ТЕРОР: ЧИ МОЖНА СПАТИ СПОКІЙНО В УКРАЇНІ? - Право - dt.ua

ТЕРОР: ЧИ МОЖНА СПАТИ СПОКІЙНО В УКРАЇНІ?

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

Полковник Морозов Олександр Михайлович, доктор медичних наук, професор. Автор 125 наукових праць, шести монографій, низки навчальних посібників і винаходів...

Полковник Морозов Олександр Михайлович, доктор медичних наук, професор. Автор 125 наукових праць, шести монографій, низки навчальних посібників і винаходів. Фахівець із психологічної підготовки, психологічного супроводу антитерору, аналізу психологічних технологій. Розробник нових психологічних методик, активних підходів до використання і навчання екстремальних перемовників. Зробив вагомий внесок у медицину, спортивну та військову науки, педагогіку. Його наукові розробки затребувані там, де людина діє на межі своїх можливостей.

Війна, насильство, терор — поняття, клішовані засобами масової інформації, особливо після подій 11 вересня 2001 року, викликають у досвідченого читача хіба що легке зітхання, розчарування. Терор став повсякденністю. Привернути увагу сучасного обивателя можуть лише «круті» сцени насильства чи документалістика з докладним показом результатів терористичних актів або відповідних «точкових ударів по терористах». Благородний порив теле-, радіо- і газетних завсідників, яких ми надто часто бачимо й котрі часто виявляються «експертами» з усіх існуючих у природі питань, у тому числі й тероризму, цілком зрозумілий. Проте при цьому залишаються без кваліфікованої відповіді чимало важливих питань, не вирішивши яких, ми так і не зможемо зрозуміти, що ж, власне, з нами коїться. У чому причини насильства? Що таке терор? Чи можливе чітке безоціночне визначення тероризму? Про ці та інші питання — у розмові письменника Юрія Олійника з військовим фахівцем Олександром Морозовим.

— Олександре Михайловичу, складається враження, що всі ми борсаємося в єдиному нескінченному потоці, який називаємо політичною історією. Цей нескінченний у часі потік складається з переворотів, революцій, війн, інтриг, змов, злочинів, убивств. Цей потік, за термінологією австрійського етолога Конрада Лоренца, називається біологічною агресією. Гомо сапієнс — єдиний вид, який спрямовує цю агресію не тільки зовні, тобто на інші види живого, а й усередину, на собі подібних. Схоже, що насильство є однією з найінтимніших потреб людини?

— Є дві точки зору з цієї проблеми: агресія властива людині одвічно (у вигляді, як ви кажете, інтимної потреби) і агресія як суто соціальне явище (тобто люди за своєю природою хороші й добрі, але життя може примусити взяти в руки зброю і вбивати інших людей). Гадаю, безперспективно ставати на якісь крайні точки зору. Як психіатр можу сказати з достатніми підставами: є категорія людей, які, безвідносно до навколишнього середовища та його впливів, скоюватимуть агресивні вчинки. Такі люди були, є і будуть. Та не можна не брати до уваги й іншого: ті чи ті соціальні стосунки в суспільстві теж можуть породжувати агресію. Через різноманітні обставини окрема людина або група людей може бути поставлена в такі умови, коли для того, щоб захистити своє життя, свою гідність, життя своїх дітей і майбутнє, вони можуть брати в руки зброю. Одна загнана у кут людина дасть, як кажуть, астенічну реакцію, тобто замкнеться в собі й, зрештою, помре від туги, а друга — візьме в руки зброю і боротиметься. Тому для суспільства дуже важливо, щоб кожна людина мала можливість вирішувати свої проблеми законним шляхом і відстоювати свої законні права теж законним шляхом.

— На ваш погляд, чи існують сьогодні в Україні умови, які можуть викликати агресивну поведінку? Чи є в нас детонатори насильства?

— Вивчаючи й аналізуючи, за родом своєї діяльності, різні прояви агресії в різних країнах протягом ряду років, можу сказати, що в Україні немає умов для детонації насильства. Так, ми живемо не заможно, так, у нас часто-густо трапляється свавілля чиновників. Однак пересічний громадянин завжди десь може знайти вихід. Дільничний його скривдив — він може піти до старшого, старший скривдив — він може піти вище, аж до Верховної Ради тощо.

— З нульовим результатом...

— Можливо. Та цю людину почують. Вона, може, не вирішить жодної своєї проблеми, але вона виговориться і в такий спосіб позбудеться свого агресивного потенціалу. Приклад без імен: сім’я, доведена до розпачу свавіллям місцевих чиновників. Звичайно, і вони самі не виявляли достатньої гнучкості. Адже ми знаємо, що життя — це компроміс. Та коли кожен починає обстоювати свою крайню точку зору, відбуваються сутички. І ось, зіштовхнувшись зі свавіллям, сім’я наважилась на погрозу терористичного акту. Та коли відповідні підрозділи в повній бойовій готовності прибули на місце, то побачили, що вся їхня підготовка — даремна. Один із «високих» керівників підрозділу просто підійшов до «терористів», порозмовляв із ними, й інцидент вичерпався. Проте найважливіше в цьому епізоді те, що жодних репресивних заходів стосовно цих людей не застосували. Ще недавно їх би судили, і в них почалося б зовсім інше життя. Та в цьому випадку ситуацію проаналізували й проблему вирішили. Мені здається, що в нас, в Україні, кожна людина, навіть доведена до розпачу, завжди може знайти якусь точку опори й розрядку. Може, це завдяки нашому менталітетові, нашому розумінню життя.

— Ось у цьому контексті. Як відомо, найкращим виразником менталітету, світогляду є мова. На початку 90-х років я займався питанням наявності сленгу в українській мові. Адже відомо, що французи мають свою сленгову мову — арго, англійці мають свою — кокні, у росіян своя феня і мат. А в українській мові сленгу як мовного явища взагалі немає. Якщо пригадати відому книжку Л.Подерв’янського, то там він використовує російський сленг. Якщо взяти ширше, тобто перейти до вивчення злочинного (читай агресивного) елемента у фольклорі, то Україна знову опиниться на останньому місці (а на першому, судячи із сучасного пісенного репертуару, напевно, Росія). Я пояснював цей феномен тим, що в період бурхливого промислового розвитку, коли відбувалося становлення міських низів — головних носіїв сленгу, у другій половині ХІХ століття українська мова була заборонена. Її розвиток відбувався переважно у сільських регіонах, за своєю соціальною природою — зовсім позбавлених злочинних елементів. І якщо зв’язувати ці поняття: сленг — злочинний елемент — агресивність, а такий зв’язок, безумовно, є, то виходить, що в українській культурі немає агресивного потенціалу. Агресія та українська культура — поняття несумісні?

— Знаєте, все, що я кажу, — не моя особиста думка. Я завжди намагаюся дати явищу наукову оцінку, яка може не збігатися з моєю особистою, емоційною, оцінкою. Так, у нашій культурі та в нашому менталітеті не закладено агресивного потенціалу. Немає в нас цього, і слава Богу, хоч би які причини стояли за цим фактом. Та ось вам інший приклад із зарубіжної преси: коли американці сидять перед телевізорами і їм показують точкові удари по Сербії або Афганістану й ракета потрапляє в ціль, вони аплодують. Так, вони глибоко переконані, що їхні льотчики — герої, а ті — негідники. Людина, яка аплодує масовому вбивству, носить у собі агресивний, у тому числі терористичний потенціал. Ця людина готова знищувати. Якщо їй показати, що ось це — ворог, вона його готова знищувати.

У культурі може бути закладений агресивний потенціал. Є народи, які вважають себе обраними. У цьому закладений величезний потенціал, насамперед неповаги до інших людей і готовність їх принизити, а в разі опору — знищити. Тобто там, де з’являється ідея переваги, виникає ідея насильства й терору.

— Ось ви вживаєте два терміни — насильство й терор. Відверто кажучи, обидва ці поняття так «оброблені» нашими й не тільки нашими засобами масової інформації, що я, приміром, не можу відповісти на запитання, чи вичерпується терор насильством? І взагалі, як співвідносяться між собою ці поняття? Адже відомо, що найбільші проблеми в обговоренні будь-яких питань постають через неточне використання термінів і визначень.

— Безумовно. Є навіть така фраза: «Узгодьте терміни, і у вас зникне половина проблем». Зі свого боку, можу сказати: не лише в засобах масової інформації, а й у юридичній, медичній та психологічній літературі в контексті тероризму аналізуються, наприклад, і військові операції, і хуліганські вчинки, і агресивні дії психічно хворих, розширені суїциди та збройні конфлікти локального значення. Зрозуміло, що таке змішування різних за своїм змістом і спрямованістю явищ утрудняє їх науковий аналіз, розробку адекватних профілактичних і запобіжних заходів. Та при виробленні загальноприйнятого визначення тероризму є і інші специфічні труднощі. Приміром, для більшої частини жителів США те, що сталося 11 вересня минулого року, однозначно є терористичним актом. З другого боку, для більшої частини бідного населення Землі, у тому числі арабського й мусульманського світу, атака на США є справедливим актом відплати натхненнику й творцю цієї бідності за приниження, заподіяні північноамериканцями. Інший приклад — події в Югославії 1999 року. У результаті бомбових ударів у жертву демократії було принесено кілька тисяч життів мирних жителів. Громадяни США вважали своїх льотчиків героями, які несуть югославам щастя. Югослави ж, на голови яких посипалися бомби, вважали дії північноамериканців державним тероризмом. І ще. Дії збройних груп палестинців проти євреїв розцінюються в арабському світі як національно-визвольна війна, а в Ізраїлі — як теракції.

— І при цьому кожен знаходить незаперечні аргументи власної правоти, апелює до історії тощо. І кожен відхиляє аргументи протилежної сторони.

— Правильно. Косовських албанців мало цікавлять аргументи сербів, Індонезія не розуміє тиморців, Англія — ірландців, Туреччина — курдів, а Індія — Пакистан. І навпаки. І ось у цьому потоці нерозуміння ми обертатимемося постійно, називаючи одне одного терористами, аж поки не виробимо безоціночного визначення тероризму. Визначення, яке не спрямовуватиметься проти якихось етнічних, релігійних, політичних, фінансових та інших груп чи організацій.

— Проте ті ж таки територіальні, економічні, етнічні та релігійні протиріччя завжди були, є і будуть, на жаль, джерелом збройного протистояння. Правильно кажуть, що історія вчить лише того, що вона нічого не вчить. То невже все-таки можливо дати чітке загальноприйнятне визначення тому ж таки тероризму, з огляду на досвід усіх поколінь?

— Так, можливо. Багаторічні міжнародні зусилля з вироблення визначення тероризму свідчать, що майже всі варіанти, які раніше пропонувалися, грішать однобокістю і відбивають прагнення авторів «перевести стрілки» на своїх противників, убезпечити себе. Сьогодні в Росії прийнято антитерористичне законодавство. Звичайно, це величезний крок. Життя змусило дати визначення тероризму. Та мені здається, що вони виявилися не готовими до глибокого наукового аналізу подій, що відбуваються в країні. Вони не врахували всіх чинників. Прийняте законодавство — половинчасте, нечітке. Слід сказати, що в науковій літературі є різні визначення тероризму. Та всі вони грішать одним. Я б назвав це відомчістю. Юрист визначає тероризм як юридичне явище, психолог — як психологічне, політик — як політичне.

— Я, приміром, пам’ятаю таке: «Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства...»

— Так, є таке поширене визначення: тероризм — це політично мотивоване збройне... і т.п. Та чому політично мотивоване? При чому тут політика? Для наукового аналізу тероризм варто виділити насамперед як явище. Хіба війна завжди політично мотивована? Вона може бути економічно мотивована й навіть особистісно. Деякі визначення мають релігійний характер із зазначенням конкретної релігії. Інші — занадто розлогий описовий характер у намаганні охопити всі можливі прояви тероризму. Та мало хто звернув увагу, що визначення вже закладене в самому терміні «терор». У перекладі з латинської це означає страх, жах. Тому в науковому визначенні терору я б виділив саме цей аспект. Терор — це цілеспрямоване залякування. І тоді логічно, що терористична акція — це однократна спланована акція залякування. Звідси: тероризм — цілеспрямована діяльність, пов’язана зі здійсненням системи спланованих акцій залякування, а терорист — це людина, яка займається здійсненням акцій залякування. Терористична діяльність може охоплювати дії окремих осіб, груп людей, окремої держави або групи держав, які ставлять перед собою усвідомлену й сплановану мету залякування окремих людей, груп людей, окремої країни чи групи країн. Крім того, тероризм має 17 відмітних ознак, але це вже окрема, спеціальна розмова.

— Тобто амплітуда терору як явища може охоплювати і, як зараз модно казати, гендерні відносини, стосунки в сім’ї і відносини в державі.

— Правильно. Від побутового до державного рівня. До спланованої акції залякування можна зарахувати й шкільний терор, коли, приміром, один сильний учень пригнічує морально, фізично й тим самим залякує іншого, слабшого, роблячи його життя нестерпним. Терором є також залякування в сім’ї, на роботі, залякування, яке використовують конкуруючі фірми й установи, представники влади, приватні особи тощо. До терору слід зарахувати все, що викликає ефект залякування. Тому й правовий підхід до оцінювання терору як побутового, так і державного, має бути ідентичним, — природно, з урахуванням розмаху та наслідків скоєного.

— Якщо я правильно зрозумів, терор не вичерпується насильством.

— Коли говорять про тероризм, то, як правило, мають на увазі той чи той вид фізичного впливу: постріл, вибух, підпал, убивство, захоплення заручників або зараження довкілля отруйними чи радіоактивними речовинами, збудниками хвороб тощо. Та слід звернути увагу на те, що є й тероризм психологічний, який не використовує засобу фізичного впливу на противника і розрахований на вплив інформацією, що призводить до залякувального ефекту.

— Тобто ви поділяєте терор на два види — фізичний і психологічний. Якщо можна, будь ласка, докладніше про психологічний терор. Як спеціаліст-психіатр і як автор дуже цікавої книжки «Психологічна війна».

— Ось вам конкретний приклад. Перемоги на фронтах Другої світової війни підвищили авторитет СРСР на міжнародній арені. У 50—70 роках ХХ століття розвинені капіталістичні країни зазнали низки поразок від СРСР. Ви пам’ятаєте невдачі США в Кореї, В’єтнамі, на Кубі, Близькому Сході, у ряді африканських і латиноамериканських країн. Стався розпад колоніальної системи. За таких обставин керівництво світових капіталістичних держав усвідомило, що в прямому військовому протистоянні їм не перемогти СРСР. Почалися пошуки виходу з ситуації, що склалася. І тут сталася подія, яка, образно кажучи, за масштабами перевершує створення атомної бомби, лазерної зброї і політ у космос разом узяті. Стало зрозуміло, що полем бою може бути розум людей, їхня свідомість і що засоби масової інформації — небачена за потужністю зброя. Наука виявила, що свідомістю можна маніпулювати практично в необмеженому масштабі. А люди зі зміненою свідомістю здадуться без бою, віддадуть усі свої матеріальні блага, до того ж, самі себе знищать, проголошуючи при цьому заздоровиці на честь завойовників. Тому, крім суперництва у військовій та економічній сферах, розпочалося суперництво в галузі індивідуальної й масової психології. Некомпетентний престарілий уряд СРСР керувався марксистською міфологією і був сформований за принципом партійної лояльності. Він нічого не зміг протиставити жорсткому і прагматичному противникові у психологічній війні. Розгром СРСР відбувся насамперед на інтелектуальному рівні. Сюди можна зарахувати не тільки зміну світогляду, а й тотальний непрофесіоналізм.

Результати психологічного залякування такі ж матеріальні, як і при фізичному залякуванні. Згідно зі статистичними даними, втрати народонаселення колишнього СРСР у період із 1992 по 1999 роки, тобто за період демократизації та державного самовизначення республік, можна порівняти з втратами СРСР у Великій Вітчизняній війні.

— Ви сказали «маніпулювати свідомістю людей». Та яким чином? У книжці «Психологічна війна» ви писали, що перегляд телепрограм має всі ознаки гіпнотичного сеансу. Людина зручно сидить, зовсім розслаблена, практично ні про що не думає... Є якісь спеціальні прийоми для навіювання інформації?

— Звісно. Вони відомі давно й добре відпрацьовані. Використовуючи спеціально розроблені аудіо, візуальні, аудіовізуальні інформаційні ряди, спочатку варто привчити населення до засобів масової інформації як до чогось повсякденного, без чого неможливо існувати, як без сигарети, горілки, сексу. Відмітна риса цих інформаційних програм — їх легкість для сприйняття, поверховість, банальність. Вони привчають людину бездумно сприймати практично будь-яку інформацію. Прикладами таких програм, які спрощують людську психіку й усувають критику, є численні нескінченні телесеріали, цілодобові радіопрограми, на яких малоосвічені діджеї пропонують примітивну й одноманітну музику, низки газетних статей, хто з ким живе, хто і як швидко розбагатів, як швидко схуднути, поглинаючи багато їжі й нічого не роблячи, про користь пива, джин-тоніку, куріння, горілки тощо. Найважливіша умова ефективності такого впливу — його тотальність і безперервність.

Після нівелюючої підготовки населення починають з’являтися програми, розраховані на маніпулювання суспільною свідомістю. Головним елементом впливу таких програм є неправда, яку подають у різні витончені способи. Брехливу інформацію треба не тільки виготовити відповідним чином, а й подавати у формі, зручній для сприйняття, і той, хто подає «качку», теж повинен мати благоліпний вигляд.

Занурення в інформаційне поле, що складається із суцільних регульованих потоків брехні, здійснюється з допомогою прямої грубої брехні (для швидкого вирішення близьких завдань), брехні, яку подають із допомогою спеціальних лінгвістичних прийомів (для вирішення середньочасових завдань), і брехні, яку оснащують «науковим обгрунтуванням», історичними екскурсами, яскравими, поданими у спотвореному вигляді прикладами, думкою дутих авторитетів, підставних фахівців (для досягнення далекосяжних цілей). До речі, неправдою можна назвати все, що вводить в оману. Приміром, напівправду, недомовленість, двоїстість інформації тощо. Професійна неправда різноманітна.

Весь комплекс інформації, розрахований на маніпулювання суспільною свідомістю, подають із застосуванням фізіологічних і психологічних законів її сприйняття. Використовують спеціально змонтовані відеоряди, особливу побудову текстів, особливий темп і модуляцію мови. Власне, на брехні й маніпулюванні свідомістю побудована значна частина засобів масової інформації.

— Тобто якщо я раніше не дивився телевізор, то тепер подумаю, чи варто зайвий раз вмикати радіо...

— Річ не в цьому. Дивіться і слухайте на здоров’я. Та заодно намагайтеся принаймні хоч якось аналізувати побачене й почуте. І ще одне: моє визначення тероризму орієнтує не лише на аналіз змісту інформації, яка подається, а й на аналіз способів подачі, особливостей сприйняття і результатів впливу інформації.

— Гадаю, найважливіше те, що ваше визначення тероризму, особливо психологічного, може утруднити маніпулювання суспільною свідомістю і підвищити відповідальність засобів масової інформації перед суспільством.

Ми говорили, що в Україні немає агресивного потенціалу й немає умов для виникнення терору. Проте не виключено, що вона може стати розмінною картою у грі двох протиборчих країн. Тобто її територію можуть використовувати інші країни для своїх «розбірок».

— Події 11 вересня показали, що немає країн, неуразливих перед терором. Немає такої країни, яка була б повністю захищена від терору. В Україні очікувати якоїсь терористичної активності дуже складно. Маємо визнати, що вище керівництво країни й силові структури завжди намагалися організувати справу таким чином, аби не допустити використання терористичної діяльності для вирішення політичних, економічних, фінансових питань. Україна — достатньо демократична країна, щоб не мати коренів тероризму. Та ми не повинні забувати, що це центр Європи. І комусь може спасти на думку зводити тут рахунки зі своїми політичними та іншими ворогами. Я хочу навести свіжий приклад, як треті країни можуть діяти на території України. Нещодавно проглядав відому київську газету, яку читають багато людей. І там — на сторінку стаття про одну з наших невеличких суміжних країн, країну-сусіда, яка надто часто піддається нападкам, особливо її президент. Весь тон статті такий, начебто Україна готується розпочати війну з цією країною. Висміювання традицій, принизливі коментарі з приводу способу тамтешнього життя. Хоча населення цієї країни заслуговує на повагу. Людина, яка любить свою країну й думає про її політичні інтереси, не напише цього. Ну, тут можна заперечити — мовляв, це просто суб’єктивне бачення автора. Та на півсторінки дають фотографію президента тієї країни. І раптом я відчуваю — яке відразливе обличчя, викликає неприємні емоції. Як фахівець я вирішую провести експеримент. Я показую портрет кільком своїм знайомим: ви знаєте цю людину? Так, кажуть, знаємо. Який неприємний тип! Я починаю аналізувати фото по квадратах і бачу, що обличчя (мабуть, комп’ютерним способом) змінене: підборіддя скорочене, зуби висунуті вперед і трохи збільшені ікла, одне око скошене дуже сильно...

— Але все це в межах людського вигляду?

— Так, звісно. Усе ледь змінено, і в результаті у нас виникає відразливе враження. А це результатом суб’єктивного бачення автора бути не може. Хтось цілком свідомо працює в цьому напрямі в нас тут, в Україні. Хоча, я повторюю, для нас це дружня країна, дружній народ, із яким у нас кревні й історичні зв’язки. Це конкретний приклад того, що в Україні ми можемо все зробити для запобігання лиху, але хтось нам це лихо може привнести. Ось тому хоч би як добре в нас було, ми мусимо працювати над цими проблемами і бути готовими до їх розв’язання.

— І останнє запитання як до військового фахівця: якщо все-таки виникне терористична активність, чи готові наші спецслужби, силові відомства до придушення такої діяльності?

— Нещодавно я чув оцінку одного з ветеранів антитерористичного руху: жоден із підрозділів боротьби з тероризмом в інших країнах не перебуває на такому високому рівні розвитку, як в Україні. І це не перебільшення. Навіть якщо припустити, що виникне загроза терористичного акту високого рівня, — наші підрозділи готові контролювати ситуацію дуже ефективно. Їх небагато, цих підрозділів. Та вони мають дуже високий рівень підготовки й готові відбити будь-який терористичний акт на воді, під водою, на землі, під землею, у повітрі й навіть за умови виникнення терористичної війни, як у Чечні, ситуація залишиться під контролем. І, повірте мені, це не перебільшення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво