Партійну гільйотину підтримують... суди?

У царині депутатської дисципліни Україна показала світові свій винахід. Іще в січні 2007 року Верховна Рада, з ініціативи фракції БЮТ і за підтримки Партії регіонів, вирішила, як покарати непокірних депутатів місцевих рад. Керівні органи політичних сил отримали право виключати з виборчих списків і, відповідно, з депутатських лав порушників, що залишають фракції партій, блоків, за списком яких їх було обрано, і переходять в інші фракції або не входять до жодних тощо.

Змінами до Закону «Про статус депутатів місцевих рад» було запроваджено так званий імперативний мандат. І хоч Конституційний суд України 27 травня минулого року виніс рішення, згідно з яким положення згаданого закону про дострокове припинення повноважень депутата «з інших підстав» визнано неконституційним, адміністративні суди України під час розгляду таких справ керуються іншою логікою.

Один типовий випадок. Після виборів до місцевих рад, які відбулися в Україні 26 березня 2006 року, тернопілець Петро Мокрій став депутатом Тернопільської міськради за виборчим списком міської організації Соціалістичної партії. З ним до міської ради потрапили ще двоє представників СПУ. Вони не змогли утворити фракцію. Причина банальна — згідно з регламентом представницького органу Тернополя, депутатська фракція складається з не менш як п’яти депутатів. А це означає, що панові Мокрію не загрожували основні підстави дострокового припинення депутатських повноважень, закладені у змінах до Закону «Про статус депутатів місцевих рад» від 12 січня 2007 року: невходження до фракції, вихід із неї, перехід в іншу фракцію.

Однак 27 жовтня 2007 року Політична рада Соціалістичної партії своєю постановою достроково припинила повноваження цього депутата. Найцікавіше, що відповідного документа керівний орган соціалістів згодом не надасть ані позивачеві, ані суду.

Через місяць, 1 грудня, з’явилося рішення Тернопільської міської територіальної виборчої комісії за підписом в.о. голови В.Радзивіла про визнання обраним та про реєстрацію депутата, наступного у виборчому списку.

Петро Мокрій не змирився зі своєю новою роллю — перебувати за бортом міської ради і не впливати на процес прийняття її важливих рішень. Він подав позов на рішення ТВК до Тернопільського окружного адміністративного суду. Під час судового слідства було встановлено, що міська ТВК не змогла зібратися упродовж трьох днів із дня отримання відповідного документа керівного органу партії, як цього вимагає постанова ЦВК від 5 березня 2007 року. На засідання з’явилися тільки вісім членів комісії. А в Законі «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів» чітко зазначено, що «засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини складу комісії» (п.4 ст.26). Загальний же склад Тернопільської міської ТВК — 20 членів. Простий підрахунок доводить, що кворуму не було. За словами пана Мокрія, «запрошені до суду три свідки — члени ТВК — пояснили, що перше засідання комісії відбулося аж через три тижні з дня отримання документів СПУ». Крім того, на час прийняття рішення міської ТВК її голова Богдана Васильків склала свої повноваження. А посада «в.о. голови Валентина Радзивіл», яка записана в документі, законодавством не перед­бачена. До того ж на документі ТВК, в чому переконався автор цих рядків, немає печатки. Очевидно, що, приймаючи це рішення, комісія перевищила свої повноваження.

А 12 грудня 2008 року Тернопільський окружний суд відмовив панові Мокрію у задоволенні позовних вимог — визнати нечинними постанову політради СПУ та рішення міської ТВК. І мотивував причини відмови: оскаржуване рішення не може порушувати прав позивача, оскільки воно прийняте на підставі та на виконання постанови політради від 27.10.2007 року; позивач не надав доказів, які б встановлювали факт часу отримання міською ТВК постанови; не надав доказів, що участь у голосуванні 1 грудня 2007 року брали саме вісім членів, цього факту не підтвердив жоден із трьох свідків.

Однак суд не взяв до уваги правового принципу і правової норми: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень (а саме ним є міська ТВК) обов’язок доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд допустився і процесуальних порушень: розгляд справи, в якій відповідачем є виборча комісія, відбувався неколегіально. Її слухав один суддя, тоді як потрібні три (п.1 ст. 24 КАСу).

Постанова суду оскаржена в апеляційному порядку. Але на час написання статті немає жодних відомостей про рух справи у Львівському апеляційному адміністративному суді.

Адміністративні суді України розглянули сотні справ щодо осіб, яких позбавили депутатських мандатів, чекають на розгляд не менше. Але, як відзначив у розмові з кореспондентом «ДТ» юрист Комітету виборців України адвокат Павло Левків, ще не було жодного судового рішення на користь позивачів.