Перспективи судоустрою - Право - dt.ua

Перспективи судоустрою

21 липня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №28, 21 липня-28 липня

Розробивши проект Концепції вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочи...

Розробивши проект Концепції вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні, Національна комісія зі зміцнення демократії й утвердження верховенства права, незважаючи на ряд вагомих вад цієї Концепції, дала перший поштовх подальшому становленню судової влади в Україні та вдосконаленню її інститутів. Внаслідок цього 20 березня 2006 року було прийнято Указ президента України «Про План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів» і 10 травня 2006 року Указом президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» було схвалено Концепцію.

Уважно стежачи за намаганнями держави реально покращити роботу наших судів, як суддя-практик радий уже тому, що нарешті на найвищому рівні звернуто серйозну увагу на проблеми організації і функціонування судової влади. Тобто є надія, що нарешті від декларативних реформ ми перейдемо до втілення в життя вищевказаних концепцій. Однак як юриста-вченого, який тривалий час займається проблемами судоустрою та організації роботи судів, мене насторожує нехтування з боку авторів концепціями наукових розробок у цій галузі вітчизняної правової науки і довільне трактування визначень та термінів.

Поставивши за основну мету створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчих десять років, автори Концепції намагаються розвинути лише одну з багатьох функцій судової влади — правосуддя. Постає закономірне запитання — а як бути з розвитком інших функцій, таких, наприклад, як судовий контроль тощо? Тобто слід було обґрунтувати методологічні основи розвитку судової влади в Україні в цілому, а не лише однієї її функції.

Основна теоретична проблема цієї Концепції — всебічне, системне і повне вдосконалення становлення судової влади в Україні, яка саме проходить період становлення, а не часткове вдосконалення окремих її суб’єктів та інститутів.

Друга глобальна теоретична проблема, яку слід було вирішити в зазначеній Концепції, — ініціювання повернення судовій владі законодавчої ініціативи. Такою несміливою пропозицією є п.1 Розділу VІІІ «Суддівське самоврядування» де зазначається: необхідно передбачити, що Рада суддів України як орган професійного самоврядування, який представляє весь суддівський корпус, може залучатися до підготовки й опрацювання законопроектів щодо судового устрою, статусу суддів і т.п.

Тут постає запитання — де необхідно це передбачити? У Законі України «Про судоустрій», Регламенті Верховної Ради України чи в іншому законодавчому акті? Мабуть, авторам Концепції слід було виходити з конституційного принципу рівності перед законом та незалежності всіх трьох гілок влади. Тобто коли правом законодавчої ініціативи наділено законодавчу та виконавчу владу, а судова влада її позбавлена, – то про яку незалежність і рівність з іншими гілками влади можна говорити? Доцільно було в цьому пункті записати про звернення до Президента України для ініціювання ним перед парламентом необхідності внесення у Конституцію відповідних змін.

Спірним є твердження авторів Концепції, що Рада суддів України представляє весь суддівський корпус України. Коли врахувати той факт, що до складу Ради суддів України, яка складається із 78 членів, входять лише 9 суддів місцевих судів, із яких 7 – голови місцевих судів, то хто ж тоді представляє у Раді суддів України понад шеститисячний корпус місцевих суддів і хто захищатиме їхні інтереси?

Наступним теоретичним питанням є визначення самої суті Концепції: що це — програмний документ вдосконалення судів чи їх реформування? Якщо перше – ми повинні вдосконалювати те, що вже створено, якщо друге — реформувати діючі інститути судової влади. Із назви ми бачимо, що це Концепція вдосконалення, однак у розділі ІІІ «Система судів» ідеться про початковий та наступні етапи реформи. Складається враження що в Концепції вдосконалення судівництва передбачено реформу системи судів або судоустрою.

Дивним є передбачення в зазначеному розділі спеціалізації суддів із розгляду окремих категорій справ, оскільки це – проблема не реформування системи судів, а проблема організації судочинства.

Відсутність у Концепції розділу «Організація роботи судів» – одна з її вагомих практичних вад. Докладно розписавши в Концепції, які мають бути суди, вказавши, які категорії справ і хто повинен розглядати, автори забули про основне — як повинні працювати суди. До незрозумілих упущень у Концепції належить відсутність визначення ролі й місця модельних судів, які є індикатором будь-якого реформування і вдосконалення діяльності судових ланок.

Зокрема у звіті про зустріч Джорджа Сороса з представниками громадянського суспільства в Україні в 2004 році зазначено, що діяльність перших в Україні модельних судів, які було створено за підтримки Посольства Канади й ОБСЄ у 2003 — 2004 рр., довела високу ефективність цієї новації, саме зважаючи на запровадження електронних технологій і зберігання матеріалів судових засідань. Цей досвід свідчить про важливість подальшого розвитку модельних судів і поширення успішної практики перших модельних судів на нові суди, а згодом і на решту судових інстанцій. Модельні суди мають стати навчальною та методологічною базою для решти судів.

Дуже сумнівна і малоймовірна для практичного втілення запропонована дворівнева структура місцевих судів, особливо так зване виокремлення з наявних загальних апеляційних судів місцевих окружних кримінальних судів для розгляду справ, які на даний час підсудні апеляційним судам.

Так, на даний час апеляційним судам по першій інстанції підсудні злочини, передбачені невеликим переліком статей КК України, де санкцією визначено довічне позбавлення волі. Це, зокрема, ст.ст. 112;115ч.2; 258ч.3; 348;379; 400; 404 ч.4; 438ч.2; 442ч.1 КК України, більша половина яких на практиці не застосовувалася і в найближчій перспективі застосовуватися не буде.

По-перше, не такий уже великий перелік цих статей, якими передбачено таку сувору санкцію; по-друге, така практика залишилася відтоді, коли обласні суди по першій інстанції розглядали кримінальні справи за статтями, де санкцією було передбачено смертну кару.

У даному разі ототожнювати вищевказані міри покарання як критерій розгляду справ по першій інстанції апеляційними судами недоцільно. При довічному ув’язненні зберігається можливість будь-якої хвилини виправити судову помилку. При смертній карі це було неможливо.

Слід зауважити, що практика розгляду обласними судами справ по першій інстанції склалася, коли не було апеляційної інстанції і ці суди функціонували як касаційна інстанція. Адже апеляційна інстанція при надходженні скарги або апеляційного подання прокурора завжди має можливість розглянути справу по суті аналогічно суду першої інстанції, і вирок місцевого суду не набере чинності до розгляду справи в апеляційному суді, відповідно, він не буде звернутий і до виконання. Розгляд таких кримінальних справ доцільно передати суддям місцевих судів, стаж роботи яких становить понад п’ять років, тобто обраних Верховною Радою України довічно. Нерідко це судді, котрі мають набагато більший досвід роботи, ніж деякі судді апеляційного суду.

Як бачимо, через незначну кількість справ утворювати окремі суди з новими приміщеннями, адмінперсоналом вочевидь недоцільно, як із правової точки зору, так і з економічної.

Водночас не враховано проблему переведення суддів апеляційного суду до місцевого окружного суду, тобто не визначено, на підставі чого понижатиметься вищий статус судді апеляційного суду до нижчого статусу судді місцевого окружного суду?

Незрозумілий висновок, зроблений у п.6 Розділу ІІІ Концепції «Система судів», про те, що найдоступніші для населення місцеві суди районного рівня і надалі розглядатимуть нескладні цивільні, адміністративні та кримінальні справи.

Як свідчить статистика, місцеві суди розглядають близько 90% усіх судових справ по першій інстанції. Відповідно постає закономірне питання — які ж суди розглядають складні справи і які суди в майбутньому розглядатимуть таку категорію справ, якщо Концепцією передбачається створення судів для розгляду тільки тих справ, які на даний час розглядають апеляційні суди по першій інстанції?

Після докладного ознайомлення з цією Концепцією в судді місцевого суду закономірно виникає запитання: яким чином покращить роботу місцевих судів ця Концепція? Жодного покращання ми не бачимо, адже місцеві суди і надалі розглядатимуть ті ж самі справи і таку саму їх кількість. Напрошується висновок — кому потрібне таке вдосконалення? Мабуть, слід перестати займатися правовим популізмом у галузі судоустрою і створенням видимості судових реформ, які, в підсумку, нічого не дають.

Акцентуючи увагу на незалежності судді, автори Концепції неправильно трактують зовнішній рівень незалежності незалежністю від голови суду. Поняття «незалежний суд» охоплює два основних аспекти: незалежність від виконавчої влади і незалежність від сторін, тобто є зовнішній і внутрішній рівень цієї незалежності.

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду зі здійснення правосуддя, а з іншого — статутні (судоустрійні) гарантії суддів. Характеризуючи цей рівень, відзначимо, що процедура здійснення правосуддя повинна бути захищена від будь-якого втручання, у тому числі з боку голови суду, який зобов’язаний створити необхідні умови для справді незалежного розгляду справ по суті, однак не повинен втручатися в судовий розгляд справи.

Зовнішній рівень незалежності судів в основному охоплює незалежність від органів виконавчої влади і розглядається у трьох аспектах — це судове управління; призначення суддів місцевих судів та голів цих судів органами виконавчої влади; особлива організація фінансування судів.

За вказаних обставин кожне концептуальне положення має бути докладно вивчене, і лише тоді може висуватися пропозиція щодо його теоретичного або практичного втілення.

А ось намагаючись звузити повноваження і права голови суду, ми не враховуємо реального стану речей і забуваємо про зворотний бік медалі, що, на жаль, трапляється в судах. Зокрема безпричинна відсутність суддів на робочих місцях, недотримання трудового розпорядку, пиятика на робочих місцях, випадки розгляду справ помічниками або стажистами, несвоєчасне відписання і направлення на виконання судових рішень і т.п. Якщо голова суду не матиме повноважень для реагування на такі факти і доки інспектуючі органи в столиці розглядатимуть відповідні скарги з цих причин, то щезнуть не тільки судові справи, а й меблі в кабінетах.

Не чим іншим, як правовим популізмом, можна назвати пропозицію доручити добір помічників суддів і керівництво їхньою діяльністю самим суддям. Декларуючи таку норму, слід було б звернути увагу хоча б на те, що помічник судді – державний службовець, і на цю посаду може бути призначена особа, яка пройде конкурсний відбір, а не та, котра подобається чи не подобається судді.

Насамкінець слід сказати, що схваленої Концепції повною мірою стосується вислів відомого політика: «Що швидко робиться, те кривим родиться». Врешті-решт, за п’ятнадцять років ми мали б зрозуміти, що реформи не робляться наскоком і в пожежному та авральному порядку. До кожної реформи повинен бути науковий підхід, тобто попереду судової реформи повинна йти наука і пропонувати шляхи вирішення як проблем судоустрою, так і проблем судочинства. Однак наукова думка ігнорується.

Тим часом Національній комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права не завадило б запросити на своє засідання тих небагатьох вчених України в галузі судоустрою, котрі вивчають ці проблеми, і послухати їхні думки.

Саме створення тих чи інших судових ланок не дасть бажаного результату в реформуванні судової системи в цілому. Це може бути тільки її косметичним ремонтом. Дійова реформа повинна розпочинатися з низів, найбільш чисельних судових ланок — місцевих судів і з обов’язковим врахування думки понад шеститисячного корпусу місцевих суддів.

Слід відверто сказати, що Концепція вдосконалення судівництва має дуже малі перспективи на успішне практичне втілення, і перше підтвердження цього – розсилання анкет для вияснення думок суддів із приводу основних положень Концепції вже після її схвалення Президентом. Постає запитання: кому потрібні пропозиції суддів після схвалення Концепції — архівам?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво