«Роднянського в суді ми так і не побачили» - Право - dt.ua

«Роднянського в суді ми так і не побачили»

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

Публічна суперечка, яка тягнеться близько року, про право власності на телеканал «Студія 1+1» між й...

Публічна суперечка, яка тягнеться близько року, про право власності на телеканал «Студія 1+1» між його засновниками Олександром Роднянським і Борисом Фуксманом та одним із найбільших українських бізнесменів Ігорем Коломойським приречена на «широку популярність у вузьких колах». Йдеться про право впливати на один із найбільш рейтингових ЗМІ країни з оборотом у десятки мільйонів доларів і охопленням у десятки відсотків аудиторії країни. Конфлікт багатосторонній, рясніє численними поворотами.

У серпні нинішнього року Печерський суд міста Києва визнав право власності на 70% корпоративних прав каналу «1+1» за Ігорем Коломойським. Як і очікувалося, крапкою це не стало.

Боротьба триває, і краще від усіх її знають саме учасники процесу. Про це ми говоримо з представником пана Коломойського В’ячеславом Карташовим.

— Розгляд щодо прав володіння на 70-відсотковий пакет каналу «1+1» між Олександром Роднянським і Ігорем Коломойським триває вже рік. Нині ви домоглися успіху в суді першої інстанції. Яким був цей процес?

— Чому «був»?! Ще триває. Коли коротко, то це яскравий, цікавий, але водночас складний і невиправдано затягнутий у часі процес. Яскравий, оскільки сторони процесу — відомі і впливові в українському суспільстві люди, а предмет виниклого між ними конфлікту — права на один із найпопулярніших телеканалів в Україні. Конфлікт цікавий через складність виниклих між сторонами правовідносин.

Попри те що, з одного боку, взаємини сторін відбивали звичайну ділову практику людей, здатних ухвалювати самостійні рішення, з другого боку, подібні спори дуже рідко розглядалися українськими судами. Водночас не можу погодитися зі словами наших опонентів про те, що Печерським судом створено прецедент визнання права власності на підставі усної угоди. Ознайомившись із практикою розгляду справ Верховним судом України, можна з упевненістю сказати, що нашій судовій системі подібні спори відомі, і ми в цьому, може, навіть, на жаль, не першовідкривачі. Складним цей процес був тому, що він регулювався нормами нового процесуального закону, практика застосування якого в даний час ще не сформувалася. З цієї причини і сторони, і суд перебували в рівному становищі, зіштовхнувшись із новизною окремих регуляторних механізмів. У справі відбулося близько 60 судових засідань, протягом яких сторони і суд скрупульозно з’ясовували не лише деталі взаємин позивача й відповідача, а й шукали процесуальні шляхи виходу із ситуацій з окремих питань, стосовно яких позиції сторін і суду були іноді діаметрально протилежними.

Ускладнювала процес і позиція наших опонентів, яка призводила до того, що факти, які відкидалися ними на початку процесу, у заключній стадії розгляду справи судом першої інстанції їхніми ж представниками робилися головними доказами власних заперечень проти позову. Крім того, непоясненними були і дії представників опонентів, спрямовані на затягування розгляду справи: численні необгрунтовані клопотання, створення приводів до оголошення судом перерв, вимоги відкласти розгляд справи, — це викликало відверте здивування.

— Як ви гадаєте, яку мету переслідували ваші опоненти, діючи таким чином? Чи вважаєте ви, що ця справа була для них безперспективною із самісінького початку, чи ж вони розраховували згодом пред’явити якісь вирішальні докази?

— Ні, я не можу сказати, що справа для них безперспективна. Ми ніколи не плекали ілюзій із приводу того, як нелегко нам доведеться у справі відстоювання інтересів нашого клієнта. Єдине, що, безумовно, додавало впевненості, то це віра в те, що в цій боротьбі ми справді на боці справедливості, — а це, повірте, багато значить для юриста, навіть за дуже складної позиції його клієнта в спорі.

Той процес, свідками якого ми стали нині, насправді лише верхівка айсберга, якщо так можна назвати клубок взаємин сторін цього конфлікту, — це частина відносин, яку сторони дозволили собі зробити публічною. Сьогодні наші опоненти досить спрощено подають ситуацію, намагаючись викликати співчуття оточуючих. Ми тільки й чуємо слова «абсурдно», «незаконно», «відібрали». Це свідомо спрощена оцінка, адже тим, хто був у процесі, відомо: і пан Роднянський, і пан Фуксман підтвердили, що ціна попередньо сторонами погоджувалася, що вони неодноразово зустрічалися з цього приводу, зверталися до свого партнера — компанії СМЕ — по дозвіл на продаж, проводили зустрічі з кандидатами, яких І.Коломойський пропонував на посади менеджерів компанії. Пам’ятаю здивування і посмішки присутніх у залі судового засідання, коли свідок Б.Фуксман, упевнений у власних відповідях на запитання, що стосуються деталей зустрічі, яка мала місце рік тому, на запитання «а чи укладав він особисто договори з І.Коломойським 2003—2004 років, предметом яких були корпоративні права, пов’язані з групою компаній — «Studio 1+1 Group» після непристойно тривалого мовчання сором’язливо відповів «не пам’ятаю» (?!!).

От і пан Роднянський, котрий, попри власні заяви про готовність дати суду вичерпні свідчення під присягою, у суд так і не з’явився, незважаючи на те, що його туди тричі викликали.

Можу припустити, що процес затягувався з однією метою: «створити» «вирішальні» докази у цій справі. Як стало відомо, наші опоненти поряд зі справою, що розглядалася Печерським судом, ініціювали розгляд справи у Шевченківському суді, у ході якого спробували створити процесуальним чином реальні перешкоди до прийняття справедливого рішення Печерським судом за позовом Коломойського. І хоча закон зобов’язував їх залучити до участі в справі Шевченківського суду І.Коломойського, цього зроблено не було, попри те, що більшість осіб, які брали в ній участь, були нам знайомі. Так, ті ж самі адвокати тих самих юридичних компаній представляли інтереси Роднянського, «Інтер-Медіа», телеканалу як у Печерському, так і в Шевченківському судах. Усе це робилося, як очевидно з тексту рішення Шевченківського суду і наступних процесуальних клопотань наших опонентів у Печерському суді, аби створити штучну преюдицію — встановити рішенням Шевченківського суду ті факти, які вони ж намагаються довести в Печерському суді, зокрема відсутність договору купівлі-продажу. Гадаю, такі дії, швидше за все, є проявом слабості процесуальної позиції наших опонентів. Хоча, повторюся, об’єктивно (не беручи до уваги рішення Шевченківського суду) у них досить серйозні аргументи; і, можливо, відчуття несправедливості ставлення їхніх клієнтів до нашого довірителя обеззброює їхніх представників у суді. При цьому представник Роднянського перебував у повній взаємодії з представниками «Інтер-Медіа», котрі в даному процесі представляли радше позицію СМЕ, аніж просто другого офіційно зареєстрованого учасника телеканалу.

— У чому конкретно виражалася ця взаємодія в процесі?

— Буквально в усьому, починаючи від необгрунтованих спроб зриву засідань суду до написання процесуальних документів, — тексти, як то кажуть, «кома в кому», а підписи різні. Доходило і до спільно розігруваних театральних постановок, пов’язаних, як згодом виявилося, із необхідністю зриву засідання в Печерському суді для явки майже в тому ж складі в Шевченківський суд, де за спиною у нашого клієнта створювалися преюдиції.

Крім того, спостерігалися явні ознаки певної, на мою думку, керованості, якщо так можна сказати, дій представника Роднянського в суді з боку представників «Інтер-Медіа». Іноді їхня процесуальна «взаємодопомога» ставила адвоката в незручне становище стосовно свого ж клієнта. Прикладом цього може бути ситуація, коли, обговорюючи клопотання представників «Інтер-Медіа» про застосування судом стосовно Роднянського заходів примусового приводу за участю міліції для допиту як свідка, адвокат Роднянського навіть не дозволив собі заперечити, а залишив вирішення цього питання на розсуд суду. Водночас наші опоненти в суді спільними зусиллями протягом двох годин перешкоджали початку допиту Коломойського як свідка, котрий після їхніх же кількаразових клопотань (!!!) і за нашою рекомендацію все ж таки з’явився в суд для давання показань як свідка.

— У вас є якесь пояснення такої поведінки опонентів?

— Мені така поведінка наших опонентів незрозуміла. Коли є конфлікт, коли сторона вважає себе правою, то логічно припустити, що в її ж інтересах прагнути якнайшвидше розв’язати спір, а не витрачати даремно час і сили.

Ще одним прикладом демонстрації небажання наших опонентів сприяти розгляду справи у суді можна назвати позицію представників «Інтер-Медіа» у питанні з’ясовування ролі Б.Фуксмана в управлінні «Інтер-Медіа». Ми заявляли про те, що пан Фуксман представляє засновника компанії «Інтер-Медіа», оскільки є генеральним директором компанії «Іннова» (Німеччина), котра є 100-відсотковим власником компанії «Інтер-Медіа». Проте представники «Інтер-Медіа» заперечили це, попри очевидні факти та явні докази, подані нами суду. Робилося це, на мій погляд, геть некоректно, насамперед стосовно самого Фуксмана. Наші опоненти, наполягаючи на тому, що назва його посади «генеральний директор» ще нічого не означає, пропонували нам і суду уявити, що за законодавством Німеччини ця посада може передбачати виконання обов’язків з прибирання приміщення й інших, властивих посаді двірника чи прибиральника, функцій. З одного боку, такі моменти іноді, хоч як дивно, бували корисними, оскільки розряджали напружену обстановку в судовому засіданні, викликаючи сміх у присутніх у залі. З другого боку, засмучує, що такі дії адвокатів не мали суворої оцінки з боку суду, якому процесуальний закон дає достатньо можливостей для їхнього припинення. Слід віддати належне нашим опонентам — через лояльність суду ми стали заручниками цих зловживань на багато місяців.

— Олександр Роднянський до суду так і не прийшов?

— Ні, на жаль. Це, мабуть, був один із найбільш показових моментів ставлення пана Роднянського до суду і процесу в цілому. Адвокат Роднянського подав суду заяву свого довірителя про те, що той хоче дати показання як свідок. Показання відповідача, дані під присягою — це законні, повновагі докази, які можуть бути використані сторонами і судом при вирішенні спору. Тим більше, коли враховувати вкрай суперечливі пояснення представника Роднянського щодо ролі компанії СМЕ в долі телеканалу, обставин, які супроводжували процес переговорів і укладання угоди між його довірителем і Коломойським. Що ще можна сказати, якщо на питання про мету прильоту Роднянського до Женеви 21 червня 2005 р. і про те, що ж робив такий шанований бізнесмен в офісі Коломойського протягом більш як п’яти годин (зустріч, у процесі якої було укладено договір купівлі-продажу частки), ми дістали відповідь: «...чай пив, участі в розмові не брав». Тому й нам було б цікаво почути пана Роднянського. Але не склалося.

О.Роднянського в суді ми так і не побачили. Спочатку його затримали ділові обставини, потім він надовго занедужав. Його представник, запевняючи, що Роднянський проходить лікування в Москві, приніс у суд дві довідки з печатками російських клінік, які підтверджують, що пан Роднянський переніс захворювання, у ході лікування якого йому не рекомендуються тривалі поїздки й авіаперельоти. Ці документи було пред’явлено суду 7 липня 2005 р. Водночас напередодні всі українські ЗМІ рясніли заголовками з поздоровленнями пана Роднянського з ювілеєм (2 липня у Олександра Роднянського день народження. — Ред.). Усе б нічого, але тільки преса впевнено твердила, що Роднянський зовсім не лікується в Москві, а святкує ювілей із родиною на півдні Італії. У той час як його друзі в Москві готують подарунки, зокрема й політ на винищувачі. Певне, пан Роднянський інформацією про проблеми з власним здоров’ям вирішив поділитися тільки з українським судом, який на нього так чекав.

Зважаючи на всю широту заслуженої уваги преси до свята ювіляра, певне, і суд не залишався осторонь цієї новини. Суддя, ознайомившись із висновками лікарів, оголосив перерву в засіданні і через п’ять хвилин представив театрально здивованому адвокату публікацію про ювілей його клієнта для ознайомлення. Питання про необхідність перерви в судовому засіданні на термін «лікування» Роднянського було зняте для суду саме собою.

При цьому в О.Роднянського протягом усього процесу, до 16 серпня 2006 р., як у сторони в цій справі було право і можливість самостійно, без виклику суду з’явитися на судове засідання і висловити все те, що тепер становить зміст його коментарів в інтерв’ю. Звертаю увагу, що у нас є інформація про перебування Роднянського в м. Києві на початку серпня, коли судові засідання відбувалися щодня, практично лише з перервою на ніч. На жаль, він у суді не з’явився.

Як стало відомо останнім часом, позиватися стала і дружина Олександра Роднянського, притому з дуже серйозними претензіями...

Гадаю, тут бізнесмен Роднянський пішов на досить рідкісний крок серед ділових людей великого бізнесу. Як аргумент у справу пішли вимоги дружини. До речі, ці вимоги стосуються 70% частки в статутному фонді телеканалу, а не 40%, про право на які останнім часом заявляв сам Роднянський. Пані Мірошниченко вирішила взяти активну участь у спорі свого чоловіка з Коломойським.

Перший її позов про визнання права спільної власності на 70% частки в статутному фонді телеканалу як майна, набутого подружжям у період шлюбу, було подано в Печерський суд. Після цього, явно розраховуючи на раніше виявлену «прихильність» Шевченківського суду, пані Мірошниченко з чоловіком вирішили змінити місце проживання в Києві з Печерського на Шевченківський район, орендувавши для цього однокімнатну квартиру житловою площею 19 кв. м (!!!), вартістю 50 грн. на місяць, у якій, до того ж, мешкає ще така собі Віра Григорівна. Після «набуття» нового місця проживання негайно в Шевченківський суд було подано позов-«близнюк», але....за відсутністю відповідача — Коломойського. Цілком зрозумілим у зв’язку з цим стає і факт неявки позивачки на засідання у справі за її позовом, яке відбулося в Печерському суді м. Києва 11 вересня.

— Тож наскільки обгрунтованими є її вимоги, чи має цей позов перспективи?

— На мою думку, позов безперспективний. Печерський суд частково висловив свою думку з цього приводу у рішенні за позовом Коломойського, сподіваюся, нам удасться довести це й у справах, ініційованих пані Мірошниченко. У даному разі сам по собі факт перебування пані Мірошниченко в шлюбі з паном Роднянським не дає їй права вважати себе співвласницею телеканалу.

— Які у зв’язку з цими процесами плани вашого довірителя на сьогодні?

— Передусім, звісно ж, відстояти рішення Печерського суду в апеляційній інстанції і не допустити створення нашими опонентами шляхом сумнівних процесуальних дій перешкод до виконання цього рішення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво