Свист глухаря в два пальці - Право - dt.ua

Свист глухаря в два пальці

15 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 15 вересня-22 вересня

Історія ця давня, але забиратися на архівну полицю не бажає. «ДТ» два роки тому (№30 за 2004 р.) означило її як «Дві версії з одним невідомим...» Ішлося про напад на народного депутата України Олексія Козаченка...

Історія ця давня, але забиратися на архівну полицю не бажає. «ДТ» два роки тому (№30 за 2004 р.) означило її як «Дві версії з одним невідомим...» Ішлося про напад на народного депутата України Олексія Козаченка. Захищаючись, він вибив з рук нападників пістолет і потім з нього смертельно поранив одного з бандитів. «Це — версія Козаченка», — заявили на прес-конференції прокурор Одеської області М.Гаврилюк і начальник обласного УМВС генерал-лейтенант Г.Єпур. Версія ж правоохоронців така: Олексій Козаченко без видимої причини та необхідності відкрив стрільбу і вбив нічного перехожого.

Останнього разу плакат «Козаченко — убивця!» я бачив перед парламентськими виборами на мітингу, організованому нашоукраїнцями під Одеською юридичною академією. «Наші» вимагали відставки ректора С.Ківалова і притягнення його до суду, два альтернативні мітинги «мочили» «помаранчеву чуму» від Ющенка до Козаченка, вимагаючи негайно взяти останнього під варту. За вбивство.

На той час Одеса ще не була очищена від аналогічних написів на стінах і парканах — слід старої влади. І мені здавалося, що це — відрижка старого режиму. Але останнім часом обвинувачення на адресу Олексія Козаченка знову зарясніли на інтернет-сайтах, у пресі й на телебаченні. Мати вбитого Олексія Жеребка, його товариші не можуть змиритися — адже безневинно занапащене молоде життя – і ремствують: немає справедливості, не може проста людина захистити себе.

І справді є запитання — може чи не може людина в нашій вітчизні захистити себе, відстояти свою честь? Навіть якщо вона й «не проста»? Справа Олексія Козаченка дає багато приводів засумніватися в цьому.

Мушу сказати, у мене до цієї історії особисте ставлення. І не лише тому, що я давно знаю Олексія Козаченка і знаю ціну цій людині. Моє ставлення базується на особистому досвіді, я знаю, як одеські прокурорські та міліцейські начальники вміють балансувати між законом і беззаконням. Мистецтво циркача робити сальто на дроті без страховки порівняно з їхнім умінням — нудна проза.

Нагадаю обставини події. 24 липня 2004 року о 23.45 Олексій Козаченко зібрався з родиною їхати до рідних у село. Він спустився до машини перший, дружина і діти йшли слідом. Коли відчиняв машину, із темряви вибігли двоє...

Били Олексія Олексійовича жорстоко. І в мене немає сумнівів – його не збиралися ні провчити, ні налякати. Не перший це випадок в Одесі, коли і без зброї спроваджували на той світ журналістів, політиків, бізнесменів. А тут і зброя була напоготові, схоже, саме важким ТТ і дісталося Козаченкові по голові, перш ніж він вибив його в бандита.

Врятувала життя Олексієві Олексійовичу гарна фізична форма й мисливський вишкіл. Він уміло поставив нападникові блок і вибив пістолет. А потім розпорядився ним єдино правильно в тій ситуації — вистрілив. За мить уже побачив лише спини бандитів.

Утекли зловмисники недалеко. Одного нападника, виявилося, Козаченко поранив. Він пробіг у гарячці метрів п’ятдесят, спіткнувся раз, другий і впав. Напарник дотягнув його до першого темного двору. Випадковий зустрічний поцікавився, чи не потрібна допомога. «Та ні, все гаразд», — і, забравши мобільний телефон пораненого, утік. Випадковий зустрічний цю деталь запам’ятав, запам’ятаймо і ми.

Тим часом усе було аж ніяк не гаразд. Поранення виявилося смертельним.

Вся подія забрала дві-три хвилини, не більше. На кожну хвилину припадає тепер по півтораста сторінок справи, а істина все одно в тумані.

Із чим спільномірна людина?

Померлим виявився Олексій Жеребко. Свої 24 роки він прожив насичено — його тричі судили за грабежі, розбійні напади і хуліганство. Після відсидки ніде не працював, але це відповідно до узвичаєних понять — «не працював». У Придністровському прикордонні (а Жеребко саме звідти) таких «непрацюючих» — легіон, і всі при ділі. Можна лише припустити, в якій ролі був у цьому бізнесі О.Жеребко, оскільки улюбленим його заняттям були тренування в одеському бійцівському клубі «Капітан». Кажуть, лежачи на спині він легко вижимав 180 кілограмів, а в кращі часи брав і 200. Не пив, не курив. В оперативних документах Жеребко характеризується як людина, «схильна до скоєння злочинів, пов’язаних із завданням важких тілесних ушкоджень, до грабежів і розбою».

На тому мітингу, біля юридичної академії, була в мене світоглядна суперечка з колегою, що служить у газеті Ківалова.

— Мене не цікавить особа вбитого, — казав він. — Я знаю, що Козаченко — убивця. Людина рівна людині, і ніхто не давав права народному депутатові стріляти в людину з народу.

— А якби Козаченко не опирався? Якби його забили на смерть або покалічили?

— Це ще невідомо, били його чи не били. Чому я маю вірити Козаченкові, а не слідству?

Базисними для слідства виявилися покази Олександра Прядка. Він з’явився в міліцію через день після нічного інциденту і заявив, що і був тим другим невідомим, котрого розшукує міліція. Що весь день і фатальний вечір провів разом із Жеребком. Що був свідком безглуздої загибелі товариша, допомагав йому рятуватися і затягнув у двір. А чому втік? Таж злякався, хто в такій ситуації не втече?

Живе Прядко, виявилося, у тих же контрабандних краях. Працює за 300 гривень охоронцем у дрібного бізнесмена В.Волкова в Роздільній. З покійним товаришував із дитинства, тренуються в одному бійцівському клубі. У «Капітані». Спільним у долях хлопців, до речі, були й судимості, пов’язані з жорстоким насильством, зокрема й убивством. У міліцейському досьє Прядко теж характеризується як людина, «схильна до скоєння злочинів, пов’язаних із завданням важких тілесних ушкоджень, до грабежів і розбою».

Прядко розповів, що лихого наміру вони проти Козаченка не мали. Жеребко попросив закурити, а той відповів пострілом.

Навіщо некурцеві просити закурити — запитання риторичне. За версією Прядка, напарник був заведений від випивки, не хотів їхати додому. А їхати, між іншим, у прикордонне село Кучурган кілометрів 70. Туди і вдень добратися не просто, а вже після опівночі...

У процесі розслідування злочину факти завжди сперечаються з фактами. Якщо фактів недостатньо, слідчий бере до уваги інші обставини — джерела та ступінь достовірності інформації, соціально-психологічний портрет, характеристики учасників події тощо. Це в черзі по картоплю людина рівна людині, а в громадському житті ціна особи визначається її справами. Здавалося б, зіставлення особи народного депутата Олексія Козаченка і двох кримінальників, їхніх життєвих цінностей і громадянської позиції, їхньої поведінки в різних ситуаціях, обставин виникнення й розвитку конфлікту — не найскладніше завдання для слідчих в особливо важливих справах. У будь-якому разі, не становило великих труднощів з’ясувати, що Олексій Козаченко не істерик і не неврастенік, що на обліку в психлікарні не перебуває, що навіть у Верховній Раді ні з ким не бився.

Решето для свідка

Віра — поняття особливе. Тому, хто просто у щось вірить, як і віруючому, не потрібні ні факти, ні докази. От, приміром, я вірю, що О.Прядко справді з’явився в міліцію за підказкою Бога Саваофа. Голос йому начебто був — піди, мовляв, і розкажи. Як не повірити, якщо з ним траплялися пригоди й крутіші? Одного разу теж голос з небес зупинив перед церквою. І звелів — стій, ані руш. І він стояв. Поки «швидка» не забрала. А то ще якось у парку піп виник нізвідки, почав лякати, що сонце не з того боку зійде. Палко вони з попом сперечалися, і він точно б йому довів, що не мають попи влади над світилами, але знову лікарі втрутилися... Дивно? Як для кого. Одеські судово-медичні експерти нічого такого за Прядком не визнають — нормальний і адекватний.

І навіть те, що Прядко не зовсім точно прізвище «друга дитинства Льохи» спочатку називав — не привід не вірити його свідченням. Але завжди в добре придуману легенду втрутиться якась дрібниця. Пам’ятаєте, що бандитам, коли вони втікали, зустрівся невідомий і напрошувався в помічники? Так от він стверджує, що добре розгледів хлопців, і Прядка там не було. Словесний портрет, складений Козаченком одразу після замаху, з виглядом Прядка теж не збігається.

Бентежить також, що слідство не поцікавилося, як Прядку вдалося непоміченим доїхати спочатку до заміської розвилки на Кишинів, упіймати там попутку до Роздільної, коли вже було оголошено тривогу за сигналом «Перехоплення». Ніхто з працівників ДАІ, які чергували тієї ночі на КПП, хлопця не помітив. Чи його там просто не було? Наступна заковика — свідки показують, що в Жеребка і того, другого, у руках нічого не було. А Прядко розповідає, що добирався додому з сумкою, в неї і сховав одяг, в який був одягнений увечері. А потім нібито викинув сумку на степовому переїзді. І мобільний телефон свій теж нібито викинув. Навіщо? «А просто так. Хочу й викидаю». Сумку з одягом справді знайшли. І в ній справді була футболка, що відповідає за кольором тій, у яку був одягнений напарник Жеребка. Але ані найменшого сліду крові на ній немає, а Жеребко, як відомо, спливав кров’ю. І той, хто тягнув на собі, не міг не забруднити одяг. І вже зовсім дрібниця. Прядко стверджує — Жеребко був напідпитку. А патологоанатом каже — слідів алкоголю в крові немає.

Як не замислитися, чи не бреше Прядко? Адже в разі несподіваного повороту слідства — висновку, що на народного депутата було вчинено напад, Прядкові з його строкатою біографією світив строк. А такий поворот справді відбувся! Дії Жеребка було перекваліфіковано, визнано зухвалим нападом на державного діяча. Але от дивина — на Прядка це обвинувачення чомусь не поширилося!

Приділю увагу ще одному свідкові — майору міліції В.Кущу. Він виїжджав з опергрупою на подію і перший узяв в Олексія Козаченка пояснення. Головне в цьому поясненні — визнання Олексія Козаченка, що він стріляв зі свого пістолета. Пояснення засвідчене підписами Козаченка на кожній сторінці, а наприкінці стандартне — записано з моїх слів, і теж підпис...

З Олексієм Олексійовичем ми побачилися наступного дня після замаху. Було йому ще геть кепсько — у синцях, із садном на скроневій ділянці голови, як завжди при струсі мозку, усе пливло перед очима. Чутка, що Козаченко сп’яну вбив людину з незареєстрованного пістолета і дав свідчення-зізнання, вже гуляла містом. Тому для мене якось непереконливими були його слова, що він, мовляв, не пам’ятає, щоб підписував таке зізнання. Казав: шок, голова обертом, нудота, може, й підмахнув щось...

Нічого собі — підмахнув! Розписався під вироком щонайменше за обвинуваченням у незаконному зберіганні зброї — ось що це означало. Версію про незаконне зберігання зброї наполегливо накидали громадській свідомості і міліція, і засоби масової інформації. І незабаром вона стала не просто переконанням — фактом.

Сутичка без правил, але вже не з бандитами

У тому, що йому ламатимуть хребет, Олексій Козаченко переконався вже після перших розмов із прокурорським та міліцейським начальством. І знав чому. Його вихід із кучмівської більшості в парламенті навесні 2004-го викликав сильне роздратування влади. А після того, як він ще й погодився очолити в області виборчий штаб кандидата у президенти Віктора Ющенка, ставлення до нього стало відверто ворожим.

Міліцейська пропозиція йому була така — ми «замнемо» незаконне зберігання пістолета, а ти робиш заяву, що напад — звичайне хуліганство. А далі — вирішуй сам, із ким ти.

Козирі в них були непробивні. По-перше, підписане пояснення, що ТТ належить йому. По-друге, заява в міліцію, щоб йому видали пістолет ТТ. З чого можна було просто зробити висновок — зброя у Козаченка справді була, і він хотів просто легалізувати її.

Щоб правильно поводитися, Олексієві Козаченку потрібно було визначити — правоохоронці вирішили скористатися замахом на нього, чи вони ж і стоять за замахом?

У парламенті О.Козаченко добряче насолив тим силам, які грабували Одесу «під патронатом міського голови» Руслана Боделана. В Одесі ж було заведено вбивати і з менш важливих причин. Але кожен із варіантів страждав на неповноту, бракувало логіки та мотивів. А коли Козаченко об’єднав їх — усе стало на свої місця. Тобто кримінальники були виконавцями під ментівським дахом. А хто замовник — ворожи на кавовій гущі...

Наполегливість, із якою міліція фабрикувала свою версію, переконала його — річ не в тому, щоб притиснути його, зробити керованим і залежним. Олександр Прядко був підставною постаттю. Генерал Єпур у плані доставки з кримінального прикордоння підставних відповідачів став великим спеціалістом ще в ранзі полковника, таких молодців високо цінував міністр МВС Кравченко. До того ж він був ідеальним лжесвідком. І йому, напевно, це пояснили: «явка з повинною» за підказкою Саваофа — все одно що гарантія недоторканності.

Відкидаючи версію самозахисту Козаченка, міліція змушена була створити образ агресивної, неконтрольованої поведінки народного депутата, що впивався вседозволеністю й недоторканністю. І придумала ось що. Ніякого самозахисту не було. Козаченко, сидячи в машині, двічі вистрілив у Жеребка, коли той попросив у нього закурити. Причому стріляв крізь скло. Перший постріл був смертельним, а другий — у голову, спричинив... сліпе поранення.

Безглуздість цієї версії в тому, що вона не вписувалася ні в картину події, ні в показання свідків. Усі свідки чули лише один постріл. Є лише одна стріляна гільза від ТТ, на вулиці. У машині гільз не було. ТТ — справжня бойова зброя, він із близької відстані пробиває рейку, при влучанні валить людину з ніг. У цього Жеребка що, лоб міцніший за рейку? І якщо куля не пробила цей надміцний лоб, то де вона? При розтині паталогоанатом її не виявив. Далі, два постріли рознесли б скло на жменю осколків, а в ньому — лише діра. Не залишилося на осколках скла і слідів порохових газів. І, нарешті, звідки у Козаченка садна та струс мозку, якщо він стріляв із машини і не мав контакту з бандитами?

Правда, майор Кущ із чистою совістю заявив, що слідів насильства на Козаченку не помітив. Майор, звісно, може говорити. Але відразу після нападу О.Козаченко пройшов медичний огляд, і заподіяні йому травми — юридичний факт. Як, між іншим, і те, що він був абсолютно тверезий.

Нагадую — напад був швидкоплинним, біля машини відразу з’явилися люди, тому самому собі завдавати синців і битися головою об стіну Козаченко можливості не мав, як і ховати чи розкладати за своєю версією гільзи. У такій ситуації вирішальне слово має сказати експертиза.

І вона його сказала. Але по-одеському. Титуловані й досвідчені спеціалісти Одеського НДІ судових експертиз визначили, що куля з ТТ не пробила лоба Жеребка тому, що... патрон був поганий. Те, що решта набоїв в обоймі виявилася бойовими, експертів не збентежило. Вони, певно, вирішили спиратися не на логіку, а на теорію ймовірності. Експерти також дійшли висновку, що стріляв Козаченко з машини, стріляв двічі. Отже, все, що розповідав народний депутат про свій самозахист, — брехня. І виходило, що найм’якіше обвинувачення, котре може бути йому пред’явлене, — у ненавмисному вбивстві.

Але, хоч як дивно, таке обвинувачення Козаченкові не було пред’явлене. Прокуратура Одеської області прийняла воістину соломонове рішення — всі мають рацію. Козаченко має рацію, що вбив Жеребка. Доказів, що пістолет належав Козаченкові, немає, і взагалі чий він — невідомо. Жеребко не має рації, але мертвих не судять, справу щодо нього закрити. Прядко й інші свідки — теж мають рацію. У колективному маренні божевільні більше здорового глузду, але хто ж хотів шукати здоровий глузд!

Олексій Козаченко домігся проведення повторної комплексної судово-медичної експертизи в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України. У висновках спеціалістів цієї шановної установи виявилося багато цікавого. Назву головне — змиви поту, сліди якого залишилися на патронах ТТ, дають підстави стверджувати, що він залишений не Козаченком, не Жеребком і не Прядком. Тож є сенс розшукувати того, третього, котрий першим і напав на Олексія Олексійовича. Пояснення, в якому Козаченко зізнається майору Кущу, що мав незареєстрований пістолет, — фальшивка, підписи О.Козаченка фальсифіковані кольоровим струмінно-краплинним принтером. Висновки одеських експертів про стрільбу з машини — хибні. Олексій Жеребко був смертельно поранений Козаченком, який оборонявся, з положення лежачи. І постріл був один. Потрібні коментарі?

Що розслідували не знавці…

Хоча невідомий співучасник замаху і підібрав мобільний телефон Жеребка, його номер удалося встановити. За дзвінками з цього телефона можна визначити, що протягом двох тижнів ішов інтенсивний передзвін із двома громадянами — одним у Роздільній, іншим — в Одесі, прізвища яких мені відомі, але називати їх не вважаю за доцільне. Якщо зіставити час і координати дзвінків із пересуванням Олексія Козаченка в той період, то можна з великою впевненістю казати: народного депутата пильно супроводжували. Останнього дня перед замахом це простежується особливо чітко. Отже, напад старанно готувався, і легенда про «дай закурити» — для дурнів.

Посмертний огляд тіла Жеребка свідчить, що на тілі бійця сила-силенна, близько 50, «поліморфних саден» і чіткий слід від наручників. Хто, коли, навіщо і скільки тримав Жеребка скутим? Звідки півсотні синців?

Бійцівський клуб «Капітан» — заклад в Одесі відомий. Бойовий такий клуб... Його народження і становлення пов’язують із ім’ям великого кримінального авторитета Ангела, він же Олександр Ангерт. Олександр Анатолійович був активним учасником війни за Одесу між Гурвіцем і Боделаном 1998 року, відзначилися участю в політичній боротьбі і «капітанські». Згодом керівництво клубу протоптало доріжку до серця міської влади, і схоже, доріжка ця не заросла й донині. Зрозуміло, клуб не несе відповідальності за своїх членів, там може тренуватися хто завгодно, але що слідчі не спромоглися навіть зазирнути в «Капітан», — дивно.

Якщо правильне припущення, що координаторами замаху були неназвані громадяни в Одесі і Роздільній, то залишається одна таємниця — хто замовив Козаченка?

Одеса була й залишається полігоном для відпрацьовування кримінальних політичних технологій та їх інформаційного забезпечення. Якщо прокурорсько-міліцейські «пустощі» на кшталт замаху на вбивство народного депутата не зацікавили СБУ, то цей полігон є прямою загрозою національній безпеці і сферою турбот спеціального відомства. Має нарешті стати відомою народу одеська фабрика брехні та її диригенти?

Я міг би довго й доказово розповідати, як із прямою участю керівників правоохоронних органів задурювали місто і країну з 1997-го по 2005 рік. Але ось що не вміщується у старі шаблони. Якщо за замахом на Козаченка стояла попередня влада, то хто тоді приховується за сьогоднішньою інформаційною атакою проти нього? Тільки з хворою уявою можна говорити, що Олексія Олексійовича намагається дістати з петербурзької далечіні Руслан Боделан або що його не може забути Віктор Медведчук.

Швидше за все, це старий сюжет. Коли вщухає битва, на поле виходять мародери. У тому числі й політичні. Олексій Козаченко належить до нової хвилі політиків і бізнесменів. Він не вигодуваний режимом Кучми. Він не з фанатичних і зашорених неофітів, готових помирати за короля чи прекрасну даму. Це для Одеси постать ще не осмислена, але вже знакова, як символ зміни поколінь еліт, що почалася на світлої пам’яті Майдані. Ця зміна йде невблаганно, хоч би як цьому опиралася влада.

Одного разу, ще за Боделана, заявивши про свої амбіції поборотися за крісло мера Одеси, Олексій Козаченко позначив себе як політичну мішень. Не думаю, що він міг би змагатися на грядущих виборах із Едуардом Гурвіцем. А якщо не з Гурвіцем? Якщо з тими, хто приміряється до влади над Одесою після Едуарда? Ось тоді він по-справжньому небезпечний...

У повоєнні роки, коли міліція та злочинність ще стояли по різні боки, босяки мали звичку, відірвавшись від переслідування у глухі нетрі Молдаванки чи Пересипу, хвацько, по-розбійницькому свиснути у два пальці. Шукай, мовляв, вітру в полі. Мені здається, так тепер у два пальці свистить нам «глухар» із темної липневої ночі — одночасно розкрита і нерозслідувана справа про зазіхання на чуже життя і чужу честь, яка не має судової перспективи з тієї причини, що забагато довелося б визнати і засудити. І не тільки з одеського життя.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво