Пірати XXI століття

На початку ХХІ століття Україна познайомилася з новими видами злочинів. Першими на сполох вдарили американці, точніше — корпорація «Майкрософт», яка подала в Конгрес США дані про багатомільйонні фінансові збитки через реалізацію в нашій країні неліцензійного програмного забезпечення і піратських копій аудіовідеопродукції. Вжиті пізніше проти України торгові санкції — реакція американського уряду на звернення «Майкрософта».

Для дійової боротьби з далеко не дурними злочинцями в кожному обласному УМВС України стали організовуватися спеціальні підрозділи.

Створення таких спецвідділів вимагав і прийнятий у квітні 2001 року новий Кримінальний кодекс України, в якому розділ 16 (статті 361, 362, 363) передбачав покарання за «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку». Крім того, працівники вищезгаданого підрозділу стали займатися злочинами, які підпадають під статті 176 (порушення авторського права та суміжних прав), 177 (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію) і 229 (незаконне використання знака для товарів та послуг, фірмового найменування, кваліфікаційного позначення походження товару).

Відділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій створені в УГСБЕЗ УМВС кожної області України наказом міністра внутрішніх справ у травні 2001 року.

Штатний склад відділу, залежно від чисельності населення регіону, налічує від п’яти до восьми працівників.

Дніпропетровський підрозділ за вісім місяців нинішнього року розкрив 40 злочинів у сфері високих технологій і 30 — у сфері інтелектуальної власності.

Кримінальний талант

Виявляти торговців контрафактною продукцією, за реалізацію якої передбачена лише її конфіскація і хоча й пристойний, але всього лише штраф, офіцерам відділу якось не з руки. Головне завдання — розкриття злочинів, що підпадають під відповідні статті КК. Торік дніпропетровські правоохоронці затримали дуже просунутого в комп’ютерному сенсі кардера. Молодик зумів поцупити з кредитних карток громадян США не менше 100 тисяч доларів (цифра день у день збільшується. — В.О.). Схема загалом виглядала так. Кардер зламував базу порносайтів і знімав звідти з рахунків численних клієнтів, які оплачували віртуальні секспослуги кредитними картками, скромні суми, що не перевищували 20 дол. Потім переводив їх на рахунки в офшорні банки, де отримати готівку було вже справою техніки. Чесно кажучи, відчуваєш десь навіть гордість за наших умільців. До речі, крадіжку такого роду виявлено в Україні вперше. Причому без будь-яких натяків на неї з боку потерпілих та американської поліції.

Ще один не особливо поширений злочин, який займає 0,2% в обоймі всіх злочинів на ниві високих технологій, — шахрайство з кредитними картками. Банкіри і вкладники деяких фінансово-кредитних установ Одеси та Києва вже встигли познайомитися з криміналом, що його спеціалісти охрестили «білим пластиком».

Як відомо, на кредитній картці є магнітна смуга, на яку нанесено необхідну інформацію. Злочинці зламували базу даних банку, наносили на простий білий пластик інформацію, клеїли його на кредитку й вичищали в банкоматах засіки банку разом із кишенями його клієнта. У магазини й точки громадського харчування умільці не ходили, оскільки касир візуально міг визначити підробку.

Цього літа в Дніпропетровську працівникам відділу вдалося розкрити мережу підпільних порнографічних інтернет-відеостудій. За словами керівника відділу Валерія Рублевського, організувала прибутковий бізнес, що підпадає під статтю 301 ч.2 КК (ввезення, виготовлення, збут і поширення порнографічних предметів), група далеко не дурних, досить освічених громадян.

Працювали вони протягом двох років за добре налагодженою схемою. На підставних осіб оформлялися оренди квартир, у яких встановлювалися комп’ютерне обладнання та відеоапаратура. Знову ж, на фіктивних підприємців укладалися договори на високошвидкісні канали з провайдером Інтернету. Потім підписувалися договори з зарубіжними компаніями, на сайтах яких надавалися послуги інтерактивного порношоу. Хвилина спілкування клієнта через комп’ютер із дівчиною, котра виконує всі його бажання в так званому приватному шоу, коштувала йому п’ять доларів. Гроші переказувалися банківськими картками Visa і Mastercard на рахунки в українських банках.

Підпільні студії працювали цілодобово, у три зміни. На кожній студії трудилося по 15 дніпропетровських порномоделей, кілька перекладачок, а координували роботу два адміністратори. Нині слідство з’ясовує суму прибутку, яка, за оцінками спеціалістів, уже перевищила мільйон доларів. Але найбільший сегмент порушених кримінальних справ у сфері високих технологій припадає на програмне забезпечення. Спочатку цим грішили практично всі комп’ютерні клуби. Пізніше — підприємства, що застосовують бухгалтерську програму «1-С». Використовуючи платіжну систему «Клієнт-банк», можна без відома керівника підприємства красти значні суми з рахунку. Буквально днями затримали головбуха одного дніпропетровського ТОВ, яка переказала з рахунку своєї фірми на інше ТОВ суму з п’ятьма нулями. Благо, працівники міліції встигли накласти арешт на переказ.

Недоліки «виробництва»

За великим рахунком, злочини за вищезгаданими статтями Кримінального кодексу позбавлення волі не передбачають. У принципі — правильно. Погодьтеся, у місцях позбавлення волі в’язні здобувають більше кримінальну виучку, ніж освіту, якої потребує законослухняний громадянин. До того ж саме затримання, слідство, суд досить сильно «б’ють» хакерів, кардерів та іже з ними. За словами Валерія Рублевського, досвід свідчить, що повторні зустрічі з колишніми «клієнтами» у нього навряд чи відбудуться.

Втім, у працівників дніпропетровського (і не тільки) відділу боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій вистачає проблем іншого плану.

Якщо говорити про злочини типу «білий пластик», то розкрити їх украй тяжко, іноді неможливо, оскільки жоден банк не стане підривати свою репутацію, зізнаючись у недосконалості захисту своєї бази даних. Стосується це не лише українських банків, а й усієї світової банківської системи. На запити ж правоохоронців кредитно-фінансові установи відповідають неохоче, посилаючись на банківську таємницю. Їм значно вигідніше компенсувати вкладнику втрати, ніж зізнаватися у власному безсиллі. Тим часом Валерій Костянтинович прогнозує зростання динаміки злочинів у цій сфері. Тим більше що не перевелися ще в Україні таланти.

Складна ситуація і з реалізаторами контрафактної продукції, оскільки практично всі вони підпадають під статті Адміністративного, але ніяк не Кримінального кодексу. Річ у тім, що під певну статтю КК може потрапити той, хто завдав шкоди на суму 12,3 тис. гривень. Ну хто ж здатний за один прийом купити товару з лотка на таку суму? Та й кому це потрібно? Максимум три, нехай чотири «ліві» DVD в одні руки. І ще необхідна заява потерпілого, яку пише ой далеко не кожен.

Власне, контрафактниками покликані займатися державні інспектори з питань інтелектуальної власності департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки. На мільйонний Дніпропетровськ та інші міста і села області є всього один інспектор, зобов’язаний координувати роботу міліції, СБУ, податківців та інших компетентних органів. Планові операції, на кшталт всеукраїнської «Інтелект», проведеної в травні, ситуацію на краще мало змінюють. Тим часом пірати спокійно замовляють контрольні марки з голограмами нібито для реалізації якогось давнього мультика, сплачують символічні авторські, потім спокійно стирають нанесений код, друкують на принтері новий і наклеюють марку на «лівак». До речі, 90% останнього, за словами Валерія Костянтиновича, надходить із Росії.

Нелегалів не зупиняють чималі штрафи і вилучення всієї партії. Та й то сказати: у Росії ціна одного DVD-диска нині становить 1,4 дол., у Дніпропетровську — 20—40 грн., тоді як ліцензійний коштує не менше 80 грн. Тому цей прибутковий бізнес поки що існує.

Що ж стосується ТВ-сюжетів, які демонструють знищення «компакт-дисків» тракторами-бульдозерами, то це явне порушення закону. Існують офіційно два варіанти: переробка контрафакту на спеціалізованих підприємствах і повернення його правовласнику. Якщо останній вважатиме якість товару прийнятною, то ставить свою поліграфію і пускає в продаж. До речі, так чинять і податківці, запускаючи в торгівлю перевірені експертами вилучені тютюнові вироби. Перевірки свідчать, що «ліва» аудіовідеопродукція практично нічим не відрізняється від «правої».

Ось із програмним забезпеченням цілком інша картина. Вартість тієї ж таки бухгалтерської програми «1-С» значно перевищує бар’єр у 12,3 тис. грн. Тому на прилавках двох дніпропетровських спеціалізованих ринків, «Метеор» і «Книжка», їх не знайти.

Про автора бідного замовте слово

З плагіатом і компенсацією завданих ним збитків у автора теж є складнощі. По суті, це аналогічне оцінці експертом вартості вживаного автомобіля, коли її можна занизити або завищити. Існує безліч розрахункових формул, які вкрай рідко виводять бажану цифру в 12,3 тис. грн. для порушення кримінальної справи. Хоча звернення в міліцію має свої плюси. Там напрацьовують доказову базу, із якою автор може звернутися до суду з позовом на плагіатора. А далі, як казав класик, «ви й самі можете».

Не менш складно виявити й задокументувати крадіжку якогось винаходу. Приміром, автор стверджує, що саме його установка працює на даному підприємстві. Але там наполягають на протилежному, відмовляючись видати креслення, посилаючись на комерційну таємницю. Та навіть якщо експертів допустять до предмета спору, ніхто не гарантує позитивного рішення суду. До того ж експертизи проводяться виключно за рахунок заявника, оскільки МВС на це грошей не виділяє. По ідеї, у разі благополучного для винахідника результату всі збитки має, за рішенням суду, відшкодувати відповідач. Віриться в це важко, якщо врахувати: крадуть технології і т.п. новинки люди далеко не бідні, здатні найняти найкращих адвокатів.

Але найбільша, мабуть, проблема з торговими знаками. До речі, в Україні понад 90% заявок на реєстрацію припадає на торговий знак, завдяки якому можна без особливих зусиль отримати значний дохід.

Наприклад, деякі підприємства, що мають хорошу економічну розвідку, дізнаються, що якась іноземна фірма хоче реалізовувати свою продукцію в Україні. Оперативно реєструється торгова марка «іноземця», і тому залишається два шляхи: відступитися або заплатити відступні місцевим власникам.

Взагалі з незаконним використанням торгових марок пов’язано чимало гучних судових процесів.

— Майже однойменна назва пісенного фестивалю і марки вина призвела до порушення кримінальної справи, — каже Валерій Костянтинович, — яку, однак, згодом було закрито.

Річ у тім, що позивачі офіційно не опублікували у спеціалізованій пресі інформацію про реєстрацію свого торгового знака і письмово не повідомили виробників алкоголю про свою претензію. До того ж останні давно подали на реєстрацію марку свого вина, очікуючи відповіді з Управління з авторських і суміжних прав.

Судячи зі зростання динаміки злочинів у сфері інтелектуальної власності та високих технологій, за ними, на жаль, майбутнє...