СЛОВО — НЕ ЄДИНА ЗБРОЯ... ЩЕ ОДНА СПРОБА ЗАМАХУ НА ЖУРНАЛІСТА

Близько першої години ночі 12 вересня Василь Коряк, лубенський кореспондент всеукраїнської газети «Інформаційний бюлетень», автор резонансного серіалу «Томініана» (про тепер уже колишнього голову Полтавської облдержадміністрації Є.Томіна), прокинувся й побачив, як по кімнаті ковзнув промінь ліхтарика і хтось відчинив зовнішню віконну раму. Почув, що з іншого боку будинку хтось шкрябається у вікно, намагаючись відчинити, й теж присвічує собі ліхтариком. Призвичаївшись до темряви, побачив у дворі постаті. Одна з них прослизнула в гараж.

У В.Коряка, в якого у червні стріляли картеччю, цілячись в освітлене вікно, що навпроти нього він стояв (врятувала від неминучої смерті блискавична реакція), не було ілюзій з приводу намірів нічних візитерів. Тож, зарядивши карабін, він вирішив боронити себе і членів своєї родини. Розбудивши дружину, вискочив на двір і кинувся в гараж. Ніч була місячна, і йому вдалося розгледіти силует здорованя, що порпався в машині.

Василь Коряк як колишній слідчий мав досвід затримання злочинців. Скомандував непроханому гостю: «Стій!» Але той, навпаки, почав сунути на нього. Василь зробив попереджувальний постріл угору й знову вигукнув: «Стій!». Та злодій не зважив і продовжував наближатися, навіть перечепившись у темряві через велосипед. Василь зробив другий попереджувальний постріл і після цього вистрелив по ногах бандита. Той упав, поранений. «Прізвище!» — крикнув В. Коряк. «Дахновський», — почув у відповідь.

Василь повернувся до будинку, викликав «швидку допомогу» та міліцію. Куля, що влучила у стегно зловмисника, пройшла навиліт і застряла в панелі автомобіля. Та медики, певно, не розрахували міри тяжкості поранення, не наклали тиснучу пов‘язку, бо дорогою до лікарні Дахновський помер від втрати крові.

Одразу ж довелося викликати й «швидку» до Коряків, адже страшенно злякався і 12-літній син, а дружина Василя Васильовича та й він сам перебували в шоковому стані.

Вранці за гаражем було знайдено ніж із 40-сантиметровим лезом (у народі їх називають тесаками) й каністру з якимось пальним. І хоча ще о першій годині ночі Василь Коряк назвав членам оперативної міліцейської групи прізвище зловмисника, котрий проник у його приватне домоволодіння, браві лубенські «копи» о 19-й вечора рапортували генералу в Полтаву, що їм вдалося встановити... особу нападника, тобто Дахновського.

Мати громадянина Дахновського пояснила правоохоронцям, що напередодні увечері до них додому зайшли двоє чоловіків, які запропонували синові «добре підзаробити на сторожуванні дач». Дахновський пристав на цю пропозицію й пішов із ними. Тепер він уже ніколи не скаже, хто підбив його на цю справу. До речі, 30-річний Дахновський мав зріст 184 см і проти В.Коряка був просто велетом. Ще кажуть, що в нього були відхилення у психічному розвитку. Тож якби він залишився живим, реальне покарання такій категорії громадян — під великим сумнівом.

Звісно, прокуратура Лубенського району порушила кримінальну справу. Нібито поки що силовики не відкидають законного права Коряка зі зброєю в руках захищати своє життя, життя дружини і малолітнього сина, майно від злочинних посягань. І поранення у стегно в разі більш кваліфікованої медичної допомоги не мало б стати смертельним.

Але, як і у випадках попередніх чотирьох замахів на В. Коряка із застосуванням вогнепальної зброї, він не вірить (і має на те дуже вагомі підстави), що й цього разу злочинців буде знайдено й покарано. У червні нинішнього року після нічних пострілів картеччю була порушена кримінальна справа не по замаху на вбивство, а по... «хуліганці». Міліцейська версія, поширена правоохоронцями після червневого замаху, зараз тим паче видається, щонайменше, дикою й смішною.

Тепер нічні візитери намагалися проникнути до будинку Коряка, зробивши спроби відчинити вікна й двері. І якби не випадковість, можливо, у ніч на 12 вересня в Лубнах сталася б трагедія з більшою кількістю жертв. Адже опівнічники явно не збиралися поповнити каністрою солярки бак Корякового авто. Швидше за все, нелюди мали намір спалити будинок разом із його поснулими мешканцями. Але можна й не тримати парі, що цього разу прокуратура побачить у тому, що сталося, хіба ознаки тривіальної спроби пограбування, а не помсту за професійну діяльність журналіста. От якби ще не та клята каністра...

Дивним чином колишні колеги В. Коряка (він 25 років пропрацював слідчим) поводяться й тепер. Коли вони приїхали на виклик уночі, то порадили, мовляв, треба було не стріляти, а... тікати.

— Тікати?! — був вражений В. Коряк. — Коли у такій небезпеці дитина й дружина, ви мені — мужчині, батькові й чоловікові — радите тікати?

Врешті-решт, може, мати Дахновського могла б упізнати тих двох, що забрали її сина на смерть. Але, судячи з того, як була «спущена на гальмах» кримінальна справа по червневому замаху на В.Коряка, правоохоронці нічого не зроблять, аби знайти виконавців і замовників полювання на журналіста й громадського діяча Василя Коряка (якщо це справа рук «перевертнів у погонах», то й поготів). Навпаки, системно робляться, м’яко кажучи, непрофесійні речі: тоді замість оперативної розробки прямо спитали в одного з підозрюваних: а чи це не ти стріляв у Коряка? Зараз міліціонер бере в руки тесак, крутить-вертить, то які відбитки пальців на ньому можна буде знайти? Навіть немає впевненості, чи ті два спільники Дахновського ще живі. Бо вони можуть знати безпосереднього замовника, а таких свідків зазвичай прибирають.

В.Коряк пов’язує черговий замах на своє життя з нинішньою професійною діяльністю. Так, 10 серпня на багатолюдному мітингу в Лубнах він відверто говорив, що лубенська міліція практично не реагує на заяви про злочини, вчинені проти «маленьких українців», є ланцюгом наркобізнесу, коли на горі людей наживаються великі гроші.

На думку В.Коряка, можливо, цього разу його відвідали ті самі хлопці, що й у червні. Не виключено — їм веліли до кінця відпрацювати взяті того разу гроші.

Люди в Лубнах про те, що трапилося, гомонять різне. Є зовсім безглузді чутки. Інші кажуть, що вже немає спасу від квартирних грабіжників, а від міліції — не дочекатися захисту від бандитів, тож, узявши приклад з В.Коряка, треба кожному озброюватися і боронити себе та своє добро самому.

Багатьом колегам Василя Коряка теж ясно мов білий день, що держава дійшла до такої межі духовного й професійного падіння своїх інститутів, що дарма чекати розкриття злочинів проти журналістів, декларованого в законах їх захисту, верховенства права в судах при розгляді позовів до ЗМІ та журналістів.

Одне тішить: можливо, після такої відсічі, яку дав зловмисникам В.Коряк, поменшає охочих виконувати замовлення тих, хто хотів би вкоротити віку неугодним журналістам. А останні скористаються своїм законним правом озброюватися... у мирний час. У час, коли міліція, живучи на народні гроші (платників податків), часто захищає інтереси окремих «сильних світу цього».