Про стан правосуддя - Право - dt.ua

Про стан правосуддя

27 березня, 2009, 17:46 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

За останні два роки Верховний суд розробив і передав відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, зокрема щодо автоматизованого розподілу справ між суддями...

За останні два роки Верховний суд розробив і передав відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, зокрема щодо автоматизованого розподілу справ між суддями. Однак суддівські пропозиції, які справді є актуальними і важливими для вдосконалення правосуддя, виявляються малоцікавими для тих, хто реально впливає на підготовку та реалізацію судової реформи, на ухвалення відповідних законів. Ніхто не врахував позиції суддів і при виробленні та ухваленні сумнозвісних законопроектів про судоустрій та статус суддів. Про це розповів голова Верховного суду України Василь Онопенко на парламентських слуханнях «Про стан правосуддя в Україні».

За словами В.Онопенка, багато з тих, від кого реально залежить здійснення судової реформи, розглядають її як засіб для посилення свого впливу на суди. Спекулюючи на наявних у правосудді проблемах під гаслом проведення судової реформи, вони лобіюють зміни, вигідні їм особисто і водночас усіляко протидіють змінам, які є нагальними для держави і суспільства. Нещодавно один з основних таких «реформаторів», необачно обмовившись, так і сказав: «Якщо ми не приймемо цей законопроект, то «суди вийдуть з-під контролю».

«Саме для забезпечення чергової спроби «взяти суди під контроль» у країні розпочато цілеспрямовану дискредитацію судів і суддів. Вона провадиться системно й організовано, з використанням владних та інформаційних ресурсів, із залученням представників певних правоохоронних органів. За всіма ознаками вбачається політичне замовлення на таку кампанію, — зазначив голова ВС. — Судову владу намагаються звинувачувати у всіх існуючих в Україні бідах. Але треба нарешті зрозуміти, що основна при­чина наявних проблем — не в судах. Вона — у кризі управління державою, у глобальному політичному конфлікті та неспроможності його розв’язати пра­вовими засобами. Хочу заявити: представникам різних органів державної влади не варто вдаватися до взаємної дискредитації, говорячи про те, що одна система є корумпованішою за іншу і що одні органи держави користуються довірою суспільства, а інші — ні. Уся вітчизняна влада вже давно і серйозно дискредитована. Усі органи державної влади корумповані однаково, оскільки функціонують за одними принципами і правилами. До них усіх рівень довіри громадян є однаковим — критично низьким.

Ситуація у сфері правосуддя справді є надзвичайно тривожною, що зумовлено багатьма чинниками. Зупинюся лише на кількох — на мою думку, найважливіших. Передусім — це нерозуміння багатьма носіями політичної влади в Україні визнаної у світі аксіоми про те, що суд — це найвищий правовий арбітр, а не засіб задоволення чиїхось політичних, бізнесових та інших інтересів.

Країна вже пережила не суміс­ні із законом вказівки парламенту, що містилися в його поста­новах про те, які саме рішення суди мають постановляти у конкрет­них справах. Ми були свідками ліквідації з політичних мотивів одних судів та утворення з ігнору­ванням закону інших. Уже нікого не дивують періодично повторювані політичні розправи над деякими суддями, тиск на них, захоплення приміщення судів, блокування їхньої діяльності. Я вже не кажу про такі, начебто незначні, дії, як призначення суддям нарад у секретаріаті президента.

Тож і виходить, що основні загрози вітчизняному правосуддю створюють представники політичних та державних структур, ті, хто за своїм статусом має гарантувати додержання Консти­туції, забезпечувати своєю діяльністю верховенство права.

Безперечно, на змісті вітчизняного правосуддя вкрай негативно позначається наявний порядок добору суддівських кадрів. Дуже негативним моментом є те, що при однаковому статусі судді добір кадрів у суди різних видів здійснюється за різними підходами та критеріями. До того ж цей процес є значною мірою заполітизованим.

Прагнучи перекласти всю відповідальність за стан правосуддя на судову владу, звинувачуючи її в незадовільній кадровій роботі з формування суддівського корпусу, штатні критики чомусь часто забувають, що посадові особи судової влади фактично не мають відношення до вирішення кадрових питань.

Рішення ж по суті щодо призначення чи обрання судді на посаду ухвалюється відповідними кваліфікаційними комісіями, Вищою радою юстиції, президентом і Верховною Радою України. Саме від них найбільше залежить, хто одягне мантію судді, а отже — яким буде наше правосуддя. Це ж стосується і притягнення суддів до відповідальності за порушення закону, рішення про накладення якої приймають саме ці суб’єкти влади.

Голова Верховного суду України, якому сьогодні приписують необмежений вплив на формування суддівського корпусу, насправ­ді виконує в цьому механізмі лише функції листоноші. Моя функція зводиться до формального пересилання матеріалів щодо канди­датів на посади суддів загальних судів від Вищої кваліфкомісії до Верховної Ради, донедавна — ще й від Державної судової адміністрації України до Вищої ради юстиції. При цьому голова Верхов­ного суду не має жодного відношення до призначення та обрання суддів спеціалізованих судів — адміністративних та господарських.

Виникає парадокс: претензії до якості суддівського корпусу висувають до того, хто бере в цьо­му лише технічну участь. А головне, що ці претензії найчастіше висувають ті, хто сам формує суддівський корпус і має дбати про чистоту його рядів.

Невиконання своїх обов’язків вони прагнуть перекласти на чужі плечі. Взяти хоча б фактичне блокування формування суддівського корпусу за рахунок призначення суддів на посаду вперше».

Окремо В.Онопенко зупинився на проблемі, пов’язаній із функціонуванням адміністративного судочинства: «Я не виступаю проти спеціалізації розгляду справ та існування спеціалізованих судів. Я категорично «за» спеціалізацію, але за таку, що насправді поліпшить якість правосуддя, а не ускладнить його. Однак сьогодні вже стало очевидним — розвиток адміністративного судочинства пішов в Україні хибним шляхом. Це переконливо засвідчили, зокрема, результати комплексного вивчення Верховним судом України та Радою суддів України практики діяльності Вищого адміністративного суду України, Львівського апеляційного адміністративного суду та двох окружних адміністративних судів. Скажу відверто: таких вражаючих негативних результатів діяльності судів ми не чекали.

За результатами вивчення встановлено, без перебільшення, повний провал за всіма напрямами роботи цих судів — в організації їхньої роботи, в якості та оперативності розгляду справ, у забезпеченні єдиної судової практики та однакового застосування закону, в кадровій роботі. Характерними для діяльності цих судів є ручний розподіл справ, порушення правил підсудності, «кричуща» тяганина. Тільки у Вищому адміністративному суді залишок нерозглянутих справ і матеріалів становить понад 22 тисячі. Величезна кількість справ не розглянута апеляційними та окружними адміністративними судами — у деяких з них накопичилося понад 40 тисяч справ.

Я вже не кажу про якість багатьох судових рішень. Один лише приклад: Вищий адміністративний суд розглядав справу щодо придбання однією юридичною особою в іншої юридичної особи 30 комп’ютерних дискет на загальну суму 60 мільйонів гривень. При цьому покупець заявив про відшкодування йому ПДВ з Державного бюджету України на суму десять мільйонів гривень. Вищий адміністративний суд приймає рішення про зобов’язання відшкодувати цю суму з Державного бюджету, не з’ясовуючи, чи досліджувався судами нижчих інстанцій економічний зміст вказаного договору (а його сумнівність очевидна). Хоча закон і практика Верховного суду націлюють на обов’язкове з’ясування цієї обставини. За браком часу не можу навести інші приклади подібного розгляду справ, у тому числі й тих, що сприяли «розбазарюванню» землі сотнями гектарів.

Якщо говорити про причини такої ситуації у сфері адміністративного судочинства, то вони мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Основним об’єктивним чинником є штучність створення повної автономії адміністративних судів, непродуманість їхньої системи, компетенції, організаційних та процесуальних основ діяльності.

Що ж до суб’єктивних причин, то це — неспроможність керівництва цієї системи судів забезпечити ефективну організацію їхньої роботи, хибні підходи до кадрової роботи, ігнорування визначених законом принципів організації розгляду судових справ.

Тому для мене є очевидним, що для наведення ладу у сфері правосуддя, утвердження законності в діяльності судів передусім потрібно забезпечити єдність судової влади. На сьогодні це найважливіше завдання, що стосується судоустрою. Законо­проект про єдність судової системи підготовлено.

Автори сумнозвісного законопроекту про судоустрій та статус суддів, вважають за доцільне створити замість єдиної цілісної судової системи аж цілих п’ять автономних, позбавляючи при цьому Верховний суд статусу найвищого суду і унеможливлюючи забезпечення в державі єдності судової практики та однакового застосування судами закону. Неймовірно, але факт: за цим проектом громадянину України, щоб звернутися за захистом свого права до Верховного суду своєї держави — України, потрібно буде спочатку «пройти» Європейський суд з прав людини. Цим проектом передбачається створити 14 видів судів. Тепер в обласному центрі може бути до восьми судів. Додатково два вищі суди — кримінальний та цивільний — з’являться у Києві.

Судячи з усього, розробники цього проекту, «дослухались» до рекомендацій Венеціанської комісії, яка у своєму висновку на перший варіант проекту (в якому було передбачено значно менше видів судів) зазначала, що «така система судів є досить складною і розгалуженою. Очевидно, чим складніша судова система, тим більший ризик виникнення процесуальних затримок».

Замість спростити систему судоустрою, автори законопроекту її ще більше ускладнили. Пропонована система — це «судові джунглі», з яких мало кому вдасться вибратися зі справедливим і законним судовим рішенням.

Передбачений у законопроекті підхід до судоустрою в нашій державі є хибним у своїй основі. Бо замість зміцнювати базовий для будь-якої судової системи суд першої інстанції, він «плодить» апеляційні та касаційні суди. Хоча найважливішим у судовій системі будь-якої держави є місцевий суд, який розглядає справу по суті.

Сьогодні ж місцевий суд, який знаходиться найближче до людей, перебуває в найгіршій для здійснення правосуддя ситуа­ції як за умовами роботи, так і за завантаженістю. Достатньо сказати, що на кожного суддю районного або міського суду на місяць припадає в середньому приблизно 180 справ і матеріалів, а в багатьох судах і по 300—400 справ...

...Уже очевидним, сподіваюся, для всіх стало те, що здійснювані на сьогодні основні зусилля з так званого реформування переслідують одну мету — встановити тотальний неправовий контроль над судами.

Це досягається, зокрема, встановленням потрібного ідеологам цього законопроекту порядку призначення суддів на адміністративні посади. Проектом пропонується неконституційний порядок, за яким призначення на посади голів судів здійснюватиме президент України за поданням Вищої ради юстиції.

Це суперечить відповідному рішенню Конституційного суду, затвердженій президентом України Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відпо­від­но до європейських стандартів; міжнародним стандартам незалеж­ності судової влади, зрештою — позиції самого парламенту, який у своїх рекомендаціях за проведеними у 2007 році парламентськи­ми слуханнями щодо стану правосуддя в Україні визнав за доцільне здійснення цієї функції органами суддівського самоврядування.

Потрібно невідкладно ухвалити закон про єдність судової системи, прийняти зміни до всіх процесуальних законів, які б спростили судовий процес, зроби­ли його більш ефективним та опе­ративним. Крім того, слід удосконалити механізм добору суддівських кадрів та порядок притягнення їх до відповідальності», — наголосив В.Онопенко.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво