Такі в’язниці нам не потрібні - Право - dt.ua

Такі в’язниці нам не потрібні

5 жовтня, 2007, 15:00 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-12 жовтня

Українська Гельсінкська спілка з прав людини звернулася до президента України у зв’язку з повідо...

Українська Гельсінкська спілка з прав людини звернулася до президента України у зв’язку з повідомленням про намір президента «ближчим часом підписати Указ щодо Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України». Спілка звертається до президента з вимогою відмовитися від підтримки запропонованої Концепції реформи Державної кримінально-виконавчої служби (далі — ДКВС).
На думку членів УГС, проект Концепції містить деякі корисні ідеї та пропозиції, наприклад, щодо реформування кримінально-виконавчої інспекції, але в цілому Концепція потребує корінної переробки. Огляд її проекту дає підстави для висновку, що вона концептуально неприйнятна і має бути повністю перероблена, оскільки намічені в ній заходи взагалі не можна назвати реформою. Основними вадами Концепції, на думку авторів звернення, є :

– опора на хибне розуміння мети покарання і, відповідно, ролі, функцій та повноважень Кримінально-виконавчої служби;

– небажання здійснювати повний перехід до побудови цивільної, а не правоохоронної служби;

– відсутність чіткого визначення місця ДКВС в органах державної влади.

Фактично проект Концепції закріплює і консервує нинішній стан кримінально-виконавчої системи, яка залишається великою мірою радянським ГУЛАГом, а ДКВС є ще одним правоохоронним органом, який має навіть свій власний спеціальний підрозділ для боротьби з тероризмом. Проте кримінально-виконавча система має бути реформована до гнучкої тюремної системи, а ДКВС має стати цивільною службою і підрозділом Міністерства юстиції, як це було зроблено у посттоталітарних країнах Центральної та Східної Європи. Звісно, при цьо­му не мають бути знижені рівень оплати та пільги для персоналу ДКВС, які є сьогодні, з огляду на складний характер цієї роботи. А ось чого немає в цих країнах — відомчого навчального закладу для підготовки персоналу пенітенціарної системи. Хибна головна ідея Концепції породжує хибні заходи з підготовки і навчання кадрів, які суперечать загальним принципам професійної освіти, що існують у світі.

Кримінально-виконавчий кодекс (КВК) значно ширше визначає цілі покарання, ніж Кримінальний кодекс України (КК). Так, згідно зі ст. 50 КК України, цілями покарання є кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. А ч. 1 ст. 1 КВК стверджує, зокрема, що кримінально-виконавче законодавство України є засобом досягнення «мети захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Очевидно, що «захист інтересів особи, суспільства і держави» та «ресоціалізація», незважаючи на всю свою привабливість, – сторонні серед цілей, названих у ст. 50 КК.

Український законодавець, визначаючи мету «захисту інтересів особи, суспільства і держави» як єдину мету кримінально-виконавчого законодавства, тим самим фактично знову впроваджує у національне законодавство концепцію захисту суспільства від злочинців, що була основою ВТК РРФСР (1924 р.) і ВТК УРСР (1925 р.). Підміна сформульованої у ст. 50 КК України мети кари «захистом інтересів особи, суспільства і держави» є не чим іншим, як прагненням відмовитися від поняття покарання, виробленого наукою кримінального права України, розмити чіткі межі реальної кримінальної відповідальності, відкинути основні положення теорії виконання покарань, що, зрештою, здатне призвести до деюридизації діяльності органів та установ виконання покарань.

Відповідно, головні ідеї Концепції, що «ресоціалізація засуджених є головною кінцевою метою функціонування пенітенціарної системи», а «кара за вчинений злочин є лише одним із рівноправних завдань у реалізації покарання» і «виправлення та ресоціалізація конкретного засудженого є такими ж обов’язковими, як і кара», на наше переконання, – хибні. Метою покарання має бути лише виконання комплексу правообмежень, який накладається вироком суду, а діяльність ДКВС має бути спрямована на забезпечення цього комплексу. Функції виховання і ресоціалізації засуджених непосильні й неприйнятні для персоналу ДКВС. Виховувати і забезпечувати ресоціалізацію засуджених має все суспільство в цілому — громадські організації, просвітяни, релігійні громади тощо — за сприяння кримінально-виконавчої служби. Для цього система виконання покарань має бути значно відкритішою, ніж тепер.

В Україні побутує надзвичайно негативна тенденція, коли реформу міністерств і відомств готують ці ж органи самі для себе. У такому випадку через особисту зацікавленість жоден орган влади не здатний об’єктивно визначити шляхи свого реформування. Таким чином, виходять не концепції реформування, а плани діяльності цих органів, які насправді не забезпечують впровадження у країні міжнародних стандартів, зокрема з прав людини. Ми вважаємо, що відсутність у країні реформ значною мірою зумовлюється такими прикладами самореформування, відзначили члени УГС.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво