, то не знали, що працюватимуть повіями? Чимало з них і вдома не гребували проституцією, а деякі пройшли війну в Югославії, де на них був попит. А те, що їм доводилося віддавати частину зароблених грошей за влаштування, пошук клієнтів, транспортування у борделі чи готелі, то так робиться у всьому світі. Це бізнес. Наші дівчата цього не розуміють. Або вдають, що не розуміють. Ніби й не підозрювали, що проституція — це не красиве кіно з відомими акторами, а жорстоке й непривабливе життя на дні. Самі його вибрали, тож мають і платити. А вони, коли припекло, розповідають, що займалися проституцією з примусу. Ви хіба не знаєте, що жодна з них не хоче повертатися після суду додому? І чим вони тут далі займатимуться? Працюватимуть прибиральницями? Авжеж!»

Це точка зору чоловіка, якому навряд чи було невідомо про бізнес його знайомого Олександра Л.

Знали чи не знали, винні чи ні — повинен встановити суд. Один з адвокатів, які захищають інтереси жертв насилля, Розвіта Мауль вважає, що повії з примусу мають виступати на процесі не лише свідками, а й головними обвинувачами, адже це над ними вчинили насильство, змусивши до проституції. Натомість адвокат обвинувачуваних Ульріх Ендерс говорить, що вину його підзахисних ще слід довести. Щодо самої справи, то, на думку Ендерса, вона не є якоюсь незвичайною чи особливою, бо останнім часом кількість таких процесів зросла, і він уже не вперше захищає обвинувачуваних українського походження чи громадян України. Тож мова йде про звичайну рутинну справу. Щодо жінок, які стають жертвами сутенерів, то адвокат Ендерс радить їм не бути легковірними й перш ніж рушати в дорогу, з’ясовувати, чи є для них за кордоном місце прибиральниці чи офіціантки...

Замість післямови

Під час судового засідання часто згадували про несприятливу економічну ситуацію в країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема в Україні, адже нерідко саме вона штовхає жінок на такий нерозважливий крок. Обидві сторони — обвинувачення і захисту відзначали, що кримінальні справи про торгівлю людьми українцями — колишніми чи нинішніми громадянами України — стали такими ж звичними й рутинними, як і справи громадян Німеччини, з приводу таких самих злочинів. У цьому сенсі Україна, на жаль, вже стала членом їхнього співтовариства, навдивовижу швидко освоївши новий прибутковий промисел.

До речі, українці, а також громадяни українського походження упродовж 2002 року скоїли в Німеччині 17 тисяч 331 злочин — на 100 більше, ніж 2001 року. З них лише 89 справ стосуються торгівлі людьми. У решті випадків наші попалися на крадіжках, підробках документів, перевезенні нелегальної робочої сили, махінаціях у торгівлі та іншому.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво