СУД НАД УНСО: ЖАДАННЯ КРОВІ

Усі хочуть якнайшвидшого суду над дев’ятнадцятьма громадянами України, обвинувачуваними в злочині, передбаченому статтею 71 ч.1 і 2 колишнього Кримінального кодексу України, — «Організація масових заворушень, які спричинили важкі наслідки». Друге засідання з попереднього слухання «справи №74», порушеної після подій 9 березня в Києві, відбулося минулого вівторка. Початок розгляду, по суті, призначено на 29 жовтня. На цьому процесі влада має намір зразково-показово покарати найрадикальнішу частину опозиції, аби вона надалі побоялася виводити на вулиці своїх апологетів і тим її, влади, спокій порушувати. Звинувачувані мають намір не менш зразково-показово довести неспроможність влади в її спробах довести, що вона влада. Адвокати, судді та інші правники краєм ока стежать за процесом як за ще одним барометром для судової влади: піде вона знову на повідку в Генпрокуратури чи прийме одне з рідкісних самостійних рішень. Журналісти чекають хліба (гонорарів за публікації) і видовищ (принаймні посміятися на засіданнях суду, які вже відбулися, було з чого).

Результатом судового розгляду 9 жовтня став початок сухого голодування, оголошеного 16 обвинувачуваними, які утримуються в СІЗО СБУ у столичному Аскольдовому провулку. Коли матеріал готувався до друку, Андрій Шкіль, за словами адвокатів Віктора Шишкіна й Тетяни Монтян, що з ним зустрічалися, уже ледве стояв на ногах від ослаблення, а керівництво СІЗО готувалося почати примусово годувати обвинувачуваних, щоб не довести справу до кетоацидозу.

Як уже не раз зазначалося, головний парадокс «справи №74» — це те, що обвинувачення дев’ятнадцяти УНСОвцям висунуто за вже неіснуючою статтею 71 скасованого Кримінального кодексу України. При цьому 220-сторінковий обвинувальний висновок слідче управління СБУ склало за два тижні, а заступник генпрокурора Микола Гарнік затвердив за тиждень до припинення дії статті! На засіданні 9 жовтня суд відмовився задовольнити клопотання адвокатів про уточнення обвинувачення відповідно до статей нового КК. Мабуть, суд ухвалив це рішення, щоб не завантажувати слідчих додатковим обсягом роботи.

Слід зазначити, що в новому КК є дві статті, які трохи нагадують колишню 71-шу, — стаття 293 «Групове порушення громадського порядку», і стаття 294 «Масові заворушення». Проте статті ці більше не є політичними, містяться в розділі «Злочини проти громадського порядку і моральності» й сусідять зі статтями про проституцію та жорстоке поводження з тваринами. Хоча, на думку адвокатів, у діях звинувачуваних відсутній склад і цих злочинів.

А прокурор столиці Юрій Гайсинський на брифінгу в Генпрокуратурі заявив, що рішення про необхідність перекваліфікації звинувачення відповідно до нового КК має ухвалити... суд, після проведення судового слідства. Один з адвокатів УНСОвців, перший генеральний прокурор незалежної України, народний депутат Віктор Шишкін назвав цю заяву «новим юридичним віянням — покласти на суд не лише слідство, а й висунення звинувачення». Віктор Шишкін підкреслив також, що, відповідно до чинного законодавства, суд не зобов’язаний з’ясовувати будь-які факти, позаяк це прерогатива органів досудового слідства. Заяву Гайсинського Шишкін назвав, м’яко кажучи, безграмотною.

Суд також не задовольнив клопотання адвокатів про зміну обвинувачуваним запобіжного заходу. Суддя Іван Волік мотивував це рішення тим, що потрібно перешкодити спробам обвинувачуваних сховатися від правосуддя і що «за злочин, який їм інкримінується, передбачене тюремне ув’язнення на термін понад три роки». Адвокатів обурило, що суддя, навіть не знаючи статей обвинувачення за новим КК, уже заздалегідь упевнений, що вирок буде жорстким.

«Справа №74» безпрецедентна й за обсягом опрацьованої слідством відеоінформації. Двадцять п’ять відеокасет різної тривалості були надані слідству принаймні трьома підрозділами СБУ (управлінням по Києву й області, управлінням «Т» й управлінням оперативного документування), столичним і експертно-криміналістичним управліннями МВС, чотирма телеканалами й кількома телестудіями. До справи прилучено й низку колоритних фотографій, опублікованих у періодичних виданнях, на яких видно обличчя лідерів акції протесту. Серед десятків опитаних свідків, чиї показання фігурують у справі, — самі обвинувачувані, їхні родичі й навіть два відомих лідери опозиції, не кажучи вже про 71-го потерпілого міліціонера.

З одного боку, родичі й колеги обвинувачуваних не могли не впізнати на плівках добре знайомих облич. А з другого боку, впізнання людини за її зображенням по фотографії або відеозаписом — предмет портретно-ідентифікаційної експертизи, коли зображення розбивається на сегменти, які по черзі звіряються з контрольним зображенням того, кого впізнають. Тоді як рядовий свідок може лише засвідчити, що це зображення «схоже» на ту або ту людину. Швидше за все, до моменту виступу в суді багатьох свідків про це поінформують, і вони відповідним чином змінять свої свідчення. До речі, за даними захисту, портретно-ідентифікаційна експертиза взагалі не змогла ідентифікувати більшість обвинувачуваних.

Заслуговує уваги й факт прилучення до справи записів телефонних розмов з офісів УНА-УНСО та УРП 7 березня, в яких зафіксовано переговори Андрія Шкіля й інших лідерів УНА з регіонами щодо організації приїзду до Києва членів цієї організації. Санкцію на прослуховування цих номерів телефонів було надано головою тоді Київського міського суду Григорієм Зубцом задовго до подій 9 березня. При цьому мотивації необхідності такого прослуховування в санкції немає. На думку захисту, це ще один доказ того, що влада була заздалегідь налаштована порушити показову кримінальну справу проти опозиції.

Хай там як, така кількість нестикувань має привернути до себе увагу суду. Адже, за попереднім планом слідчих заходів, планувалося притягти до відповідальності близько 50 учасників подій! Хоча, на думку спостерігачів, влада хоче посадити лише трьох членів проводу УНА: Андрія Шкіля, Руслана Зайченка та Григорія Ляховича. Які, як зазначено в обвинувальному висновку, «скориставшись реальною можливістю керувати діями осіб, що зібралися за їхньою вказівкою», «обіцяли нагороду активним учасникам масових заворушень за насильницькі дії стосовно працівників міліції». Проте найбільше «влипнув» 29-річний інвалід другої групи Владислав Мирончук: у нього вдома знайдено цілий «арсенал» з одного патрона часів війни, 25 грамів пороху, обрізу мисливської рушниці, мінометної міни та снаряда. Крім того, як засвідчила експертиза, бензин, знайдений у каністрі за його місцем проживання, ідентичний бензинові у вилучених у нього ж п’яти пляшках із «сумішшю бензину й солі лужного металу жирних кислот (мила), яка належить до кустарно виготовлених запалювальних сумішей (напалмів)». Йому загрожує притягнення до кримінальної відповідальності за головною антибандитською статтею 222 колишнього ж Кримінального кодексу — «Незаконне зберігання зброї».

Ще один курйоз «справи №74», який не може не привернути до себе уваги суду, — заявлена в обвинувальному висновку сума матеріальних збитків. Так, 420 квадратних метрів дерев’яного паркана навколо прохідної МВС, знесених демонстрантами, за даними слідства, «з метою дезорганізації діяльності сил правопорядку й заподіяння шкоди їхньому авторитету», оцінені в 5999 гривень, а «пошкодження» 80 квадратних метрів фасаду МВС ударами курячих яєць оцінено в 6056 гривень. Два бічні скла салону автобуса «Ікарус-280», що належав АТП 13029 і перевозив того дня працівників органів внутрішніх справ, а також п’ять ліхтарів задніх поворотів, розбиті «невстановленими учасниками організованих обвинувачуваними подій», оцінено в 1157 гривень. Пошкодження дев’яти захисних турнікетів «тягне» на 5058 гривень, а паркана й ділянки тротуару біля будинку №23 по вулиці Лютеранській — на 5018 гривень. Але найбільших збитків зазнали органи внутрішніх справ: 73 ушкоджених комплекти форми, 49 захисних касок «Маска-2», 20 протиударних щитів «Вітраж-АТ(М)». При цьому три щити, дві каски і... 42 гумові палиці ПР-73 загальною вартістю 1694,9 гривні безповоротно втрачено — певне, забрано «невстановленими особами» на пам’ять про події 9 березня 2001 року в Києві (на думку одного з обвинувачуваних, у такий спосіб МВС має намір компенсувати всі втрати кийків за роки незалежності). До речі, у численних свідченнях міліціонерів жодного разу не фігурують факти втрати кийків або касок. Загальна сума, яку держава має намір стягнути з обвинувачуваних, дорівнює 44490,66 гривні, з них на користь МВС — 38315,45 гривні. При цьому у справі немає жодної незалежної експертизи цієї матеріальної шкоди. Отож цілком імовірно, що під час процесу суми зменшаться в багато разів.

Непереконливі, на думку захисту, й інші «тяжкі наслідки». Міліціонери отримали лише одну травму середньої тяжкості: закритий перелом пальця правої ноги в А.Татарнікова. А в решти — садна й синці, кваліфіковані судово-медичною експертизою як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. На думку захисту, це дає підстави вилучити з обвинувачення кваліфікацію «тяжкі наслідки». Зате принаймні два звинувачуваних змушені були проходити курс стаціонарного лікування у зв’язку з травмами, одержаними в результаті побоїв під час затримання.

Чи буде враховано всі зазначені нюанси — велике запитання. Виграти першу політичну справу за роки незалежності України — для СБУ питання честі. Як заявив в одному інтерв’ю начальник слідчого управління СБУ Володимир Пристайко, події 9 березня заподіяли міжнародному авторитетові України шкоду, яку важко оцінити, а також завдали чималих економічних збитків, не на жарт налякавши інвесторів. З другого боку, як зазначають багато експертів, 9 березня хотіли побитися всі: і УНСОвці, і міліція. Відтак вони просто задовольнили бажання одне одного, і звинувачувати в організації масових заворушень можна обидві сторони. Зокрема, концентрація величезної кількості озброєних міліціонерів у місцях проведення масових акцій також не сприяла збереженню спокою.

Проте рішення судді Івана Воліка 9 жовтня демонструє: суд поки що не вникатиме у зазначені вище деталі. Заслухавши свідків, переважна більшість яких працівники міліції, він, швидше за все, ухвалить обвинувальний вирок. Навряд чи цей вирок буде жорстким — на думку експертів, для більшості обвинувачуваних терміни ув’язнення не перевищать термін перебування в СІЗО. Судячи з усього, влада вважає: якщо УНСОвців показово не посадити, неминуче будуть у майбутньому такі ж масові акції.