Правосуддя по-європейськи та по-українськи: у пошуках спільної мови

Поділитися
Брошурка кишенькового формату, яка містить повний текст Європейської конвенції з прав людини разом із чотирма додатковими протоколами й стислими роз’ясненнями, в українському перекладі налічує аж.....

Брошурка кишенькового формату, яка містить повний текст Європейської конвенції з прав людини разом із чотирма додатковими протоколами й стислими роз’ясненнями, в українському перекладі налічує аж... 58 сторінок. Кількість статей у цій Конвенції не сягає навіть 60. Проте саме ці дуже лаконічні рядки ось уже шосте десятиріччя визначають сутність «демократії по-європейськи». З 1997 року дотримуватися цих принципів зобов’язалася й Україна, ратифікувавши Конвенцію, тим самим визнавши пріоритетність її положень над внутрішнім українським законодавством. Судячи з лавини звернень українських громадян до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), покликаного служити останньою цитаделлю в боротьбі за виконання цієї Конвенції, українські суди з цим завданням упоралися не вельми добре. Виникла загроза ефективності роботи й Страсбурзького суду. З одного боку, число звернень до Європейського суду сягнуло катастрофічних для суду масштабів. З іншого — виникли проблеми з виконанням уже ухвалених рішень.

2000 року Рада Європи вирішила створити робочу групу, до якої ввійшли представники суду та його секретаріату, Парламентської асамблеї Ради Європи, Комітету міністрів, урядів і неурядових організацій. Функціями цієї робочої групи були: вирішення проблеми переобтяженості суду шляхом спрощення процедури розгляду справ, вжиття на національних рівнях належних заходів щодо ефективнішого виконання положень Конвенції, а також удосконалення процедури виконання рішень суду. Для реалізації останнього пункту цієї програми ПАРЄ запровадила посаду доповідача Комісії з юридичних питань і прав людини щодо виконання постанов ЄСПЛ. Ним став голландець Ерік Юргенс, член групи соціалістів.

За умов невиконання рішень Страсбурзького суду його діяльність може взагалі втратити сенс. По-перше, навіть поодинокі факти такого роду завдають непоправної шкоди його репутації. Відомий приклад Греції, для якої невиконання постанови Європейського суду послужило причиною постановки питання про виключення цієї держави з Ради Європи. Афіни відмовилися виплатити великому нафтопереробному підприємству компенсацію матеріальної шкоди, визначену ЄСПЛ у розмірі 20 млн. дол. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення про виключення Греції зі складу Ради Європи, проте Афіни, не чекаючи результатів голосування з цього питання, самі заявили про вихід з організації. Однак, виплативши незабаром обумовлену компенсацію, Греція знову подала заявку на вступ до Ради Європи.

З іншого боку, Страсбург намагається відбирати для розгляду ті справи, виконання рішень у яких виключало б повторні звернення з аналогічних проблем. Адже нині справи-«клони» становлять майже 60 відсотків звернень до ЄСПЛ. Саме тому в постановах суду містяться як індивідуальні заходи, так і заходи загального порядку, які передбачають зміни національного законодавства й практики судочинства. І цей аспект уже найбезпосереднішим чином стосується України.

У процесі підготовки шостої доповіді, яка відбиває стан справ із виконанням рішень ЄСПЛ, секретаріат суду виділив 13 країн, ситуація в яких потребувала вжиття радикальних заходів. Про це йшлося у відповідних меморандумах, розісланих у червні 2005 року. В них перелічувалися справи, зволікання з виконанням рішень у яких перевищувало п’ять років, а також рішення, що стосуються наймасовіших звернень із приводу аналогічних справ, що багаторазово повторюються. Дев’ять країн надіслали свої відповіді. Болгарія, Франція, Молдова та Україна утрималися. В грудні їм знову нагадали про необхідність ужити конкретні заходи, причому в деяких випадках це дало певні результати. Проте ситуація в п’яти країнах — Великобританії, Туреччині, Росії, Україні та Італії — викликала необхідність особистого втручання доповідача ПАРЄ з питань виконання постанов ЄСПЛ. В Україні, зокрема, особливе занепокоєння Страсбурга викликав перебіг виконання рішень у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України».

Розгляд у Страсбурзі позову російської компанії «Совтрансавто-Холдинг» проти Української держави викликав великий резонанс як в українських, так і в російських ЗМІ. Коротенько суть справи зводиться до такого: додаткова емісія акцій спільного російсько-українського підприємства «Совтрансавто-Луганск» призвела до того, що частка російської сторони, яка володіла 49 відсотками акцій, зменшилася до 20, через що вона вже не могла впливати на рішення компанії. Наслідком цього стало рішення про зміну статуту товариства і надання генеральному директорові права одноосібно ухвалювати рішення про додаткові емісії (при цьому власниками нових акцій ставали переважно члени сім’ї та наближені українських керівників СП).

Спроби опротестувати ці рішення в українських судових інстанціях різного рівня не тільки не закінчилися торжеством справедливості, а й виявили безліч додаткових чинників, що й стало основою для звернення Російської Сторони до ЄСПЛ, причому зі скаргами не тільки майнового характеру.

Встановити факт порушення права мирно володіти своїм майном у цій справі цілком були здатні українські судові інстанції, куди й зверталися впродовж кількох років російські заявники. Виклад перебігу судових «розбірок» навіть у конспективному стилі займає не одну сторінку, і знайти його можна, зокрема, й на сторінках «ДТ». Однак у підсумку зафіксувати це порушення виявилося під силу лише Страсбурзькому суду. Виникла підстава для призначення виплати дуже солідної компенсації.

Саме розмір цієї компенсації став об’єктом найпильнішої уваги українських і російських журналістів. При цьому діапазон названих сум виявився дуже широким — від визначених 200 млн. євро до начебто б реально виплачених 625 тисяч. Цим, якщо вірити пресі, виконання рішення ЄСПЛ і вичерпувалося.

Як виявилося, у Страсбурзі думають інакше. Порушення права мирно володіти власністю — для демократичного суспільства річ, звичайно, серйозна. Проте суть позову до Страсбурзького суду цим пунктом аж ніяк не обмежувалася. Набагато принциповішою для європейців виявилася продемонстрована Україною нездатність поважати право компанії-заявника на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і неупередженим судом відповідно до п.1 ст.6 Конвенції.

Відповідно до постанови суду, порушення цієї норми виражалося в такому:

— кількаразові спроби президента України чинити тиск на рішення національних судів;

— застосування процедури протесту (звернення щодо «нагляду»), що дозволяє опротестовувати остаточні рішення суду без будь-яких обмежень;

— відмова суду від публічного розгляду аргументів і відсутність пояснення мотивації рішення суду.

Понад те, вказівка президента України голові Вищого арбітражного суду «захищати інтереси України» в цій справі спричинив висунення обвинувачення за ст. 14 Конвенції, яка забороняє будь-яку дискримінацію з усіх ознак, зокрема й за ознакою національного походження. Та й загалом, якось не вписався він у середньоєвропейську віру в справедливий і неупереджений суд, рішення якого (в українському контексті), крім усього іншого, без обмеження як за часом, так і за кількістю, можуть бути оскаржені органами нагляду (у цьому разі прокуратурою).

З погляду європейців, виключення можливості повторення подібної ситуації в Україні вимагає виконання трьох пунктів (цитується за проектом доповіді «Імплементація постанов Європейського суду з прав людини», англомовну версію якого можна знайти на сайті ПАРЄ):

— вжиття всіх необхідних заходів для імплементації указу президента від 12.07.03 (покликаного забезпечити безумовну імплементацію всіх правових норм, включаючи Конвенцію, які захищають незалежність судочинства);

— виключення в подальшому можливості оскаржувати прокурорами остаточність судових рішень із цивільних справ;

— продовження навчання застосуванню Конвенції, включаючи прецедентне право Європейського суду, зокрема професійну підготовку та підвищення кваліфікації суддів і прокурорів, забезпечення їм можливості постійного доступу до європейського прецедентного права; широке розповсюдження українського перекладу рішень і аргументації ЄСПЛ у міністерствах, прокуратурі, судах і серед представників місцевої влади.

Там само фіксується і хід виконання цих вимог:

— Щодо проблеми кількаразового втручання чиновників у судочинство: указ президента від 12.07.03 підкріплений новим Цивільним процесуальним кодексом, що само по собі гарантує незалежність судочинства. Крім того, існують ще й проекти нових Кримінального, Господарського і Цивільного кодексів; поправок до Закону «Про судочинство».

Щодо функції нагляду (протесту): ця процедура була скасована українським законодавством у червні 2001 року. Проте, відповідно до положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів, за прокурорами все ще зберігаються повноваження вимагати анулювання остаточних рішень із цивільних справ у порядку захисту прав особистості чи держави, навіть якщо ті не є учасниками процесу. Новий Цивільний процесуальний кодекс, який прийнято 18.03.04 р. і набрав чинності 01.01.05 р., позбавляє прокурорів повноважень домагатися перегляду остаточних рішень суду з цивільних справ (статті 353 і 362). З іншого боку, діючі положення Господарського процесуального кодексу 1991 року все ще передбачають таку можливість (статті 107, 111—114).

— Щодо навчання застосуванню Конвенції: Українська Сторона надала вичерпну інформацію про цілі Суддівської академії (створеної в жовтні 2002 року), а також перелік семінарів і конференцій, організованих із початку її роботи в квітні 2003 року. Хоча інформація про програму і тривалість існуючих курсів потребує доповнення.

— Щодо публікації і поширення: постанову Європейського суду від 25.07.02 р. було перекладено українською та опубліковано в офіційному бюлетені, №44/2003, у бюлетені Міністерства юстиції №9/2003, у журналі «Прецедентне право ЄСПЛ», а також у бюлетені Верховного суду (№3(43), 2004), який доступний як переліченим вище організаціям, так і громадськості.

...До України Ерік Юргенс вирушив, відвідавши Росію. Країну, в якій до цього часу не скасовано смертної кари, в якій люди гинуть (у Чечні) і просто так, і після звернення до ЄСПЛ, країну, в якій не виконують рішень Страсбурзького суду. Понад те, державу, в якій немає свободи слова. Чому ж у російських ЗМІ візит Юргенса, а також справа судді набула суспільного резонансу, а в українських — ні?

Ольга Кудешкіна, призначена в грудні 2000 року суддею Московського міськсуду на необмежений термін повноважень, улітку 2003 року розглядала справу, яка мала широкий суспільний резонанс. Обвинувачувався колишній слідчий МВС, до справи були також причетні деякі високопоставлені державні чиновники. Зокрема державний обвинувач Шохін поводився настільки зухвало, що народні засідателі відмовилися брати участь у процесі й заявили про самовідвід. Проте голова Мосміськсуду зажадала від Кудешкіної не долучати письмових заяв засідателів про причини самовідводу до матеріалів справи. Цей факт О.Кудешкіна розцінила як тиск на суд і занесла всі висловлювання до протоколу.

Справу передали іншому судді, а Кудешкіна прокоментувала факти тиску на неї з боку Мосміськсуду і прокуратури в ЗМІ. 19 травня 2004 року Кваліфікаційна колегія суддів Москви ухвалила рішення застосувати до О.Кудешкіної дисциплінарне стягнення у вигляді дострокового припинення повноважень судді, а також позбавити її 1-го кваліфікаційного класу судді.

Європейський суд з прав людини в Страсбурзі присвоїв скарзі російського судді пріоритетний статус.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі