СВОЇ СЕРЕД ЧУЖИХ. ЧИ ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ? - Право - dt.ua

СВОЇ СЕРЕД ЧУЖИХ. ЧИ ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ?

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Певні особливості голосної історії про викриття злочинної групи міліціонерів-перевертнів змушують шукати справжніх причин багатьох дивних речей і збігів, що спостерігаються навколо цієї справи...

Певні особливості голосної історії про викриття злочинної групи міліціонерів-перевертнів змушують шукати справжніх причин багатьох дивних речей і збігів, що спостерігаються навколо цієї справи. Справи, суспільний резонанс якої безпосередньо пов’язаний з публікацією в газеті «Сегодня» статті «Перевертні. Старші офіцери міліції обвинувачуються у викраденні людей і вбивствах».

За словами начальника слідчого відділу столичної прокуратури Костянтина Пасіки, СБУ до розслідування цієї справи стосунку не має (що, чесно кажучи, дивує), а більша частина роботи з виявлення угруповання виконана київським УБОЗ. Факт, який не додає оптимізму, коли враховувати, що керівником банди був працівник Управління боротьби з організованою злочинністю ГУ МВС України в Києві, а, за словами керівника ГУБОЗ, останній з трьох названих у статті офіцерів був звільнений лише торік. Загалом, закрадаються підступні думки про те, що, можливо, якби СБУ вела слідство, то і справа рухалася б спритніше, і членів банди виявилося б більше, а може, навіть виявилися б серед них і нині діючі працівники. Особливо якщо врахувати наявність певних розбіжностей між СБУ і МВС, яку вперто заперечують високі чини. Адже проти себе, погодьтеся, копати важко, хоч би як велів службовий обов’язок. Загалом, з певною надією на те, що в банди не залишилося «дочірнього підприємства» на свободі, чекатимемо суду.

Цікаво також, як стверджує держсекретар МВС Олександр Гапон, що 2000 року нинішній міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов, який очолював тоді головне управління МВС у Києві, заявив на одній з прес-конференцій, що в київській міліції, зокрема в столичному управлінні боротьби з організованою злочинністю, працюють люди, котрі можуть бути причетні до вчинення злочинів. За словами О.Гапона, складність у викритті угруповання полягала саме в тому, що до нього належали колишні й нинішні працівники міліції, знайомі з оперативними методами роботи, цитує агентство «Інтерфакс-Україна». Проте держсекретар вважає, що публікація могла зашкодити слідству, оскільки останнього члена банди затримано вже після її виходу у світ. Дивно, чи не правда, що стаття, яка була опублікована через два роки після оприлюднення інформації начальником ГУ МВС України, зашкодила слідству? Як дивне й оприлюднення міліцейським чиновником оперативної інформації, що лише через дуже багато місяців буде підтверджене матеріалами, які дали змогу розпочати слідство. Що це було насправді — заклик до колег і колишніх колег одуматися, попередження, мовляв, не пустуйте, нам усе відомо? Адже навіть тепер важко повірити, що в столичному УБОЗ розвелася така кількість злочинних угруповань, що кожен вважав, ніби це не його стосується, а сусіда по кабінету. Якщо ж оприлюднення інформації Ю.Смирновим було особливим маневром, покликаним деморалізувати супротивника і сприяти його самовикриттю, то, очевидно, фокус не вийшов. І не дивно, адже посвячених у тонкощі оперативної роботи так просто до істерики не доведеш.

Отже, виникає вельми закономірне у наших реаліях запитання, чому ж насправді спливла ця справа, якщо, звісно, не говорити про логічне завершення всебічного, об’єктивного, високопрофесійного і неупередженого слідства.

Шукати, «кому вигідно», у цій справі важко, тому що вигідна вона багатьом. Можливо, вона стала надбанням громадськості через те, що існують люди, схильні прораховувати свої партії на багато кроків наперед і які вирішили, що, пов’язавши фігурантів у цій справі з колишнім міністром внутрішніх справ України, знаменитим з легкої руки Миколи Мельниченка, і дуже красномовним завдяки контексту словосполученням «орли Кравченка», вони одержать вагомі козирі. Які, безсумнівно, стануть у пригоді, приміром, коли Президент не захоче залишати добре насиджене місце за ігровим столом. Адже для цих людей за наявності зв’язок «Президент—плівки» і «Кравченко—Гонгадзе» створення змикання «Президент—Гонгадзе» навряд чи стане непосильним завданням.

Далі. Як відомо, минулого тижня генпрокурор України направив міністру внутрішніх справ подання. Докладний зміст документа, який вийшов із стін Генпрокуратури, — не для широкого загалу. Надбанням громадськості вирішено зробити, зокрема, той факт, що генпрокурор звертає увагу міністра внутрішніх справ на суттєві хиби в доборі та розстановці кадрів органів внутрішніх справ, вади в роботі з особовим складом. У поданні йдеться про персональну відповідальність посадових осіб керівного складу МВС і територіальних органів міліції, які невідповідним чином виконують обов’язки з виховної роботи особового складу, не забезпечують контролю над його діяльністю, чим спричиняють умови для участі працівників правоохоронних органів у злочинних діях.

Одним із приводів подання стала резонансна справа київської банди, до якої належали працівники міліції. А, так би мовити, розквіт діяльності цієї банди припадає на той час, коли очолював МВС зовсім інший міністр. Очевидність цього факту підказує, що лист трохи запізнився: не цьому б прокурору, і не нинішньому міністрові його писати б.

Тут і прокуратура Харківської області саме завершила слідство в справі про злочинне угруповання під керівництвом колишнього оперуповноваженого карного розшуку, яке займалося вбивствами і розбійними нападами. До складу угруповання входило дев’ять колишніх працівників міліції, які у період з березня 2000-го по серпень 2001 року скоїли низку тяжких злочинів на території Донецької, Луганської, Харківської областей і в Криму. Ватажок банди служив у карному розшуку.

Загалом картина вимальовується неприваблива. І нехай вибачать нам надмірну підозрілість, схоже, це не просто збіги. І якщо ми правильно зрозуміли всі натяки, недомовки і констатації, то в такий спосіб створюється тло, на якому версія «Кравченко—Гонгадзе» не здаватиметься жахливою вже майже нікому.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», подання такого роду припускає одержання протягом місячного терміну відповіді, яка свідчить про результати виконаної в зв’язку з отриманим посланням роботи. Цілком можливо, що значну частину відповідальності буде більш або менш витончено перекладено на інші плечі з погонами.

Сумнівно, щоб це послання мало хоча б якусь інформаційну цінність для міністра внутрішніх справ. У тому сенсі, що він дізнався щось нове про стан справ у власному відомстві. Це — керівництво до дії. І незабаром усім стане зрозуміло, «що мали на увазі». Можливо, нічого конкретного, як це бувало вже не раз.

Слідчий прокуратури Києва К.Пасіка зазначив, відповідаючи на запитання про те, чи справді цю групу перевіряють щодо причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, що в справі, яку розслідує міська прокуратура, таких даних немає. Проте навіть якщо в міської прокуратури немає таких даних, це зовсім не означає, що в прокуратури Генеральної, яка за визначенням зобов’язана мислити масштабніше, такі думки не виникнуть. Тим паче, що в такий спосіб вона звільнилася б від величезного тягаря. І навіть здобула б лаврового вінка.

Хоча якщо мати на увазі не спецгрупу, а саме банду, яка справді займалася тим, у чому обвинувачуються її члени, сумнівно, щоб Г.Гонгадзе міг зацікавити їх. Початкові припущення про те, що «справа міліцейської банди» під «справу Гонгадзе» і задумувалася, навряд чи можна вважати справдженими. Але, вочевидь, розв’язання проблеми саме таким шляхом багатьох дуже і дуже влаштувало б. Нехай навіть і як «побічний ефект».

Адже щодо справи Гонгадзе запитань знову набагато більше, ніж відповідей. Генпрокуратура вустами заступника прокурора Віктора Шокіна заявила, що не виключає, що «таращанське тіло» не належить Гонгадзе. Не виключають навіть того, що Гонгадзе живий. Воно і зрозуміло — немає трупа, немає проблеми. І ще одне запитання: де гарантія, що на експертизу будуть передані саме ті останки, які знайдено в Таращі?

Мабуть, єдине, що може втішити в усій цій ситуації, так це те, що правоохоронні органи не спробували зберегти обличчя, повідомивши якусь нехай і складно спростовувану, але очевидну нісенітницю. Приміром, що всі працівники проникли в банду і саме завдяки їм злочинна діяльність її і припинилася. А що звільнені, так це для конспірації. А то справжні бандити «проб’ють» інформацію за своїми міліцейськими каналами і щиро здивуються — чого це діючий підполковник міліції підробляє на стороні. А що допроникалися до такої міри, що очолили банду, то це для більшої переконливості або, так би мовити, побічний ефект: почасти від завзяття, почасти через професійну деградацію, за принципом «з ким поведешся». Загалом, потрібно представляти бійців до державних нагород.

Проте для тих, хто не знає, повідомляємо, що в статті 43 чинного Кримінального кодексу зазначається буквально таке: «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особою, що відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою запобігання або розкриття їхньої злочинної діяльності». Така людина підлягає кримінальній відповідальності лише за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з насильством над потерпілим. Але навіть у цьому разі така особа не може бути засудженою до довічного позбавлення волі. Покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, що перевищує половину максимального строку, передбаченого законом за цей злочин.

Так що особливо «втішає» ця стаття КК з огляду на те, що одна за одною викриваються банди, які складаються з міліціонерів (пробачте, колишніх, на чому категорично наполягають нинішні).

Загалом, коли мова заходить саме про цю статтю-індульгенцію, то професіонали поважно розмірковують про те, що ніхто і ніколи в житті прикрити нею злочинну діяльність не зможе, оскільки все вельми ретельно документально фіксується. Ідеш у банду проникати — у відповідній графі підпишись. Повернувся зі спецзавдання — знову підпис постав. А якщо серйозно, то коли і справді це фіксується, то аж такими внутрішніми документами, що дадуть змогу потім або підтвердити, або спростувати все, що завгодно.

Передбачаючи обурення професіоналів, які ненавидять міркувань необізнаних у «специфіці питання», зазначимо, що нам і не хотілося б усього цього знати. Ось тільки специфіка ця стала занадто часто і болісно вихлюпуватися в «цивільне» життя. У тому числі й у вигляді плівок М.Мельниченка.

Якщо зовсім уже абстрагуватися від цієї кримінальної справи, то скажіть, будь ласка, хто з читачів цієї газети засумнівається в існуванні груп або окремих «порученців» для виконання цілком спеціальних завдань? Якщо розвинути це крамольне, цинічне і цілком безпідставне припущення, то зрозуміло, що подібну діяльність неможливо втиснути в рамки закону, навіть коли йдеться про державу, яка лише декларує свою прихильність до демократичних принципів. Мабуть, ці люди діють, не залишаючи документальних слідів. Вони не складають протоколів, не фіксують смерті підопічних і не дають інтерв’ю. І потім у разі зміни обставин вони можуть потрапити під роздачу просто тому, що вже непотрібні. Тоді з ними поступають чесно. Або майже чесно. Їхнім діям дають законну оцінку. Спецагенти перетворюються на бандитів і одержують законні строки. Без будь-якої скидки, передбаченої новим Кримінальним кодексом для тих, хто вчинив злочин «при виконанні спецзавдання».

Маячня? Але, можливо, щось у цьому все ж таки є?

Стосовно викритої київської банди сьогодні з упевненістю можна стверджувати лише одне: що становила собою ця група насправді, ми дізнаємося лише тоді, коли це стане комусь вигідно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво