Поверніть право мислити! - Право - dt.ua

Поверніть право мислити!

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

Під час розгляду всіх без винятку цивільних справ позовного провадження на суд покладається відп...

Під час розгляду всіх без винятку цивільних справ позовного провадження на суд покладається відповідальна і почесна місія: йому слід встановити ступінь істинності фактів і обставин, на які вказали сторони, інші учасники процесу, іноді і сам суд. Далі юрисдикційний орган на підставі цих фактів і законодавства вирішує спір про право суб’єктивне.

Перед тим, як сторони розпочнуть процес доведення, вони мають сформувати доказовий «кошик», у якому будуть зібрані всі фактичні дані, стосовно яких має бути проведене судове дослідження.

Фактичні дані, що стосуються цивільної справи, які підлягають всебічному аналізу й оцінці в межах судового засідання, і називаються доказами. Вони подані у вигляді трьох великих зрізів: фактів, які можуть бути сприйняті безпосередньо; даних про обставини, які раніше існували; так званих доказових фактів, тобто побічних обставин, що супроводжують факт і встановлення яких дозволяє зробити висновок про його існування або відсутність.

Цей наповнений доказами «кошик» називається предметом доведення. До початку цивільного процесу контури предмета доведення окреслює позивач. Потім, на стадії підготування справи до розгляду, відповідач вкидає в предмет доведення свої факти або з допомогою доказових фактів надає наявним життєвим обставинам іншого звучання і спрямованості. З урахуванням роботи, виконаної відповідачем та іншими учасниками цивільного процесу, позивач уточнює свою правову позицію, доповнює, змінює свою частину доказів, і це, за загальним правилом, має бути зроблено не пізніше проведення останнього попереднього засідання.

Предмет доведення по цивільних справах має два джерела формування. З одного боку, це фактичні дані, що лежать в основі позову і запереченні проти нього. З другого боку — гіпотези і диспозиції норм матеріального права або умов договору, що підлягають застосуванню.

Процес доведення як логіко-правова діяльність учасників процесу і суду підпорядкований об’єктивним законам мислення, які можуть бути пізнані й поставлені на службу, але ніяк не змінені або скасовані. Законодавець має лише встановити засіб формалізації результатів розумової діяльності, порядок дослідження доказів, перелік фактів, що не потребують доведення.

Учасники процесу і суд пропускають докази через свідомість, піддаючи їх аналізу й оцінці насамперед на предмет того, які з них істинні, а які помилкові. Передусім істинні докази розставляються у визначеній логічній послідовності, де один факт є ключем для іншого, і в остаточному підсумку відкривається законний і єдино можливий шлях вирішення спору тим або іншим чином.

Оцінюючи докази, суд погоджується з тими нормами права, роблячи на них посилання, які перебувають у нерозривному зв’язку з істинними фактами. Іноді в ці логічні ланцюжки, що складаються з фактів, вставляються певні норми права, бо дія або подія має бути підставою для застосування закону, який, своєю чергою, породжує виникнення нових шуканих фактів.

Підбиваючи підсумок цієї частини міркувань, можна твердити: знання про фактичні дані можуть набуватися лише в результаті всебічного і глибинного аналізу всіх потрібних і достатніх доказів, зібраних щодо конкретного спору. Такими є проблемні завдання, які вирішують суди на макрорівні під час розгляду цивільних справ.

А тепер звернімося до п.1 ст. 335 Цивільного процесуального кодексу України, в якому зазначено, чим займається Верховний суд України як касаційна інстанція під час розгляду касаційних скарг: «Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими». Цей пасаж є класичним прикладом некомпетентності, зведеної в ранг закону. Неможливо піддати дослідженню лише правильність застосування норм права, відокремивши їх від доказів, з якими вони нерозривно пов’язані. Це порушує об’єктивні закони мислення. Якщо навіть припустити, що найбільш професійно підготовлені й високооплачувані судді, збираючись трійками на попередньому засіданні, виключають свою здатність критично мислити, а лише рухаються у фарватері нижчестоящих судів, фактами, на які законом накладено табу, співставляючи їх лише з законодавством, то скажіть, кому потрібна така робота? Виходить, що судді Судової палати з цивільних справ Верховного суду України не займаються повноцінним судовим дослідженням, їхня розумова діяльність обмежується однією нескладною операцією, яка під силу студенту першого курсу юридичного вузу.

Очевидно, що існування п.1 ст.335 ЦПК України саме в такій редакції, яка до того ж застосовується без виклику сторін, — привід сховати голову в пісок від аргументів, що свідчать про судові помилки в оцінці фактів, і водночас спокуса вчинити корупційні дії. Своєю чергою, суди першої і другої інстанції анітрохи не побоюються відміни їхніх рішень касаційним судом і знають, що результат їхньої судової діяльності завжди можна спустити на гальмах.

Верховній Раді слід змінити ст.335 ЦПК, усунути протиріччя між законом природи і людським законом, дати можливість Верховному суду зайнятися повноцінною розумовою діяльністю, заснованою на сучасних методах пізнання реальної дійсності, дозволити досліджувати всі без винятку факти, зібрані учасниками процесу в межах доказів касаційної скарги.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво