Суддям підвищать зарплати і дадуть квартири, і в кожній області буде по палацу...

«За 14 років судова влада в Україні не стала незалежною. На цей час судова система активно використовується в політичних і економічних цілях як на вищому, так і на місцевому рівнях», — констатував сумний і загальновідомий факт президент Віктор Ющенко у своєму виступі на VII з’їзді суддів, який відбувся у Києві.

Половина судових рішень не виконується, а рейтинг корумпованості судів, за даними «Українського демократичного кола», становить 3,52 за п’ятибальною шкалою. Більшість громадян судам не довіряє, у результаті людина в Україні почувається незахищеною. Більша частина листів, які щодня надходять на адресу президента, стосується саме діяльності судів, прокуратури і міліції. Соціальні питання порушуються лише в 15% звернень.

Пославшись на висновки міжнародних експертів, В.Ющенко зазначив, що кількість обвинувальних вироків може свідчити про упередженість суддів і ігнорування презумпції невинності. В Україні за вироками судів на 100 тисяч населення припадає 416 осіб, котрі перебувають в місцях позбавлення волі. У Таджикистані — 161, у Болгарії — 127, а в європейських країнах, як правило, 60 осіб.

Президент дав ряд указівок, які стосуються проведення судової реформи, названої ним «базовою реформою перехідного періоду» і «ключовим викликом владі і суспільству». «Суддя має триматися на гідній заробітній платі і високому соціальному статусі. Через непрестижність професії сьогодні вакантними залишаються 1,5 тис. посад суддів», — зазначив глава держави.

В.Ющенко констатував, що чинні сьогодні законодавчі гарантії матеріального забезпечення суддів України не сприяють їхній незалежності. «Система оплати праці, відповідно до якої заробітна плата суддів залежить від рішення президента і Кабінету міністрів у зв’язку з відсутністю відповідного законодавчого врегулювання, свідчить про значну залежність судів від виконавчої влади», — підкреслив В.Ющенко, нагадавши, що раніше окремі акти, які встановлювали заробітну плату для суддів, складалися «під скатертиною або за шторою» і, як правило, не оприлюднювалися.

Президент зазначив, що проект бюджету на наступний рік передбачає 738 млн. грн, що вдвічі перевищує бюджет нинішнього року, а середня зарплата судді становить 3800 гривень. При цьому середня заробітна плата в бюджетній сфері на 2006 рік планується в розмірі 800 гривень. У бюджеті на 2006 рік вирішено передбачити кошти для вирішення житлової проблеми суддів у повному обсязі (житла потребують близько тисячі служителів Феміди).

Із 729 помешкань, у яких розміщені суди, лише 88 пристосовані для роботи, а 53 фактично перебувають в аварійному стані. Тому Кабміну доручено розробити урядову програму будівництва приміщень судів за типовими проектами, розраховану на п’ять років. Там мають бути передбачені три ізольовані блоки — закритий сектор для роботи суддів, публічний — для відправлення правосуддя і сектор для утримання підсудних. Президент вважає, що в кожній області повинні бути палаци правосуддя.

Окрім того, за дорученням В.Ющенка буде розроблено програму інформатизації в правосудді та електронну систему документообігу. Це має забезпечити розподіл справ між суддями за принципом випадковості, а також спростити й упорядкувати проходження процесуальних документів. Як справедливо зауважив глава держави, доступ до рішень судів у розвинених демократичних країнах розглядається як форма контролю громадськості за діяльністю судів, і в Україні ці бази повинні бути загальнодоступними.

Все вищевикладене має втілитися в законопроекти, які підготує для передачі у парламент Кабмін у тісній співпраці з професійною елітою.

За словами В.Ющенка, нинішню судову систему досконало профінансувати неможливо, її варто реформувати. І це питання обговорюватиметься на найближчому засіданні Ради національної безпеки й оборони.

«На жаль, в Україні превалюють ігнорування закону, остракізм стосовно правосуддя. За 14 років розбудови Української держави зроблено багато. Проте сьогодні головною проблемою залишається незалежність суду. У суспільстві, і насамперед у владних структурах, поки що не визріло розуміння того, що незалежність судів є найважливішою передумовою верховенства права, основною гарантією справедливого судочинства, фундаментальною основою організації державної влади в демократичній державі», — сказав у своєму виступі на з’їзді голова Верховного суду України Василь Маляренко.

Незалежність судді складається із багатьох складових. Насамперед, з умов, у яких він працює. Найгірші помешкання з тих, де мешкають органи влади, займають суди. За словами В.Маляренка, це колишні гуртожитки, дитячі садки, переплановані стайні і склади. Вже два роки виконують свої обов’язки на руїнах співробітники Дарницького суду столиці. А десятки звернень до відповідних інстанцій зовсім не приносять бажаного результату. Вищий адміністративний суд України розташований у трьох помешканнях у різних частинах Києва. Така ситуація в столиці. А от, наприклад, Охтирський суд у Сумській області займає приватний будинок 1905 року побудови. На 10 суддів припадає два зали судових засідань, жодної дорадчої кімнати. Судді не мають окремих кабінетів. 34 працівники суду розміщуються в трьох кімнатах, що не узгоджується ні з санітарно-гігієнічними нормами, ні з нормативами охорони праці. Немає приміщень для прокурорів, адвокатів, конвойного підрозділу, що стало нещодавно однією з причин втечі двох обвинувачуваних. Таких судів в Україні —кілька сотень.

У плані побутового, транспортного, медичного обслуговування працівники судів за статусом прирівнюються до відповідних працівників виконавчої влади. Наприклад, районний суд — до райдержадміністрації, апеляційний — до облдержадміністрації, а Верховний суд — до Кабінету міністрів України. У реальному житті між судами і виконавчою владою в цьому сенсі ніякого паритету не спостерігається. Абсолютна більшість суддів не лише не мають у своєму розпорядженні автомобілів, на відміну від органів виконавчої влади, — у них немає меблів, паперів і канцелярського приладдя. Через брак відповідних помешкань більшість справ розглядається не в залах судових засідань, а в кабінетах суддів.

«Я маю великі сумніви щодо того, що працівники апаратів державних адміністрацій мають посадовий оклад 197 гривень, як аналогічні працівники апарату місцевого суду. Ми змушені постійно боротися за кожну копійку в держбюджеті. Асигнування збільшуються, проте зберігається радянський підхід, пропорції. Так, у плані бюджету на 2006 рік у державної податкової адміністрації передбачений бюджет утричі більший, ніж бюджет судової системи, у СБУ і прокуратури — удвічі», — зазначив В.Маляренко.

Водночас на суди покладаються функції, які раніше здійснювала виконавча влада. Зокрема, видача санкцій на взяття під варту, обшуки, зняття інформації з каналів зв’язку, розкриття банкової таємниці, видання дозволу на проведення перевірок і ревізій, розгляд справ, пов’язаних із підтримкою порядку на дорогах, і десятки тисяч справ, пов’язаних із виборчим процесом. У результаті навантаження на суди першої інстанції зросло порівняно з 1990 роком у чотири рази. І темпи збільшення кількості справ, які розглядають суди, зростають. У 2001 році судами було розглянуто 3 млн. справ. А вже за перше півріччя 2005 суди розглянули три з лишком мільйони справ. При цьому кількість суддів залишається колишньою. 1990 року суддя суду першої інстанції розглядав у середньому 44 справи на місяць. Сьогодні ця цифра становить 120, а в окремих судах — понад 200.

Наприклад, у США на 275 млн. громадян припадає 30 тисяч судів. За рік вони розглядають за першою інстанцією близько чотирьох мільйонів справ. Тобто в середньому американський суддя розглядає 133 справи на рік. Український — 120 на місяць. Це при тому, що співвідношення кількості громадян до кількості суддів в Україні і США приблизно однакове. За словами В.Маляренка, американських суддів, котрі відвідали українських колег, надзвичайно дивує той факт, що в Україні предметом розгляду Верховного суду може бути, наприклад, справа про якийсь мізерний штраф. А подібних справ розглядають сотні за рік. Хоча функція Верховного суду — розглядати виняткові, а не повсякденні справи.

«В Україні існує викривлене уявлення про те, що в касаційному порядку справи можуть розглядатися винятково Верховним судом. Це призвело до того, що в нас уже вавилонська вежа з цих справ, — повідомив В. Маляренко. — За дев’ять місяців на розгляд Верховного суду надійшло 78 тисяч справ, своєї черги очікують майже 50 тисяч справ. У нас шафами із справами заставлені всі коридори, ліфтові та різні технічні площадки... Про які розумні терміни розгляду справ можна говорити? А потім тисяча справ йдуть уже в зв’язку із судовою тяганиною.

Майже ігноруючи всі інші функції Верховного суду, ми концентруємо увагу тільки на розгляді справ. Щомісяця суддя Верховного суду розглядає майже 70 справ. Це надзвичайно багато й у результаті страждає якість прийнятих рішень, не виконуються функції ВР з підвищення якості правосуддя в судах вищого рівня. Але навіть при такому підході кількість нерозглянутих справ збільшується. Водночас, обмеживши апеляційні суди винятково апеляційною функцією, реформатори зробили так, що навантаження на суддю такого суду в десять разів менше, ніж на суддю ВР. У військових апеляційних судах на суддю взагалі припадає дві-три справи на місяць.

Касаційний розгляд окремих справ можливо й необхідний і на обласному рівні. Нехай це буде тимчасовим заходом, для зняття проблеми у Верховному суді, як це зроблено в Литві. На жаль, в Україні в реформуванні судочинства існує сліпий, доктринерський, відірваний від життя підхід, про що свідчить безліч прикладів. Адже ніхто не дорікає в недемократичності державам, у яких до розгляду в касаційному порядку допускається тільки чітко визначене коло справ».

Громадяни, обвинувачені у скоєнні злочинів, місяцями перебувають під вартою, очікуючи правосуддя. При цьому розгляд справи переноситься, у тому числі й без призначення дати наступного судового засідання. За станом на 1 жовтня цього року під вартою утримується 3,7 тис. підсудних, справи яких не розглянуті понад шість місяців. Не завжди це відбувається з причин, залежних від суду. Наприклад, за дев’ять місяців судами застосовано приведення свідків і потерпілих з 31, 5 тис. справ. Але майже половина відповідних постанов органами міліції не виконана.

Загалом стабільність судових рішень в Україні, на думку В.Маляренка, особливої тривоги не викликає. Не скасовувалися і не змінювалися 95% рішень з кримінальних справ, 97,5% — з цивільних і 95,7% — з господарських. Проте торішні показники були кращими, тому констатується погіршення у 2005 році якості судових рішень. Хоча терміни розгляду порівняно з тим самим періодом поліпшилися.

У першій половині 2005 року на 11% збільшилася кількість скасованих і змінених рішень із цивільних справ, на 24% — у господарських, майже на 9% — у кримінальних. У апеляційному порядку скасовані і змінені вироки стосовно 4,5 тис. осіб.

Апеляційні суди у багатьох випадках не виконують своїх повноважень, направляючи справи в місцеві суди на новий судовий розгляд, не використовуючи процесуальні можливості усунення порушень шляхом ухвали нового судового рішення.

***

Судді часто кажуть про недофінансування і про тиск на них. Про перше —охочіше. Про друге — набагато стриманіше. Оскільки тиск цей нерідко набуває таких форм, що і тиском його можна назвати лише тому, що занадто складно відмовитися. І, мабуть, сьогодні суспільство зацікавлене в незалежності судової влади набагато більше, ніж самі служителі Феміди.

Тому що без реальних важелів, які дозволять притягати до відповідальності суддів, котрі неодноразово виносять вочевидь неправосудні рішення, і відповідної практики їхня незалежність буває небезпечною. Багато хто з нас не з чуток знають, що таке вітчизняне правосуддя, — у суди щорічно приходять 12—15 мільйонів громадян. Тому звільнення за порушення присяги чотирьох суддів і сім кримінальних справ стосовно суддів — це глузування над цим нашим широко відомим знанням.

Незалежність третьої влади необхідна — але у поєднанні з реальним і відчутним для суспільства імпульсом реального самоочищення суддівських лав. Саме самоочищення, тому що в силу специфіки цієї діяльності, цілком особливого статусу її представників, будь-який вплив ззовні це знову-таки тиск. Поки що такого імпульсу немає...

Стосовно сторонніх імпульсів. Президент продемонстрував розуміння головних проблем вітчизняного судочинства. Він поінформований про безліч аспектів, які дійсно мають визначальне значення для затвердження в державі незалежного і неупередженого суду. Реалізація одного тільки пункту — про розподіл справ між суддями за принципом випадку може здійснити переворот у системі вітчизняного правосуддя, звівши нанівець ніяким законом не передбачений, але цілком реальний вплив голів судів на процес і результат відправлення правосуддя.

Загалом, промова президента звучить обнадійливо. Щоправда, уважно ознайомившись із його планами, щодо третьої влади, починаєш серйозно сумніватися в реальності їхнього втілення в життя в доступному для огляду майбутньому. І річ не тільки в матеріальних ресурсах. Багато, дуже багато може зробити президент для того, щоб половина отримуваних ним зовсім не вдячних листів громадян не була присвячена діяльності судів, прокуратури і міліції. І для цього не потрібно жодної копійки бюджетних грошей. Але в цій великій справі розпочинати треба з малого — не звільняти з-під варти з допомогою телефонного дзвінка, не наражатися на грубість у вигляді вказівки загальновідомого маршруту, не позначеного в жодній із безлічі відомих президентських «дорожніх карт», намагаючись уплинути на перебіг досудового слідства. Треба хоча б спробувати зробити вигляд, що поважаєш той суд, який є сьогодні, як би складно це було. І зробити так, щоб підлеглим навіть на думку не спадало поцікавитися, як там справи у третьої влади. У значенні — конкретні кримінальні, цивільні, господарські справи...

P.S. З’їзд суддів обрав суддями Конституційного суду В’ячеслава Джуня, Анатолія Дідківського, Івана Домбровського, Ярославу Мачужак і Василя Брінцева.