«СВЯТЕ МІСЦЕ» ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ - Право - dt.ua

«СВЯТЕ МІСЦЕ» ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Ця історія розпочалася близько ста років тому. Ще до революції селянин Влас Іванович Тараненко у в...

Ця історія розпочалася близько ста років тому. Ще до революції селянин Влас Іванович Тараненко у вдови селянина Горпини Іванової при двох свідках — міщанинові Масловському та дворянині Михайловському — придбав 565 квадратних сажнів землі в провулку Землянському для домобудування. Ця купча фортеця була засвідчена нотаріусом Василем Мартиновичем Цитовичем 1913 року, місяця листопада, 12 дня. Продаж був здійснений «за 100 рублей, сполна продавицей от покупщика уже полученных».

Після революції 1917 року в зв’язку з тим, що будинок належав селянину, його не націоналізували, а залишили в користуванні сім’ї Тараненко—Береговенко. Право користування земельною ділянкою неодноразово було підтверджено відповідними актами органів виконавчої влади в 1926, 1949 і 1956 роках.

З самого початку Великої Вітчизняної Семен Береговенко, глава сім’ї та хазяїн дому, разом із заводом «Арсенал» евакуювався до Воткінська. Камінь лежав на серці в Семена — у військкоматі пояснюють, що його фронт — у тилу, на об’єкті стратегічного значення, німецькі війська наступають, а тут ще й сім’я залишається в Києві через хворобу сина Віктора, який не переніс би дороги. Важкі передчуття виправдалися — восени 1941 року Береговенку прийшло повідомлення, що рідний дім зруйнований фашистами й під його уламками після бомбардування загинули дві племінниці та мати його дружини. Загиблих поховали там же — у рідному подвір’ї, під яблунею, яку посадив ще дід, — більше ніде було, війна... Та надійшла й радісна звістка: радянські солдати з обслуги зенітної установки, яка стояла поруч, почули дитячий плач і врятували з-під уламків єдиного продовжувача роду — його однорічного сина Віктора.

1943 року Семен пішов захищати Батьківщину на фронт, але з війни не повернувся — 1944-го він загинув смертю хоробрих під Кенігсбергом. Будинок разом із матір’ю відбудовував Віктор, який у свої неповні 14 років став єдиною надією та годувальником сім’ї і, позбавлений можливості навчатися, зайняв місце загиблого на фронті батька біля слюсарного верстата на заводі «Арсенал» (де працює й донині, уже понад 50 років, слюсарем у 25-му цеху). Після війни Віктора не поставили на квартирний облік, оскільки мав будинок на Печерську. Він так і жив в батьківському будинку, позбавленому зручностей. Після смерті всіх родичів Віктор Береговенко залишився єдиним спадкоємцем домоволодіння, що, до речі, підтверджується рішенням Печерського районного суду від 21 листопада 1987 року й свідоцтвом про право на спадщину.

Пристрасті в урочищі Звіринець

Наприкінці 90-х хвиля масової приватизації пройшла Україною. Зачепила вона й жителів київського урочища Звіринець. У травні 1998 року Віктор Семенович Береговенко теж звернувся до Печерської державної адміністрації міста Києва з приводу приватизації земельної ділянки на вулиці Землянській, 10. Якби лишень знав Віктор Семенович, що чекає на нього попереду! Кількаразові звернення в Управління земельних ресурсів Київської державної міської адміністрації закінчувалися зіткненням з глухою стіною чиновницької байдужості, відписок і формалізму, що межує зі знущанням. Чому ж йому відмовляли в реалізації його права? Віктор Семенович навіть уявити собі не міг, що дуже вже комусь хотілося, щоб він це право реалізувати не зміг. Бюрократичні митарства тривали до 17 жовтня 2000 року, коли сталася біда — родове гніздо було підпалене невстановленими особами. Випадок, говорив класик, суть головна частина закономірності. І довго ще сусіди, які давно приватизували свої ділянки, напівпошепки обговорювали подію, пов’язуючи підпал і зволікання чиновників у ланки єдиного ланцюга.

Та раптом гримнув грім серед ясного неба! Наприкінці 2000 року Віктору Семеновичу стало відомо, що земельна ділянка, яка перебувала у власності й у користуванні сім’ї Береговенків майже 100 років, була приватизована рішенням Київської міської ради від 28 грудня 1999 року № 198/700 на користь громадян Сабодана Віктора Маркіяновича й Лебедя Петра Дмитровича!!! Ось так і зійшла на раба Божого «благодать» пізнати в миру отців духовних, оскільки громадяни Сабодан і Лебедь, «які прийняли в дарунок» від Київради його землю, є не ким іншим, як Блаженнійшим митрополитом Київським і всея України Володимиром і намісником Києво-Печерської Лаври єпископом Павлом!

24 листопада 2000 року Віктор Семенович звернувся в Печерський районний суд Києва з позовною заявою про скасування вищезгаданого рішення.

14 серпня 2001 року Печерський районний суд Києва виніс рішення за позовом Віктора Семеновича Береговенка до Київської міської Ради про визнання недійсним рішення в частині надання земельної ділянки й Державного акта про право приватної власності на землю, в якому задовольнив позовні вимоги. Рішення було прийнято відповідно до закону й попри проповідь про смиренність, читану на суді отцем Павлом (до речі, який був присутній там як третя особа без самостійних вимог!). Законне рішення стало чинним і здавалося, що все, що відбувається, було тільки непорозумінням.

«Мала Земля — кривава земля»

Однак митарства простого робітника на цьому не закінчилися. Минаючи апеляційний суд (що було процесуально можливо на той час), справа з подачі Київради з’явилася у Верховному суді, який повернув його на повторний розгляд до Печерського суду з указівкою розглянути за обов’язкової (!) присутності третіх осіб — Сабодана і Лебедя, а також дослідити та обгрунтувати надані Віктором Семеновичем докази його права користування землею від 1922 року донині!

Наближається день повторного розгляду справи Печерським судом. Віктор Семенович переконаний у своїй правоті, підтвердженій як першим рішенням того самого суду, так і експертизою головної правової організації країни — Інституту держави та права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, в якій були дані відповіді на всі запитання Верховного суду. Та «дива» «Печерської Феміди» розпочалися відразу ж, щойно він переступив поріг суду. Судове засідання, деклароване Конституцією як відкрите й демократичне, перетворилося на закрите, «камерного типу». На засідання, попри заявлені клопотання, не були допущені ні представники громадськості — працівники заводу «Арсенал», які виявили «пролетарську солідарність», ні журналісти, які вже тоді зацікавилися резонансним процесом. Суд, усупереч закону, відмовив і в застосуванні технічних засобів фіксації процесу з метою, яка стала зрозумілою пізніше. «Таїнство судового процесу» викликало до життя нове диво: співвідповідачами в справі в протокольній формі (тобто з порушенням процесуальних норм) були визнані добродії Сабодан і Лебедь. У такий спосіб суд, попереджуючи винесення остаточного рішення, уже визнав їхнє право власності на землю на підставі рішення Київради, яке ще оспорюється. Складно уявити почуття Віктора Семеновича, який не тільки зіштовхнувся з волаючою несправедливістю, а й зрозумів, що земля, полита кров’ю і потом кількох поколінь його родини, іде з-під ніг...

Та «дива» тривали. Береговенко подає апеляційну скаргу, із якої «дивним чином» на шляху з Печерського районного суду в апеляційний зникає маленький папірець — квитанція про оплату держмита в сумі 4 гривні 50 копійок. Віктор Семенович сплачує держмито знову. Однак таємниче зникнення повторюється. І так — тричі, точно до закінчення термінів подачі апеляції!

Тоді Віктор Семенович прийняв рішення, традиційне для представників його покоління — як раніше зверталися в парторганізацію, він звертається до мера, описуючи в листі історію сім’ї та всі несправедливості, які випали на його долю. Відповіді не було... Аналогічного листа відправив і Блаженнійшому Володимиру. Відповідь прийшла негайно — його представник Савченко поспішила в Печерський суд за виконавчим листом, попри те, що Віктор Семенович ще не вичерпав усі можливості оскарження рішення районного суду у вищих судових інстанціях. Опоненти уже «поставили хрест» на проблемі, а заодно й на долі Береговенка.

«...скрізь, де людині важко, де він може почуватися самотнім і загубленим, поруч має бути православний священик і мирянин. Це обов’язок пастиря і будь-якого християнина», — це слова з інтерв’ю Блаженнійшого митрополита Київського і всія України Володимира, сказані ним саме в розпал земельного позову... Віктору Семеновичу «повезло» більше за інших — духовний пастир зібрався молитися про помилування душ його загиблих під час війни родичів, не виходячи з власного будинку.

Ділянка на вулиці Землянській уже стає «зоною підвищеної криміногеності» у місті. За короткий час після рішення суду, яке жодним чином не може претендувати на «Соломонове», на ділянці, де все ще знаходиться недоторканна та яка перебуває під охороною відповідно до Конституції власність Береговенка, невідомі особи (але вже з хазяйським розмахом) зламали паркан, вирубали 18 дерев, виламали вхідні двері сарая, викрали садовий і будівельний інвентар. Пожежа, знищення приватної власності. Додайте ще напад на журналіста, зафіксований органами прокуратури...

Що ж, «правосуддя здійснилося»? Громадянин незалежної держави відчув себе монастирським кріпаком, «подарованим» разом із землею та рідним осередком одним розчерком пера. До церкви він більше не ходить. Частина 1 Статті 35 Конституції України закріплює відокремлення держави від церкви. Та, схоже, нинішньої псевдоправославної епохи ця норма залишається декларативною.

P. S. Сьогодні пристрасті навколо ділянки на вулиці Землянській не тільки не вщухають, а розпалюються з новою силою. Ті, хто так хоче саме цю землю, розпочинають активні дії зі знищення приватної власності Береговенка, що охороняється Конституцією, — будівель і будинку, який Віктор Семенович поволі відновлює після пожежі. Події миготять, як у калейдоскопі. 23 липня без вручення Береговенку постанови про відкриття виконавчого провадження на ділянку з’явилися судові виконавці. 29 липня Віктор Семенович звернувся за цією постановою до виконавчої служби Печерського району. Та ні постанови, ні пояснень причини відсутності документа, який є підставою для початку виконавчих дій, Береговенко не отримав. Зате того самого дня, через півтори години після відвідування Береговенком цієї установи, на ділянці з’явилися ті самі судові виконавці з будівельниками, найнятими на чотири дні для розчищення ділянки.

P.P.S. На жаль, отримати коментар опонентів Віктора Береговенка «ДТ» не вдалося.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво