СУД — НАЙСЛАБШИЙ СЕРЕД ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ - Право - dt.ua

СУД — НАЙСЛАБШИЙ СЕРЕД ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

«Дехто каже мені, що я можу працювати до кінця 10-річного терміну, на який я обраний 1994 року. Але думк...

«Дехто каже мені, що я можу працювати до кінця 10-річного терміну, на який я обраний 1994 року. Але думки можуть бути різними, а позиція має бути одна, і про прийняте мною рішення ви знаєте», — сказав на останній, вочевидь, прес-конференції у своїй нинішній іпостасі голова Верховного суду України Віталій Бойко. Віталій Федорович категорично відмовився прогнозувати, хто буде його наступником, і не став говорити про те, за кого голосував би він сам, щоб йому не закинули спробу вплинути на рішення суддів. В.Бойко не виключає, що пальму першості в цих перегонах отримає людина, чиє ім’я навіть не називалося на газетних шпальтах. Втім, про це йшлося в одному з попередніх чисел «ДТ».

Тим же, кого цікавить, хто перебуває в перших лавах серед претендентів сьогодні, мало б сенс, зокрема, відстежувати останні міграційні процеси всередині Верховної Ради. У сенсі зміни позиції і переходу в парламентську більшість. Для тих, хто не зрозумів, пояснюємо. За висловленою нами в одному з попередніх чисел оцінкою, найсерйознішою, якщо не єдиною, вадою Василя Онопенка, коли йдеться про шанси стати головою Верховного суду, є його політична орієнтація. І ось В.Онопенко — член фракції Блоку Юлії Тимошенко — перейшов з опозиції в більшість. Може, колись Ю.Тимошенко розповість у своїх спогадах, коли їй стало відомо про це рішення і чи дала вона на нього згоду. Сьогодні це не так уже й важливо. Значно важливіше те, що, крім інших безперечних чеснот В.Онопенка, відомо: багато суддів Верховного суду дуже його поважають.

Однак це усе стосується майбутнього. Якщо говорити про підсумки, підбиті В.Бойком, то тут, зрозуміло, інтриги набагато менше. Якихось відкриттів Віталій Федорович насамкінець не зробив. Та все ж його оцінка поточного моменту як одного з ідеологів і головних дійових осіб судової реформи цікава. Тим більше що, говорячи про свої реформаторські плани, він констатував: їх вдалося здійснити на 90%.

Віталій Бойко: «У судовій системі дуже багато змін. Зокрема з погляду впровадження в судочинство основних його положень: змагальності, розподілу функцій між обвинуваченням і захистом та відсторонення від цього судді. З чиєїсь точки зору, це може бути несуттєвим. Але коли суддя починає розгляд кримінальної справи з оголошення обвинувального вироку, він виступає в ролі прокурора. Зміни в судочинстві і передача цієї функції прокурору відразу відокремили суд від обвинувачення.

Запровадження апеляційного та касаційного перегляду судових рішень також багато що змінило. Люди відчули, що судова система починає буксувати. Адже мало змінити порядок судочинства, слід забезпечити його реалізацію. Наведу лише один приклад. Раніше ті, хто перебував за гратами, не мали права бути присутніми при розгляді власної справи судами вищого рівня. Практично був обмежений доступ до суду, і у Верховному суді справи розглядалися за відсутності обвинувачуваного та його представника. Тепер апеляційні скарги розглядаються при обов’язковій участі скаржника. При цьому не має значення, перебуває він на підписці про невиїзд чи під арештом. Але проголосити прогресивні положення — замало, а для їх реалізації немає належних умов навіть у Верховному суді України.

Судова система в повному обсязі почала працювати з урахуванням нового Кримінального кодексу та інших нововведень. Попри те, що кількість справ у минулому півріччі збільшилася майже вдвічі — більш як на мільйон, включно з адміністративними справами, оперативність розгляду їх судами поліпшилася. Якщо раніше кожна п’ята справа розглядалася з порушенням процесуальних термінів, то тепер ця кількість становить 12%.

Щоправда, виникли проблеми у зв’язку з передачею на розгляд судів справ про адміністративні правопорушення, допущені учасниками дорожнього руху. Лише за перше півріччя в суди надійшло близько 900 тисяч таких протоколів. Доцільність передачі такої кількості справ на розгляд судів викликає сумніви.

Надходить також надзвичайно багато скарг на дію слідчих органів і рішення судів на звернення слідчих органів. Сьогодні вже не можна закрити справу з нереабілітуючих обставин без рішення суду, як це було раніше.

Існує проблема, пов’язана з тим, що раніше рішення судів перевірялися у порядку нагляду приблизно сотнею керівних осіб. Тепер ми дотримуємося світових стандартів щодо перегляду рішень. Сьогодні єдина касаційна інстанція — Верховний суд України. І ми не змогли забезпечити своєчасного розгляду тих десятків тисяч скарг, які було відразу направлено у Верховний суд. «Залишок» таких справ на 1 липня у нас надзвичайно великий.

Судова реформа триває, але виявляється, що самих лише слів про наміри замало. Створили Державну судову адміністрацію. Є відповідний указ Президента, є керівник. Більше — нічого. Хоча, відповідно до закону «Про судоустрій», із 1 січня матеріально-технічним забезпеченням діяльності місцевих, апеляційних судів має займатися Державна судова адміністрація.

Звісно, саме по собі створення такої структури автоматично не приведе до позитивних змін. Її функція: забезпечувати нормальну роботу судів під контролем органів суддівського самоврядування. Ми вважаємо, що таким чином буде забезпечено незалежність суддівського корпусу та обмежено вплив інших гілок влади на судову діяльність, на її кінцевий результат — судове рішення. Такою є ідеологія нововведень, передбачених законом «Про судоустрій». Перші кроки в цьому напрямі зроблено. Однак процес іде дуже важко через прагнення призупинити створення судів, відсутність бажання нормально забезпечувати судову діяльність. До речі, вже отримано два повідомлення від апеляційних судів, які доводять нам до відома, що вони не можуть вислати справи у Верховний суд, оскільки поштове відомство через велику заборгованість відмовляється відправляти ці справи в Київ. Платити нічим, оскільки фінансування відсутнє.

Взагалі, неправильно було б ідеалізувати, вважаючи, що створення якогось одного органу розв’яже всі проблеми. Є дуже багато важелів впливу на суди. Хто видає судді квартиру? Місцевий орган влади. Квартира може бути на Оболоні, може бути на Хрещатику, вона може міститися і в підвалі або на 18-му поверсі. Таким чином, можна говорити лише про те, що сьогодні можливість впливу на суди трохи зменшилася.

Однак телефонне право подолати не вдалося. У тих умовах, у яких існує сьогодні судова система, є можливість впливати на судову діяльність у різноманітні способи. Насамперед через бідність судової системи. Якщо мобільний телефон судді зареєстрований на когось іншого, то, напевно, можна, хай навіть один раз на три роки, зателефонувати йому і вплинути на ухвалення рішення у справі, яка цікавить власника цього мобільного телефона.

Інший приклад. У нас були різні підходи до призначення голови місцевого апеляційного суду. Ми довго заперечували проти того, щоб хтось за межами судової системи вирішував, хто із суддів буде старшим... І ось зараз через Раду суддів до Президента України пішла перша партія на призначення суддів на адміністративні посади. Розроблено положення, відповідно до якого, суддя, котрий рекомендується на адміністративну посаду, може бути викликаний в адміністрацію Президента і з ним може бути проведена розмова. Як у старі добрі часи. Про що йтиметься на цій співбесіді? Крім того, у нас 890 судів, отже, приблизно півтори тисячі голів та їхніх заступників муситимуть їхати на співбесіду. Тобто й у цьому питанні є, так би мовити, відтінки тієї системи, яка завжди хоче бути в курсі справ, у тому числі справ правосуддя, і використовувати це належним чином.

Взагалі, удосконалення закону «Про судоустрій» — це нескінченний процес. Я не виключаю, що ще доведеться створювати регіональні апеляційні та касаційні суди, як у господарській системі судів. Оскільки кількість справ неминуче зростатиме, як уже зараз збільшується кількість земельних і фінансових спорів.

Що стосується розгляду кримінальних справ, то тут ситуація з термінами розгляду поліпшилася, чого не можна сказати про цивільні справи. Але це пояснюється величезним навантаженням суддів. У деяких судах, по-моєму, навіть у Києві, у середньому суддя щомісяця розглядає близько 100 справ. Усього в судах є 2000 вакансій. Це стосується судів усіх рівнів. Не кажучи, щоправда, про Верховний суд — тут їх усього п’ять. Коли я запитую, наприклад, у Донецькому апеляційному суді, де я працював 10 років, чому у вас 40 вакантних посад, —голова каже, що для суддів немає робочих місць. Така ж сама ситуація й у місцевих судах. Тому прагнення інших органів влади продемонструвати турботу про суди — це не більше ніж слова, за якими нічого не стоїть. Сьогодні суд — найслабший орган серед органів державної влади».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво