Теракт чи провокація?

Вибухи на ринку «Троєщина» у серпні 2004 року відбулися в розпал торішньої президентської кампанії. З самого початку було зрозуміло, що подія набуде не тільки кримінального, а й політичного змісту. Підрив двох зарядів в урнах із сміттям у центрі речового ринку о пів на шосту вечора, загибель людини, поранення ще декількох працівників і відвідувачів ринку різних національностей, кількаденна перерва у роботі найбільшого київського ринку напередодні початку навчального року, блокада обуреними торговцями вулиць у районі розташування ринку, затримання працівниками Деснянського районного відділку МВС підозрюваних із квитками Української народної партії, конфіскація при обшуку політичних листівок, серед яких разом із націоналістичними «випадково» знайшли й листівки на підтримку кандидата Ющенка та з гострою критикою кандидата Януковича. Цей ланцюг подій мав викликати широкий резонанс. Високі міліцейські чини через пресу відрапортували про успіхи у розслідуванні справи, заявили про спробу замаху на конституційний лад країни і передали справу до Служби безпеки України. В СБУ було створено слідчу групу, яка потрошечку продовжувала розслідування. Перед УНП потім довелося вибачитися. А сама справа відійшла на другий план на тлі бурхливих подій торішньої осені. Головна ціль вибухів поволі трансформувалася з «антидержавної», антикучмівської — на «націоналістичну», спрямовану проти працівників речового ринку, які є вихідцями з азіатських країн.

Але версія про політично-націоналістичні мотиви вибухів так і залишилася основною і єдиною. Усе розслідування полягало в деталізації свідчень, отриманих ще на першому допиті.

Було зрозуміло, що до судового розслідування буде прикуто увагу преси, незалежно від того, хто переможе на виборах. При перемозі Януковича справа мала стати обвинуваченням опозиції на кшталт справи часів Кучми про протиправні дії 9 березня. При перемозі Ющенка нові можновладці повинні були доводити приклади фальшування фактів своїми попередниками.

Хоч би як розвивалися події, слідчі СБУ мусили підготувати справу до суду з максимально можливим дотриманням усіх процесуальних норм, зі збиранням серйозної доказової бази.

Зважаючи на складність справи, слухання розпочалося в Апеляційному суді міста Києва. Тобто не в районному суді, як господарчі та більшість кримінальних справ, а в установі, яка для інших судових розглядів може бути вже судом другої інстанції.

А чи було слідство?

У ході відкритого судового розслідування з’ясувалися цікаві речі.

На ринку Троєщина слідчими прокуратури Деснянського району при первинному огляді місця вибуху було знайдено й долучено до справи SIM-картки до мобільних телефонів, які, на думку слідства, могли бути використані у вибухових приладах або піротехнічних пристроях — у визначенні захисту. Куди поділися ці картки пізніше — невідомо. Згодом, при огляді речей, вилучених із місця події, SIM-карток не було виявлено, їх номерів у протоколах не залишилося.

Кому слідчий передав протоколи й майбутні речові докази — невідомо, бо речі та документація у Деснянському районі передаються без оформлення розписок чи переліків.

Два робітники ринку, які були присутні при вибухах і надали слідству показання як свідки, були викликані в зал суду в ролі… понятих. Незрозумілим чином підписи, дуже схожі на підписи цих двох людей, з’явилися під протоколом огляду місця події, в якому докладно описано, що, в якій кількості, де конкретно було знайдено. Хоча свідки при цих діях присутні не були.

Працівники міліції затримали чотирьох підозрюваних на підставі невідомих оперативних даних, без проведення будь-яких експертиз, без отримання даних із компаній мобільного зв’язку, без вивчення алібі підозрюваних. Постає запитання: можливо, міліція заздалегідь знала про можливість трагічних подій і чекала їх, щоб потім ефектно розкрити справу й надати їй політичного забарвлення? Або дізналася з якогось таємного інформаційного джерела, яке не хоче відкривати.

Саме затримання підозрюваних було проведене за сценарієм, який добре відомий із кримінальних серіалів. Кидок із різних боків кількох чоловіків, викручування рук, наручники, мішок на голові, підлога автомобіля. Не обговорюватимемо нині доцільності таких заходів, однак дивує, що опісля працівники міліції заперечували такі свої дії.

Використавши стандартні й загальновідомі механізми обробки затриманих, протокольний допит міліціонери розпочали десь тільки через 5—6 годин після затримання, вказавши цей час як момент затримання. При цьому допит одного із затриманих знімати на відео вони не наважились і зробили тільки звукозапис, на якому, звичайно, не може бути зафіксований фізичний стан допитуваного. Записати технічними засобами саму відмову затриманого від відеозапису слідчі не захотіли. Як і записати до протоколу прізвища всіх працівників міліції, які брали участь у допиті або вели технічний запис. Мабуть, аби їх не можна було викликати до суду для прояснення обставин ведення допиту.

Затриманим пояснили, що участь адвокатів на даному етапі слідства не обов’язкова, і настійливо радили не наполягати на цьому, щоб не затягувати слідчих дій. Допуск адвокатів до справи відбувся після передачі справи до СБУ, та й то тільки після проведення там декількох допитів.

В одного з підсудних під час обшуку було вилучено серед іншого брошуру Дмитра Корчинського та роздруківки із сайта СБУ. І те, й інше долучили до речових доказів.

Апеляція одного з адвокатів до Київського апеляційного суду на рішення Деснянського районного суду щодо утримання підсудного під вартою розглядалася двічі. Вперше розгляд не відбувся тому, що документи з Деснянського райсуду не надійшли. Невдовзі матеріали надійшли, але розгляд констатував тільки закінчення термінів розгляду апеляції.

Захисники стверджують, що слідчі Служби безпеки примудрилися підробити не дуже важливий протокол огляду речових доказів. Поняті підписували його у рукописному вигляді, а у справі він з’явився надрукованим на комп’ютері з підробленими підписами. Чи відповідає перший варіант другому, тепер уже встановити важко.

Слідчий СБУ, який не дуже добре володіє державною мовою і в судовому засіданні віддав перевагу мові російській, запевнив, що він особисто вів протокол очної ставки між обвинувачуваними українською мовою без використання будь-яких шаблонів та заготовок. При цьому один із підсудних заявив, що ще до початку допиту його ознайомили із запитаннями та бажаними відповідями. Це відбувалося за відсутності адвоката. До речі, цей адвокат під час досудового слідства постійно запізнювався на допити, які інколи починалися без нього. Іншою відмітною прикметою цього адвоката було те, що він радив своєму підзахисному всіляко допомагати слідству і давати тільки такі показання, яких вимагає слідчий.

Керівник слідчої групи СБУ зауважив, що аналіз принципів роботи стільникових мереж і даних, отриманих із компаній мобільного зв’язку про дзвінки з телефонів підозрюваних, не потребують висновків експертизи, бо це не вимагає якихось особливих технічних знань і може бути виконане штатним технічним працівником. Як не потребує експертизи й повне всебічне вивчення потужності використаних вибухових зарядів. Натомість проводилась велика кількість хімічних дослідів. Наприклад, була проведена експертиза зразків стрічок скотчу, знайдених на роботі та вдома в одного з підозрюваних, хоч на місці злочину елементи стрічки не були знайдені. Були проведені експертизи всіх хімікалій, наявних у службовому приміщенні, де працював підозрюваний. Результатом експертизи стала констатація факту, що речовини не мають безпосереднього стосунку до розслідуваної справи. Була проведена експертиза металічних фрагментів, знайдених на місці вибуху, із залишками кіптяви, але дослідження не дозволило остаточно стверджувати, що всі ці залізяки входили до складу вибухового пристрою, а не містилися через прикрий збіг обставин серед сміття поруч із зарядом.

На комп’ютері одного із затриманих знайшли фашистські та націоналістичні файли, але не при обшуку і не при первинному огляді в прокуратурі. В обох випадках комп’ютер навіть не вмикали. Файли знайшлися під час огляду в кабінеті слідчого. Спеціаліст, який оглядав системний блок, не звернув уваги на наявність чи відсутність на ньому пломбування або опечатування. Його не здивувало, що до системного блоку — а тільки він був вилучений під час обшуку— вже були приєднані монітор та клавіатура. З огляду на це, у суді він змушений був визнати: немає гарантії, що за той місяць, який минув із часу вилучення блоку до моменту його обстеження, інформацію на неопломбованому й незахищеному від електронного втручання жорсткому дискові не було змінено.

Цікаво, що один із керівників міліцейської слідчої групи, яка розпочинала слідство, у суді заявив: «Поведінка затриманих демонструвала, що за їхніми спинами стоїть потужна організація, можливо СБУ». Обмовка? Інформація?

Усі факти, наведені вище, були оприлюднені під час відкритого судового засідання в Апеляційному суді міста Києва. Нині процес підійшов до етапу дебатів. Автор навів факти, додавши тільки щодо окремих моментів свої особисті коментарі. Висновки читач може зробити самостійно. Достовірність фактів може бути підтверджена рукописним протоколом або ще точнішим аудіо-протоколом судового засідання, який також зафіксував особливості поведінки деяких учасників засідань.

Загалом піврічне розслідування і тринадцять томів справи не надають незаперечних доказів, окрім свідчень підозрюваних.

До речі, на суді з боку прокурора та суддів не прозвучало до підсудних або свідків жодного запитання, яке б свідчило про намагання розглядати різні версії подій, а не приймати викладену у матеріалах справи як єдино правдиву. А де ж всебічне дослідження доказів? Не було й намагання знайти підбурювачів, які могли спровокувати цей «антидержавний» та «націоналістичний» злочин.