РОДИНИ ПОЛІТРЕПРЕСОВАНИХ ЗНОВУ ПІД КАТКОМ СВАВОЛІ?.. - Право - dt.ua

РОДИНИ ПОЛІТРЕПРЕСОВАНИХ ЗНОВУ ПІД КАТКОМ СВАВОЛІ?..

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

З «ворогами народу», а також членами їхніх сімей (ЧСВР) радянська влада, як відомо, не панькалася. П...

З «ворогами народу», а також членами їхніх сімей (ЧСВР) радянська влада, як відомо, не панькалася. Проте, на відміну від батьків, розстріляних 1938 року, одеситкам Надії та Ніні Ширяєвим, Валентині Івановій, Євдокії Бєлоусовій і ще кільком дівчаткам з вулиці Перекопської дивізії, 143 вдалося вижити. І навіть дочекатися реабілітації без вини вбитих, а також повернення 1992 року кооперативного приміщення «Політкаторжанин», що раніше належало родинам, — єдиної спадщини, закріпленої за ними Українською державою. Не зайве, втім, зазначити, що вироки «трійок» виконувалися, як правило, без зволікання. А ось рішення комісії Одеської міськради з питань відновлення прав реабілітованих від 12 червня 1992 року про повернення членам сімей реабілітованих нерухомого майна чиновники АТ «Укр- профздравниця» ігнорували майже два роки. Керівництво профспілкової установи, на балансі якої опинилася в повоєнні роки ця кооперативно-дачна споруда, дало письмову згоду хіба що на «грошову компенсацію» вартості пайових частин напівзруйнованого будинку. Довелося, ясна річ, спадкоємцям майна політрепресованих звернутися з відповідними заявами до голови Приморського райсуду Одеси С.Бердникова. І невдовзі суд, виконуючи вимоги закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», розглянув їх і підтвердив у присутності юриста «Укрпрофздравниці» законність рішення комісії міськради, а також видав виконавчі листи й установив термін примусового виконання рішення щодо відновлення прав дітей реабілітованих — до 18 квітня 1994 року.

Минуло відтоді, як неважко підрахувати, понад шість років. Але — на жаль! — пригадати дати, факти, імена змушує свіже рішення судді Одеського ар-бітражного суду пана Нікіфорчука, оголошене буквально напередодні святкування новозаснованого Дня пам’яті жертв голодомору й політичних репресій. Оскільки вердикт арбітра не залишив каменя на камені від уже призабутих адміністративного й судового рішень, які забезпечили відновлення майнових прав реабілітованих. Доводиться констатувати: ніщо, зокрема пропущений 3-річний термін позовної давності, не змогло зашкодити судді прийняти до судочинства й задовольнити три позовні заяви керівництва «Укрпрофздравниці» до Одеської міськради. І водночас суддя рішуче відхилив заяви вищезгаданої Надії Ширяєвої, голови місцевої організації «Меморіал» ім. В.Стуса, а також інших осіб — законних спадкоємців майна громадян, жертв репресій 30-х років. Хоча суть їхніх заяв зводилася лише до того, щоб дати можливість голові одеського «Меморіалу» захистити в суді права й інтереси членів родин реа-білітованих як «третій особі у справі». Оскільки арбітр розпочав розгляд питання про законність успадкування членами сімей реабілітованих пайових частин кооперативного будинку по вул. Перекопської дивізії (нині — Фонтанська дорога), 143, ініційованого чиновниками ЗАТ «Укрпрофздравниця»...

Суддя Нікіфорчук не відреагував і на заяву адвокатів родин жертв політрепресій стосовно «неправомірності прийняття до арбітражного судочинства позову про визнання нечинним рішення комісії міськради з питань відновлення прав реабілітованих». І в присутніх на судовому засіданні склалося враження, що пан Нікіфорчук заради обгрунтування певного вердикту готовий відвести будь- яку перешкоду, яка могла б цьому зашкодити. Результат розгляду був цілком передбачуваним: повністю задовольнити позовні заяви ЗАТ «Укрпрофздравниця» до Одеського міськвиконкому «про визнання нечинним рішення комісії Одеської міськради з питань відновлення прав реабілітованих від 12 червня 1992 р.». Слід зазначити: виносячи 21 листопада цей вердикт, пан Нікіфорчук навіть не подбав про дотримання формальності — оголошення письмово оформленої резолютивної частини рішення. Утім, ніхто про це й не заїкнувся. Аж надто явно продемонстрував початкуючий арбітр Нікіфорчук своє ставлення до регламентних вимог арбітражного процесу на шести засіданнях суду!

Тим часом аргументи співробітника управління правового контролю міськвиконкому Алли Малої, наведені на судовому засіданні на користь законності рішення комісії міськради від 12 червня 1992 р., так і не були спростовані переконливими контраргументами представника позивача Сергія Черноморця. Зокрема той важливий факт, що «комісія, у складі якої працювали досвідчені юристи, приймала рішення на основі достатнього обсягу зібраних документів і показань свідків, відповідно до вимог закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Власне, представник ЗАТ «Укрпроф-здравниця» навіть не намагався поставити під сумнів родинні зв’язки репресованих із нинішніми власниками будинку. Проте, наполягав С.Черноморець, при ухваленні рішень про відновлення прав реабілітованих міська комісія не завжди керувалася прямими актами радянських «органів влади, приміром, про відчуження майна» в сімей репресованих громадян, а також чіткими вказівками в документах, що помешкання в кооперативному будинку «Політкаторжанин» раніше належали репресованим «на праві власності», а не були «закріплені на праві постійного користування». Утім, найзручнішими для Одеського арбітражу, мабуть, були б указівки про «реквізицію» будинків, що належали репресованим «на праві приватної власності». Тільки й гадки не мали про це представники тодішньої революційної влади, зокрема «трійки» юристів 30-х років, часто не на належному рівні оформляла документи під час нічних арештів також «обслуга воронків». Певне, саме з урахуванням цих прогалин і вимагали досвідчені одеські юристи, котрі входили до складу депутатської комісії з питань реабілітації, у заявників-претендентів на нерухоме майно реабілітованих не лише пакетів архівних документів, а й необхідних показань свідків...

А адвокати членів сімей реабілітованих Матвій Вознюк та Ігор Ельчибікян, яких арбітр Нікіфорчук не допустив до участі в судовому процесі як «третю сторону», мотивують «запізнілі на кілька років пошуки недоліків» в обгрунтуванні рішень комісії міськради й такі ж «запізнілі позови» ЗАТ «Укрпрофздравниця» до міської комісії з реабілітації не чим іншим, як «несподіваною появою можливості для місцевих впливових бізнесменів заробити на земельному бізнесі». Поки наддорогу приморську територію, де міститься колишній кооперативний будинок, не можна було перетворити на товар (вартістю тисяч за 5 соток дачної ділянки!), ніхто й не починав арбітражних позовів зі спадкоємцями реабілітованих. А після появи президентського указу про земельну реформу виникнув в Одесі жорсткий земельний бізнес. Одна з зареєстрованих нинішнього року місцевих фірм («Укрспецпостач») і підписала в серпні поточного року з ЗАТ «Укрпрофздравниця» договір про купівлю-продаж комплексу будинків і споруд у приморській зоні облцентру, зокрема й земельні ділянки за адресою Фонтанська дорога, 143, за кругленьку суму на 1250 тисяч гривень. Як домовлялися підприємці Грановський і Жила розв’язати проблему згадуваної споруди можна лише здогадуватися. Невідомо також, хто повинен забезпечити повернення будинку, переданого 1992-го членам родин реабілітованих, у власність ЗАТ «Укрпрофздравниця». Незаперечним фактом є лише те, що внаслідок крутої угоди потрапив під жорна земельного бізнесу єдиний на Півдні України Музей політ- репресованих, урочисто відкритий в Одесі активістами товариства «Меморіал» ім. В.Стуса ще 1995 року. Оскільки створили його голова історико-просвітницького товариства Надія Ширяєва разом із сестрою Ніною Ширяєвою на пам’ять про репресованого батька Афанасія Федоровича саме на основі обміну приміщеннями. Поступившись старим на березі моря, де півстоліття тому мешкали батьки, придбали більш придатне для цього — на Малій Арнаутській, 1. Про те, що й так можна розпорядитися дорогим житлом, можливо, навіть важко уявити торговцям нерухомістю і земельними ділянками, котрі поспішно планують варіанти бізнесу на морському березі...

А ось адвокати родин реа-білітованих уже повною мірою відчули труднощі ведення судового спору в умовах «пресингу по всьому юридичному полю». Про що свідчить, приміром, відмова арбітра Нікіфорчука допустити їх до участі в судовому процесі як «третю сторону» і його ж рішення прийняти до судочинства позовну заяву про визнання нечинним рішення комісії з питань реабілітації? Ось одна з відповідей співробітників управління правового контролю Одеського міськвиконкому (цитую за аудіозаписом): «Оскільки в цій справі (про визнання нечинним рішення комісії з питань реабілітації. — М.А.) зачіпаються інтереси фізичних осіб — спадкоємців політрепресованих, то, звісно, цей спір не повинен розглядатися в арбітражному суді. Адже брати участь в арбітражному процесі можуть тільки юридичні особи. Більше того, рішення комісії (міськради. — М.А.), відповідно до закону про відновлення прав жертв політичних репресій, має силу судового рішення. Саме на цій підставі Приморський райсуд Одеси й видав виконавчі листи (про примусове виконання рішення комісії. — М.А.). Арбітражний суддя не міг цього не знати, коли приймав позов «Укрпрофздравниці» до розгляду. Тож я вважаю, що він повинен був відразу відмовитись приймати таку позовну заяву. Та оскільки ця справа «нестандартна», публічно про це говорити не можу». А що думає з приводу цього найавторитетніший в Одесі фахівець із цивільного права, завкафедрою цивільного процесу Національної юридичної академії професор Юрій Червоний? «Арбітражний суд не має права розглядати позови за рішеннями адмінорганів, яким є і комісія міськради з питань відновлення прав реабілітованих. Такі позови може розглядати тільки суд загальної юрисдикції».

На жаль, цієї точки зору члена-кореспондента Академії правових наук України, схоже, не поділяє не тільки арбітр Нікіфорчук, а й голова Одеського обласного арбітражного суду Валерій Балух. «Так, я вивчав скарги членів родин реабілітованих, — заявив Валерій Сергійович у розмові з автором цих рядків, — і зокрема голови товариства «Меморіал» Н.Ширяєвої, передані мені наприкінці жовтня для реагування особисто міністром юстиції С.Станік і головою Вищого арбітражного суду Д.Притикою. Але гадаю, що суддя розглядає справу відповідно до вимог законодавства і на підставі зібраних доказів... Єдине, що я помітив: занадто повільно ведеться розгляд справи. Стосовно законності прийняття позову до розгляду, то арбітр почав процес і вважає, що зробив правильно...»

Так висвітився ще один характерний аспект у «справі про визнання нечинним рішення Одеської міської комісії з питань реабілітації», а саме безпомічність громадян перед владною машиною, що глухо замкнулася на забезпечення певних інтересів і дедалі виразніше стає схожа на атмосферу відомих устоїв тоталітаризму. Ось лише окремі штрихи. Підготовлені з допомогою кваліфікованих адвокатів заяви та скарги в різні інстанції — від прокурора області, керівництва Одеського обласного й Вищого арбітражного суду України й аж до міністра юстиції та гаранта Конституції особисто — з приводу обмеження конституційних прав громадян, членів родин жертв репресій 30-х років, найчастіше поверталися в той самий Одеський арбітраж, рішення суддів якого викликали нарікання. А в інших випадках безвісти зникали або наштовхувалися, за словами заявників, «на броньовану стіну» байдужості до їхньої долі. Причому ніхто, зокрема й арбітр Нікіфорчук, певна річ, не заперечив законності їхніх вимог. Але ось, приміром, зразок реагування на скаргу обласного прокурора М.Косюти, який доручив вивчити її начальнику відповідного відділу. «Повідомляю, — відповів він через місяць громадянці Н.Ширяєвій, — що, відповідно до рішення Конституційного суду України від 8.04.99 р. і ст. 2 АПК України, органи прокуратури мають право представляти й захищати інтереси держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах. Зі скарги видно, що суперечка, яка виникла, інтересів держави не торкається, тож підстав для втручання органів прокуратури немає». Тим часом навіть у самій посаді виконавця відповіді — «начальника відділу представництва інтересів громадян і держави в судах обл-прокуратури І.Кармазіна» — закладено, як легко помітити, трохи інший принцип прокурорського реагування!..

Коли ознайомлюєшся з документами цієї арбітражної справи, щиро кажучи, важко прогнати від себе думку, що ти присутній при повторній «реквізиції» майна в членів родин реабілітованих. Можливо, все зміниться після проголошеного Президентом Дня пам’яті жертв сваволі?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво