ПРОФЕСОР ПАВЛО ІВАНОВ ПІДТВЕРДИВ ФАКТ ПОДВІЙНОГО ВБИВСТВА В СПРАВІ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ

Поділитися
Розмова Артема Шевченка з професором Павлом Івановим, опублікована в «Дзеркалі тижня» 9 червня 2001 р., у мене особисто викликала не тільки особливий інтерес, а й, вважаю, цілком природне бажання негайної реакції...

Розмова Артема Шевченка з професором Павлом Івановим, опублікована в «Дзеркалі тижня» 9 червня 2001 р., у мене особисто викликала не тільки особливий інтерес, а й, вважаю, цілком природне бажання негайної реакції. Це бажання продиктоване тією обставиною, що в усіх без винятку згадках про мене пан професор переходить межу дозволеного з погляду закону й моралі, удається не просто до перекручування фактів, поширення недостовірної інформації про мене, а й до прямого звинувачення у скоєнні мною таких дій, які українська прокуратура не прощає. Я вимушений не тільки скористатися наданим мені українським Законом правом на спростування такої інформації, а й хотів би водночас викласти власну думку та свою позицію стосовно низки обставин цієї справи, чого я досі не робив у жодному друкованому органі.

Отже, по-перше. Професор Іванов, коментуючи мої дії щодо організації та забезпечення проведення незалежної експертизи в німецькій лабораторії «Генедіа», дивується: «Як можна, користуючись депутатською недоторканністю, возити через кордон частини трупа, неоформлені процесуально?». Тут і прямий натяк на «зловживання» статусом народного депутата України, і спроба надати моїм діям суто приватного характеру, і свідомо неправдиве категоричне твердження: «Отже, це все нелегально!», покликане сформувати в уяві необізнаного обивателя якийсь переляк...

Цікаво: з якого це дива доктор біологічних наук так «глибоко бурить» юридичну казуїстику, вдаючися при цьому до явної дезінформації? Навіщо це йому? Він це робить через відсутність у нього достовірної інформації чи має на меті відвести підозру від самого себе? Адже кому невідомо, що в справі Гонгадзе «депутат Головатий» - не приватна особа. Я секретар парламентської тимчасової слідчої комісії (ТСК), яка на своєму засіданні 26 грудня 2000 року ухвалила: «У разі наявності в комісії матеріалів, необхідних для проведення експертизи в справі зникнення журналіста Г.Гонгадзе, звернутися до зарубіжних установ, що здійснюють генотипоскопічну експертизу (за згодою на це матері та дружини). Виконання цього рішення покласти на Шишкіна В.І. (заступника голови комісії) та Головатого С.П. (секретаря комісії)».

На той час у розпорядженні ТСК вже була заява Олександри Гонгадзе (матері Георгія) від 25 грудня 2000 р., у якій вона вказує, що передає слідчій комісії Верховної Ради первинну медичну картку Георгія, на якій, за її словами, є кров її сина. Крім того, ТСК мала свідоцтво, підписане Олександрою Гонгадзе 16 грудня 2000 р., яким вона дала згоду на взяття в неї крові медичним експертом ТСК Валерієм Івасюком для проведення незалежної експертизи. Також комісія мала у своєму розпорядженні заяву Олени Притули від 26 грудня 2000 р., якою вона засвідчила факт передачі експерту комісії В.Івасюку фрагмента тканини тіла, знайденого, за її словами, в таращанському лісі. Відповідно до процесуальних вимог заступник голови ТСК В.Шишкін, секретар ТСК С.Головатий, завідуючий секретаріатом ТСК Н.Балтивець і експерт ТСК В.Івасюк 26 грудня 2000 р. склали акт приймання всіх указаних вище документів, а також матеріалів, згаданих у цих документах, із метою проведення незалежної експертизи. Усі документи й матеріали було долучено згідно з вимогами Регламенту та Кримінально-процесуального кодексу України як документи й матеріали парламентської слідчої комісії.

Відповідно до рішення комісії ми з Шишкіним склали 26 грудня офіційний лист на адресу німецької лабораторії «Генедіа» з проханням виконати генотипоскопічну експертизу матеріалів, що були в розпорядженні комісії. 27 грудня як секретар комісії я вилетів у Німеччину, і 28 грудня було оформлено замовлення на експертизу. 17 березня 2001 року було отримано експертний висновок цієї лабораторії, про що було повідомлено на засіданні комісії. Текст висновку було також долучено до матеріалів комісії.

У зв’язку з цим хочу заявити: «депутат Головатий» у даному випадку реалізовував свої права й виконував свої обов’язки в рамках спеціального статусу народного депутата України, наділеного Конституцією України, Законом про статус народного депутата, а також Регламентом Верховної Ради України спеціальними повноваженнями в рамках діяльності парламентської слідчої комісії, покликаної передусім перевіряти і ще раз перевіряти офіційне слідство. Те слідство, до якого, як пише сам автор опублікованого матеріалу, через «недомовки, чутки й відверту брехню» виникла «цілком зрозуміла» «недовіра рідних і близьких Георгія». Додамо - і не тільки їх. Скажіть, будь ласка, при чому тут «депутатська недоторканність»? Чи вона «муляє очі» професору Іванову такою ж мірою, як і Президенту Кучмі, котрий організував політичний фарс під назвою «референдум» аби позбавити депутатів їхнього спеціального статусу, аби ті не «сунули свого депутатського носа» у справи кримінальної влади? Скажіть, будь ласка, що в діях парламентської слідчої комісії «нелегального»? Що було «процесуально неоформлено»? Чому в Генеральної прокуратури України щодо «процесуальності» дій парламентської слідчої комісії досі не виникало претензій, а в доктора біології з Росії вони виникли? Чому його так хвилює той факт, що «доблесні німецькі експерти» нібито «загалом не поцікавилися процесуальною стороною»? Бачите, яка занепокоєність «процесуалістикою». Відкіля така «запопадливість і завзятість»?

Неймовірно дивним і підозрілим є таке. Доктора біології, котрий стверджує, що вся «їхня» діяльність «антикримінальна», що контингент «їхніх» експертиз - «особливо тяжкі злочини проти особистості», виходить, абсолютно не цікавить факт «циркулювання» у справі Гонгадзе матеріалу, встановленого німецькими експертами як частини людського тіла, щодо якого сам професор Іванов категорично стверджує: «Це загалом невідомо хто, це інша людина». Мене і як політика, і як юриста, і просто як людину до глибини душі обурює той факт, що українські слідчі органи досі роблять вигляд, що їм про це нічого не відомо. Але ж доведено, що це матеріал не від тварини, а від людини! 16 травня на своїй прес-конференції я особливо загострив увагу на тому, що в справі Гонгадзе має місце факт маніпуляції останками, принаймні двох людських тіл. А наше слідство... ані пари з вуст!!! Чому, хоча б на перший випадок, досі прокуратура не поцікавилася в мене подробицями з цього приводу? Чи, можливо, слід чекати, що тепер, після того як професор Іванов фактично підтвердив, що в даній справі йдеться про подвійне вбивство, вона почне свої активні дії щодо ідентифікації другої жертви «спеціальної операції»?

Не можу залишити без відповіді також твердження Іванова про те, що мені щось «у десять разів легше сфальсифікувати». Дозвольте запитати: по-перше, у порівнянні з ким - Генеральною прокуратурою України? Чи у порівнянні з начальником Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України Шупиком і його підлеглими? Чи у порівнянні з можливостями самого Російського центру, очолюваного професором Івановим? На ці запитання Іванов не дає відповіді, а стверджує просто загалом. Утім, стверджує не зовсім просто, а так, аби читач міг дійти висновку: «депутат Головатий» сам щось «сфальсифікував» із тим матеріалом, який парламентська слідча комісія направила на експертизу в Німеччину. У цій ситуації не німецькі експерти, а, цитуючи того ж таки Іванова, «сів у калюжу» він сам. Оскільки за цією його версією я мав би належати до команди Кучми, Кравченка, Потебенька, Джиги, Баганця, Шупика з товаришами, котрі з самого початку зайняли оборонну позицію в питанні ідентифікації «таращанського тіла» й усіма можливими і неможливими шляхами доводили: «Це не Гонгадзе!»

Давайте відновимо в пам’яті час та обставини, які супроводжували організацію експертизи в Німеччині. Відбувалося це торік в останній декаді грудня. Головним спонукальним мотивом усіх дій парламентської слідчої комісії тоді була одна-єдина обставина - заява заступника міністра внутрішніх справ М.Джиги, зроблена у Верховній Раді 16 листопада щодо «таращанського тіла». Він двічі підкреслив таке: 1) «СЬОГОДНІ СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО ЦЕ ТІЛО НАЛЕЖИТЬ ГОНГАДЗЕ, НЕМАЄ НІЯКИХ ПІДСТАВ»; 2) «ЦЕ ТРУП, який виявлений, він ПЕРЕЗИМУВАВ, ОДНОЗНАЧНО. Тобто ДАВНІСТЬ ЙОГО СМЕРТІ ЗНАЧНО БІЛЬША, ніж та, що з ТОГО ЧАСУ, КОЛИ ЗНИК ГОНГАДЗЕ» (стиль прямої мови М.Джиги збережено за стенограмою. - С.Г.)

Такою була перша офіційна реакція влади на «таращанську знахідку»: нічого не визнавати!

15 січня вже нинішнього року (тобто через два місяці й уже після виступу Генерального прокурора у Верховній Раді 10 січня з його відомим «так, але ні!») М.Джига в листі парламентської слідчої комісії повідомляє: «Відомості щодо характеристики останків людини, виявлених 02 листопада (?! - С.Г.) 2000 р. у лісовому масиві Таращанського району Київської області, я оголосив на засіданні сесії Верховної Ради України 16 листопада минулого року на підставі попередніх усних висновків, які стали мені відомі з консультації, проведеної в цей день із начальником Головного бюро судово-медичної експертизи України Шепиком Ю.П. (?! - С.Г.) і завідуючим відділенням судово-медичної криміналістики цього бюро кандидатом медичних наук Филипчуком О.В.» (Слід звернути увагу на те, що правильною датою в листі повинно було значитися «03 листопада», а правильне написання прізвища головного судмедексперта країни - «Шупик». - С.Г.)

Ця заява М.Джиги, як і «консультація», дана йому Ю.Шупиком і К°, - тема не тільки окремого розгляду, а й конкретний привід для притягнення ряду посадових осіб і фахівців до відповідальності в майбутньому відповідно до скоєного ними. Головне те, що саме з них сформовано ядро бойової групи, що протягом досить тривалого часу втовкмачує у свідомість суспільства тільки одне - «Не Гонгадзе!»

А якою була реакція опозиції на це? Переконаний - цілком природна в умовах повної недовіри владі: організувати незалежну експертизу й довести всім, що влада справді бреше! Таку експертизу вдалося організувати в Німеччині. І ось «за Івановим» виходить, що «депутат Головатий», котрому нібито «в десять разів легше сфальсифікувати», зробив усе можливе, аби зберегти oblico morale Кучми, Кравченка, Джиги, Шупика й інших, щоб «не збіглося» (?!). Чи є логіка? І на кого це розраховано?

Не бачу я логіки й у низці інших суджень і тверджень пана професора. Говорячи спочатку про те, що «частину досліджень було проведено на високому рівні» у київському Головному бюро судово-медичних експертиз, далі він констатує: «Коли не можуть щось зробити, тоді змушені звертатися за кордон. Не змогли в Києві, ну немає технічної можливості... Зробили в нас». Я вдячний професору Іванову саме за підтвердження того факту, що «не змогли в Києві, ну немає технічної можливості»... Саме це у грудні минулого року й у січні нинішнього експерт ТСК Валерій Івасюк, як на засіданнях самої комісії, так і через пресу, намагався довести, що в Україні «немає технічної можливості», що не можна вірити тому, що буде оголошено на основі висновків Бюро Шупика, що потрібно організовувати альтернативну експертизу на Заході, бо українську буде сфальсифіковано! Чому ж українське суспільство ні в листопаді, ні в грудні не почуло цього ні від Потебенька, ні від Кравченка, ні від Москаленка, ні від Шупика? Адже саме тому, що влада безсоромно брехала, приховуючи все це, ми вимушені були звернутися до західних фахівців.

Далі. Чому тільки минулого тижня, і тільки з «Дзеркала тижня», і тільки від професора Іванова ми дізналися, що українські експерти «досягли ймовірності в 90%»? Звідки береться ця, вже третя (!) цифра? Чому до 10 січня було тільки 99,6%? Чи не тому, що знали: за німецькими стандартами 99,7% - це юридична підстава для ідентифікації особистості жертви? На якій «процесуальній» підставі було «дотягнуто» цифру 99,9%? Чому про це Потебенько «процесуально» не просив? Мені після цього зрозумілішими стали слова Л.Кучми, звернені до мене під час зустрічі з ним 30 січня: «Ти що, думаєш, я не міг домовитися з росіянами про цифру 100%?»

Характеризуючи внесок свого Центру в «українську справу», Іванов стверджує, що «тут не було прямого зразка». «Якби щось було від самого Гонгадзе, приміром, зразок крові (виділено мною. - С.Г.), волосся (виділено мною. - С.Г.), зуб, тоді хромосомна ДНК дуже добре спрацювала б. На жаль, тут не було прямого зразка...». Так і хочеться кричати: але ж у парламентської слідчої комісії був прямий зразок - сухий зразок крові Георгія, і він «поїхав» у Німеччину! Чому його не виявилося на експертизі, це запитання до українського слідства. Але ще не пізно скористатися результатами німецької експертизи, адже вона встановила подібність цієї крові сина (Георгія) із кров’ю матері (Олександри Гонгадзе). Чому ж тоді ніхто не використовує результат цієї експертизи? Більше того, зовсім недавно мати Георгія передала українському слідству в присутності експерта ФБР США волосся Георгія. Це ще один прямий зразок. Та ба! Ніхто не поспішає використовувати й це для того, щоб було не 90%, не 99,6%, не 99,9%, а всі 100%. Чому? Не знаєте? А я знаю!

Передостаннє. Пан Іванов говорив: «...нас поставили в досить стислі строки. Швидше просили зробити. Напередодні Нового року ми працювали без вихідних!» Запитань безліч: «Хто вас гнав у шию? Чому? Дати «потрібну цифру» до 10 січня? Навіщо? Чому дати саме 99,6?». Чи не тому гнали в шию, що я оголосив: німецька експертиза буде готова до середини січня? Чому влаштували переслідування експерта Світлани Кармелюк 30 грудня, й відтоді вона вже не тільки не працює в бюро Шупика, а й не живе в Україні?

Ну й останнє. Пан Іванов стверджує: якби я в нього «запитав», то він мені «відразу сказав» би, що в мене «не збіжиться». Фантастика! Звідки пану Іванову було відомо, що матеріал, переданий Слідчій комісії Оленою Притулою, це не останки тіла Гонгадзе?

* * *

Не можна сказати, що я в усьому не згоден із професором Івановим. Навпаки - я згоден з ним, що «можуть, певне, бути якісь замовлені справи й можуть тиснути», що «у нас (тобто в Росії, і так само в Україні. - С.Г.) простіше нібито натиснути на слідство, щоб не той зразок був, або на експерта. І одержати замовлений результат». Принаймні це інтерв’ю та щойно наведені вище слова професора Іванова ще більше переконали мене в тому, що фальсифікація експертиз можлива не тільки теоретично, а й стовідсотково практично. У тому, що коли є «замовлені справи», то є і «замовлені експертизи». Що стовідсотково можливо одержати «замовлений результат». У зв’язку з цим цікаво було б дізнатися, чому Англійська Корона, наскільки мені відомо, так і не визнала результати російської експертизи останків своєї ж царської родини?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі