Слідами реформ - Право - dt.ua

Слідами реформ

3 червня, 2011, 14:27 Роздрукувати Випуск №20, 3 червня-10 червня

Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя підготував і рекомендував для прийняття у другому читанні та в цілому як закон проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України».

Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя підготував і рекомендував для прийняття у другому читанні та в цілому як закон проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України» (реєстр. №7447 від 9 грудня 2010 року; далі — законопроект). Виходячи зі змісту пояснювальної записки до нього, законопроект готувався і вносився на розгляд Верховної Ради України як такий, що має на меті забезпечити втілення в законодавство України рекомендацій, наданих у Спільному висновку щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Венеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи (Страсбург, 11 жовтня 2010 року, № 588/2010). У цьому висновку, зокрема, зазначається, що Верховний суд України повинен отримати можливість впливати на практику судів, на чолі яких стоять вищі спеціалізовані суди. У тому числі отримати право переглядати рішення останніх у разі неоднакового застосування норм не лише матеріального, а й процесуального права, а також самому вирішувати питання прийнятності скарг громадян та організацій до нього.

Це, на погляд Венеціанської комісії, могло б відновити конституційний статус Верхов­ного суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, який був безпідставно звужений Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Прийнятий у першому читанні 15 лютого 2011 року законопроект передбачав часткове врахування вищезазначених рекомендацій Венеціанської комісії.

Основні зауваження до цього законопроекту, які були висловлені у висновку пленуму Верховного суду України від 28 лютого 2011 року, направленому до Верховної Ради України, стосувалися неконституційного порядку обов’язкового проходження всіма суддями Верховного суду України нового кваліфіка­цій­ного відбору Вищою кваліфі­ка­цій­ною комісією суддів Украї­ни (своєрідного «кастингу») для отримання права продовжувати здійснювати свої повноваження. Суддям, котрі не увійдуть до визначеної законопроектом двадцятки суддів Верховного суду України, пропонувалося дати згоду на добровільне переведення в суди нижчого рівня, а у разі відсутності такої згоди — передбачалося їх примусове звільнення у відставку.

Комітет Верховної ради Ук­раї­ни з питань правосуддя, за­мість того, щоб усунути зазначені та інші неконституційні й хибні, з погляду міжнародно-правової практики регулювання засад судочинства та статусу суддів, положення, запропонував парламенту для прийняття у другому читанні і в цілому таку редакцію законопроекту, яка ці вади поглибила і розширила. У редакції законопроекту, пропоно­ваній комітетом, скасовано практично всі позитивні норми, які бодай частково передбачали врахування висловлених Венеціансь­кою комісією зауважень та про­позицій. Так, комітет ухвалив рішення відмовитися від повернення ВСУ повноважень з перегляду справ на підставі неоднакового застосування одних і тих самих норм процесуального права, можливості функціонування судових палат у найвищому судовому органі в системі судів загальної юрисдикції та надання їм судових функцій, а також від прямого допуску скарг громадян та організацій до провадження у ВСУ на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права.

Натомість комітет запропонував новий спосіб усунення суддів ВСУ від виконання своїх повноважень. Він передбачив, з одного боку, їх градацію Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на дві групи (сорти): судді, які здійснюють правосуддя (20 суддів), і судді, які не здійснюють правосуддя (решта 29 суддів). Останні не беруть участі у розгляді справ, не входять до складу пленуму Верхов­ного суду України і можуть займатися лише аналізом судової практики та вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства і його застосування.

З іншого боку, законопроект передбачив можливість обрання до складу ВСУ та вищих спеціа­лізованих судів суддів із числа осіб, які перед цим взагалі не пра­цювали на посадах професій­них суддів, а лише відповідають вимогам, встановленим для суд­дів Конституцій­ного суду Ук­раїни. (Громадянин України, якому на день призначення виповнилося сорок років, який має ви­щу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти ро­ків, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та воло­діє державною мовою.) Ці про­позиції вочевидь не відповідають Основному Закону України.

Так, у запропонованій для прийняття в другому читанні редакції законопроекту передбачене залишення у Верховному суді України на посадах двадцятьох суддів за рішенням ВККСУ. При цьому мають враховуватися такі критерії: 1) безперервний стаж роботи безпосередньо на посаді суддів Вер­ховного суду України; 2) стаж роботи на посаді судді першої інс­танції; 3) стаж роботи на посаді судді апеля­ційної інстанції; 4) стаж роботи на посаді судді касаційної інс­танції; 5) стаж роботи на адмі­ністративних посадах у судах загальної юрисдикції; 6) стаж наукової та викладацької роботи і її результати; 7) наяв­ність наукового ступеня і вченого звання; 8) наявність публікацій науково-практичного змісту.

При цьому Вища кваліфіка­ційна комісія суддів України може ухвалити рішення щодо конкретного судді ВРУ за його відсутності. Протягом тридцяти днів із дня прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такого рішення судді, котрі, відповідно до встановлених критеріїв, не можуть бути залишені на посадах суддів ВСУ, за їхньою згодою підлягають переведенню до інших судів.

На думку самих суддів, фактично вищезазначеними положеннями передбачається примусове відсторонення суддів ВСУ від виконання функцій суддів найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдик­ції, що суперечить Конституції та міжнародно-правовим стандартам у сфері гарантування незалежного й неупередженого правосуддя.

Відповідно до пункту 15 Мон­реальської універсальної декла­рації про незалежність правосуддя, прийнятої на Першій світовій конференції з незалеж­ності правосуддя (Монреаль, 1983 р.), «за винятком системи регулярної зміни (ротації) кадрів, судді не можуть бути переведені з одного суду до іншого чи з однієї посади на іншу без їхньої особистої згоди». Крім того, підпунктом «b» пунк­ту 16 цього міжнародно-пра­вового документа встановлено, що «судді, незалежно від того, бу­ли вони призначені чи обрані, мають гарантований термін перебування на посаді до досягнення ними обов’язкового пенсійного віку або до закінчення терміну їх­ніх повноважень, де таке заведено». Аналогічна останній норма міс­титься також у пункті 12 Ос­нов­них принципів незалеж­ності судових органів, схвалених резо­лю­ціями 40/32 та 40/146 Гене­раль­ної асамблеї ООН від 29 лис­топада та 13 грудня 1985 року.

У підпункті 3.4 пункту 3 Єв­ропейської хартії про закон «Про статус суддів» (Рада Євро­пи, 1998 р.) передбачено, що «суддя, який обіймає посаду в суді, не може бути призначеним на іншу судову посаду або бути переведеним на будь-яку іншу роботу, навіть якщо це відбу­вається з підвищенням по служ­бі, без його згоди. Винятки з цього принципу дозволяються лише у випадках, коли переведення передбачено відповідно до дисциплі­нарної санкції, внаслі­док змін у судовій системі на підставі закону або як тимчасове переведення для зміцнення сусіднього суду. Максимальна тривалість такого переведення суворо обмежується законом».

Неконституційний характер мають і положення законопроекту, які передбачають можливість призначення на посади суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного суду України осіб, які відповідають вимогам Конституційного суду Ук­раї­ни. Такі новели дозволять стати суддями Верховного суду Ук­раїни особам, котрі жодного дня не працювали в судах загальної юрисдикції на посадах професій­них суддів і не мають необхідного досвіду суддівської роботи.

Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді кореспондують із вимогами пункту 13 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено: підвищення суддів на посаді там, де є така система, слід здійснювати на основі об’єктив­них чинників, зокрема здібностей та досвіду. Тобто встановлення такої вимоги, як стаж роботи на посаді судді, є об’єктивним кри­терієм для зайняття посади судді у вищих спеціалізованих судах та Верховному суді України. Заз­начена вимога обумовлена особ­ливим характером процесуальної діяльності цих судів.

19 травня 2011 року Верховна Рада України прийняла рішення про повернення зазначеного законопроекту на повторне друге читання. Голова Верховного суду В.Онопенко звернувся з листом до голови ВР В.Литвина, в якому просить вжити заходів для недопущення прийняття парламентом України перелічених положень, які суперечать Конституції України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво