Судний день. Останні приготування - Право - dt.ua

Судний день. Останні приготування

4 лютого, 2010, 16:46 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-12 лютого

Своєрідна прикмета часу: 20 січня нинішнього року Анатолій Матіос, який провів гучну операцію із затримання знаменитого голови Львівського адмінсуду Ігоря Зварича, став позаштатним радником.....

Своєрідна прикмета часу: 20 січня нинішнього року Анатолій Матіос, який провів гучну операцію із затримання знаменитого голови Львівського адмінсуду Ігоря Зварича, став позаштатним радником... голови Вищого адміністративного суду України. Наказ підписаний Олександром Пасенюком, який звик вважати себе головою ВАСУ...

Читачі «ДТ» знають, що ув’язнений Ігор Зварич не забув згадати Олександра Пасенюка у своїх мемуарах. А.Матіосу, зрозуміло, відомо значно більше... У тому числі зі сказаного не під протокол. Однак так уже збіглися на даному етапі інтереси, а залежно від них вигадливо перетасувалися ті, хто начебто стояв по різні боки барикад. Невеличким штрихом яскраво підкреслюючи всю умовність цих «постановочних війн», які нам щодня демонструють і які служать ширмою, котра приховує інтереси справжні.

Що цінного може порекомендувати О.Пасенюку так ексклюзивно поінформований радник? Те саме, що й Заричу, — зробити щиросердне зізнання? Для цього навряд чи варто було оформлятися радником, тим паче що О.Пасенюк таких розмов дуже не любить. Інша річ — самим фактом свого існування нагадувати, як багато цікавого відомо про Пасенюка і що потрібно для того, аби про це раптом недоречно не згадали колеги Матіоса і в Генпрокуратурі, і в СБУ (адже Матіос — прокурор і есбеушник в одній особі, якого добре знають, хоча й не візьмемося стверджувати, що люблять, зокрема на Львівщині та в Одесі).

У зв’язку з такими метаморфозами не можна оминути увагою й інформацію про відкат у справі Зварича, яка просочується з надр прокуратури та спецслужб. Ні, звісно, ніхто не каже, що Зварич хороший. Пізно. Оперативники із задоволенням відзначають, що давно не працювали так ретельно, як у цій справі. В 43 томах справи згадуються близько 40 епізодів, у тому числі не заохочувані Кримінальним кодексом питання статевих стосунків. Вісім епізодів розписані, як поеми. Читати — не перечитати. Отже, зі Зваричем зрозуміло. Але мурижили суддю так довго зовсім не заради цього. Йому особисто давним-давно оприлюдненого правоохоронцями повністю вистачило б у суді. Інтерес становили в основному його високопоставлені соратники. Проте інтерес цей чи то виявився непостійним, чи то з самого початку полягав у накопиченні матеріалів, які б гарантували, зокрема, «правильний» розгляд ВАСУ справ, пов’язаних із виборами, – але що стосується О.Пасенюка, тут ситуація змінюється. Як прогнозувало «ДТ», запитань до нього дедалі менше. Звучать вони вже зовсім не так категорично. І, схоже, незабаром взагалі можуть бути зведені до доброзичливих розпитувань заради пристойності — про здоров’я та враження від останнього вояжу...

Тим часом новий радник у цивільному прибув у ВАСУ не сам, а з ескортом. Кажуть, група підтримки, яка зайшла перед ним до ВАСУ, складається з п’яти-шести таких самих компетентних колег. Начебто про людське око «шерстили» в суді спецчастину — перший відділ. Але це пришестя в часі збіглося з іншими незначними, на перший погляд, подіями. На підставі наказу О.Пасенюка було змінено інструкцію про здійснення держохорони будівлі ВАСУ. Зміни промовисті: не суд — остання лінія оборони. Відтепер навіть спецбатальйон судової міліції «Грифон», який був створений спеціально для судів і завжди мав право безперешкодно входити в адмінсуд, може потрапити туди тільки за особливим дозволом, за спеціальними списками. Виключно у дні судових засідань і за заявкою головуючого у справі, «узгодженою з керівниками апарату суду, з обов’язковим пред’явленням зброї для огляду». Отож мало який «грифон» тепер зможе пробратися у ВАСУ, що в нагальному порядку перетворюється з судового органу на цитадель окремо взятої політичної сили. Підготовча робота до розгляду головної виборчої справи ведеться грунтовно — у плані розпізнавання відвідувачів ВАСУ за принципом «свій-чужий». Про те, що колегія суддів для цієї справи підбиратиметься за тими самими правилам, ЗМІ писали давно й багато. Для цього, власне, політичними та силовими методами й утримується на посаді голови потрібна людина. Як повідомляють поінформовані джерела, така специфічна робота з підготовки розгляду зазначеної справи координується на високому «державному» рівні — одним із перших заступників керівника спецслужби, главою комітету «боротьби з правосуддям» (так його називають у журналістських і суддівських колах) і, природно, самим головою.

Відомо, що в нас в адмінсуді все дуже заплутано: одночасно трудяться і голова, і той, хто виконує його обов’язки. Відповідно, будні їхні почасти наповнені справами, котрі далекі від основних обов’язків, зате становлять готовий матеріал для анекдотів. Наприклад, М.Сірош пише лист начальнику управління держохорони про те, що 20 січня 2010 року ВАСУ ухвалив надати йому, в.о. голови ВАСУ, особисту охорону. Виконання покладене на «Грифон». Але з 22 січня працівники управління держохорони не пропускають представників судової міліції в приміщення суду. На підставі наказу, підписаного самозванцем О.Пасенюком, який головою ВАСУ вже не є, зазначає М.Сірош... Така «здорова робоча атмосфера» у вищому суді в очікуванні результатів президентських виборів.

Перед входом встановили камери відеоспостереження. І, хоча рову з водою по периметру будинку поки що не викопали, зрозуміло: в суді до виборів і дальшого тривожного часу в основному готові. Так-сяк окопалися.

Будь-який юрист із не купленим дипломом розуміє: в О.Пасенюка немає законних підстав називатися головою суду. Ще зовсім недавно усвідомлював це й він сам, але останнім часом із ним, очевидно, щось трапилося. З інтерв’ю О.Пасенюка «Экономическим известиям» від 15 квітня 2009 року: «Запитання: Але ви ж розумієте, що фінал президентських виборів відбудеться у ВАСУ, а суд саме тоді залишиться без голови.

О.Пасенюк: Не виключено, що саме в той період часу в мене закінчаться повноваження. Тоді, відповідно до закону про судоустрій, обов’язки голови виконуватиме перший заступник (Микола Сірош). Це досвідчений, кваліфікований суддя й керівник, отже, трагедії не буде. А справу розглядатиме колегія суддів, яка буде сформована безпосередньо після надходження відповідного позову в суд, отож зараз ми не можемо знати, хто саме розглядатиме справу».

Ніколи ні в кого не виникало сумніву в тому, що закінчення зазначеного в законі строку перебування на посаді означає автоматичне припинення посадових повноважень. У країні були і є тисячі призначених уперше на п’ятирічний строк суддів, у яких «спливав цей строк» і які з наступного дня переставали виконувати службові повноваження в очікуванні того моменту, коли вирішиться їхня подальша професійна доля і їх безстроково оберуть на посаду судді. В ситуації із закінченням строку повноважень голови суду алгоритм дії за законом також чіткий і однозначний. Заступник стає до виконання таких обов’язків і несе цей хрест доти, доки великі люди нагорі кулуарно, а їхні «менші брати» перед телекамерами в жорстокій сутичці визначаться, чия людина сяде у вільне крісло.

Самого О.Пасенюка, котрий усе так чітко розумів і говорив так добре й правильно, швидше за все, спантеличили обставини (можливо, пов’язані з тим-таки Зваричем) і радники, яких у нас — греблю гати. Таку димову завісу влаштували — не прокашлятися. Про стан справ у ВАСУ дають свої глибокодумні навколоюридичні висновки і в ГПУ, і в Мін’юсті, і навіть у МВС. Не залишилася осторонь палких дебатів і Вища рада юстиції. Щоправда, напускає туману акуратно, вустами в.о. секретаря секції з питань підготовки подань для призначення суддів уперше і звільнень їх з посади. Він розповів багато цікавого, але того, що безпосереднього суті справи не стосується. Були й ритуальні танці з печаткою ВАСУ, яка губилася і знаходилася і яку чогось тягали в МВС: чи то на упізнання, чи то на очну ставку. Було ще рішення КС, яке в даному контексті коментувалося багатьма, але воно суті «двовладдя» у ВАСУ не стосувалося, оскільки торкалося інших нюансів, призначення суддів на адмінпосади. Екс-міністр юстиції Олександр Лавринович (сумний приклад того, як разюче іноді змінюються люди) розповідав чомусь про непорушну «безперервність влади» у державі. Як пов’язана ця безперервність із даним клінічним випадком, тільки Лавриновичу самому, напевно, й зрозуміло. Адже ніхто й не казав, що 22 грудня, коли повноваження Пасенюка закінчилися, у ВАСУ треба вікна дошками забити до кращих часів... Проте правильна у принципі, але в цьому випадку за вуха притягнута теза в інтерпретації Лавриновича майже непомітно перетворювалася на аксіому про безперервність влади особисто Пасенюка. Ніби тільки він, єдина в державі людина, Обраний, може цю безперервність забезпечити...

Не можна звинувачувати в нинішній ситуації виключно суди. До всього цього абсурду закономірно призвело те, що нікому з політиків і політсил насправді ніколи не була потрібна незалежна, неупереджена, професійна судова влада. Її і за сприятливіших обставин треба ростити довго й тяжко, плекати, періодично прополюючи і навіть «обрізаючи». У наших же реаліях повноцінній судовій владі категорично нема звідки взятися. Тому можновладці визнають лише одну судову «спеціалізацію»: «наш» суд або «не наш», і одну-єдину вимогу до судді — готовність виносити «правильні» рішення. Їм набагато зручніше мати злиденні суди і суддів-мільйонерів. Злиденному суду завжди можна дорікати за незаконні джерела існування, а небідному судді завжди є чого боятися і що втрачати. Тому постійно недофінансовані з бюджету суди віддано на розтерзання кланам. Тому не виділяються кошти на організацію автоматичного документообігу і не ухвалюється закон, який регламентує призначення суддів на адміністративні посади. Як наслідок — усе це дає можливість поставити під сумнів будь-яке рішення суду. На той випадок, якщо раптом дійде і до юридичних аргументів.

Дуже зручно, поставивши судову систему в нинішнє становище, в одних випадках користуватися її продажністю на повну котушку, в інших, якщо раптом потрібне рішення «перебили» опоненти або, понад сподівання, залишився хтось непідкупний, — вриватися в суд, нахабно, цинічно й цілком безкарно здійснюючи «парламентський контроль», у чому набили руку всі недоторканні з БЮТ і «Регіонами» на чолі. Хоч би хто й з якими гаслами «захоплював» суд, по суті мотивація цих «великих стоянь» незмінна. Якщо самим скористатися відсутністю автоматичної системи розподілу справ не вдається, переходять до жорсткого «парламентському контролю». Коли вдається — на все горло так відчайдушно захищають «незалежність судів» від опонентів, що самі вже майже вірять у це. Така склалася традиція захисту власних інтересів в судах. Будь-яких інтересів, аж ніяк не обов’язково тих, які «охороняються законом».

Ми не говоримо зараз ні про законність останніх рішень, винесених на користь БЮТ, ні про правомірність рішень, винесених на користь «Регіонів». Не тому, що це не важливо для нас. А тому, що, як зазначалося, легітимність цих рішень абсолютно не важлива для двох високих, але сторін, які ніяк не можуть домовитися. Для них має значення тільки одне: на чию користь його винесли. І нерідко це стає єдиним чинником, що визначає подальшу кар’єру судді.

Голова Київського апеляційного адміністративного суду України А.Денисов, наскільки відомо, єдиний суддя, котрий публічно домагався однаковості судової практики у справах, пов’язаних із виборами, про що писало «ДТ». Він поділився з місією ОБСЄ для спостереження за виборами президента України враженнями від відвідання суду парламентськими недоторканними. Події 27 січня голова описав особливо: «Того дня до мого робочого кабінету увійшли народні депутати Бондик В.А. і Мірошниченко Ю.Р., котрі почали схиляти мене як голову суду до співробітництва з ними (треба розуміти, до сприяння у вирішенні «потрібних» їм справ про виборчі спори. — Ред.). Отримавши негативну відповідь, вони погрожували порушенням проти мене кримінальної справи, а також ініціюванням питання про звільнення з посади судді і голови суду». Поки суддя відлучався, щоб повідомити про те, що відбувається, Раді суддів, нардепи пробіглися по кабінетах і влізли в комп’ютерну базу даних. У другій половині дня прибули ще четверо народних депутатів і заступник генпрокурора В.Кудрявцев. Свідком цих подій був міжнародний спостерігач на виборах президента Т.Рахімбек. А.Денисов стверджує, що заступник генпрокурора погрожував порушити проти нього кримінальну справу.

Наступного дня депутати тієї ж політичної сили знову відвідали суд і по черзі, вахтовим методом провели там увесь день. У результаті всіх цих вторгнень депутати змогли переконатися в тому, що й без того було їм добре відомо: автоматизована система документообігу в тому вигляді, як це передбачено в Кодексі адміністративного судочинства, не працює і працювати не може. Причини їм добре відомі. В.Бондик особисто подавав у жовтні минулого року законопроект, покликаний відкласти впровадження цієї системи до 1 січня 2011 року через відсутність фінансування. Крім того, впровадження автоматизованої системи документообігу в суді не належить до обов’язків голови суду. Проте В.Бондик вносить постанову про звільнення голови з одночасною рекомендацією Вищій раді юстиції негайно розглянути і направити в парламент подання про його звільнення й з посади судді.

Так само витончено тепер вгризаються в останній, мабуть, не взятий «Регіонами» форпост — Верховний суд. Вирішили раптом перевірити ще раз законність призначення на посаду голови ВСУ Василя Онопенка. Щоправда, вони це вже робили й отримали відповідь від компетентних органів. Але хто ж заважає поцікавитися ще раз, якщо та відповідь їх не влаштувала? Та й у парламенті нині ситуація начебто сприятлива: раптом вийде, як із Ю.Луценком? Не важливо, що для цього немає ніяких правових підстав, а саму постановку питання про скасування «кадрової» постанови парламенту восьмирічної давності юристи інакше як юридичною дикістю не називають. Щоправда, цей вид юридичного рейдерства було випробувано в секретаріаті президента під час боротьби за дострокові вибори 2007 р., коли для того, щоб паралізувати КС, скасовували укази про призначення суддів КС тощо.

Тисячі суддів, котрі спостерігають ці баталії, продовжують діставати наочні уроки: що буває з тими, хто «не з нами». А зважаючи на те, що така манера спілкування з судами притаманна всім основним політичним силам, для судді очевидне його становище між молотом і ковадлом...

Суспільство може й повинно вимагати від судді чесного виконання свого обов’язку. Але не щоденного героїзму в нерівному бою з кастою знахабнілих недоторканних дикунів.

Сьогодні ж право як таке не важливе взагалі. На найвищому рівні — розмови, як на східняку: не чіпайте Пасенюка, не будемо «рвати» Верховний суд. І байдуже, що говорить закон. Питання вирішується «поверхом вище» — у політичній площині. Також не важлива й дика ситуація в адмінсуді. Країна, яка пережила «двох прокурорів» і безліч інших юридичних оксюморонів, переживе і «двох голів» одного й того ж суду. Щоправда, незрозуміло, що буде з нею, якщо всі ці неподобства породять на наші голови двох президентів?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво