ПІД «ДАХОМ» СЕКРЕТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ - Право - dt.ua

ПІД «ДАХОМ» СЕКРЕТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

Чим грандіозніша брехня, тим легше їй готові повірити. Адольф Гітлер Вільний доступ до отримання ...

Чим грандіозніша брехня, тим легше їй готові повірити.

Адольф Гітлер

Вільний доступ до отримання інформації, позначеної «Для службового користування», не згадуючи всує грифів «Цілком» і просто «Таємно», отримати в Радянському Союзі було практично неможливо. Не кажучи вже про ціле підприємство, часто знеособлене кількома цифрами поштової скриньки. На догоду таємності «закривалися» цілі міста. У Дніпропетровськ, приміром, близько сорока років не ступала нога іноземця. Навіть ігри «Дніпра» в єврокубках переносили на стадіони Кривого Рогу та Запоріжжя. І все це задля збереження густої запони секретності над відомим усім, кому слід, виробничим об’єднанням «Південмаш». Хоча про продукцію підприємства, на якому розпочинав свій трудовий шлях нинішній Президент України, не знало хіба що немовля. І не дивно, адже майже кожен десятий житель обласного центру був причетний до випуску «тракторів та інших товарів народного споживання», які трансформувалися на військових полігонах у грізні балістичні ракети. Ще закритішим (здається, куди далі) вважалося державне конструкторське бюро «Південне» імені М.Янгеля (ДКБП), яке, власне, і розробляло новинки ракетобудування, торуючи шлях передовим аерокосмічним технологіям. Потрапити туди після закінчення вузу в СРСР було архіпрестижно. Брали кращих із кращих, ретельно відбираючи за людськими та фаховими рисами. Підвищені оклади, стабільні премії та тривалі відрядження забезпечували вибраним інженерам і конструкторам гідне життя. Так було. Чи варто говорити, на що перетворилася сьогодні в Україні наука загалом, а «номерні» НДІ і КБ зокрема? Єдине, що вочевидь збереглося, — обов’язковий режим таємності та, як наслідок, закритість від усіляких перевірок, за винятком відомчих.

«Хлібна картка»

Парадокс: чим більше Україна живе у світі, віддаляючись у часі від афганської та Великої Вітчизняної воєн, тим більше з’являється в країні учасників бойових, підкреслюю, дій. І це при смертності, що перевищує народжуваність. Ідеться не про українських миротворців, які отримують посвідчення, ризикуючи життям у колишній Югославії, Лівані, Сьєрра-Леоне та інших гарячих точках планети, куди дуже неохоче їдуть бійці інших країн — членів ООН. Утім, ситуацію в Україні можна пояснити: існує список країн, тимчасові рамки перебування в яких українських громадян у службових справах (цивільних чи військових), починаючи з подій 30-х років минулого століття, дають право на отримання посвідчення учасника бойових дій. А це насамперед 225 неоподаткованих гривень щомісяця, 50-відсоткова знижка на житлово-комунальні послуги, які невпинно зростають, безкоштовний проїзд у громадському транспорті й один раз на рік по Україні. Крім того, із таким посвідченням можна записатися в пільгову чергу для отримання житла, лікуватися майже безплатно. Загалом, прав, нехай навіть просто декларованих, чимало. Не менше й бажаючих цими правами користуватися. У середині 90-х минулого століття в Дніпропетровську відбулося кілька закритих судових процесів, де розглядалися справи посадових осіб кількох військкоматів, які видавали справжні посвідчення безумовно липовим учасникам бойових дій. Розслідування, проведене «ДТ», спонукає, м’яко кажучи, до серйозних висновків. Ні, працівники військкоматів тут не винні.

Несумісна сумісність

Ознайомившись із кількома зовсім несекретними документами, автор цих рядків зрозумів, чому раптом падають наші транспортні літаки конкретно в неспокійних районах світу. Довідка № 4256/529-4, видана 7 грудня минулого року посольством України в Республіці Македонія: «Видана Ісакову Дмитру Івановичу, інженеру літака Іл-76 ДКБ «Південне», на підтвердження того, що він у період з 16.07 по 07.12.2001р., коли в Македонії велися бойові дії, у складі екіпажу зазначеного літака виконував польоти до аеропорту «Петровець», м. Скоп’є. Польоти виконувалися для перевезення військово-технічного майна літаком № UR-78734 на замовлення Міністерства оборони Республіки Македонія. Консул О.Кравченко». А ось витяг із трудової книжки Дмитра Ісакова, яка зберігається в Дніпропетровській обласній лікарні ім.Мечникова: «...01.03.2001. Принят на должность врача-стоматолога-ортопеда стоматологии ЧАЭС». Погодьтеся, лікар-стоматолог на роль інженера важкого транспортного літака підходить менше, ніж інженер-ракетник— на посаду Президента України. Пізніше, вивчаючи в деталях таку метаморфозу, кореспондент «ДТ» з радістю зрозумів, що помилявся. Не служив лікар-стоматолог, до речі, хороший протезист-стоматолог, Дмитро Ісаков інженером Іла. Зате третій рік і донині працює (принаймні до візиту кореспондента «ДТ» 27 серпня нинішнього року) начальником безіменного бюро славетного Державного конструкторського бюро «Південне» імені М.Янгеля. Того самого, завдяки якому Україна донині входить у п’ятірку провідних ракетних держав світу. Саме в ньому починав і успішно продовжував свій трудовий шлях нинішній Президент країни. У принципі, суміщення двох посад цілком припустиме. За умови істотного (20%) збільшення податкових відрахувань за місцем сумісництва. Судячи з усіх документів, наявних у лікарні ім. Мечникова, Дмитро Іванович сумлінно протезував чорнобильців усю весну, літо й осінь минулого року. Ще в табелі обліку робочого часу за липень 2001 року стоматологічного відділення для осіб, які постраждали в результаті аварії на ЧАЕС, зазначено, що Д.Ісаков щодня працював по 10 годин, заступаючи колегу, яка пішла в декретну відпустку. А щоденник обліку робочого часу за серпень 2001 року, особисто заповнений стоматологом-ортопедом Ісаковим, підтверджує його щодобову ударну працю на ниві протезування. Ще один нюанс. Дев’ятого серпня 2001 року Дмитра Івановича відрядила лікарня ім. Мечникова у столицю, де він перебував до 21 серпня. Одночасно, якщо вірити посвідченню про відрядження, виданій ДКБП 10.07.01 інженеру Ісакову Д.І., він перебував з 15 липня по 14 серпня 2001 у Македонії. Причому прибув він у Скоп’є 16.07.01, а відбув 13.08.01. Власне кажучи, на підставі вищенаведених довідки і посвідчення про відрядження Ісаков, відповідно до ст. 6 п.2 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантій їх соціального захисту», отримав 1 березня нинішнього року посвідчення учасника бойових дій серії АА № 032406 із усіма пільгами, що їх він гарантує.

Податкова діра, або Як заробити мільйон

Далі Ісаков відніс ксерокопії пільгового документа в бухгалтерію обох підприємств. Хай і не дуже, але доходи Дмитра Івановича зросли. Лічити чужі гроші, звичайно, погано. Проте, при середньому щомісячному заробітку лікаря стоматологічного відділення лікарні 500—600 гривень, податок з учасника бойових дій обчислюється тільки з 275—375 грн. У ДКБП через низьку ставку, яка не перевищує 270 гривень, Дмитро Ісаков податки з березня практично не платив. Та й це ще не все. Автор цих рядків, цікавлячись у відділі кадрів ДКБ «Південне» місцезнаходженням Дмитра Ісакова, 23 серпня отримав від виконувача обов’язків начальника відділу кадрів Миколи Зарубіна цікаву відповідь: «Він у тривалому відрядженні в Москві». Того самого дня і в наступні дні я особисто мав можливість споглядати Дмитра Івановича на робочому місці в стоматологічному відділенні для постраждалих на ЧАЕС у лікарні імені Мечникова. Це до того, що гроші, видані на відрядження в Росію, — це сьогодні 37 доларів на добу бюджетних, між іншим, коштів, якими так погано забезпечуються держпідприємства. Скільки часу Ісаков перебував у таких відрядженнях, включно з далеким зарубіжжям і гарячими точками, мають з’ясувати, гадаю, компетентні органи. На жаль, режим таємності не дозволяє журналістові зробити такі розрахунки. Судячи з наявних документів, поки що однозначно можна стверджувати, що весь минулий рік і вісім місяців нинішнього, 2002-го, Дмитро Іванович сумлінно протезував хворих у дніпропетровській лікарні ім. Мечникова. Так само не можна заперечувати й того, що лікар-ортопед Д.Ісаков за нарядом № 486 лікував 18 липня минулого року зуби хворим Я. і Х. Залишається додати, що в липні і серпні Дмитро Ісаков мав найбільший серед своїх колег відпрацьований час — 145,2 години щомісяця. Нагадаю, що з 16 липня по 13 серпня наш герой «воював» у Македонії. Тим, хто цікавиться подробицями бойових дій у цей період інженера Іл-76 Ісакова, залишається повідомити, що всі вони в… медичних картках стоматологічних хворих Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова. У зв’язку з цим хочеться запитати: «Скільки за майже півроку перебування в Македонії грошей на відрядження у валюті, якщо вірити довідці консула, отримав Дмитро Іванович, протезуючи хворих у Дніпропетровську?»

Халатність чи система?

Боронь Боже звинувачувати в порушенні законності шановних керівників ДКБП. Як, утім, і інших посадових осіб, у тому числі й працівника МЗС. Та й не віриться, чесно кажучи, що дипломат незаконно міг видати таку довідку. Давно знаючи керівника польотів вищезгаданого літака, консул, не вдаючись у подробиці, підписав документ. Тим паче, що мав як доказ офіційні посвідчення про відрядження Дмитра Ісакова. Хоча у світлі цієї історії постає запитання: скільки ісакових отримали схожі посвідки про відрядження разом із «зеленим» грошовим еквівалентом? А в результаті, крім грошей, ще й посвідчення учасників бойових дій? Оговтавшись від шоку після переглянутих документів, кадровик Микола Зарубін викликав до себе одного з керівників польотів. Нерозбірливо вимовивши прізвище, Володимир Іванович бив себе в груди й клятвено запевняв, що особисто літав з Ісаковим. Після перегляду документів запал захисника згаснув. У результаті віч-на-віч була зроблена пропозиція, подробиці якої розголошувати не має сенсу, щоб уникнути обвинувачень у наклепі. Тим часом, за наявними в автора цих рядків даними, на двох стільцях у найзасекреченішому, між іншим, конструкторському бюро України сидять, щонайменше, ще кілька людей, безпосередньо причетних до владних структур обласного рівня. Посвідчення учасників бойових дій одержали понад десяток фахівців ДКБП. При цьому на «одну дошку» з афганцями, ветеранами Великої Вітчизняної та інших локальних конфліктів стали раптом діти дуже високопоставлених батьків, які й не нюхали пороху. За великим рахунком, річ не в легітимності отримання пільгового посвідчення окремо взятою людиною. І оцінку, безумовно, повинні давати не ЗМІ, а компетентні органи. Тим паче що, за існуючого стану речей, Югославія (про Македонію ніде конкретно не йдеться. — В.О.) з 15 липня 1992 року донині значиться у списку країн, перебування в яких гарантує одержання пільгових документів. Цілком логічно, що, маючи бажання та певні можливості, будь-який громадянин України «зліпить» собі необхідне службове відрядження, навіть з’їздить у ту ж таки Македонію й отримає відповідну довідку в посольстві. Скільки посвідчень і яким чином отримано за 10 років жителями Дніпропетровської області, котрі побували там, і зокрема працівниками ДКБП, — невідомо А ще в Україні є танкобудівні й авіаційні заводи разом з аналогічними КБ…

Від автора. Поки матеріал готувався до друку, мені не давав спокою закордонний паспорт Дмитра Ісакова. Вже там позначки прикордонників України і Македонії підтвердять або спростують вищесказане. Під час особистої зустрічі Дмитро Іванович документа так і не пред’явив, переконавши, що там усе в ажурі. Так, сумнівів у чесності й сумлінності охоронців рідних кордонів, як і їхніх македонських колег, немає. Хоча особистий досвід перебування в Македонії та інших країнах колишньої Югославії свідчить, що македонським прикордонникам, приміром, досить пачки паспортів прибулого екіпажу братів-слов’ян, підкріпленої традиційно накритою «поляною». Звіряти особу прибулого члена екіпажу повітряних і морських суден із фотографією в паспорті там не практикують. Доведеться розібратися з позначками українських прикордонників. У разі позитивної відповіді експертів залишиться обвинуватити посадових осіб лікарні ім. Мечникова в тотальній підробці та наклепі. Історія в тему. Кілька років тому підлеглі заступника командувача одного з родів військ України самі встановили нелегітимність отримання ним аналогічного документа й звернулися до кореспондента «ДТ» по Дніпропетровській області. Довідавшись про це, полковник терміново повернув недоплачені ним 50 відсотків житлово-комунальних послуг, після чого здав посвідчення у військкомат, придумавши якусь історію. Кажуть, тепер він генерал.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво